Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №520/12662/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

15.07.2026 р. справа №520/12662/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)

провизнання дій протиправними,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Харківській області щодо пред`явлення Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-957-У від 08.05.2026 до примусового виконання до Холодногірсько-Новобаварського ВДВС до спливу законодавчо встановленого строку на її узгодження.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що подав до контролюючого органу заяву про отримання документів через електронний кабінет і до електронного кабінету вимога ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 не надходила. Твердив про неправомірність дій контролюючого органу з приводу направлення до органу Державної виконавчої служби України вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 до настання моменту узгодження.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що вимога ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 була прийнята у зв”язку із невиконанням публічного обов”язку з приводу сплати єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування і направлена на належну податкову адресу платника податків засобами поштового зв”язку. Після повернення установою поштового зв”язку вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 без вручення у зв`язку із закінченням терміну зберігання вимога ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 набула статусу узгодженої і була направлена до відповідного органу Державної виконавчої служби України для примусового виконання.

Позов був отримано судом – 19.05.2026р.

Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято після усунення недоліків в оформленні позову – 26.05.2026р.

Ухвала про відкриття провадження у справі була отримана стороною відповідача – 26.05.2026р. о 19:02год.

Відзив на позов було отримано судом – 13.07.2026р.

Поважних причин для продовження строку подання відзиву на позов судом не знайдено, а тому цей процесуальний документ судом не враховується.

Разом із тим, неподання відповідачем відзиву на позов у визначені судом строк у даному конкретному випадку не кваліфікується судом як визнання позову.

13.07.2026р. судом від сторони відповідача були отримані витребувані судом докази, які враховуються судом під час вирішення справи, оскільки на витребувані судом докази не поширюються правові наслідки недотримання учасником справи визначених процесуальним законом строків вчинення процесуальних дій.

Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин, які достеменно відомі учасникам спору; визначені процесуальним законом строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень суб”єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв”язку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з”ясовано, що заявник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу суб”єкта господарювання (фізичної особи – підприємця), значиться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 2632223042, у якості платника єдиного внеску на загальнобов`язкове державне соціальне страхування перебуває на обліку в установі відповідача; податковою адресою заявника є АДРЕСА_1 ; 22.07.2025р. заявник подав до контролюючого органу заяву про бажання отримувати документи через Електронний кабінет.

Доказів прийняття суб"єктом владних повноважень рішення про відмову у направленні документів до електронного кабінету заявника матеріали справи не містять.

За твердженням сторони відповідача, заявник з 01.01.2012 по 31.03.2021 знаходився на загальній системі оподаткування, з 01.04.2021 - знаходиться на спрощеній системі оподаткування.

За відомостями інтегрованої картки платника (далі за текстом – ІКП) ФОП ОСОБА_1 (рнокпп – НОМЕР_1 ) за технологічним кодом платежу 71040000 (єдиний внесок для ФОП, у т.ч. якi обрали спрощену систему оподаткування та осiб, якi провадять незалежну професійну діяльність) (далі - за технологічним кодом платежу 71040000) станом на 19.03.2026р. обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі – 48.120,00 грн. (за 2018 рік – 7.487,98 грн , за 2019 рік – 11.016,72 грн, за 2020 рік – 8.495,30 грн, за 2025 рік – 21.120,00 гривень.).

У межах даного спору заявник не оскаржує обсягів невиконаного публічного обов”язку з єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування (далі за текстом – ЄСВ).

У зв”язку із наявністю недоїмки з ЄСВ суб”єктом владних повноважень було прийнято вимогу ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957.

Вимога ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 до електронного кабінету заявника не направлялась.

Натомість, вимога ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 була направлена суб"єктом владних повноважень засобами поштового зв”язку на податкову адресу заявника - АДРЕСА_1 .

10.04.2026р. вимога ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 була повернута до контролюючого органу без вручення через сплив строку зберігання.

Після повернення означеної поштової кореспонденції вимогу ГУ ДПС від 19.03.2026 № Ф-957 було передано на стягнення до Холодногірсько - Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

12.05.2026р. за вимогою ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 головним державним виконавцем Холодногірсько - Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по ВП №80994551.

За твердженнями сторони відповідача, 14.05.2026 згідно платіжного доручення № 19084 вiд 14.05.2026 від Холодногірсько - Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшли кошти у розмірі – 48.120,00 грн; оскільки станом на 15.05.2026 відповідно до даних ІКС ДПС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 не обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску, то вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.03.2026 № Ф-957 вважається відкликаною з 15.05.2026р.

14.05.2026р. головним державним виконавцем Холодногірсько - Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження по ВП №80994551 у зв`язку із погашенням боргу у повному обсязі.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень у формі дій з приводу направлення вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 на примусове виконання до Холодногірсько - Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суспільні відносини з приводу підстав, обсягів і порядку виконання особами публічного обов”язку з приводу сплати єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування (далі за текстом – ЄСВ), мір юридичної відповідальності за невиконання згаданого обов”язку, приводів, підстав, способів заходів державного контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин дисципліни у сфері справляння та адміністрування ЄСВ унормовані першочергово приписами Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов`язкове соціальне страхування» (далі за текстом - Закон №2464-VI) та деталізовані приписами Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 077.05.2015р. за №508/26953; далі - за текстом Інструкція №449) та Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021р. №5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.03.2021р. №321/35943; далі за текстом – Порядок №5).

За наведеними у ст.1 Закону №2464-VI визначеннями: єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

У силу спеціального застереження ч.2 ст.2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 та п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI фізичні особи – підприємці є платниками єдиного внеску.

Як то указано у ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Матеріали справи не містять підстав для поширення на заявника дії цієї норми закону.

За правилами ч.4 ст.5 Закону №2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"; у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.

Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Відповідно до п.2 ч1 ст.7 Закону №2464-VI для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

Частиною 5 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування або на єдиний рахунок.

У силу спеціального застереження ч.8 ст.9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Згідно з ч.1 ст.25 Закону №2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Як то указано у ч.4 ст.25 Закону №2464-VI, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У силу спеціального застереження ч.4 ст.25 Закону №2464-VI у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.

Тож, правила надіслання контролюючим органом платнику ЄСВ вимоги про сплату ЄСВ унормовані приписами ст.42 Податкового кодексу України.

Згідно з п.42.1 ст.42 Податкового кодексу України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

За правилами п.42.2 ст.42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до п.42.4 ст.42 Податкового кодексу України платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Для осіб, які є фінансовими агентами, листування з контролюючим органом в електронній формі є обов`язковим у випадках, визначених цим Кодексом.

Листування контролюючих органів з платниками податків, зазначеними в абзаці першому цього пункту, які подали заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, а також з фінансовими агентами у випадках, визначених цим Кодексом, здійснюється засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет.

Документ, надісланий контролюючим органом в електронний кабінет, вважається врученим платнику податків або фінансовому агенту, якщо він сформований з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та є доступним в електронному кабінеті.

Пунктом 42.5 ст.42 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, контролюючий орган надає такому платнику податків відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (у паперовій або електронній формі) платника податків.

Пунктом 42.6 ст.42 Податкового кодексу України передбачено, що електронний документообіг між платником податків та контролюючим органом здійснюється відповідно до цього Кодексу, законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" без укладення відповідного договору.

Керівник платника податків визначає, змінює перелік уповноважених осіб платника податків, які наділяються правом підписання, подання, отримання ними документів та інформації через електронний кабінет від імені платника податків, та визначає їхні повноваження.

Платник податків стає суб`єктом електронного документообігу після надсилання до контролюючого органу першого будь-якого електронного документа у встановленому форматі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Електронний документообіг між платником податків та контролюючим органом припиняється виключно у випадках:

отримання інформації від кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг про завершення строку чинності (або скасування) кваліфікованого сертифіката відкритого ключа керівника платника податків;

отримання інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про зміну керівника платника податків;

отримання інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення юридичної особи;

наявності в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків інформації про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи;

наявності в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків інформації про закриття реєстраційного номера облікової картки платника податків у зв`язку зі смертю.

Згідно з ч.5 ст.9 Закону №2464-VI вимога податкового органу про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Згідно з п.4 розділу VI Інструкції №449 платникам єдиного внеску, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті та подали заяву про бажання отримувати документ через електронний кабінет, вимоги про сплату боргу (недоїмки) можуть надсилатися в електронній формі засобами електронного зв`язку з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Вимога про сплату боргу (недоїмки), що надсилається в електронній формі у день її формування в ІКС, підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) податкового органу шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, та кваліфікованої електронної печатки або удосконаленої електронної печатки, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки, після чого надсилається в електронний кабінет засобами ІКС з одночасним надісланням платнику єдиного внеску на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання до електронного кабінету.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що згадані п.42.4 ст.42 Податкового кодексу України правила листування між контролюючими органами та учасниками суспільних відносин – платниками податків в електронній формі через електронний кабінет та згадані п.42.4 ст.42 Податкового кодексу України правила листування між контролюючими органами та учасниками суспільних відносин – платниками податків у паперовій формі через установи поштового зв“язку є однаковими за юридичною силою формами комунікації.

Застосування у кожному окремому випадку конкретної форми комунікації залежить від події подання учасником суспільних відносин – платником податків заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет; вчиненого суб”єктом владних повноважень за таким зверненням платника податків управлінського волевиявлення; функціонування електронного кабінету платника податків станом на конкретну календарну дату.

Вирішуючи спір, суд вважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб”єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника як приватної особи варіантом тлумачення норми національного закону України є обов”язок контролюючих органів після отримання заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет, невчинення за таким зверненням управлінського волевиявлення у формі відмови, відсутності достатніх доказів не функціонування електронного кабінету направляти усю кореспонденцію саме до електронного кабінету платника податків і лише за фізичної відсутності технічної можливості – спрямувати кореспонденцію у формі паперових документів на податкову адресу платника податків через установи поштового зв”язку.

Доказів виконання такого обов”язку матеріали справи не містять.

Джерел здобуття таких доказів за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України судом під час розгляду справи не виявлено.

Продовжуючи розгляд справи, суд зауважує, що згідно з п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Вимога ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке підлягає виконанню державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Згідно з п.7 ч.1 ст.3 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як рішення інших державних органів, рішень (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Вимоги до виконавчого документа сформульовані законодавцем у положеннях ч.1 ст.4 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження».

В окреслених законодавцем у положеннях ч.4 ст.4 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» випадках (зокрема, п.6 ч.4 ст.4) виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що діяння будь-якого учасника суспільних відносин з приводу направлення (пред"явлення) виконавчого документа на примусове виконання не є управлінським волевиявленням суб”єкта владних повноважень, не змінює стану суб”єктивних прав та обов”язків учасника суспільних відносин, котрий має невиконаний обов”язок за цим виконавчим документом, об”єктивно не здатне призвести до погіршення правового становища учасника суспільних відносин, котрий має невиконаний обов”язок за цим виконавчим документом.

Тож, за вимогою про визнання протиправними дій з приводу направлення складеного відносно нього виконавчого документа на примусове виконання до органу Державної виконавчої служби України учасник суспільних відносин не має порушеного права як об”єкту судового захисту у розумінні ч.1 ст.2 КАС України.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб`єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Окрім того, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб”єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу направлення вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 до електронного кабінету заявника та управлінське волевиявлення у формі дії з приводу присвоєння вимозі ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 статусу узгодженої вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ без направлення вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 до електронного кабінету заявника.

Натомість, дія з приводу направлення вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 на примусове виконання до органу Державної виконавчої служби України з наведених вище міркувань не може бути кваліфікована у якості управлінського волевиявлення, котре спричинило порушення прав та інтересів заявника у сфері справляння ЄСВ.

У силу правового висновку п.56 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22 виходячи зі змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.

У силу правового висновку п.46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22 Верховний Суд неодноразово викладав висновки з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020р. у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020р. у справі №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів; на визначення порядку їх оскарження, на відшкодування заподіяної шкоди.

Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України під час вчинення бездіяльності з приводу направлення вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 до електронного кабінету заявника та під час присвоєння вимозі ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 статусу узгодженої вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ без направлення вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 до електронного кабінету заявника.

Натомість, дія з приводу направлення вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 на примусове виконання до органу Державної виконавчої служби України з наведених вище міркувань не може бути кваліфікована у якості управлінського волевиявлення, котре спричинило порушення прав та інтересів заявника у сфері справляння ЄСВ.

Тому у позові належить відмовити у зв”язку із відсутністю у заявника порушеного права дією відповідача з приводу направлення вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 на примусове виконання до органу Державної виконавчої служби України.

Водночас із цим, у зв”язку із підтвердженими у ході розгляду справи фактами порушення суб`єктом владних повноважень визначених національним законом України правил адміністрування ЄСВ та з огляду на положення ч.2 ст.5, ч.2 ст.9 КАС України праву заявника належить надати захист у спосіб, що сформульований у резолютивній частині цього судового акту.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

У ході розгляду справи судом не виявлено ані доказів (ані ознак існування таких доказів, ані джерел здобуття таких доказів) того, що перелічені у тексті позову постанови Верховного Суду були винесені у подібних чи аналогічних спорах.

До того ж, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 31.12.2025р. по справі №400/2502/23 висновки постанов Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом обставин встановлених у процесі розгляду конкретної справи.

Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Вийти за межі предмету позову та підстав позову.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Харківській області з приводу направлення вимоги Головного управління ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 до електронного кабінету ОСОБА_1 .

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Харківській області з приводу присвоєння вимозі Головного управління ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 статусу узгодженої вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування без направлення вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 19.03.2026р. №Ф-957 до електронного кабінету Чижиченко Анжеліки Вікторівни.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко