Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №460/8154/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 липня 2026 року м. Рівне№460/8154/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадженнія без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – Позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі іменується – Відповідач ), в якому Позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.07.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на: 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018), а виплату провести з урахуванням виплачених сум;

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 78 календарних дні, та за 70 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 78 календарних дні, та за 70 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

визнати протиправні дії Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в оподаткуванні (утриманні/відрахуванні) військового збору із нарахованого доходу (грошового забезпечення) Позивача за період його безпосередньої участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у період з квітня 2023 року по липень 2023 року (включно) з лютого 2024 року по серпень 2024 р. (включно) з листопада 2024 року по лютий 2025 р. (включно);

стягнути з Військової частини НОМЕР_1 суму оподаткованого (утриманого/відрахованого) військового збору з доходів ОСОБА_1 (грошового забезпечення) за період безпосередньої участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України за період з квітня 2023 року по липень 2023 року (включно) з лютого 2024 року по серпень 2024 р. (включно) з листопада 2024 року по лютий 2025 р. (включно);

визнати протиправні дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 13.02.2026 включно із урахуванням іншого ніж березень місяць 2018 року, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 по 13 лютого 2026 (включно) із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року з урахування раніше виплачених сум;

визнати протиправні дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 нараховану вартість речового майна у сумі 9002,66 грн;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 нараховану вартість речового майна у сумі 9002,66 грн

Стислий виклад позиції Позивача.

Позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідач протиправно розрахував грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Вказує що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням не визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Позивач наголошує, що відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 від 29.01.2020 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018, яким пункт 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 викладено в новій редакції. Таким чином вважає, що пункт 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 підлягає застосуванню в редакції до внесення змін Постановою №103 саме з 29.01.2020. Також Позивач зазначає, що при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідач не врахував суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, хоча така винагорода виплачувалась йому під час проходження військової служби. Вказує, що відповідач не нарахував і не виплатив йому належну індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 13.02.2026, оскільки, на його думку, така індексація мала проводитися із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Також Позивач зазначає, що згідно з атестатом військовослужбовця №120 на речове майно йому нарахована грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 9002,66 грн, однак така компенсація фактично не виплачена. Тому, Позивач звернувся до суду і просить суд позов задовольнити повністю.

Стислий виклад заперечень Відповідача.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає. В обґрунтування заперечень покликається на те, що на момент виникнення спірних правовідносин положення пункту 4 Постанови №704 не діяли, незважаючи на набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, попередня редакція пункту 4 Постанови №704 не відновлювалась. Тому, відсутні підстави для здійснення перерахунку. Вважає, що Військовою частиною НОМЕР_1 не було допущено протиправних дій які полягають у не включенні до складу грошового забезпечення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні відпусток. Щодо індексації грошового забезпечення відповідач вважає, що її нарахування проводилося відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078, а тому порушень прав Позивача не допущено Таким чином, просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду від 18.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до статті 229 КАС України.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.08.2022 по 13.02.2026.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.02.2026 № 50 старшого сержанта ОСОБА_2 , головного сержанта – командира 1 зенітного артилерійського відділення зенітного ракетного – артилерійського взводу 4 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 , звільненого у відставку наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09 лютого 2026 року № 34-РС на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, з 13 лютого 2026 року.

З 14.02.2026 Позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

Під час проходження військової служби Позивач з 11.04.2023 по 29.07.2023; з 05.02.2024 по 08.04.2024; з 21.05.2024 по 10.08.2024; з 11.08.2024 по 24.08.2024, з 14.11.2024 по 25.02.2025; з 26.02.2025 р. по 27.02.2025, приймав безпосередню участь у бойових діях та заходах, необхідних для забезпечення оборони України та пов`язаних із захистом Батьківщини та її територіальної цілісності, перебуваючи на Донецькому напрямку, даний факт підтверджується Довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України № 1492/1635 від 30.04.2025.

Представник Позивача звернувся до Відповідача із запитом, в якому просив надати інформацію, про виплачені Позивачу суми грошового забезпечення.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 02.05.2026 №714 надала відповідь на вказаний запит, у якій повідомила про здійснені Позивачу нарахування та виплати, а також виклала позицію щодо відсутності підстав для проведення додаткового перерахунку. Зокрема, відповідач зазначив, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168, при обрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки не враховувалась.

Не погодившись з такими діями Відповідача, Позивач звернувся до суду.

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 01.07.2022 по 19.05.2023, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 соціальний захист військовослужбовців – це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військово-службовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови №704 (в редакції, чинній на момент її прийняття) було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з тим, 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103, пунктом 6 якої внесено зміни до ряду постанов, в тому числі і до постанови №704.

Так, постановою №103 пункт 4 постанови №704 було викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Згідно з абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» №2246-VIII від 07.12.2017 станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум для працездатної особи складав 1762,00 грн.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» №2629-VIII від 23.11.2018 було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

За наведеного, у 2018 та 2019 роках, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення базової величини – 1762,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт і залишалися незмінними.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», тобто той пункт, яким в тому числі викладено в новій редакції пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З огляду на вказане, з дати набрання вказаним судовим рішенням законної сили, з 29.01.2020, була відновлена дія пункту 4 постанови №704 у первісній редакції.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 та п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України», Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини «Серков проти України», встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016, відповідно до яких: « 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.».

З огляду на викладене, суд вважає, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.

Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21, від 15.03.2023 у справі №420/6572/22.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з січня 2018 р. – 1762 гривні.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2020 – 2102 гривні.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2021 – 2270 гривні.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2022- 2481 гривні.

Тому, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що у період з 01.08.2022 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення Позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та станом на 01 січня календарного року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

При цьому суд враховує, що Позивач просить провести перерахунок з 01.07.2022, однак із матеріалів справи вбачається, що на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 він перебував з 01.08.2022.

Тому у частині вимог за період з 01.07.2022 по 31.07.2022 позов задоволенню не підлягає, оскільки матеріалами справи не підтверджено перебування Позивача на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 у цей період.

Щодо позовних вимог Позивача про зобов`язання Відповідача перерахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, а саме за 78 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022– 2026 роки та за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022– 2026 роки, обчисливши її розмір з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, суд зазначає таке.

Як зазначено вище, положеннями частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки”.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення, зокрема, включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 16 розділу І Порядку №260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 Про загальну мобілізацію Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - постанова КМУ №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Державної прикордонної служби, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану згідно з постановою КМУ №168 передбачені також Порядком №260, зокрема, розділами XXXIV, XXXV, XXXVII.

Верховний Суд, досліджуючи питання чи враховується передбачена постановою КМУ №168 щомісячна додаткова винагорода до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, у постанові від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23 виснував, що за своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.

За висновками Верховного Суду, положення четвертої статті 9 Закону №2011-XII є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець, зокрема, делегував Міністру оборони України.

Постановою КМУ №704, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Порядок №260.

Підпункт 6 розділу XXXI Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації.

Таким чином, ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що відповідно до довідки військової частини виплачувалася Позивачу, пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах. Тому, позивач має право на обрахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток з урахуванням додаткових виплат, обумовлених цією постановою.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що не включення Відповідачем до складу грошового забезпечення Позивача сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток є протиправним.

Як встановлено судом, при звільненні Позивачу підлягала виплаті грошова компенсація за 78 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022– 2026 роки та за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022– 2026 роки.

Тому порушене право Позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, обчисливши її розмір з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, та з урахуванням раніше виплачених сум. Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , що полягають в утриманні військового збору з грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, та про стягнення/виплату утриманих сум військового збору, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, а також доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування, виплати чи надання.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками військового збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України. Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Нарахування, утримання та сплата військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 Податкового кодексу України.

Разом з тим підпунктом 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України передбачено, що у період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, на період їх безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Зазначені зміни внесені до Податкового кодексу України Законом України від 19.06.2022 №2308-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь у бойових діях в умовах воєнного стану», який набрав чинності 09.07.2022.

Отже, військовим збором не оподатковуються доходи у вигляді грошового забезпечення військовослужбовця саме за період його безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Порядок підтвердження статусу осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 №1161 «Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції та/або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації... з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором».

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2023 №244 до постанови №1161 внесено зміни, якими передбачено, що підтвердження участі осіб у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється, зокрема, на підставі витягів з наказів або копій наказів командирів про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні відповідних заходів, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення таких заходів.

Таким чином, для застосування пільги з оподаткування військовим збором визначальним є підтвердження факту безпосередньої участі військовослужбовця у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у відповідний період.

Судом встановлено, що відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 30.04.2025 №1492/1635 ОСОБА_1 у періоди з 11.04.2023 по 29.07.2023, з 05.02.2024 по 08.04.2024, з 21.05.2024 по 10.08.2024, з 11.08.2024 по 24.08.2024, з 14.11.2024 по 25.02.2025 та з 26.02.2025 по 27.02.2025 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи на Донецькому напрямку.

З матеріалів справи також вбачається, що Позивачу у період проходження військової служби виплачувалась додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, що підтверджується картками особового рахунку військовослужбовця.

Водночас згідно з картками особового рахунку військовослужбовця з доходів Позивача у вигляді грошового забезпечення у відповідні місяці здійснювалося утримання військового збору. У позовній заяві Позивач зазначає, що військовий збір був утриманий, зокрема, у квітні 2023 року — 803,49 грн, у травні 2023 року — 1436,98 грн, у червні та липні 2023 року — 1853,49 грн, у лютому 2024 року — 803,49 грн, у березні 2024 року — 769,04 грн, у квітні 2024 року — 353,49 грн, у серпні 2024 року — 1083,49 грн, у листопаді 2024 року — 631,24 грн, у грудні 2024 року — 805,44 грн, у січні 2025 року — 1857,30 грн, у лютому 2025 року — 490,51 грн.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що у періоди, підтверджені довідкою від 30.04.2025 №1492/1635, Позивач мав статус військовослужбовця, який безпосередньо брав участь у заходах із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відтак, доходи Позивача у вигляді грошового забезпечення за такі періоди не підлягали оподаткуванню військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Суд відхиляє доводи відповідача про правомірність утримання військового збору з посиланням на індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер, надається конкретному платнику податків та не може змінювати або звужувати зміст податкової пільги, прямо передбаченої нормою Податкового кодексу України. Наявність такої консультації не звільняє відповідача як податкового агента від обов`язку застосувати положення підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України за наявності документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у відповідних заходах.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання військового збору з доходів ОСОБА_1 у вигляді грошового забезпечення за періоди його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, є протиправними.

За таких обставин Позивач має право на застосування пільги зі сплати військового збору за періоди його безпосередньої участі у відповідних заходах, а саме: з 11.04.2023 по 29.07.2023, з 05.02.2024 по 08.04.2024, з 21.05.2024 по 10.08.2024, з 11.08.2024 по 24.08.2024, з 14.11.2024 по 25.02.2025 та з 26.02.2025 по 27.02.2025. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 13.02.2026 включно, із застосуванням базового місяця березень 2018 року.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-XII.

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення — це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, установлений у розмірі 103 відсотки.

Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок або окладів значення індексу споживчих цін у місяці такого підвищення приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Суд враховує, що у 2023 році дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було зупинено Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Що ж стосується 2024 року, то статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01.01.2024.

Отже, у 2024 році законодавцем фактично визначено новий початок обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення — з 01.01.2024.

Індексація грошових доходів проводиться лише у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації 103 відсотки. Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

За таких обставин підстави для застосування березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024, відсутні.

Крім того, статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи із січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується.

Отже, і у 2025 році законодавцем передбачено окремий порядок обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення, починаючи із січня 2025 року.

Суд також враховує, що відповідно до матеріалів справи Позивач перебував на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 з 01.08.2022 по 13.02.2026.

Враховуючи вищенаведене правове регулювання, суд зазначає, що березень 2018 року як місяць підвищення доходу має значення для вирішення спорів щодо індексації грошового забезпечення у попередніх періодах, однак не може автоматично застосовуватися до спірного періоду з 01.01.2024 по 13.02.2026 з огляду на особливості законодавчого регулювання індексації грошових доходів населення у 2024– 2025 роках.

Отже, у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 13.02.2026 із застосуванням базового місяця – березень 2018 слід відмовити.

Щодо позовних вимог про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 9002,66 грн суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців — це діяльність держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод військовослужбовців, задоволення їх матеріальних і духовних потреб відповідно до особливого виду службової діяльності.

Статтею 1-2 цього Закону передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

За змістом статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідними центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

На виконання статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби або загибелі військовослужбовця.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою або рапортом на підставі наказу командира військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня поточного року.

Отже, із аналізу наведених норм права слідує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

При цьому застосування у пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби» свідчить про те, що право на отримання такої компенсації пов`язується саме з фактом звільнення військовослужбовця зі служби та наявністю неотриманого речового майна, а не виключно з моментом подання рапорту до дати виключення зі списків особового складу військової частини.

Суд також враховує, що пункт 4 Порядку №178 передбачає різні форми звернення щодо виплати грошової компенсації — заяву або рапорт. Рапорт є формою службового звернення військовослужбовця до командування під час проходження служби, тоді як заява може подаватися особою і після звільнення з військової служби. Тому саме по собі звільнення особи з військової служби не припиняє її права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17 та від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18, згідно з якою військовослужбовці після звільнення з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 13.02.2026 №50 був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 14.02.2026.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до речового атестата військовослужбовця №120 Позивачу належить до виплати грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 9002,66 грн.

Отже, самим відповідачем фактично визначено наявність у Позивача права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно та розмір такої компенсації.

Водночас доказів виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 9002,66 грн відповідачем до суду не подано.

Посилання відповідача на необхідність подання Позивачем заяви або рапорту саме по собі не спростовує наявності у Позивача права на отримання такої компенсації, оскільки розмір належної компенсації визначений у речовому атестаті, а Військова частина НОМЕР_1 як суб`єкт владних повноважень не довела, що вживала належних заходів для проведення повного розрахунку з Позивачем при виключенні його зі списків особового складу військової частини.

Крім того, відповідач не надав суду доказів того, що Позивачу було відмовлено у виплаті компенсації з підстав неподання заяви або рапорту, що Позивач був належним чином повідомлений про необхідність подання окремого звернення для отримання вже визначеної до виплати суми, або що така компенсація була виплачена після звільнення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що невиплата ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 9002,66 грн є протиправною бездіяльністю відповідача.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати Позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 9002,66 грн.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню, оскільки Позивач звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.08.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.08.2022 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на: 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 78 календарних дні, та за 70 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 78 календарних дні, та за 70 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , що полягають в оподаткуванні військовим збором, утриманні та відрахуванні військового збору із нарахованого доходу ОСОБА_1 у вигляді грошового забезпечення за періоди його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а саме: з квітня 2023 року по липень 2023 року включно, з лютого 2024 року по серпень 2024 року включно та з листопада 2024 року по лютий 2025 року включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суму утриманого військового збору за періоди його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а саме: з 11.04.2023 по 29.07.2023, з 05.02.2024 по 08.04.2024, з 21.05.2024 по 10.08.2024, з 11.08.2024 по 24.08.2024, з 14.11.2024 по 25.02.2025 та з 26.02.2025 по 27.02.2025.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої вартості речового майна у сумі 9002,66 грн.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 нараховану вартість речового майна у сумі 9002,66 грн.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 15 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Суддя К.М. Недашківська