Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №607/9497/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.07.2026 Справа №607/9497/26 Провадження №2/607/4920/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі: головуючого судді Позняка В.М.,

за участю секретаря судового засідання Козак О.Є., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_4,

розглянувши у судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоберезовицької селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Великоберезовицької селищної ради, просить:

- визнати за ним у порядку набувальної давності право власності на літній свинолагер, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

- визнати за ним у порядку набувальної давності право власності на ковбасний цех з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Покликається на те, що у 1996 році було створено Товариство власників «Поділля», яке стало правонаступником КСП «Агрофірма «Поділля», а все майно останнього перейшло до новоствореного товариства. У 1999 році зборами товариства було затверджено перелік майна для погашення заборгованості із заробітної плати та перед кредиторами, до якого входили, зокрема, літній свинолагер і ковбасний цех з господарськими будівлями.

Позивач стверджує, що починаючи з 2007 року він самостійно заволодів зазначеними будівлями, вважаючи це справедливою компенсацією за невиплачену заробітну плату його близьким родичам від ліквідаційної комісії ТВ «Поділля». Через незалежні від нього обставини він не зміг зареєструвати право власності на це майно.

На обґрунтування вимог позивач посилається на те, що понад десять років відкрито, безперервно та добросовісно володіє і користується спірними об`єктами, утримує їх, доглядає та використовує у своїй діяльності. Відкритість і безперервність володіння, за його твердженням, підтверджуються письмовими доказами та можуть бути підтверджені свідками. Також за його ініціативою виготовлено технічні паспорти на будівлі, у яких він зазначений як власник.

Позивач зазначає, що відповідачем визначено Великоберезовицьку селищну раду, оскільки саме вона є органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади, а інших осіб, які б претендували на спірне майно, не встановлено. За даними БТІ державна реєстрація права власності на зазначені об`єкти нерухомості відсутня.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні позивач, який був допитаний як свідок, показав, що з 2007 року він заволодів спірними приміщеннями, використовує їх як склад, опікується ними та підтримує їх в належному стані.

Відповідач Великоберезовицька селищна рада свого представника в судове засідання не направила, надійшла заява про розгляд справи без участі за наявним матеріалами.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

Відповідно до виписки з протоколу зборів Товариства власників «Поділля» від 10.04.1999, зборами затверджено перелік майна для погашення заборгованості із заробітної плати, перед кредиторами та виконавчою службою, до якого, зокрема, входили літній свинолагер та ковбасний цех із господарськими будівлями і спорудами.

Також до матеріалів справи долучено копії протоколів зборів та Статуту Товариства власників «Поділля».

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Товариство власників «Поділля», ідентифікаційний код 03782434 припинено 25.01.2008 в результаті реорганізації, правонаступник - «Приватне підприємство «Онікс», код 30280995, вул. С.Бандери, 60, місто Тернопіль.

Відповідно до технічного паспорта виготовленого КП «Тернопільське районне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації» 18.09.2024 на замовлення позивача, ковбасний цех з господарською будівлею та спорудами має площу 276,1 кв.м., а літній свинолагер - площу 2296,8 кв.м.

Також, у відповідності до інформації Великоберезовицької селищної ради від 01.07.2026, нерухоме майно - літній свинолагер та ковбасний цех із господарськими будівлями і спорудами розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 6125255200:02:002:2665 площею 5,33 га, яка зареєстрована за Великоберезовицькою селищною радою.

Допитаний як свідок ОСОБА_2 показав, що ОСОБА_1 користується з 2007 року майном - літній свинолагер та ковбасний цех із господарськими будівлями і спорудами.

Аналогічні показання дала ОСОБА_3 .

Суд, розглянувши справу, дослідивши та оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, доходить такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Виходячи з аналізу норм матеріального права, право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в частині першій статті 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном).

Отже, позов про визнання права власності за набувальною давністю володіння не може пред`явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника і завжди знає, хто є власником цього майна.

Згідно роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 9 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5, відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

У пункті 11 цієї постанови зазначено, що, враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Згідно роз`яснень у пункті 13 цієї постанови відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

За змістом частин першої-другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Встановлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справі, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 947/6589/21).

Отже, встановлення належності відповідача є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 червня 2024 року у цивільній справі № 932/163/21.

Також наведене узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2025 року у справі № 398/4667/24 (провадження № 61-6343св25) та від 24 грудня 2025 року у справі № 145/675/23 (провадження № 61-2346св25).

Для правильного вирішення спору про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю визначальним є встановлення особи попереднього власника майна або його правонаступника, оскільки саме така особа є належним відповідачем у справі. Лише у випадку, коли попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Як встановлено судом, із поданих самим позивачем копій протоколів зборів Товариства власників «Поділля» та його Статуту вбачається, що спірні об`єкти нерухомості перебували у складі майна цього товариства.

Крім того, позивач у позовній заяві безпосередньо посилається на те, що Товариство власників «Поділля» було правонаступником КСП «Агрофірма «Поділля», а літній свинолагер і ковбасний цех були включені до затвердженого зборами товариства переліку майна, призначеного для погашення заборгованості перед кредиторами та із заробітної плати.

Отже, попередній власник спірного майна був позивачу відомий з моменту звернення до суду.

Водночас відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб Товариство власників «Поділля» припинено 25.01.2008 у результаті реорганізації, а його правонаступником визначено Приватне підприємство «Онікс».

За змістом статей 104, 107 Цивільного кодексу України у разі реорганізації юридичної особи всі її майнові права та обов`язки переходять до правонаступника. Саме тому припинення юридичної особи внаслідок реорганізації не припиняє існування її майнових правовідносин, а змінює лише суб`єкта, до якого вони переходять.

Універсальне правонаступництво передбачає, що до правонаступника в один момент переходять усі права та обов`язки припиненої особи як єдине ціле, незалежно від того, чи були вони конкретно перелічені в передавальному акті чи розподільчому балансі, та чи здійснено їх державну реєстрацію за новим суб`єктом.

За таких обставин саме правонаступник припиненої юридичної особи є тією особою, права та обов`язки якої можуть бути безпосередньо зачеплені рішенням суду про визнання права власності за набувальною давністю. Ухвалення рішення у такому спорі без участі особи, яка є правонаступником попереднього власника майна, може призвести до вирішення питання про її права та обов`язки без залучення до участі у справі, що суперечить основним засадам цивільного судочинства.

Натомість Великоберезовицька селищна рада не є правонаступником Товариства власників «Поділля», а матеріали справи не містять доказів переходу до неї права власності на спірні будівлі.

Сама по собі відсутність державної реєстрації права власності за правонаступником у реєстрах речових прав чи факт реєстрації земельної ділянки під будівлями за територіальною громадою не позбавляє ПП «Онікс» статусу належного відповідача, оскільки його матеріальне правонаступництво виникло в силу прямого припису закону (універсального спадкування прав юридичної особи).

Таким чином, судом встановлено, що попередній власник спірного майна був відомий позивачу, а також встановлено юридичну особу, яка є його правонаступником. За таких обставин підстав для пред`явлення позову виключно до органу місцевого самоврядування як до відповідача не існувало.

Разом із тим позивач не заявляв клопотання про заміну відповідача або про залучення правонаступника попереднього власника до участі у справі як співвідповідача. Відповідно до статті 51 ЦПК України така заміна або залучення можливі лише за клопотанням позивача. Суд не наділений повноваженнями здійснювати таку процесуальну заміну з власної ініціативи.

Отже, позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Керуючись статтями 15, 16, 344 Цивільного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 48, 51, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Великоберезовицької селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_2 .

Відповідач: Великоберезовицька селищна рада, код ЄДРПОУ 04393462, адреса: 47724, вул. Микулинецька, буд. 42, с-ще Велика Березовиця, Тернопільський район, Тернопільська область.

Головуючий суддя В. М. Позняк