Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №380/6002/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 рокусправа № 380/6002/26

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Крутько О.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач 2), у якому заявлені позовні вимоги:

визнати незаконним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1694 від 07.03.2026 в частині призову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на військову службу під час мобілізації;

визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №71 від 10.03.2026 в частині, що стосується зарахування на військову службу за призовом у воєнний час ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 );

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виключити солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

Аргументи учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він не вчинив жодних порушень правил військового обліку та належно виконував свої обов`язки щодо проходження медичного огляду ВЛК, оновлення та уточнення даних, реалізації відстрочки. Однак, незважаючи на це, 07.03.2026 без правових підстав, був доставлений до приміщення відповідача 1, де був протиправно постановлений на військовий облік та призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до наказу №1694 від 07.03.2026. В подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 №71 від 10.03.2026 зарахований до особового складу відповідача 2.

Позивач звертає увагу, що він реалізував право на відстрочку на підставі п.5 ч.1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” до 28.02.2026 у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років. Законна підстава для відстрочки позивача існує до 06.04.2028, оскільки інвалідність дитині до 18 років - ОСОБА_2 встановлена на термін до 06.04.2028.

Позивач наголошує, що представники ТЦК не мають права затримувати громадян і тим паче примусово доправляти їх до територіальних центрів комплектування. Повноваження проводити адміністративне затримання та примусово відправляти громадянина до ТЦК мають лише працівники поліції.

Позивач дотримався правил військового обліку в частині перебування на військовому обліку за зареєстрованим місцем проживання, а саме у ІНФОРМАЦІЯ_4 , натомість посадові особи відповідача 1 під час здійснення заходів оповіщення вийшли за межі наданих їм чинним законодавством повноважень та без жодних правових підстав поставили позивача на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач 1 проти позву заперечив, подав відзив на позовну заяву, вказав, що громадянин ОСОБА_1 був запрошений до ІНФОРМАЦІЯ_5 для уточнення військово облікових даних. За результатом звірки персональних даних встановлено, що ОСОБА_1 не має підтверджуючих документів на відстрочку від призову на військову службу від мобілізації, а також бронювання та підлягає призову за загальною мобілізацією. Інформація про наявність права на відстрочку була відсутня в Єдиному державному реєстрі призовників військовозобов`язаних та резервістів. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації у позивача була дійсна до 28.02.2026, згідно п.5 ч.1. ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На момент оповіщення працівниками 2 відділу м. ІНФОРМАЦІЯ_5 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у позивача не було.

Відповідач 1 зазначає, що 01.11.2025 внесені зміни щодо подачі заяв про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а саме: всі документи подаються в ЦНАП особисто або відстрочка оформляється через Резерв +. Позивач не скористався таким правом.

Відповідач 2 проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву, зазначив, що оскаржувані позивачем накази, як акти індивідуальної дії, є реалізованими, а їх дія вичерпана, а тому скасування таких наказів не мало б наслідком автоматичного звільнення позивача з військової служби та припинення його статусу військовослужбовця.

Встановлені обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно військово-облікового документу позивача ОСОБА_1 було надано відстрочку від призову на військову службу на підставі п.5 ч.1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” до 28.02.2026 у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років.

07.03.2026 в порядку проведення мобілізаційних заходів працівниками ІНФОРМАЦІЯ_7 запрошено до ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_1 для уточнення військово-облікових даних. За результатом звірки персональних даних встановлено, що ОСОБА_1 не має підтверджуючих документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та підлягає призову на військову службу за загальною мобілізацією.

07.03.2026 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 №1694 від 07.03.2026 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №71 від 10.03.2026 зарахований до особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Позивач не погодився з цими наказами та звернувся до суду.

Норми права, що підлягають застосуванню та висновки щодо правозастосування.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:

1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;

2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;

3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ).

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 2 статті 2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з частиною 5 статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом частини 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України.

Згідно з частиною 1 статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII).

Статтею 1 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з частиною 5 статті 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

За змістом статті 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII (у редакції спірного періоду), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Частина 7 цієї ж статті передбачає, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі Положення № 154 в редакції спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 8 Положення № 154, виконання завдання з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пункту 4 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують покладені на них завдання у взаємодії з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також з органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, навчальними частинами (центрами), установами, організаціями, вищими військовими навчальними закладами та військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти Збройних Сил та інших військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронними та розвідувальними органами, державними органами спеціального призначення з правоохоронними функціями, громадськими організаціями.

Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення № 154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Пункт 58 Порядку № 560 визначає, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Відомості про надання або скасування відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період заносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у день оформлення довідки про надання відстрочки (додаток 6) або в день надсилання повідомлення про скасування відстрочки (додаток 10) засобами поштового зв`язку на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (за умови її уточнення) або адресу електронної пошти, зазначеної у заяві про надання відстрочки (додаток 4), або повідомлення засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Аналіз пункту 11 Положення № 154 дає підстави стверджувати, що оформлення відстрочки від призову для військовозобов`язаних, резервістів під час мобілізації, особливого періоду чи воєнного часу належить до повноважень центрів комплектування та соціальної підтримки. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки також ведуть спеціальний облік цих осіб.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Військова служба з моменту початку такої покладає на її учасників (військовослужбовця та державу) велике коло взаємних прав та обов`язків матеріального та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов`язків та інше.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, від 19.10.2023 у справі № 9901/97/21, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у рішенні від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21).

Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 (далі Положення № 1153/2008).

Згідно абз. 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Серед таких підстав відсутнє скасування наказу про призов особи на військову службу.

У свою чергу, спірні накази в частині призову та відправки позивача у військову частину як акти індивідуальної дії, є вже реалізованими, а їх дія вичерпана, внаслідок чого скасування таких наказів не має наслідком автоматичного звільнення позивача з військової служби.

Суд зазначає, що факт наявності у військовозобов`язаного обставин з якими закон пов`язує можливість надання відстрочки, не є тотожним факту належного оформлення такої відстрочки у встановленому законом порядку.

Із наведених вище приписів Закону №3543-XII, Положення №154 та Порядку №560 вбачається, що реалізація права на відстрочку передбачає вчинення військовозобов`язаним активних дій, а саме подання заяви за встановленою формою до уповноваженого органу за місцем перебування на військовому обліку з доданням належних підтвердних документів, обов`язкову реєстрацію такої заяви, її розгляд комісією та ухвалення відповідного рішення з подальшим внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації кореспондується з обов`язком військовозобов`язаного дотримуватися правил військового обліку та у належний спосіб ініціювати процедуру оформлення такої відстрочки.

Право на відстрочку має бути реалізоване військовозобов`язаним до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Суд встановив, що позивачу було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на термін до 28.02.2026 на підставі п.5 ч.1. ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років. У подальшому відстрочка від призову на військову службу позивачу не продовжувалась.

На дату проведення мобілізаційних заходів працівниками відповідача 1 (07.03.2026) інформація про наявність у ОСОБА_1 права на відстрочку від призову на військову службу була відсутня в Єдиному державному реєстрі призовників військовозобов`язаних та резервістів.

Відтак, на момент здійснення призову у відповідача 1 були відсутні належні правові підстави вважати, що позивач має оформлену в установленому порядку відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

За таких обставин посилання позивача на протиправність його призову з огляду наявність права на відстрочку, визначеного у п.5 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не береться до уваги, оскільки наявність підстав для надання відстрочки не свідчить про її оформлення у порядку, визначеному чинним законодавством.

Щодо доводів позивача про відсутність підстав для його мобілізації не за зареєстрованим місцем проживання суд також враховує, що відповідно до пункту 3 Порядку №560 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1694 від 07.03.2026 в частині призову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на військову службу під час мобілізації прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Щодо позовних вимог до відповідача 2 суд зазначає таке.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №71 від 10.03.2026 позивач зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Відповідно до пунктів 30, 32 розділу ІІ та положень розділу XII Інструкції №280, зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється саме наказом по стройовій частині у день прибуття військовослужбовця до військової частини, а підставою для такого наказу є, зокрема, іменні списки команд, приписи та документи, що посвідчують особу військовослужбовця. Отже, після прибуття позивача до військової частини та за наявності відповідних документів начальник військової частини діяв не на власний розсуд, а в межах приписів обов`язкової для виконання процедури обліку особового складу.

За таких обставин вимоги про визнання протиправним наказу №71 від 10.03.2026 в частині позивача та зобов`язання відповідача 2 виключити позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 є похідними від вимог про скасування наказу №1694 від 07.03.2026 щодо призову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на військову службу під час мобілізації. На момент видання наказу №71 від 10.03.2026 у командира Військової частини НОМЕР_1 були всі передбачені законом підстави для зарахування позивача до списків особового складу військової частини.

Оцінивши зібрані у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачами доведено правомірність оскаржуваних рішень, тоді як позивачем не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме існування на момент призову належно оформленої відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та наявності у відповідача 2 правових підстав для його звільнення з військової служби.

За таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд зауважує, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та висновки щодо кожної позовної вимоги, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, тому у задоволенні позову належить відмовити.

Судові витрати покласти на позивача згідно ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяКрутько Олена Василівна