Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №360/1995/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року справа №360/1995/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 360/1995/25 (головуючий І інстанції Захарова О.В.) за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Пупинін Олександр Миколайович в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати противоправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2023 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2024 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2025 рік у кількості 14 діб, щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2025 рік у кількості 05 діб, загальною кількістю 117 діб;

- зобов`язати Департамент поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2018 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2023 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2024 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2025 рік, 05 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік, загальною кількістю 117 діб.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року позов - задоволено:

- визнано противоправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2018, 2020, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки (112 днів) та грошової компенсації за невикористані 05 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби;

- зобов`язано Департамент поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2018, 2020, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки (112 днів) та грошову компенсацію за невикористані 05 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у сумі 5000 грн.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та відмовити у задоволенні позову через порушення норм матеріального, процесуального права .

Апелянт вважає, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій передбачена лише для військовослужбовців спеціальним законом, а саме, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до пункту 1 статті 59 Закону № 580, служба в поліції є державною службою особливого характеру. Таким чином, для поліцейських законодавством не передбачено можливості заміни додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, грошовою компенсацією.

Стосовно нарахування та виплати компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік у кількості 05 діб. ОСОБА_2 , апелянт зазначає, що додаткова оплачувана відпустка за 2025 рік не надавалася.

Відповідно до частини 3 статті 93 Закону № 580-VІІІ, за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Водночас, відповідно до частин дев`ятої та десятої статті 93 Закону № 580-VІІІ поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення . При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Отже, за 2025 рік ОСОБА_2 було нараховано: 15 календарних днів/12 місяців=1, 25 день на кожен місяць служби в році звільнення.

1,25 * 8 (оскільки позивач звільнився у вересні, повних місяців відпрацьованих було 8)=10 календарних днів додаткової відпустки, за які позивачеві було здійснено виплату при звільненні.

Крім того апелянт вважає, що витрати на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. При цьому, кількість часу витраченого адвокатом на оформлення позовних матеріалів та її поданням до суду, дійсно є непропорційним складності справи та предмету спору. Крім того, справа розглянута без участі сторін.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволені.

Відповідачем подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11.12.2025 у справі № 360/1995/25 та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, який надіслав матеріали справи, які сформовані в електронній формі та частково в паперовій формі.

За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).

Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).

За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, відповіді на відзив, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Позивач є учасником бойових дій, з 17.06.1998 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 12.09.2025 проходив службу в Національній поліції України, в період з 07.11.2015 по 31.03.2023 в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, з 01.04.2023 по 12.09.2025 проходив службу в Департаменті поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції Луганській області від 07.11.2015 № 8 о/с (по особовому складу) ОСОБА_2 (М-187599) який мав спеціальне звання капітан міліції, командиром взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Луганській області, присвоївши йому спеціальне звання капітан поліції призначено з 07 листопада 2015 року по батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Луганській області.

Згідно із витягом з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 01.04.2023 № 77 о/с (по особовому складу) майора поліції ОСОБА_2 (0121299), заступника командира роти № 1 батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Луганській області переведено для подальшого проходження служби за ст. 65, п. п. 8, 9 Закону України “Про Національну поліцію”: до Департаменту поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, з 01.04.2023.

Відповідно до витягу з наказу Департаменту поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” від 11.09.2025 № 798 о/с (по особовому складу) підполковника поліції ОСОБА_2 (0121299), заступника командира батальйону № 2 полку управління поліції особливого призначення № 2 (штурмовий полк “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”) Департаменту поліції особливого призначення “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, звільнено зі служби в поліції відповідно до Закону України “Про Національну поліцію” за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77.

Також у цьому наказі зазначено наступне.

Виплатити компенсації за невикористані дні:

- за 2015 рік - 03 доби щорічної основної оплачуваної відпустки та 01 добу додаткової оплачуваної відпустки;

- за 2018 рік - 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки;

- за 2021 рік - 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки;

- за 2022 рік – З0 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки;

- за 2023 рік - 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки;

- за 2024 рік - 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки;

- за 2025 рік - 10 діб додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до довідки № 28275-2025 від 06.10.2025 ОСОБА_2 , колишній працівник управління поліції особливого призначення № 2 (штурмовий полк “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”) Департаменту поліції особливого призначення “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, дійсно з 06.06.1996 по 23.12.1997 проходив службу в ЗСУ, з 17.06.1998 по 06.11.2015 проходив службу в ОВС, з 07.11.2015 по 12.09.2025 проходив службу в Національній поліції України.

За період проходження служби в органах поліції не використав:

- за 2015 рік - 03 доби щорічної основної оплачуваної відпустки та 01 доба додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій;

- за 2016 рік — 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій;

- за 2017 рік - щорічні основну та додаткову оплачувані відпустки використав у повному обсязі, додаткову відпустку зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій використав;

- за 2018 рік - 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій;

- за 2019 рік - щорічні основну та додаткову оплачувані відпустки використав у повному обсязі, додаткову відпустку зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій використав;

- за 2020 рік - 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій;

- за 2021 рік - 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки;

- за 2022 рік - 30 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій;

- за 2023 рік - 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій;

- за 2024 рік - 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки зі збереженням грошового забезпечення як учасника бойових дій;

- за 2025 рік - 10 діб додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до листа Департаменту поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” № 139332025 від 06.10.2025 (107282) ОСОБА_2 під час розрахунку при звільненні не нараховувалася та не виплачувалася грошова компенсація за невикористані дні відпусток учасника бойових дій.

У листі від 07 жовтня 2025 року № 15884лк Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України у Луганській області зазначила, що ОСОБА_2 за період проходження служби в ГУ МВС України у Луганській області з 01.01.2015 по 06.11.2015 додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення (заробітної плати), як учаснику бойових дій за 2015 рік не використовував. Враховуючи вимоги діючого законодавства правові підстави для компенсації за невикористану додаткову відпусту зі збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій за 2015 рік відсутні.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

За статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.

Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-XII), що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII “Про Національну поліцію” (далі Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до абзацу першого частини першої, частини третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону № 580-VIII).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість щорічної відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час щорічної відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров`я (через хворобу) або у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки. При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. У разі загибелі (смерті) поліцейського таке відрахування не проводиться. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі загибелі (смерті) поліцейського грошова компенсація за всі невикористані ним дні відпусток, передбачених абзацами другим і третім цієї частини, виплачується членам його сім`ї, зазначеним в абзаці третьому частини шостої статті 94 цього Закону, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а в разі їх відсутності такі кошти входять до складу спадщини. Відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом.

За частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

За пунктом 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим-десятим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадках припинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 8 розділу I цих Порядку та умов, і призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день припинення (призупинення), крім премії.

Суд звертає увагу, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Водночас, зазначені вище норми фактично встановлюють право поліцейського, який є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації поліцейським невикористаної відпустки як учаснику бойових дій, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-XII.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, який відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковим для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суд зауважує, що у справі, що розглядається, положення Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 200/13837/19-а та від 11 листопада 2021 року у справі № 200/1175/20-а.

Твердження відповідача про те, що внаслідок зміни правового регулювання спірних правовідносин через внесення змін до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII та її викладення в іншій редакції, застосуванню підлягають виключно положення цього Закону як спеціального, якими не визначено право поліцейських на отримання грошової компенсації за невикористані ними дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, то суд відхиляє як безпідставні, з огляду на таке.

Редакція частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, яка діяла до 05 жовтня 2023 року, також не визначала права поліцейських учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані ними дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій. Разом з цим Верховний Суд у вище наведених постановах таке право поліцейських підтвердив і у подальшому від своєї правової позиції не відступав.

Отже, зміна редакції частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, якою знову ж таки не врегульовано спірне питання, жодним чином не нівелює правові висновки Верховного Суду щодо права поліцейських на отримання такої грошової компенсації.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач під час проходження служби в Національній поліції України не використав додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових за 2015 рік 14днів, 2016 рік 14 днів, 2018 рік 14 днів, 2020 рік 14 днів, 2022 рік 14 днів, 2023 рік 14 днів, 2024 рік 14 днів, 2025 рік 14 днів, а всього 112 діб, тому при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за такі дні невикористаної ним відпустки.

Згідно зі статтею 78 Закону № 580-VIII стаж служби в поліції дає право, зокрема, на надання додаткової оплачуваної відпустки.

Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.

Відповідно до ч.3 ст.92 Закону № 580- VIII за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Як вбачається з наказу про звільнення, стаж служби позивача в поліції складає 28 років 09 місяців 14 днів. За 2025 рік позивачу нараховано та виплачено грошову компенсацію за 10 діб додаткової оплачуваної відпустки.

Оскільки вислуга років позивача складає 28 років 09 місяців 14 днів, то тривалість невикористаної позивачем, відповідно до ч. 3 ст. 93 Закону №580-VIII щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік складає 15 днів.

Суд зазначає, що щорічна додаткова оплачувана відпустка надається за стаж служби в поліції, і не залежить від кількості відпрацьованого за рік часу.

При цьому, відповідачем було компенсовано позивачу лише за 10 діб, а не за 15 діб невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік.

Тобто, відповідач всупереч вище наведених правових норм не визначив у наказі про звільнення зі служби в поліції виплату позивачу грошової компенсації за дні невикористаної ним додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також невикористаних 15 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки та не виплатив позивачу грошову компенсацію за такі відпустки, чим допустив протиправну бездіяльність.

Крім того, відсутність в наказі про звільнення зі служби в поліції, інформації про виплату компенсації за невикористані позивачем у спірному періоді днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та щорічної додаткової оплачуваної відпустки, не звільняє відповідача від обов`язку нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Також, апеляційний суд не застосовує висновки Верховного Суду, на які посилається апелянт та наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Апеляційним судом враховано правову позицію Верховного Суду в постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/8185/18, від 4 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а, від 30 листопада 2022 року у справі № 640/85/20 та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про:

- визнання противоправною бездіяльності Департаменту поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2018, 2020, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки (112 днів) та грошової компенсації за невикористані 05 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби;

- зобов`язання Департамент поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2018, 2020, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки (112 днів) та грошову компенсацію за невикористані 05 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби

Щодо витрат на правничу допомогу.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, на підтвердження здійснення правової допомоги суду має бути надано докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У той же час, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України та на предмет неминучості - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

В якості доказів надання адвокатських послуг представником позивача надано:

- акт здачі-приймання наданої правничої допомоги від 11.10.2025 року, в якому зазначено перелік наданих послуг в суді першої інстанції на загальну суму 5000 грн;

- договір про надання правничої допомоги № 184 від 18.09.2025;

-додаток №1 до договору про надання правничої допомоги № 184 від 18 вересня 2025 року

- квитанцію від 11 жовтня 2025 року № 50.

Виходячи з конкретних обставин справи, беручи до уваги складність справи, обсяг наданих послуг та часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, а також відповідає об`єму наданих послуг, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в сумі 5000 грн.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Керуючись ст. ст. 139, 143, 242, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 360/1995/25 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 15 липня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

Е.Г. Казначеєв