Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №334/63/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 10.07.2026 Справа № 334/63/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/63/25 Головуючий у 1-й інстанції: Філіпова І.М.

Провадження № 22-ц/807/74/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря О.С.

Онищенка Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича, на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначав, що 06.08.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 73576486, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»

Відповідно до п. 1 договору, позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, для задоволення власних потреб (без конкретної споживчої мети), шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів платіжного засобу позичальника. а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцеві плату (проценти) від суми позики.

Відповідно договору, позикодавець надає позичальнику кредиту в сумі 19 800,00 грн строком на 16 днів з фіксованою процентною ставкою 0,68 відсотків в день. Процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) становить 2,70 відсотків на день (п. 2.3 договору).

Позивач умови договору виконав у повному обсязі, надав відповідачу кошти у розмірі 19 800,00 грн шляхом перерахування на картковий рахунок № НОМЕР_1 , вказаний відповідачем у реквізитах договору.

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 31 577,04грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом у розмірі 19 800,00 грн, заборгованості по нарахованим та несплаченим базовим процентам - 2 154,24 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами на прострочену позику - 9 622,80 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028,00 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 7 100,00 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість за кредитним договором №73576486 від 06.08.2024 року у розмірі 31 577,04 грн станом на 04.11.2024.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 7 100,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Калініна С.К. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову; стягнути з позивача на користь відповідача витрати за надану професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 6 500,00 грн, та витрати за надану професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в сумі 4 000,00 грн, а також стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» не надало суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин встановлених судом. Матеріалами справи не підтверджено укладення ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 кредитного договору, погодження ними умов кредитування та надання відповідачу кредиту.

ОСОБА_1 заперечує факт укладення договору, отримання кредиту та розмір заборгованості, яка позивачем не підтверджена первинними бухгалтерськими документами. З наданих позивачем доказів не можливо дослідити електронну складову їх укладення, а саме: цілісність накладення електронних підписів у кредитному договорі, шлях та метод ідентифікації ОСОБА_1 в інформаційній телекомунікаційній системі кредитора при укладенні кредитного договору.

В матеріалах справи відсутні докази, з яких можна було б установити, що ОСОБА_1 пройшов ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», через номер телефону чи електронну пошту, які б він сам зазначив. ОСОБА_1 не визнає факт заповнення формуляру заяви або іншої форми про прийняття пропозиції в електронній формі, отримання одноразового ідентифікатора, а також вчинення інших дій, які можна розцінювати як прийняття пропозиції укласти електронний договір.

На підтвердження позовних вимог позивач подав до суду копію договору № 73576486 від 06.08.2024. При цьому, приєднаний до матеріалів справи Договір не містить підписів сторін договору. Згідно позовної заяви та копії поданого позивачем договору № 73576486 від 06.08.2024, такий укладено в режимі онлайн шляхом заповнення відповідачем в електронній формі анкети-згоди клієнта на сайті позивача.

Разом із тим, доказів укладення такого договору, який за формою відповідає вимогам цивільного законодавства, позивачем не надано. Отже, позивачем не надано доказів того, що наявна в матеріалах справи копія договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що вона підписувалася електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Тому, наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом (копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору.

Таким чином, позивачем не доведено факту укладення сторонами договору № 73576486 від 06.08.2024, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань.

Щодо отримання відповідачем коштів від ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зазначає, що позивачем, разом із позовною заявою, направлено до суду копію довідки ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРКС», яке не відповідає вимогам чинного законодавства для первинних бухгалтерських документів.

З наданої суду довідки слідує, що грошові кошти ніби перераховані через невстановленого посередника, проте у наданому позивачем кредитному договорі відсутні будь-які відомості про те, що кредитні кошти будуть перераховуватися іншою особою, яка не виступає стороною за кредитним договором.

Наявні лише підпис та печатка Товариства, що вочевидь не може свідчити про те, чи відправлялась платіжне доручення до банку, та чи виконувалось воно банком.

Доказів того, що картковий рахунок № НОМЕР_1 належить або використовувався відповідачем матеріли справи не містять.

Так, копія довідки ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРКС» містить номер картки частково без зазначення банківської установи. Така довідка сама по собі не свідчить про отримання відповідачем коштів в розмірі 19 800,00 грн., без інформації від банківської установи про рух коштів по картці.

Отже, у даному випадку, позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи викладене, не доведено ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» надання відповідачу кредиту на підставі кредитного договору № 73576486 від 06.08.2024

Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, що є предметом дослідження у даній справі, сторона відповідача зазначає, що такі самі по собі не є безспірним доказом наявності заборгованості, оскільки такі документи складаються одноособово стороною позивача, та не є первинними документами, які б підтверджували умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зміст зазначених доказів повністю залежить від волевиявлення кредитора або його правонаступника.

Доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості є необґрунтованим, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.

Також зауважує, що кредитним договором передбачено проценти за понадстрокове користування позикою (її частиною) у вигляді процентної ставки - 2,70 % (відсотки) за кожен день від суми отриманого кредиту, а не річних від простроченої суми, як передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК. Тому ці 2,70 % (відсотки) від суми отриманого кредиту за кожен день прострочення не мають нічого спільного із правовою природою процентів, які можуть бути нараховані відповідно до статті 625 ЦК України і підхід до нарахування таких % (відсотків) від суми отриманого кредиту за кожен день носить явно несправедливих характер.

Також вказує, що відповідач у зв`язку із розглядом справи в районному суді поніс витрати на професійну правничу (правову) допомоги в розмірі 6 500,00 грн., на виконання умов п. 2 Додатку № 1 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/25 від 11.03.2025 укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Калінін і Партнери».

Також, відповідач у зв`язку із розглядом справи в апеляційному суді очікує понести витрати на професійну правничу (правову) допомоги в розмірі 4 000,00 грн., на виконання умов п. 2 Додатку № 1 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/25 від 05.06.2025 укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Калінін і Партнери».

Таким чином, відповідач у зв`язку із розглядом справи очікує понести витрати в розмірі 10 500,00 грн. (6 500,00 грн. + 4 000,00 грн.) - розгляд справи в першій та апеляційній інстанціях. Також відповідачем понесені витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, в розмірі 3 633,60 грн.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступнихпідстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Проте, з такими висновками суду в повній мірі погодитися не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06.08.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики (на умовах повернення позики і кінці строку позики) №73576486.

Відповідно до п. 1 договору, за цим договором позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк з метою придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

Згідно п. 2 вказаного договору, сума позики складає 19800,00 грн, строк позики/строк договору 16 днів, процентна ставка 0,68 відсотків на день, строк договору з 06.08.2024 року по 21.08.2024 року (останній день), проценти за понаднормове користування позикою - 2,70 відсотків на день, орієнтовна реальна річна процентна ставка 1134,32 відсотки, орієнтовна загальна вартість позики 21954,24 грн.

Відповідно до п. 5 підписанням цього договору позичальник підтверджує, що ознайомився з повною інформацією про позикодавця та його послуги (п. 5.1), Офіційними правилами лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (п. 5.2); цей договір та Правила надання грошових коштів у позику(п. 5.3).

Згідно з п. 18 вказаного договору, якщо сума позики, зазначена у п. 2 договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування позикою понад встановлений договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування позикою (її частиною) за ставкою, визначеною п. 2 договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування та іншими актами законодавства.

Також, відповідно до 29 вказаного договору, вказані реквізити сторін персональні дані відповідача, які повністю відповідають інформації з Єдиного державного демографічного реєстру, отриманої судом в порядку ч. 8 ст. 187 ЦПК України. Крім того, у вказаному договорі зазначено номер телефону та електронну адресу відповідача, яку зазначив відповідач у поданій заяві від 24.01.2025 року та відзиві. Також вказаний договір містить інформацію про електронний підпис одноразовим ідентифікатором 24154.

Відповідач також був ознайомлений з додатком №1 до договору Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, паспортом споживчого кредиту (позика на умовах повернення в кінці строку позики).

Згідно довідки про укладення договору (ідентифікацію), клієнт ОСОБА_1 був ідентифікований в інформаційно - телекомунікаційній системі ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»: одноразовий ідентифікатор - 24154, ідентифікатор відправлено позичальнику - 06.08.2024 року о 21:38:29, електронна пошта - matvienkoal@gmail.com; ідентифікатор введено позичальником 06.08.2024 року 21:38:44, перерахування грошових коштів позичальнику 06.08.2024 року 21:42:01.

Відповідно до довідки ТОВ «ФК «Фінекспрес» №КД-000001830/ТНПП від 06.11.2024 року, ТОВ «ФК «Фінекспрес» діє на підставі ліцензії на надання фінансових послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (Рішення НБУ про включення до Реєстру платіжної інфраструктури та видачу ліцензії від 27.04.2024 року №21/764-рк), підтверджує прийняття до виконання платіжної інструкції за допомогою АРІ*інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відповідно до умов договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23.01.2018 року, укладеного між ТОВ «ФК «Фінекспрес» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення наступної операції: 06.08.2024 року, номер платежу df03eae0-e7d3-4af6-a0b2-c65b0f349ed7, сума 19 800,00 грн., отримувач ОСОБА_2 , ЕПЗ номер НОМЕР_1 .

Судом також встановлено, що відповідач, заперечуючи вказані обставини, належних доказів на спростування цих обставин не надав.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість за договором станом на 04.11.2024 року становить 31 577,04 грн, яка складається з заборгованості за тілом - 19 800,00 грн, відсотки за користування позикою в межах строку договору з 06.08.2024 року по 21.08.2024 року у розмірі 2 154,24 грн, відсотки за понадстрокове користування позикою з 22.08.2024 року по 08.09.2024 року у розмірі 9 622,80 грн.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення частини першої ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (частина третя статті 207 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту)другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Встановлено, що 06.08.2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №73576486, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»

Під час оформлення договору відповідач зазначив власні персональні дані, пройшов ідентифікацію в системі кредитодавця, підтвердив умови кредитування та ввів одноразовий ідентифікатор, що свідчить про його вільне, усвідомлене та добровільне волевиявлення на укладення відповідного правочину.

Підписавши договір, відповідач погодився з його умовами та взяв на себе зобов`язання щодо повернення отриманих кредитних коштів і сплати передбачених договором платежів. Факт перерахування позивачем кредитних коштів у сумі 19 800,00 грн на банківську картку, зазначену відповідачем, підтверджений матеріалами справи.

Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували обставини отримання кредитних коштів відповідачем, належність засобів зв`язку, використаних при укладенні договору, або належність банківського рахунку, на який були зараховані кошти.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту укладення між сторонами договору позики, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність у нього заборгованості за договором.

В апеляційній скарзі скаржник, серед іншого, не погоджується із нарахованими позивачем відсотками.

Колегія суддів частково погоджується з цим доводом апеляційної скарги з наступних підстав.

Зважаючи на обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду в справі №775/7704/15 від 23 січня 2018 року), колегія суддів здійснює перевірку нарахованої до стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) зроблено такі висновки, що «компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».

Верховним судом у постанові від 19.09.2020 року у справі № 686/18977/17 зазначено, що «положеннями частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, положеннями ЦК України передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення, зокрема, у розмірі певного проценту за кожен день прострочення».

Згідно пункту 2.3 договору позики від 06.08.2024 року денна процентна ставка за договором складає 0,68%. Процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день - 2,70%.

Користування кредитом - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Колегія суддів зауважує, що пункт 2.3 договору позики, розташований в розділі 2 «Параметри та умови Позики» договору, який регулює правомірну поведінку сторін.

Умовами укладеного сторонами договору позики не передбачено розмір процентів річних від простроченої суми, як міри відповідальності за ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що проценти за понадстрокове користування кредитом у розмірі 9622,80 грн нараховані позивачем на підставі п. 2.3 договору не є процентами як мірою відповідальності, передбаченими ст. 625 ЦК України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за понадстрокове користування позикою у розмірі 9622,80 грн задоволенню не підлягають.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Як зазначалося вище підпунктами 2.2, 2.3 договору позики передбачено, що денна процентна ставка за договором складає 0,68%, строк позики 16 днів, дата повернення позики 21.08.2024 року.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором позики №73576486 від 06.08.2024 року заборгованість по відсоткам за користування позикою в межах строку договору з 06.08.2024 року по 21.08.2024 року складає 2 154,24 грн, виходячи із процентної ставки визначеної договором.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність процентної ставки за базовими процентами не заслуговують на увагу, розмір процентної ставки та строк кредитування погоджений сторонами у кредитному договорі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на відсутність доказів отримання позивачем одноразового ідентифікатора та реєстрації позивача в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача, проте доказів на підтвердження того, що договір було укладено не скаржником не надано.

Практика щодо укладання таких договорів в електронній формі є сталою, подібні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19, від 18 червня 2021 року у справі справа № 234/8079/20.

З цих підстав колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині. Відповідно договір вважається укладеним.

Щодо перерахування коштів на рахунок відповідача, колегія суддів зазначає, що до позовної заяви долучено довідку про прийняття до виконання платіжної інструкції. Дана довідка підписана уповноваженою особою ТОВ «ФК «Фінекспрес», додано протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (а.с. 23, 24).

Відповідач в апеляційній скарзі заперечує факт переказу кредитних коштів на свій рахунок, та посилається на відсутність належно оформлених доказів у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», натомість не спростовує подані позивачем докази своїми.

Саме по собі ненадання позивачем до позовної заяви належних первинних документів, які підтверджують перерахування суми кредиту на вказані у кредитному договорі реквізити, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту його підписання обома сторонами, а надання кредитних коштів є виконанням кредитного договору з боку кредитора.

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять та відповідачем не спростовано.

Відповідач на спростування факту перерахування коштів на його рахунок не був позбавлений можливості подати відповідну довідку банку про рух коштів, з якої суд міг би пересвідчитись, що кредитні кошти на рахунок відповідача не надходили.

Таким чином, суд, керуючись наявними у справі доказами, дійшов вірного висновку, що свої зобов`язання з надання кредитних коштів ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів»виконало.

Натомість, зобов`язання з повернення кредитних коштів відповідач не виконав, у зв`язку із чим на момент розгляду справи наявна заборгованість.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Колегія суддів погоджується із обґрунтованістю вимог позову щодо стягнення суми основної заборгованості у розмірі 19 800,00 грн. та заборгованості по нарахованим та несплаченим базовим процентам в сумі 2 154,24 грн, оскільки матеріалами справи доведено вказані обставини і відповідачем не доведено існування заборгованості по тілу кредиту та нарахованим і несплаченим базовим процентаму іншому розмірі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід змінити, зменшивши загальний розмір заборгованості за кредитним договором №73576486 від 06.08.2024 року з 31 577,04 грн до 21 954,24 грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом у розмірі 19 800,00 грн, заборгованості по нарахованим та несплаченим базовим процентам - 2 154,24 грн.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Щодо судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Позивачем у даній справі при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 3028,00 грн (а.с. 5), при поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 3 633, 60 грн (а.с. 154).

При зверненні до суду з позовом представник ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 31577,04 грн, за результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість в сумі 21 954,24 грн, отже, за результатом апеляційного перегляду справи позовні вимоги задоволені на 69,53 %, відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2105,37 грн.

Апеляційна скарга відповідача задоволена частково на 100% - 69,53% = 30,47%, а тому із позивача на користь відповідача підлягає стягненню 30,47% сплаченого відповідачем судового збору що складає 1107,16 грн.

Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За вказаних обставин із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» підлягає стягненню судовий збір в розмірі (2105,37-1107,16 ) = 998,21 грн.

Крім того, представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 7 100,00 грн.

Для надання правової допомоги 03 серпня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів»та АО «Правовий діалог» було укладено Договір №03-08/2023 про надання правничої допомоги (далі - договір) (а.с. 31-34).

Згідно копії акту від 25.11.2024 року приймання - передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги №03-08/2023 від 03.08.2023 року, Адвокатським бюро «Правовий діалог» було надано позивачу послуги з вивчення та аналізу документів, складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, представництво в суді першої інстанції, загальною вартістю послуг 7100,00 грн (а.с. 40)

Представник відповідача просив стягнути із позивача на користь відповідача витрати за надану професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 6500,00 грн, та витрати за надану професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в сумі 4000,00 грн, а разом - 10500 грн.

Для надання правової допомоги в суді першої інстанції 11.03.2025 року між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Калінін і Партнери» було укладено Договір № б/н/25 про надання професійної правничої (правової) допомоги (далі - договір) (а.с. 73-74).

Згідно із Додатком № 1 до Договору, встановлено гонорар, який клієнт сплачує бюро - 6500,00 грн.

Для надання правової допомоги в апеляційному суді 05.06.2025 року між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Калінін і Партнери» було укладено Договір № б/н/25 про надання професійної правничої (правової) допомоги (далі - договір) (а.с. 129-132).

Згідно із Додатком № 1 до Договору, встановлено гонорар, який клієнт сплачує бюро - 4000,00 грн.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу", про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

З урахуванням наведеного вище, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) дійшов висновків, що: «втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».

Згідно з вимогами статей 137, 141 ЦПК України на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат.

Як зазначалося вище, вартість наданих послуг АО «Правовий діалог» складає 7100,00 грн.

П. 4.1 Договору №03-08/2023 від 03 серпня 2023 року, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів»та АО «Правовий діалог» передбачено, що розмір винагороди об`єднання складає 21% від суми платежу, що надійшла Клієнту від боржників.

Таким чином, сума у 7100,00 грн є розрахунком на заборгованість 31577,04 грн, що виходить навіть за межі позовних вимог, які, натомість були задоволені на 69,53%, таким чином, за умовами договору, винагорода об`єднання не може бути більшою ніж 21% від 21954,24 грн, що становитиме 4610,39 грн.

Щодо фактично понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, представник відповідача зазначав що під час розгляду справи витрати за надану професійну правничу допомогу склали 10500 грн, натомість ціна позову даної справи лише втричі перевищує вартість наданих адвокатських послуг та вдвічі частку задоволених вимог за результатами апеляційного перегляду. Крім того, апеляційна скарга фактично задоволена на 30,47%.

Отже, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених обома сторонами витрат на професійну правничу допомогу, та врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвокатів зі: складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг); значенням справи для сторін, враховуючи те, що справа є малозначною та розглянута у спрощеному позовному провадженні, часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що обидві сторони понесли однакові витрати на професійну правничу допомогу, які апеляційний суд вважає за доцільне компенсувати за рахунок протилежної сторони, а тому питання їх розподілу можна вирішити шляхом взаємозаліку.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича, задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2025 року у цій справі в частині визначеного до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» розміру заборгованості за кредитним договором № 73576486 від 06.08.2024 року змінити, зменшити розмір стягнення з 31 577 грн 04 коп. до 21 954 (двадцять одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн 24 коп.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» судовий збір в сумі 998 (дев`ятсот дев`яносто вісім) грн 21 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 10 липня 2026 року.

Головуючий: Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

Е.А. Онищенко