Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №463/6849/19 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/6849/19 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.

Провадження № 33/811/1225/26 Доповідач в 2-й інстанції: Партика І. В.

ПОСТАНОВА

15 липня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., вивчивши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2019 року, щодо ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу в розмірі тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у сумі 384 грн. 20 коп.

Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Згідно до положень частини 2 статті 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Чинні норми КУпАП в частині права на оскарження постанови судді місцевого суду є гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників судового розгляду і за аналогією з правом на доступ до суду, закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, визначають порядок реалізації цього права, його законну мету.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

Так, ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть перешкоджати реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Окрім того 20 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України», у якому з огляду на свою практику у справах «Пономарьов проти України» (заява№ 3236/03 від 3 квітня 2008 року) та «Устименко проти України» (заява № 32053/13 від 29 жовтня 2015 року) констатував порушення Україною, в тому числі і щодо самої особи, яка звернулася за пунктом 1 статті 6 Конвенції, порушення принципу юридичної визначеності (пункти 6, 7 рішення).

ЄСПЛ вказав на те, що суди у справах заявників, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження.

У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Тому, в розумінні положень статті 294 КУпАП, строк передбачений на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства з розгляду справ про адміністративні правопорушення та своєчасного виконання ними передбачених КУпАП певних процесуальних дій. Інститут строків в процесі розгляду таких справ сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого учасник справи може оскаржити рішення про накладення на нього адміністративного стягнення; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду в порядку апеляційного перегляду постанови суду першої інстанції, постанова набирає чинності та пред`являється державою в особі її компетентних органів до виконання. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Сам строк звернення до апеляційного суду - це проміжок часу з дня винесення судом першої інстанції постанови у справі про адміністративні правопорушення, протягом якого особа має право звернутися до суду з апеляційною скаргою. Початок перебігу строку звернення до суду починається з дня винесення судом першої інстанції відповідної постанови.

За таких обставин поважними причинами пропуску цього строку можуть бути визнаними лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з апеляційною скаргою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до апеляційного суду зі скаргою починається від дня винесення постанови суду першої інстанції, а його пропуск з доведення цією особою обставин поважності його пропуску, тобто обставин незнання особи про постановлення рішення у справі про притягнення її до адміністративної відповідальності та як наслідок цих обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. А з урахуванням того, що особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, та її захисник є самостійними учасниками справи та особами, які мають право відповідно до статті 294 КУпАП окремо один від одного оскаржити постанову судді, підстави їх обізнаності щодо прийнятого судового рішення у справі та поважні причини на його поновлення у кожного з них є різними.

В цьому разі порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх справ. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Розумні строки в судочинстві з розгляду справ про адміністративні правопорушення - це найкоротші за конкретних обставин строки, протягом яких правопорушник чи його захисник повинні вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Поважними причинами пропуску процесуального строку є причини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з апеляційною скаргою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне оскарження постанови суду першої інстанції, та підтверджені належними і допустимими доказами. Тому саме незнання про порушення своїх прав через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Оцінюючи підстави звернення ОСОБА_1 з клопотанням про поновлення строку на оскарження постанови суду від 26 вересня 2019 року з урахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, а також положень статті 294 КУпАП слід врахувати, що вказаною нормою встановлено строки звернення до апеляційного суду в порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого перегляду судового рішення у справах про адміністративні правопорушення, зокрема поновлення порушених прав заявника, який повинен діяти добросовісно.

Апеляційний суд не приймає як поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначені заявником, з наступних міркувань.

У справі «Індепендент ньюс енд медіа» та «Індепендент ньюспейперс» проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що юридична визначеність передбачає повагу до принципу остаточності рішень. Відхилення від цього принципу виправдане лише в тому випадку, коли воно здійснене як зумовлене обставинами значного та непереборного характеру.

Відповідно до положень частини 1 ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційним судом встановлено, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП постановлено Личаківський районним судом м. Львова 26 вересня 2019 року. Як видно із змісту постанови (а.с. 2) ОСОБА_1 повідомлявся про день та час слухання справи, однак до суду не з`явився, про причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав, а тому розгляд справи проведено у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, відповідно до вимог ст. 268 КУпАП.

Останнім днем для звернення з апеляційною скаргою на постанову Личаківського районного суду від 26 вересня 2019 року був 7 жовтня 2019 року. З апеляційною скаргою на вищевказану постанову ОСОБА_1 звернувся 1 липня 2026 року, тобто з пропуском десятиденного строку на оскарження постанови суду першої інстанції, встановленого ч. 2 ст. 294 КУпАП, більш ніж на 6 років. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про об`єктивні перешкоди, які завадили поданню апеляційної скарги вчасно у клопотанні про поновлення строку апелянт не навів, доказів на їх підтвердження не надав.

Ураховуючи вищенаведене, вважаю, що в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Личаківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2026 року, слід відмовити, оскільки ОСОБА_1 був обізнаний, про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, з розумним інтервалом часу не цікавитися провадженням у його справі та не навів доводів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Окрім того, як убачається з довідки Личаківського районного суду м. Львова від 9 липня 2026 року (а.с. 1), справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч 1 ст. 130 КУпАП знищена у зв`язку із закінченням установленого строку її зберігання, який становив три роки.

За наведених обставин, приходжу до висновку, що клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження до задоволення не підлягає, а тому апеляційну скаргу слід повернути апелянту.

Керуючись ст.294 КУпАП,-Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Личаківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2019 року – відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 26 вересня 2019 року - повернути особі, яка подала апеляційну скаргу.

Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.

Суддя Партика І.В.