Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №460/9675/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 липня 2026 року м. Рівне№460/9675/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №172050006354 від 13.01.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС та зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на п`ять років у відповідності до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” починаючи з 05 січня 2026 року, зарахувавши при цьому до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії період роботи у Берестівській початковій школі з 15.08.1990 по 10.01.1992, у середній школі № 4 м. Кузнецовська з 10.01.1992 по 01.09.1992, та у середній школі № 5 м Кузнецовська з 01.09.1992 по 30.08.2002 з урахуванням зарахованих періодів згідно записів трудової книжки від 17.08.1990 серії НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 05.06.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій залишено без руху.

Ухвалою суду від 09.06.2026 відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області їй було відмовлено у призначенні пенсії з підстав недостатності підтвердженого періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення. Зазначає, що відповідач безпідставно не зарахував періоди її проживання у зазначеній зоні під час зимових та літніх канікул у період навчання, а також не зарахував до страхового стажу окремі періоди роботи у закладах освіти через недоліки в оформленні трудової книжки, допущені роботодавцем. Позивач наголошує, що подані нею документи підтверджують як необхідний період проживання на території радіоактивного забруднення, так і спірні періоди трудової діяльності, а недоліки у веденні трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення її права на пенсійне забезпечення. У зв`язку з цим вважає рішення пенсійного органу протиправним, просить його скасувати, зобов`язати відповідача зарахувати спірні періоди проживання та роботи до відповідного стажу, призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку та задовольнити позов у повному обсязі.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у поданому відзиві на позовну заяву зазначає, що рішення №172050006354 від 13.01.2026 про відмову позивачці у призначенні пенсії є правомірним, оскільки станом на 01.01.1993 не підтверджено необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, а окремі періоди роботи не підлягають зарахуванню до страхового стажу через порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок при оформленні відповідних записів. У зв`язку з цим просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідженням письмових доказів, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Великий Жолудськ Володимирецького району Рівненської області та є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_2 , виданим 12.01.1997 Рівненською облдержадміністрацією.

Судом встановлено, що 08.08.2025 ОСОБА_1 виповнилося 55 років.

05.01.2026 позивачка через вебпортал Пенсійного фонду України звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та з урахуванням вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом із заявою позивачкою подано документи, передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, зокрема посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_2 від 12.01.1997, довідку Рафалівської селищної ради №1240 від 13.08.2024, витяг з реєстру територіальної громади, трудову книжку та інші документи, що підтверджують трудову діяльність і страховий стаж.

Відповідно до принципу екстериторіальності зазначену заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке рішенням від 13.01.2026 №172050006354 відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови стало те, що пенсійним органом до періоду проживання та роботи позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 зараховано лише 2 роки 8 місяців 6 днів, що, на думку відповідача, є недостатнім для набуття права на зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

При цьому відповідачем не було зараховано до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення час перебування позивачки у селі Великий Жолудськ Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області у періоди: з 17.01.1987 по 28.01.1987, з 29.06.1987 по 26.08.1987, з 17.01.1988 по 28.01.1988, з 29.06.1988 по 26.08.1988, з 17.01.1989 по 28.01.1989, з 29.06.1989 по 26.08.1989, з 17.01.1990 по 28.01.1990 та з 15.08.1990 по 31.08.1995, які, як зазначено в рішенні, припадають на час зимових та літніх канікул у період навчання позивачки в Опочецькому педагогічному училищі Псковської області російської федерації.

Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 36 років 6 місяців 23 дні.

Водночас, як убачається з розрахунку страхового стажу (форма РС-Право), відповідачем не зараховано до страхового стажу період роботи у Берестівській початковій школі з 15.08.1990 по 10.01.1992, період роботи у середній школі №4 м. Кузнецовська з 10.01.1992 по 01.09.1992, а також період роботи у середній школі №5 м. Кузнецовська з 01.09.1992 по 30.08.2002, за винятком періоду відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та окремих частково зарахованих періодів.

Підставою для незарахування зазначених періодів трудової діяльності до страхового стажу відповідач визначив порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок при оформленні відповідних записів уповноваженими особами.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.01.2026 №172050006354, вважаючи його протиправним та таким, що прийняте без належного врахування усіх обставин справи і з неправильним застосуванням норм матеріального права, позивачка звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Частиною першою статті 9 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV. Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Згідно з абзацом шостим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Таким чином, обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі вказаних абзаців пункту 2 статті 55 Закону №796-XII, є факт проживання та/або праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення, тобто у III зоні, протягом трьох років з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, або ж у зоні посиленого радіоекологічного контролю, тобто у IV зоні, протягом чотирьох років з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року. При цьому, особам, які проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки, а особам, які додатково проживали в зоні посиленого радіоекологічного контролю в період з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки.

За змістом примітки до абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов`язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17, від 26.09.2018 у справі №205/4589/16-а та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається зі змісту пункту другого статті 55 Закону №796-XII, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіоекологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Оскільки, пенсійний вік особи може бути знижено лише за однією підставою, передбаченою статтею 55 Закону №796-XII, то період проживання та/або роботи особи в зоні гарантованого добровільного відселення не підлягає включенню в період проживання та/або роботи такої особи в зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Саме такий правовий висновок міститися у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 по справі №556/1172/17.

Так, за правилами частини другої статті 55 Закону №796-XII, пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.

Позивачем визначено підставу зниження пенсійного віку – проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (із змінами в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №22-1).

Вказаний порядок прийнято відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 (доповнено згідно з Постановою Пенсійного фонду №33-1 від 25.11.2021), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:

учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:

довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження;

посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”);

Відтак, механізм реалізації права, передбаченого законом, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” чітко передбачений Порядком №22-1.

З аналізу наведених норм слідує, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, при цьому для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності.

Суд враховує, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Приписами пункту 4 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Також, суд наголошує, що Порядком №22-1 чітко визначено, що для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання (щодо декларування та реєстрації місця проживання) та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Тобто, документами, які підтверджують періоди проживання є саме довідка органу місцевого самоврядування (або ж відомості про декларування та реєстрації місця проживання).

Отже, орган Пенсійного фонду при визначенні права особи на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ має враховувати періоди проживання особи на території зон радіоактивного забруднення, які вказані в довідці органу місцевого самоврядування.

Водночас, дані трудової книжки (дані про роботу або навчання) не підтверджують відомості про період(и) проживання особи у забрудненій зоні, а підтверджують саме період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення.

Порядком №22-1 не передбачено, що для підтвердження періодів проживання у відповідній зоні, обов`язковою умовою є наявність трудової книжки.

Пунктом 4.7 розділу IV Порядку №22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Отже, у випадку виникнення сумніву щодо достовірності відомостей у наданих особою документах, орган, що призначає пенсію, вправі проводити перевірки, однак не наділений повноваженнями на власний розсуд зараховувати чи не зараховувати періоди проживання, які зазначені в довідці органу місцевого самоврядування.

Суд, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, дослідивши подані до матеріалів справи докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, виходить із такого.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 3, що підтверджується посвідченням потерпілої від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_2 від 12.01.1997.

05.01.2026 позивачка через вебпортал Пенсійного фонду України звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та з урахуванням вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом із заявою позивачкою подано передбачені законодавством документи, зокрема посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_2 від 12.01.1997, довідку Рафалівської селищної ради Вараського району Рівненської області №1240 від 13.08.2024, витяг із реєстру територіальної громади, трудову книжку серії НОМЕР_1 від 17.08.1990, рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 у справі №556/2054/25, провадження №2-о/556/264/2025, яке набрало законної сили 12.12.2025, а також інші документи, які підтверджують періоди її проживання на території радіоактивного забруднення та трудової діяльності.

За принципом екстериторіальності подану позивачкою заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке прийняло рішення від 13.01.2026 №172050006354 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови стало те, що пенсійним органом станом на 01.01.1993 до періоду проживання та роботи позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення зараховано лише 2 роки 8 місяців 6 днів, що, на думку відповідача, є недостатнім для зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Поряд із тим, відповідачем не було зараховано до тривалості проживання позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення періоди її фактичного перебування та проживання у селі Великий Жолудськ Володимирецького, нині Вараського, району Рівненської області під час зимових і літніх канікул у період навчання в Опочецькому педагогічному училищі Псковської області, а саме: з 17.01.1987 по 28.01.1987, з 29.06.1987 по 26.08.1987, з 17.01.1988 по 28.01.1988, з 29.06.1988 по 26.08.1988, з 17.01.1989 по 28.01.1989, з 29.06.1989 по 26.08.1989, з 17.01.1990 по 28.01.1990, а також період з 15.08.1990 по 31.08.1995.

Крім того, пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи у Берестівській початковій школі з 15.08.1990 по 10.01.1992, період роботи у середній школі №4 м. Кузнецовська з 10.01.1992 по 01.09.1992 та період роботи у середній школі №5 м. Кузнецовська з 01.09.1992 по 30.08.2002, за винятком періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та окремих частково врахованих періодів.

Відповідно до довідки №1240 від 13.08.2024, виданої Рафалівською селищною радою Вараського району Рівненської області, позивачка у період з 08.08.1970 по 27.10.1992 проживала в селі Великий Жолудськ Володимирецького, нині Вараського, району Рівненської області.

Як убачається із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.08.1990, позивачка 15.08.1990 була прийнята на роботу до Берестівської початкової школи на посаду вчителя української мови та літератури, де працювала до 10.01.1992.

Судом також встановлено, що рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 у справі №556/2054/25, провадження №2-о/556/264/2025, яке набрало законної сили 12.12.2025, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 без реєстрації в селі Великий Жолудськ Володимирецького, нині Вараського, району Рівненської області у періоди з 17.01.1987 по 28.01.1987, з 29.06.1987 по 26.08.1987, з 17.01.1988 по 28.01.1988, з 29.06.1988 по 26.08.1988, з 17.01.1989 по 28.01.1989, з 29.06.1989 по 26.08.1989, з 17.01.1990 по 28.01.1990 та з 15.08.1990 по 31.08.1995.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено такі обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, встановлені рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 у справі №556/2054/25 обставини щодо фактичного та постійного проживання позивачки у селі Великий Жолудськ мають преюдиційне значення для цієї адміністративної справи, не потребують повторного доказування та підлягали обов`язковому врахуванню пенсійним органом під час розгляду заяви позивачки про призначення пенсії.

Неврахування суб`єктом владних повноважень обставин, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, суперечить принципу обов`язковості судового рішення та свідчить про неповне дослідження документів, поданих позивачкою для призначення пенсії.

Судом також установлено, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”», населені пункти Великий Жолудськ і Берестівка Володимирецького, нині Вараського, району Рівненської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Відтак проживання та робота позивачки у зазначених населених пунктах є проживанням і роботою на території зони гарантованого добровільного відселення та підлягають урахуванню при визначенні тривалості відповідного періоду для застосування положень статті 55 Закону №796-ХІІ.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на підставі довідки №1240 від 13.08.2024 пенсійним органом зараховано до періоду проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 періоди з 26.04.1986 по 31.08.1986 тривалістю 4 місяці 4 дні та з 27.06.1990 по 27.10.1992 тривалістю 2 роки 4 місяці.

Загальна тривалість зазначених періодів, за розрахунком позивачки, становить 2 роки 8 місяців 4 дні, тоді як за розрахунком відповідача — 2 роки 8 місяців 6 днів. Незважаючи на незначну відмінність у кількості днів, пенсійний орган фактично визнав проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 протягом 2 років 8 місяців 6 днів.

Водночас рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 у справі №556/2054/25 підтверджено додаткові періоди постійного проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, а саме:

з 17.01.1987 по 28.01.1987 — 11 днів;

з 29.06.1987 по 26.08.1987 — 1 місяць 27 днів;

з 17.01.1988 по 28.01.1988 — 11 днів;

з 29.06.1988 по 26.08.1988 — 1 місяць 27 днів;

з 17.01.1989 по 28.01.1989 — 11 днів;

з 29.06.1989 по 26.08.1989 — 1 місяць 27 днів;

з 17.01.1990 по 28.01.1990 — 11 днів;

з 15.08.1990 по 31.08.1995, у частині, яка не перетинається з періодом, підтвердженим довідкою №1240 від 13.08.2024, а саме з 28.10.1992 по 31.12.1992, — 2 місяці 3 дні станом до 01.01.1993.

Крім того, період проживання позивачки з 01.01.1993 по 31.08.1995, підтверджений зазначеним судовим рішенням, становить 2 роки 8 місяців 15 днів.

Таким чином, з урахуванням періодів зимових і літніх канікул, а також періоду з 28.10.1992 по 31.12.1992, які підтверджуються рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 у справі №556/2054/25, сукупний період проживання позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 3 роки 8 днів, виходячи з розрахунку кількості днів у місяці - 31 та кількості місяців у році - 12.

Поряд із тим, із рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 вбачається, що після 01.01.1993 позивачка продовжувала проживати без реєстрації на території зони гарантованого добровільного відселення до 31.08.1995, тобто ще протягом 2 років 8 місяців 15 днів.

Відтак загальна тривалість проживання та роботи позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення становить понад 5 років 8 місяців 23 дні, з яких станом на 01.01.1993 - понад 3 роки.

Наведене спростовує висновок відповідача про відсутність у позивачки необхідної тривалості проживання або роботи на території зони гарантованого добровільного відселення та підтверджує наявність у неї права на зниження пенсійного віку на п`ять років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Суд наголошує, що перебування особи на навчанні поза межами території радіоактивного забруднення саме собою не виключає можливості її фактичного проживання за місцем постійного проживання під час канікул. Вирішальним у такому випадку є встановлення фактичних обставин проживання особи у відповідному населеному пункті, а не виключно наявність чи відсутність реєстрації місця проживання.

У даній справі факт проживання позивачки у селі Великий Жолудськ під час зимових і літніх канікул установлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Тому відповідач не мав правових підстав повторно оцінювати або ставити під сумнів такі обставини, а був зобов`язаний урахувати відповідні періоди при визначенні права позивачки на пенсію.

Щодо незарахування окремих періодів трудової діяльності позивачки до її страхового стажу суд зазначає таке.

Як убачається з абзацу сьомого оскаржуваного рішення від 13.01.2026 №172050006354, до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи у Берестівській початковій школі з 15.08.1990 по 10.01.1992, період роботи у середній школі №4 м. Кузнецовська з 10.01.1992 по 01.09.1992 та період роботи у середній школі №5 м. Кузнецовська з 01.09.1992 по 30.08.2002, за винятком періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та частково зарахованих періодів.

Підставою для незарахування зазначених періодів відповідач визначив те, що у трудовій книжці дата народження заявниці дописана олівцем, а зміна прізвища належним чином не засвідчена, оскільки не зазначено дату видачі документа, на підставі якого здійснено відповідну зміну.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж — це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться у системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження такої системи — на підставі документів та у порядку, визначеному законодавством, яке діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а також даних, унесених на підставі таких документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, які враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу у порядку та на умовах, передбачених законодавством, яке діяло раніше, крім випадків, установлених цим Законом.

За змістом статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналогічне правове положення закріплено у статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, відповідно до якої основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1 і 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки з наказів, особові рахунки, відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори й угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи особи за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку, є трудова книжка. Необхідність підтвердження трудового стажу іншими документами виникає передусім у разі відсутності трудової книжки, відсутності у ній відповідних записів або наявності таких недоліків, які об`єктивно унеможливлюють встановлення факту, періоду чи місця роботи особи.

У трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 17.08.1990 містяться послідовні записи про її прийняття на роботу, переведення та звільнення, які дають змогу встановити відповідні періоди трудової діяльності, місце роботи та посади, які вона обіймала.

Так, із записів трудової книжки вбачається, що позивачка з 15.08.1990 по 10.01.1992 працювала у Берестівській початковій школі на посаді вчителя української мови та літератури, з 10.01.1992 по 01.09.1992 — у середній школі №4 м. Кузнецовська, а з 01.09.1992 по 30.08.2002 — у середній школі №5 м. Кузнецовська.

Наведені записи містять інформацію, достатню для встановлення факту та тривалості трудової діяльності позивачки. Відповідач не навів доказів того, що зазначені записи є недостовірними, підробленими, не відповідають фактичним обставинам чи спростовуються іншими документами.

Та обставина, що дата народження у трудовій книжці дописана олівцем або що при внесенні відомостей про зміну прізвища не зазначено дату видачі документа, на підставі якого проведено відповідну зміну, сама собою не спростовує факту роботи позивачки у відповідних закладах освіти та не свідчить про недостовірність записів щодо прийняття на роботу, переведення чи звільнення.

Формальні недоліки оформлення титульної сторінки трудової книжки, допущені особою, відповідальною за її ведення, не можуть мати наслідком позбавлення працівника права на зарахування фактично відпрацьованих періодів до страхового стажу.

Суд звертає увагу, що працівник не відповідає за порядок ведення трудових книжок, правильність оформлення записів, засвідчення зміни прізвища або внесення інших відомостей уповноваженими посадовими особами підприємства, установи чи організації.

Обов`язок належного оформлення та ведення трудової книжки покладається на роботодавця або іншу уповноважену особу, а тому негативні наслідки неналежного виконання такого обов`язку не можуть перекладатися на працівника.

Підставою для призначення пенсії є фактична наявність у особи страхового стажу необхідної тривалості, а не безумовне дотримання кожної формальної вимоги при оформленні трудової книжки.

Визначальним для зарахування відповідного періоду є підтвердження факту трудової діяльності особи, а не бездоганність оформлення кожного реквізиту трудової книжки.

Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у постанові від 22.08.2018 у справі №439/1148/17, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження періоду роботи іншими документами виникає за її відсутності або відсутності відповідних записів.

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 12.12.2019 у справі №289/674/17 та від 19.12.2019 у справі №307/541/17, у яких наголошено, що не кожен недолік оформлення трудової книжки є достатньою підставою для незарахування відповідного періоду роботи, оскільки визначальним є встановлення факту зайнятості особи.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 сформульовано висновок про те, що на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у її трудовій книжці, а неналежне ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення працівника конституційного права на соціальний захист і пенсійне забезпечення.

Суд ураховує, що відповідач, маючи сумніви щодо правильності оформлення трудової книжки серії НОМЕР_1 , не був позбавлений можливості здійснити перевірку достовірності відповідних відомостей.

Частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органам Пенсійного фонду України надано право вимагати відповідні документи від підприємств, установ, організацій та окремих осіб, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Отже, у разі виникнення сумнівів щодо окремих реквізитів трудової книжки відповідач повинен був ужити передбачених законом заходів для перевірки відомостей, звернутися до відповідних закладів освіти, їх правонаступників, архівних установ або інших компетентних органів із метою отримання наказів про прийняття на роботу, переведення та звільнення, особових рахунків, відомостей про нарахування заробітної плати чи інших документів.

Однак матеріали справи не містять доказів того, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області під час розгляду заяви позивачки вчинило будь-які дії, спрямовані на перевірку відповідних записів трудової книжки, витребування додаткових документів або усунення сумнівів щодо особи працівника та фактичних періодів її роботи.

Натомість пенсійний орган обмежився констатацією формальних недоліків трудової книжки та поклав негативні наслідки неналежного її оформлення на позивачку, що не відповідає принципам правомірності, обґрунтованості, добросовісності та пропорційності діяльності суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що періоди роботи позивачки у Берестівській початковій школі з 15.08.1990 по 10.01.1992, у середній школі №4 м. Кузнецовська з 10.01.1992 по 01.09.1992 та у середній школі №5 м. Кузнецовська з 01.09.1992 по 30.08.2002, з урахуванням періодів, які відповідно до закону не підлягають подвійному зарахуванню або вже були враховані пенсійним органом, підтверджені записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.08.1990 та підлягають зарахуванню до страхового стажу позивачки.

Рішення відповідача в частині незарахування зазначених періодів трудової діяльності до страхового стажу ґрунтується виключно на формальних недоліках оформлення трудової книжки, не спростовує факту роботи позивачки, прийняте без належної перевірки відповідних відомостей та не може вважатися законним і обґрунтованим.

Суд також ураховує, що в оскаржуваному рішенні відповідач визначив страховий стаж позивачки тривалістю 36 років 6 місяців 23 дні. Отже, навіть за здійсненим пенсійним органом розрахунком страховий стаж позивачки є значним та повинен оцінюватися у взаємозв`язку з її правом на зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Системний аналіз установлених обставин справи дає суду підстави для висновку, що позивачка належними та допустимими доказами підтвердила наявність у неї статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, проживання та роботу у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 понад три роки, загальну тривалість проживання та роботи у зазначеній зоні понад п`ять років, а також відповідні періоди трудової діяльності, які підлягають зарахуванню до її страхового стажу.

Водночас оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.01.2026 №172050006354 прийняте без належного врахування рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 у справі №556/2054/25, без повного та об`єктивного дослідження поданих позивачкою документів, із покладенням на неї негативних наслідків формальних недоліків оформлення трудової книжки, які виникли не з її вини.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суди в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою його надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно та своєчасно.

Оскаржуване рішення наведеним критеріям не відповідає, оскільки відповідач не врахував усі юридично значимі обставини, не надав належної оцінки поданому судовому рішенню, не вжив передбачених законом заходів для перевірки записів трудової книжки та фактично обмежив право позивачки на пенсійне забезпечення з формальних підстав.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірності рішення від 13.01.2026 №172050006354, не спростував установлених судовим рішенням обставин проживання позивачки та не довів недостовірності записів у її трудовій книжці.

За сукупністю наведених обставин суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.01.2026 №172050006354 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку є протиправним та підлягає скасуванню.

З метою повного та ефективного захисту порушеного права позивачки суд вважає за необхідне зобов`язати пенсійний орган урахувати при визначенні права позивачки на пенсію періоди її проживання у селі Великий Жолудськ Володимирецького, нині Вараського, району Рівненської області, встановлені рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 11.11.2025 у справі №556/2054/25, а саме з 17.01.1987 по 28.01.1987, з 29.06.1987 по 26.08.1987, з 17.01.1988 по 28.01.1988, з 29.06.1988 по 26.08.1988, з 17.01.1989 по 28.01.1989, з 29.06.1989 по 26.08.1989, з 17.01.1990 по 28.01.1990 та з 15.08.1990 по 31.08.1995.

Також належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання пенсійного органу зарахувати до її страхового стажу період роботи у Берестівській початковій школі з 15.08.1990 по 10.01.1992, період роботи у середній школі №4 м. Кузнецовська з 10.01.1992 по 01.09.1992 та період роботи у середній школі №5 м. Кузнецовська з 01.09.1992 по 30.08.2002 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.08.1990, за винятком періодів, які вже були враховані пенсійним органом або не підлягають повторному зарахуванню.

Ураховуючи, що матеріалами справи підтверджено всі юридично значимі обставини, необхідні для реалізації права позивачки на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, зокрема відповідний статус, досягнення встановленого законом віку, необхідну тривалість проживання та роботи у зоні гарантованого добровільного відселення і достатній страховий стаж, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання належного територіального органу Пенсійного фонду України призначити та виплачувати позивачці пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з дати виникнення права на таку пенсію, визначеної відповідно до вимог законодавства.

Такий спосіб захисту не становить неправомірного втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу, оскільки у спірних правовідносинах відповідач не наділений свободою розсуду щодо відмови у призначенні пенсії за умови документального підтвердження всіх установлених законом обставин. У разі виконання особою законодавчо визначених умов пенсійний орган зобов`язаний прийняти рішення про призначення пенсії, а не обирати між кількома юридично допустимими варіантами поведінки.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.01.2026 №172050006354, зарахування спірних періодів проживання та трудової діяльності та зобов`язання призначити позивачці пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За наведеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для належного захисту порушеного права позивача, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача та зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 05.01.2025.

Поряд із тим, відповідно пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10 розділу IV Порядку №22-1).

Зміст викладених положень надає можливість зробити послідовний висновок про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території.

Після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, тобто, територіальному органу Пенсійного фонду України, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання/перебування особи. За наведеного, суд вважає помилковим зазначення позивачем про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України уЛьвівській області виплачувати їй пенсію.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 532,48 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Львівькій області.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №172050006354 від 13.01.2026 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на п`ять років у відповідності до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” починаючи з 05 січня 2026 року, зарахувавши при цьому до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії період роботи у Берестівській початковій школі з 15.08.1990 по 10.01.1992, у середній школі № 4 м. Кузнецовська з 10.01.1992 по 01.09.1992, та у середній школі № 5 м Кузнецовська з 01.09.1992 по 30.08.2002 з урахуванням зарахованих періодів згідно записів трудової книжки від 17.08.1990 серії НОМЕР_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області суму судового збору у розмірі 532,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 15 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10,м. Львів,Львівська обл.,79016, ЄДРПОУ/РНОКПП 13814885)

Суддя Н.В. Друзенко