Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №480/1622/26 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року Справа № 480/1622/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1622/26 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України, Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера від 15 січня 2026 року №2/21 про відмову в наданні статусу учасника бойових дій;

- зобов`язати Міністерство у справах ветеранів України в особі Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера втретє розглянути його заяву від 14.03.2024 про надання статусу учасника бойових дій та надати статус учасника бойових дій.

Також, просить стягнути з Міністерства у справах ветеранів України в особі Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що він брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України у складі добровольчого формування територіальної громади. Зазначає, що попереднє рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій було скасовано судом, однак за результатами повторного розгляду Комісія знову відмовила у наданні такого статусу, безпідставно поставивши під сумнів достовірність зазначеної довідки.

Ухвалою суду від 17.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Міністерство у справах ветеранів України та Міжвідомча комісія подали відзиви на позовну заяву, в яких просили відмовити у задоволенні позову. Зазначили, що на виконання рішення суду заява позивача була повторно розглянута та витребувана додаткова інформація, згідно з якою позивач у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 не перебував, відомості про нього у журналі бойових дій відсутні, бойові розпорядження щодо його залучення не видавалися, а довідка від 23.02.2024 № 2/1056 видана без законних підстав та містить ознаки службового підроблення. Вважають, що позивач не надав достовірних і достатніх доказів безпосередньої участі у відповідних заходах у взаємодії із Збройними Силами України, а тому спірне рішення є правомірним.

Представник позивача подала відповідь на відзив, в якому з доводами відповідачів не погодилася та просила задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, встановив такі обставини.

02.04.2022 між позивачем та командиром добровольчого формування Сумської міської територіальної громади № 4 укладено контракт добровольця територіальної оборони, який відповідно до пункту 13 контракту набрав чинності з 26.02.2022.

23.02.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 видано ОСОБА_1 довідку № 2/1056 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. У довідці зазначено, що позивач у період з 26.02.2022 по 25.03.2022 брав участь у відповідних заходах, перебуваючи у Сумській області, Сумському районі, м. Суми.

14.03.2024 позивач звернувся до Міністерства у справах ветеранів України із заявою про надання йому статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 25 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Рішенням Міжвідомчої комісії від 28.08.2024 № 11/ІІІ/24/89 позивачу відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій у зв`язку з відсутністю правових підстав.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 у справі № 480/875/25 зазначене рішення Міжвідомчої комісії визнано протиправним та скасовано, а Міжвідомчу комісію зобов`язано повторно розглянути заяву позивача про надання статусу учасника бойових дій з урахуванням висновків суду.

Під час повторного розгляду заяви Міжвідомча комісія на засіданні 11.12.2025 вирішила уточнити у ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію щодо правових підстав видачі довідки від 23.02.2024 № 2/1056 та фактичних заходів, які здійснював позивач у взаємодії з військовою частиною НОМЕР_1 .

Листом від 22.12.2025 № 8480 командир військової частини НОМЕР_2 повідомив, що позивач у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 не перебував, відомості про нього у журналі бойових дій та персоніфікована облікова інформація відсутні, бойові розпорядження щодо його залучення не видавалися, а довідку від 23.02.2024 № 2/1056 видано незаконно.

За результатами повторного розгляду заяви Міжвідомча комісія прийняла рішення від 15.01.2026 № 2/21, яким відмовила позивачу у наданні статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 25 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та учасники війни.

Статтею 5 Закону № 3551-XII передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з пунктом 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються особи, які з 24 лютого по 25 березня 2022 року відповідно до Закону України "Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України" або у складі добровольчих формувань у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною прикордонною службою України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до закону військовими формуваннями та правоохоронними органами брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Дія абзацу першого цього пункту не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Рішення про надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, приймається міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей таких осіб і членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, а також райони проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.

Підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є довідка, видана командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та інших утворених відповідно до закону військових формувань чи правоохоронних органів, у взаємодії з якими особа сама або у складі добровольчого формування брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, про період участі у таких заходах.

У разі відсутності довідки, передбаченої абзацом п`ятим цього пункту, підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є:

свідчення (заява) не менше ніж трьох свідків (одним із яких є командир підрозділу, в зоні відповідальності якого перебувала особа або добровольче формування, у складі якого особа брала участь у здійсненні відповідних заходів) про період безпосередньої участі в здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів;

особам, які отримали поранення, контузію, каліцтво, що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю, самокалічення), - свідчення (заява) не менше ніж двох свідків, які брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, про період безпосередньої участі осіб, зазначених у цьому абзаці, у таких заходах, а також медичні документи, що підтверджують отримання особою поранення, контузії, каліцтва під час безпосередньої участі у здійсненні таких заходів.

До уваги беруться свідчення (заяви) осіб, підпис на яких засвідчений нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до абзацу першого пункту 19 частини першої цієї статті та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 цього Закону та які мають документальне підтвердження своєї участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за період, за який вони свідчать.

До періоду безпосередньої участі особи, зазначеної в абзаці першому цього пункту, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, включається період, підтверджений усіма свідками.

На виконання вимог пункту 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 413 він визначає процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Підпунктом 6 пункту 4 Порядку № 413 встановлено, що для заявників з числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 25 частини першої статті 6 Закону, підставою для надання статусу учасника бойових дій є довідка за формою згідно з додатком 6, видана командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Національної гвардії, Держприкордонслужби, СБУ та інших утворених відповідно до закону військових формувань чи правоохоронних органів, у взаємодії з якими заявник сам або у складі добровольчого формування брав безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, про період участі у таких заходах.

У разі відсутності зазначеної довідки підставою для надання статусу учасника бойових дій заявникам, зазначеним в абзаці першому цього підпункту, є:

свідчення (заява) не менше трьох свідків (одним з яких є командир підрозділу, в зоні відповідальності якого перебувала особа або добровольче формування, у складі якого особа брала участь у здійсненні відповідних заходів) про період безпосередньої участі в здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів;

заявникам, які отримали поранення, контузію, каліцтво, що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю, самокалічення), - свідчення (заява) не менше двох свідків, які брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, про період безпосередньої участі осіб, зазначених у цьому абзаці, у таких заходах, а також медичні документи, що підтверджують отримання особою поранення, контузії, каліцтва під час безпосередньої участі у здійсненні таких заходів.

До уваги беруться свідчення (заяви) осіб, справжність підпису на яких засвідчено нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону та які мають документальне підтвердження своєї участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за період, за який вони свідчать. До періоду безпосередньої участі заявників, зазначених в абзаці першому цього підпункту, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, включається період, підтверджений усіма свідками.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 413 рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій приймається:

комісіями - стосовно заявників з числа осіб, зазначених у пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону;

міжвідомчою комісією - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання, та стосовно заявників з числа осіб, зазначених у пунктах 21 і 25 частини першої статті 6 Закону.

За приписами пункту 21 Порядку № 413 міжвідомча комісія розглядає документи, надіслані комісіями, заявниками з числа осіб, зазначених у пунктах 21 і 25 частини першої статті 6 Закону, або командирами добровольчих формувань, у складі яких такі заявники брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та в разі потреби уточнює інформацію про заявників, стосовно яких вони подані (надсилає необхідні запити тощо), заслуховує пояснення таких заявників, свідків, представників державних органів та в місячний строк з дня надходження документів (уточненої інформації) приймає рішення про надання (відмову в наданні) статусу учасника бойових дій, про що інформує комісії чи заявників, які звернулися до міжвідомчої комісії.

Пунктом 24 Порядку № 413 передбачено, що комісія або міжвідомча комісія відмовляє заявнику в наданні статусу учасника бойових дій у разі:

1) відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій;

2) відсутності необхідних документів, визначених пунктом 4 цього Порядку;

3) подання недостовірної інформації;

4) наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення заявником умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину під час участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, або умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, або умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку.

У разі усунення виявлених підстав для відмови в наданні статусу учасника бойових дій заявник або уповноважена особа може повторно ініціювати винесення питання про надання зазначеного статусу (за процедурою, визначеною цим Порядком) на розгляд комісії шляхом подання заяви до керівника відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади чи іншого державного органу, в якому утворено комісію.

Рішення комісії або міжвідомчої комісії може бути оскаржене відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або в судовому порядку.

Зі змісту наведених норм вбачається, що для надання статусу учасника бойових дій особі, яка у період з 24 лютого по 25 березня 2022 року у складі добровольчого формування у взаємодії із Збройними Силами України брала участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, належною та самостійною підставою є довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413, видана командиром відповідної військової частини.

Як встановлено судом, позивач подав до Міжвідомчої комісії довідку від 23.02.2024 № 2/1056, видану командиром військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якої він у період з 26.02.2022 по 25.03.2022 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у м. Суми, Сумському районі Сумської області.

Відповідність зазначеної довідки формі, встановленій додатком 6 до Порядку № 413, відповідачами не заперечується. Вона містить відомості про особу позивача, період і місце його участі у відповідних заходах, підписана командиром військової частини та скріплена печаткою.

Матеріали справи не містять доказів скасування довідки від 23.02.2024 № 2/1056, визнання її недійсною або встановлення у передбаченому законом порядку факту внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За таких обставин подана позивачем довідка за своїми формою та змістом відповідає вимогам пункту 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII та підпункту 6 пункту 4 Порядку № 413 і є належною підставою для вирішення питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій.

Суд критично оцінює посилання відповідачів на лист військової частини НОМЕР_2 від 22.12.2025 № 8480 як на достатню підставу для висновку про недостовірність довідки від 23.02.2024 № 2/1056.

Так, у зазначеному листі повідомлено, що позивач у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 не перебував, відомості про нього у журналі бойових дій та бойові розпорядження щодо його залучення відсутні, а будь-яка персоніфікована облікова інформація стосовно нього не збереглася.

Водночас позивач претендує на надання статусу учасника бойових дій не як військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , а як особа, яка у складі добровольчого формування брала участь у відповідних заходах у взаємодії із Збройними Силами України. Тому відсутність позивача у списках особового складу військової частини сама по собі не спростовує факту його участі у таких заходах.

Пункт 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII не встановлює обов`язкової умови щодо зарахування особи до списків особового складу військової частини, видання стосовно неї індивідуального бойового розпорядження або обов`язкового внесення відомостей про неї до журналу бойових дій. Визначальним є факт безпосередньої участі особи у відповідних заходах у складі добровольчого формування у взаємодії з військовою частиною, який у цьому випадку засвідчений довідкою командира військової частини.

При цьому лист від 22.12.2025 № 8480 містить лише повідомлення про вісутність у військовій частині відповідних відомостей та загальний висновок про незаконність видачі довідки, однак не містить обґрунтування, на підставі яких конкретних документів і встановлених обставин зроблено висновок про недостовірність відомостей, зазначених у довідці. Матеріали справи також не свідчать, що Міжвідомча комісія витребувала та дослідила зміст бойових розпоряджень, зазначених у довідці як підставу для її видачі, або з`ясувала обставини її складення у особи, яка її підписала.

Отже, сама по собі відсутність персоніфікованої облікової інформації про позивача у військовій частині не є беззаперечним доказом того, що позивач не брав участі у відповідних заходах, та не спростовує відомостей, засвідчених довідкою від 23.02.2024 № 2/1056.

Посилання Міжвідомчої комісії на результати службового розслідування та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань також не підтверджують недостовірності довідки від 23.02.2024 № 2/1056.

Так, з листа військової частини НОМЕР_3 від 09.02.2025 № 760/1/4459 та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 31.01.2025 № 32 "Про результати службового розслідування" вбачається, що за результатами такого розслідування визнано недійсними конкретно визначені довідки про безпосередню участь осіб у відповідних заходах. Водночас довідка, видана ОСОБА_1 від 23.02.2024 № 2/1056, у наведеному переліку відсутня.

Отже, матеріали службового розслідування не містять висновку про незаконність видачі або недостовірність саме довідки позивача. Тому твердження відповідачів про те, що всі довідки, підписані командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , містять ознаки кримінального правопорушення, є необґрунтованим узагальненням, яке не підтверджене дослідженими доказами.

Саме по собі внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, свідчить лише про початок досудового розслідування та не підтверджує факту вчинення кримінального правопорушення. Матеріали справи не містять обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, або іншого рішення компетентного органу, яким було б установлено факт підроблення довідки від 23.02.2024 № 2/1056 чи внесення до неї недостовірних відомостей.

За таких обставин висновок Міжвідомчої комісії про наявність у довідці позивача ознак службового підроблення ґрунтується на припущеннях та не може бути належною підставою для відмови у наданні статусу учасника бойових дій.

Крім того, під час повторного розгляду заяви Міжвідомча комісія не надала належної оцінки іншим поданим позивачем документам, які у сукупності з довідкою від 23.02.2024 № 2/1056 підтверджують його участь у добровольчому формуванні та здійсненні заходів із забезпечення оборони України.

Зокрема, матеріали справи містять контракт добровольця територіальної оборони, укладений позивачем із командиром добровольчого формування Сумської міської територіальної громади № 4, посвідчення добровольця територіальної оборони, документи добровольчого формування, а також грамоти та подяки, що характеризують діяльність позивача у відповідний період.

Водночас зі змісту спірного рішення не вбачається, що Міжвідомча комісія дослідила зазначені документи у їх сукупності та навела мотиви, з яких вони були відхилені. Комісія фактично обмежилася посиланням на лист військової частини НОМЕР_2 від 22.12.2025 № 8480, не усунувши суперечності між викладеною у ньому інформацією та відомостями, засвідченими раніше виданою довідкою командира військової частини НОМЕР_1 .

При цьому Комісія не скористалася наданими їй повноваженнями щодо заслуховування пояснень позивача, командира добровольчого формування, особи, яка підписала довідку, інших свідків або представників відповідних військових частин, а також не витребувала документів, які могли б підтвердити або спростувати фактичну взаємодію добровольчого формування з військовою частиною НОМЕР_1 .

За таких обставин суд вважає, що Комісія не забезпечила повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви позивача, а спірне рішення прийнято без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про надання статусу учасника бойових дій, а тому, рішення Міжвідомчої комісії від 15.01.2026 № 2/21 про відмову позивачу в наданні статусу учасника бойових дій є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо належного способу захисту порушеного права позивача суд зазначає наступне.

Позивач просить суд одночасно зобов`язати відповідача втретє розглянути його заяву від 14.03.2024 та надати йому статус учасника бойових дій.

Суд зазначає, що повторний розгляд заяви та зобов`язання прийняти конкретне рішення є різними способами захисту. Зобов`язання повторно розглянути заяву передбачає здійснення суб`єктом владних повноважень нового розгляду поданих документів та прийняття за його результатами відповідного рішення, тоді як зобов`язання надати статус учасника бойових дій визначає єдиний правомірний результат такого розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як установлено судом, позивач подав довідку від 23.02.2024 № 2/1056 за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413, яка підтверджує його безпосередню участь у відповідних заходах у період, визначений пунктом 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII. Доказів скасування цієї довідки, визнання її недійсною або встановлення недостовірності зазначених у ній відомостей відповідачами не надано.

Крім того, заява позивача вже була предметом розгляду Міжвідомчої комісії, а попереднє рішення про відмову в наданні статусу учасника бойових дій скасовано рішенням суду від 26.08.2025 у справі № 480/875/25 із зобов`язанням повторно розглянути заяву. Проте під час повторного розгляду відповідач знову прийняв протиправне рішення, не надавши належної оцінки поданій позивачем довідці та іншим доказам.

За таких обставин чергове зобов`язання Міжвідомчої комісії повторно розглянути заяву позивача не забезпечить ефективного поновлення його порушеного права та може призвести до повторного прийняття аналогічного рішення.

Оскільки позивачем виконано передбачені законодавством умови для набуття статусу учасника бойових дій, а у відповідача відсутні законні підстави для прийняття іншого рішення, повноваження Міжвідомчої комісії у спірних правовідносинах не передбачають можливості вибору між кількома правомірними варіантами поведінки.

Тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Міжвідомчої комісії прийняти рішення про надання позивачу статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII.

Отже, позовна вимога в частині зобов`язання втретє розглянути заяву задоволенню не підлягає, водночас підлягає задоволенню вимога про зобов`язання прийняти рішення про надання позивачу статусу учасника бойових дій.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрат на професійну правничу допомогу віднесено до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору від 03.03.2026 про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Качан Н.Ф.; акт прийняття наданих послуг від 09.03.2026; квитанцію від 03.03.2026 про сплату послуг за договором про надання правничої допомоги в адміністративній справі у розмірі 4000 грн..

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Відповідачі заперечували проти стягнення витрат на правову допомогу, зазначивши, що в наданих позивачем доказів у підтвердження витрат на правничу допомогу відсутнє детальне обґрунтування розміру гонорару, за надання правової допомоги, враховуючи складність справи, кваліфікації і досвіду адвоката або іншої аргументуючої інформації, відсутність інформації про вартість погодинної тарифної ставки адвоката, тим самим не можна зробити обґрунтовані висновки про розумну вартість наданих позивачу правових послуг.

Стверджуючи, що сума заявлена до відшкодування (4000 грн.) є надмірною та неспівмірною, відповідачами доказів в обґрунтування цих доводів не надано.

Таким чином, розмір понесених позивачем 4000 грн. витрат в ході судового розгляду справи підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами, у зв`язку з чим вбачається необхідним задовольнити вимоги позивача про стягнення 4000 грн. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача вказану суму.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 1064,96 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України, Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера від 15.01.2026 № 2/21 про відмову ОСОБА_1 в наданні статусу учасника бойових дій.

Зобов`язати Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 25 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства у справах ветеранів України судовий збір у розмірі 1064,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал