Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №420/17181/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/17181/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 09.06.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 )до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить суд:

1. Скасувати Постанову начальника групи організації адміністративного провадження відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_3 про заборону в`їзду в Україну від 26.02.2026 року, на підставі якої вирішено заборонити громадянину Республіки Молдова ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловічої статі, тимчасово не працює, закордонний паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 03.12.2024 року, органом ASP, в`їзд в Україну строком на три року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 лютого 2026 року о 10:00 год. прикордонним нарядом «Контрольний пост» між пунктами Маяки та Удобне на території Одеського району Одеської області було зупинено автотранспортний засіб на якому рухався громадянин Республіки Молдова ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ) з метою перевірки документів. Після перевірки документів громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) було затримано працівниками прикордонного наряду для складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачене ст. 203 КпАП України. Отримавши даний протокол, громадянин республіки Молдова ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ) до 19 вечора утримувався на МТНС «Маяки», де тільки після 19:00 йому було надано на ознайомлення (з можливістю фотофіксації та без вручення копії документа) постанову про притягнення до адміністративної відповідальності № 270654 від 26.02.2026 року, згідно якої визнано громадянина ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді адміністративного штрафу у розмірі 3 400,00 (три тисячі чотириста) грн. Також, заявнику повідомлено про наявність рішення про примусове повернення громадянина республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 до країни походження. Рішення щодо примусового повернення оголошено заявнику не було, як і не було вручено його копію, однак, працівником прикордонного наряду повідомлено ОСОБА_6 про необхідність негайно покинути територію України. 26.02.2026 ОСОБА_6 прибув на пункт пропуску «МАЯКИ-УДОБНЕ ПАЛАНКА», де перетнув кордон у бік Республіки Молдова.

11.03.2026 на запит надано відповідь до якої додано рішення № 2 від 26.02.2026 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відносно громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), яким вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) та зобов`язати його покинути територію України у термін до 27 лютого 2026 року. Вказуємо, що зазначене рішення не містить інформації, що воно супроводжувалось забороною на в`їзд громадянина на територію України, що призвело до необізнаності Позивача та його адвоката в існуванні такого рішення. Рішення про повернення до країни походження або третьої країни було виконано та 26.02.2026 громадянин Республіки Молдова ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ) покинув територію України. 02.04.2026 року громадянином Республіки Молдова ОСОБА_7 ( ОСОБА_2 ) сплачено штраф згідно постанови № 270654 від 26.02.2026 в розмірі 6800 грн., оригінал квитанції та відповідний лист направлено до НОМЕР_1 прикордонного загону ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 », на адресу зазначену у тексті самої постанови. Варто відмітити, що у постанові № 270654 від 26.02.2026 помилково зазначено рахунок на який необхідно сплатити штраф, а саме – зроблено помилку у двох цифрах, що призвело до необхідності додаткових дій з метою встановлення вірного рахунку для сплати штрафу та затягнуло процес виконання постанови. Тому, з метою уникнення будь-яких претензій громадянином Республіки Молдова ОСОБА_7 ( ОСОБА_2 ) сплачено штраф у подвійному розмірі. Однак, після сплати штрафу та виконання рішення про примусове повернення громадянина республіки Молдова ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 до країни походження та спроб поновити право на проживання в Україні, виявилось, що громадянину республіки Молдова ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ) заборонено в`їзд в Україну строком на три роки.

Ухвалою судді від 12.06.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

02.07.2026 до суду від НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що не заперечується сторонами, позивача було видворено із України у зв`язку з тим що він проживав на території за недійсними документами, а саме за посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 (далі – посвідка № НОМЕР_3 ). Відповідно до листа Головного управління ДМС в Одеській області – органом видачі посвідки № НОМЕР_3 (додаток 4), дана посвідка значиться знищеною, проте нажаль більше інформації не надали у зв`язку з конфіденційністю. Посвідка видана 22 листопада 2023 року, а позивача було виявлено з нею 26 лютого 2026 року, проте посвідка є знищеною. Вказаний доказ повністю спростовує всі аргументи позивача щодо незаконності заборони в`їзду в Україну. Із посиланням на приписи положень пункту 2.2. розділу ІІ Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 05 грудня 2011 року № 946 (далі – Інструкція № 946), підкреслює, що рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю може бути прийнято органом охорони державного кордону щодо осіб, зазначених у частині 2 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у разі прийняття рішення про їх примусове повернення.

07.07.2026 до суду від відповідача надійшли витребувані матеріали.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

Матеріали справи містять протокол про адміністративне правопорушення від 25.02.2026 №379922 (а.с.10-11), постанову про накладення адміністративного стягнення від 26.02.2026 №270654 (а.с.12-13), складені посадовими особами НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), відповідно до яких позивач порушив правила перебування в Україні, а саме проживав на території України за недійсними документами, а саме посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , виданою 22.11.2023 року, орган що видав 5103, яка містить ознаки підробки та за інформацією ДМС вилучена встановленим порядком, а також перевищив встановлений термін перебування на території України на 462 дні. Вилучені речі та документи: не вилучались (п.5).

Посадовими особами НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) прийнято рішення №2 від 26.02.2026 (а.с.18-19) про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, відповідно до якого позивач порушив правила перебування в Україні, а саме проживав на території України за недійсними документами, а саме посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , виданою 22.11.2023 року, орган що видав 5103, яка містить ознаки підробки та за інформацією ДМС вилучена встановленим порядком, а також перевищив встановлений термін перебування на території України на 462 дні.

При цьому, матеріали справи містять лист Головного управління ДМС в Одеській області від 29.06.2026 на адресу командира військової частини НОМЕР_4 , у якому адресант повідомляє, що згідно інформації, яка міститься в підсистемі «Облік іноземців та біженців» ЄІАС УМП, посвідка на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 значиться знищеною.

Посадовими особами НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) прийнято постанову про заборону в`їзду від 26.02.2026 (а.с.22-23), відповідно до якої, позивача було виявлено 26.02.2026 прикордонним нарядом «Контрольний пост» на автодорозі Одеса-Рені М-15 (48 кв. 600 м.), який порушив правила перебування на території України, а саме проживав на території України за недійсними документами, а саме посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , виданою 22.11.2023 року, орган що видав 5103, яка містить ознаки підробки та за інформацією ДМС вилучена встановленим порядком, а також перевищив встановлений термін перебування на території України на 462 дні.

Своїми діями громадянин Республіки Молдова ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ) порушив вимоги ст.ст.9, 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п.2 Порядку продовження строку перебування т продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.02.2015 №150, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.203 КУпАП.

Керуючись вимогами частини 2 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», пункту 2.2 Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 05.12.2011 №946, постановлено заборонити громадянин Республіки Молдова ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ), чоловічої статі, тимчасово не працює, закордонний паспорт серії НОМЕР_5 , виданий 03.12.2024, органом ASP, в`їзд в України строком на три роки.

Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини 1 статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Статтею 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 3статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов`язані одночасно приймати рішення й про заборону в`їзду цієї особи на територію України.

Встановлена частиною 2 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» можливість прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень, тобто суб`єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.

Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої у частини 2 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну є не обов`язковою, а являється факультативною санкцією, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.

При цьому, статтею 26 цього Закону не визначено підстави для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на три роки, у випадку прийняття рішення про примусове повернення.

Таким чином, при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Наведений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 20.09.2022 по справі №755/7030/21, який суд враховує в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Так, відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України та запобігання іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, або боротьби з організованою злочинністю;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду;

Вказаний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Повертаючись до обставин даної справи, спірне рішення про заборону в`їзду прийнято з підстав: «позивача було виявлено 26.02.2026 прикордонним нарядом «Контрольний пост» на автодорозі Одеса-Рені М-15 (48 кв. 600 м.), який порушив правила перебування на території України, а саме проживав на території України за недійсними документами, а саме посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , виданою 22.11.2023 року, орган що видав 5103, яка містить ознаки підробки та за інформацією ДМС вилучена встановленим порядком, а також перевищив встановлений термін перебування на території України на 462 дні.

Своїми діями громадянин Республіки Молдова ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ) порушив вимоги ст.ст.9, 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.02.2015 №150, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.203 КУпАП.».

Як вбачається з постанови про заборону в`їзду в Україну від 26.02.2026, вона не містить підстав для такої заборони, визначених в статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Доказів, які б свідчили про наявність достатніх підстав для застосування до позивача заборони в`їзду в Україну терміном на три роки, відповідачем не надано.

Слід зазначити, що у спірному рішенні позивачу заборонено в`їзд в Україну не з підстав: «Якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі», а саме з підстав порушення правила перебування на території України, а порушений позивачем законодавчо встановлений порядок перебування на території України є підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення, без необхідності заборони в`їзду в України терміном на три роки.

Більш того, «ознаки підробки», про які зазначено у спірному рішенні, та «підроблення» не є тотожними визначеннями.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Аналогічні положення визначені ст. 17 КПК України, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Згідно частини 2 цієї статті КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

При цьому ч. 5 ст. 17 КПК України визначено, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 КПК України, засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок щодо якого набрав законної сили.

Особа вважається винуватою у вчиненні кримінального правопорушення та визнається такою, що вчинила кримінальне правопорушення лише після того, як її вину буде доведено у порядку, встановленому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Згідно ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Так, відповідно до частини першої статті 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, а відтак адміністративний суд позбавлений можливості надати оцінку у спірних правовідносинах «ознакам підробки».

При цьому, відповідачем не надано належних доказів у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, які б підтверджували факт підроблення позивачем паспортного документу, наприклад відповідного вироку суду за статтею 358 Кримінального кодексу України.

У постанові про накладення адміністративного стягнення від 26.02.2026 №270654, також, виявлене порушення описується як, окрім іншого, «ознаки підробки» посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , а не як підробка.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_3 видана 22 листопада 2023 року, а позивача було виявлено з нею 26 лютого 2026 року, проте посвідка є знищеною. Вказаний доказ повністю спростовує всі аргументи позивача щодо незаконності заборони в`їзду в Україну.

Водночас, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 25.02.2026 №379922 (а.с.10-11), постанови про накладення адміністративного стягнення від 26.02.2026 №270654 (а.с.12-13), складені посадовими особами НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ): «Документ, що посвідчує особу: закордонний паспорт гр.Республіки Молдова НОМЕР_2 , виданий 03.12.2024. Вилучені речі та документи: не вилучались (п.5)».

Більш того, відповідно до п.3.14, 5.2, 5.3 Iнструкцiї з органiзацiї i здiйснення перевiрки документiв громадян України, iноземцiв та осiб без громадянства, якi перетинають державний кордон, затвердженою Наказом Адмiнiстрацiї Державної прикордонної служби України від 05.06.2012 № 407, паспортний документ або iнший документ, у якому за результатами здiйснення поглибленої перевiрки виявлено ознаки його пiдробки або встановлено, що вiн не належить особi, на пiдставi пункту 3 частини першої статтi 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" вилучається, про що старший змiни прикордонних нарядiв складає вiдповiдний протокол. Другий примiрник такого протоколу надається особi, у якої вилучено паспортний документ. У разi виявлення пiд час здiйснення перевiрки паспортних та iнших документiв пiдробок спецiалiстами складаються їх описи у виглядi застережень за формою, наведеною у додатку 5 до цiєї Iнструкцiї. Цi застереження у форматi Portable Document Format (PDF) протягом доби передаються в штаб органу охорони державного кордону. Органи охорони державного кордону надсилають застереження на офiцiйну адресу електронної пошти Головного експертно-кримiналiстичного центру Державної прикордонної служби України в мережi Iнтранет у 3-денний строк пiсля виявлення пiдробки в паспортному чи iншому документi.

Доказів вчинення наведених вище процедур посадовими особами НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, матеріали справи не містять, що, разом із протоколом про адміністративне правопорушення від 25.02.2026 №379922 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 26.02.2026 №270654 спростовують твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про виявлення у позивача 26 лютого 2026 року посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 .

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що порушення позивачем перебування на території України, як підстава для прийняття спірного рішення та «ознаки підробки» паспортного документу, відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не є підставами, за якими в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, а відтак суд визнає спірне рішення протиправним, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким є відповідач.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись ст.139 КАС України, слід стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника групи організації адміністративного провадження відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_3 про заборону в`їзду в Україну від 26.02.2026, на підставі якої вирішено заборонити громадянину Республіки Молдова ОСОБА_4 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловічої статі, тимчасово не працює, закордонний паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 03.12.2024 року, органом ASP, в`їзд в Україну строком на три роки.

Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_5 ( ОСОБА_2 ) ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 );

Відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА