Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №320/55977/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року м. Київ справа №320/55977/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась гр. ОСОБА_1 з позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 10.03.2023 №101650004577 щодо відмови зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2004 по 15.01.2006, з 16.01.2006 по 19.07.2006, з 21.07.20006 по 30.05.2008 та призначити їй пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25.01.2023;

-зобовязати ГУ ПФУ у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2004 по 15.01.2006, з 16.01.2006 по 19.07.2006, з 21.07.20006 по 30.05.2008 та призначити їй пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25.01.2023.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона звернулася до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії за віком, однак пенсійним органом їй було відмовлено та зазначено, що до страхового стажу не включено період роботи з 01.01.2004 по 15.01.2006, з 16.01.2006 по 19.07.2006, з 21.07.20006 по 30.05.2008.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.03.2023 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком.

До заяви додала:

-трудову книжку від 26.01.2023 серії НОМЕР_1 ;

-повторне свідоцтво про народження дитини, ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 12.10.2010 серії НОМЕР_2 ;

- довідку від 27.01.2023 №274, видану ПРАТ "Стиролбіотех" про заробітну плату за період з січня 1989 року по грудень 1993 року;

-довідку від 27.02.2023 №06-07/14, видану комунальною установою Обухівської районної ради "Обухівський районний трудовий архів" про період роботи з 21.02.1997 по 15.01.2006 приймальницею автостоянки в Обухівському районному виробничому управлінні житлово-комунального господарства;

-довідку від 06.02.2023 №34, видану КП Обухівської міської ради "Обухівтеплотрансбуд" про період роботи з 16.01.2006 по 19.07.2006 приймальницею автостоянки в КП "Міське господарство".

За принципом екстериторіальності документи опрацьовувались Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 10.03.2023 №101650004577 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV у зв?язку з відсутністю необхідного страхового стажу (30 років).

Як слідує з оскаржуваного рішення, пенсійний вік становить – 60 років, вік заявника - 60 років, необхідний страховий стаж становить – 60 років, страховий стаж згідно наданих документів становить – 27 років 7 місяців 4 дні.

За наявними документами право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV матиме при досягненні 63 роки з 25.01.2026.

Не погоджуючись з такою відмовою позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно ст. 1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Частиною 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Частиною 5 цієї статті передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до п.п. 1, 2 п.2.1.розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Згідно п. 4.1. розділу ІV Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Відповідно до п. 4.2. розділу ІV Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Згідно п. 4.3. розділу ІV Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно ст. 62 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно пункту 20 Порядку № 637 від 12.08.1993, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як слідує з матеріалів справи позивачці не було зараховано до страхового стажу період роботи з 01.01.2004 по 15.01.2006, з 16.01.2006 по 19.07.2006, з 21.07.20006 по 30.05.2008.

Як слідує з трудової книжки від 26.01.2023 серії НОМЕР_1 позивачка:

-21.02.1997 прийнята на поаду приймальниці автостоянки (наказ від 20.02.1997 №К-32) (запис 19);

- 01.03.200 переведена на посаду приймальника-сторожа платної автостоянки (наказ від 29.02.2000 №К-40) (запис 21);

- 15.01.2006 звільнена по переводу до КП «Міське господарство» згідно ст 36 п. 5 КЗпП України (наказ від 16.01.2006 №К-3) (запис 22).

- 16.01.2006 прийнята на посаду приймальника автостоянки (наказ від 16.01.2006 №К-2) (запис 23);

- 19.07.2006 звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (наказ від 19.07.2006 №К-7) (запис 24);

-21.07.2006 прийнята на посаду продавця продовольчих товарів (наказ від 21.07.2006 №12) (запис 25);

-30.05.2008 звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (наказ від 30.05.2008 №19) (запис 26).

Крім того, зазначений період роботи позивачки підтверджується архівною довідкою КУ Обухівської районної ради "Обухівський районний трудовий архів" від 27.02.2023 №06-07/14 та довідкою КП Обухівської міської ради "Обухівтеплотрансбуд" від 06.02.2023 №34

Відповідно до ст. 49 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Відповідно до п. 4 постанови КМУ від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Щодо твердження пенсійного органу про відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про роботу та сплату страхових внесків, суд зазначає таке.

Як зазначено в листі від 23.09.2024 №1000-0202-8/157585, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) позивачки є місяці, в яких сума сплачених страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, або вона взагалі відсутня.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI встановлює, що платниками єдиного внеску є роботодавці, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 6 цього Закону на роботодавця покладається обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за працівника.

Такий внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Частиною 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Приписами частини 2 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.

Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості в частині персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат:

код згідно з ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний податковий орган і мають відмітку в паспорті) страхувальника (платника);

рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску за відповідний місяць;

сума сплачених страхових внесків за відповідний місяць;

страховий стаж;

кількість відпрацьованих застрахованою особою календарних днів (годин) за відповідний місяць;

ознака особливих умов праці, що дають право на пільги в системі пенсійного забезпечення;

сума заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць.

Частина 5 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.

Отже, позивач не може нести відповідальність за бездіяльність роботодавця щодо передачі необхідних відомостей обліку його страхового або пільгового стажу до органів Пенсійного фонду України, оскільки не приймає безпосередньої участі в цьому процесі і такі дії (бездіяльність) роботодавця від волевиявлення позивача не залежать.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже наявність заборгованості роботодавця по страховим внескам не може бути підставою для незарахування пенсійним органом до страхового стажу особи при призначенні пенсії періоду її роботи, відносно яких відсутні відомості про сплату страхових внесків.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, від 30.07.2019 у справі № 373/2265/16-а.

Суд звертає увагу, що несплата роботодавцем страхових внесків жодним чином не спростовує факту роботи позивача, що підтверджуються записами у трудовій книжці та відповідними довідками.

Поряд з цим, відповідно до частини 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно із пунктом 4.2 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; видає пам`ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі.

Таким чином, наведеними нормами права передбачено право пенсійного органу на перевірку наданих пенсіонером документів для їх підтвердження.

Разом із тим, пенсійний орган не вживав заходів щодо перевірки відомостей, зазначених у трудовій книжці та довідках позивачки, та не звертався до роботодавців, у яких вона працював у спірні періоди, для підтвердження відомостей щодо зазначених періодів роботи.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності своїх дій, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 969,00 грн, отже, такі понесені витрати підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Сумській області.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 382 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 10.03.2023 №101650004577 щодо відмови зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2004 по 15.01.2006, з 16.01.2006 по 19.07.2006, з 21.07.20006 по 30.05.2008 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25.01.2023.

Зобовязати ГУ ПФУ у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2004 по 15.01.2006, з 16.01.2006 по 19.07.2006, з 21.07.20006 по 30.05.2008 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25.01.2023.

Стягнути на користь гр. ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 969 (дев`ятсот шістдесят дев ять) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.