Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №320/22404/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року № 320/22404/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі – відповідач-1, ГУ ПФУ у м. Києві), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі – відповідач-2, ГУ ПФУ в Сумській області), в якому просить:

1. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 263040001605 від 26 лютого 2025 року про призначення (здійснення перерахунку) судді у відставці ОСОБА_1 довічного грошового утримання в частині зменшення розміру стажу судді з 39 років 7 місяців 2 днів до 32 років 2 місяців 3 днів та зменшення відсоткового розміру щомісячного грошового утримання судді від суддівської винагороди з 88% до 74%.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді, весь період її роботи на посаді судді, зазначений у рішенні Вищої ради правосуддя № 317/0/15-25 від 25 лютого 2025 року - 39 років 7 місяців 2 дні, що надає право на відставку і враховується для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у тому числі стаж роботи на посаді судді за період з 16 грудня 1992 року по 25 лютого 2025 року – 32 роки 2 місяці 9 днів; половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі з 01 вересня 1977 року по 17 червня 1982 року – 2 роки 4 місяці 23 дні; 5 років стажу (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді за період роботи з 02 серпня 1982 року до 15 грудня 1992 року стажистом адвоката, членом Волинської обласної колегії адвокатів, а також здійснити перерахунок призначеного позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з дня її призначення з урахуванням стажу роботи на посаді судді 39 років 7 місяців 2 дні в розмірі 88% суддівської винагороди та виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку, з урахуванням раніше проведених виплат.

На обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що вона є суддею у відставці, яку звільнено рішенням Вищої ради правосуддя № 317/0/15-25 від 25 лютого 2025 року. Вказаним рішенням визначено загальний стаж роботи на посаді судді - 39 років 7 місяців 2 дні, який, відповідно до статей 116, 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дає їй право на звільнення у відставку та право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 88% суддівської винагороди.

Натомість, рішенням відповідача-2 від 26 лютого 2025 року № 263040001605 позивачці призначено довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 74% суддівської винагороди, виходячи із стажу, який становить 32 роки 2 місяці 3 дні. На переконання позивачки, такий стаж є меншим, ніж визначила Вища рада правосуддя у своєму рішенні про звільнення останньої у відставку. Так, на думку позивачки, пенсійним органом протиправно не було включено період навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою та період роботи (професійної діяльності) адвоката.

Отже, позивачка переконана, що зарахування до її спеціального стажу лише 32 роки 2 місяці 3 дні вплинуло на відсотковий розмір довічного грошового утримання судді у відставці, який без врахування означених періодів становить 74% суддівської винагороди замість 88%.

Ухвалою суду було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

07 липня 2025 року до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ у м. Києві просило відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначило, що правомірно відмовило позивачці рішенням від 26 лютого 2025 року № 263040001605 в зарахуванні до стажу спірних періодів, посилаючись при цьому на положення статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII), де передбачено періоди, які включаються до стажу роботи па посаді судді для визначення права на відставку.

Також відповідач -1 вказує, що застосування норм статті 137 Закону № 1402-VIII при обчисленні зазначеного збільшення розміру щомісячного довічною грошового утримання суддів у відставці не передбачено, а тому період навчання з 01 вересня 1977 року по 17 червня 1982 року було враховано тільки до загального стажу роботи. Отже, довічне грошове утримання розраховано та виплачується відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивачка подала до суду відповідь на відзив, в якій наголошувала про безпідставність рішення відповідача - 2.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 25 лютого 2025 року № 317/0/15-25 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Зазначеним рішенням встановлено, що вона має достатній для звільнення у відставку стаж роботи на посаді судді, визначений на підставі статей 116, 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який становить 39 років 7 місяців 2 дні. При цьому, наявність такого стажу дає право останній на отримання довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 88% суддівської винагороди.

19 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді.

Відповідно до Розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (далі - Розрахунок стажу), виготовленого Верховним Судом, загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 становить 39 років 7 місяців 2 дні (до стажу роботи зараховано періоди роботи: стаж роботи на посаді судді - 32 роки 2 місяці 9 днів; половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою – 2 роки 4 місяці 23 дні; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді) – 5 років за період роботи адвокатом.

Рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 26 лютого 2025 року № 263040001605 (за правилами екстериторіальності) ОСОБА_1 призначено довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 74% суддівської винагороди.

При цьому, вказаним рішенням зазначено повний страховий стаж – 46 років 4 місяці 6 днів, в тому числі судді – 32 років 2 місяці 3 дні, а також відсоток від заробітку – 74%.

Не погоджуючись із такими діями ГУ ПФУ в м. Києві, а також ГУ ПФУ в Сумській області, позивачка звернулася до суду за захистом порушених прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.

У статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до пункту 25 Прикінцевих і перехідних положень Закону України №1402-VІІІ, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Частиною 3 статті 142 Закону України №1402-VІІІ визначає, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною першою статті 116 Закону України №1402-VIIІ передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Абзацом 4 пункту 34 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1402-VIIІ визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зокрема зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

З урахуванням наведеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII "Про Конституційний Суд України".

Таким чином, згадані вище положення пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII втратили чинність з 18 лютого 2020 року.

Як наслідок, з 18 лютого 2020 року на порядок обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці поширюються положення статті 142 Закону №1402-VIII.

Суд зазначає, що Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не розмежовує поняття "суддівський стаж" в розрізі його правозастосування (чи то при звільненні, чи то при обрахунку суми щомісячного довічного утримання).

Позивачка була призначена на посаду судді апеляційного суду міста Києва безстроково 10 січня 2002 року і на час призначення на посаду судді питання визначення стажу, який дає право судді на відставку, регулювався частиною 4 статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII.

У зв`язку із цим, суд застосовує положення абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII стосовно визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день обрання позивача безстроково.

Вища рада правосуддя, при визначенні наявного у позивачки стажу роботи, який дає право на відставку та призначення довічного грошового утримання, також застосувала аналогічний підхід.

Отже, Вищою радою правосуддя у тексті рішення від 25 лютого 2025 року № 317/0/15-25 чітко і однозначно визначено, що до стажу роботи позивача на посаді судді, який надає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, входять наступні періоди:

стаж роботи безпосередньо на посаді судді – 32 роки 2 місяці 9 днів;

половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою – 2 роки 4 місяці 23 дні;

стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, – будь-які 5 років за період роботи стажистом адвоката, членом Волинської обласної колегії адвокатів із 02 серпня 1982 року до 15 грудня 1992 року (загальний стаж професійної діяльності адвокатом - 10 років 4 місяці 13 днів).

На день обрання ОСОБА_1 членом Волинського обласного суду (16 грудня 1992 року) був чинним Закон СРСР від 04 серпня 1989 року № 328-I «Про статус суддів в СРСР» (далі – Закон № 328-I), який із 01 грудня 1989 року до 10 лютого 1993 року не встановлював права судді на відставку.

Законом № 328-I не було врегульовано питання визначення стажу роботи на посаді судді, тому в цьому випадку під час визначення стажу роботи на посаді судді підлягає застосуванню законодавство, яке було чинним на день обрання ОСОБА_1 суддею безстроково (10 січня 2002 року).

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2018 року № 9901/382/18.

На день обрання ОСОБА_1 на посаду судді безстроково питання визначення стажу, який давав право на звільнення у відставку, регулювалося Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі – Закон № 2862-ХІІ) у відповідній редакції та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».

Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному Арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Із матеріалів справи установлено, що станом на день розгляду Вищою радою правосуддя заяви судді ОСОБА_1 стаж її роботи безпосередньо на посаді судді становив 32 роки 2 місяці 9 днів.

Водночас, ураховуючи, що ОСОБА_1 була вперше обрана на посаду члена Волинського обласного суду у грудні 1992 року, тобто до видання Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865, які в сукупності діяли 16 років, ці нормативні положення тривалий час давали заявнику право на зарахування додаткового стажу до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку.

Абзацом другим статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (у редакції, чинній на день обрання ОСОБА_1 суддею безстроково) встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 вересня 1977 року до 17 червня 1982 року (4 роки 9 місяців 16 днів) навчалася за денною формою в Київському ордена Леніна державному університеті імені Т.Г. Шевченка (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка) за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста.

Отже, зарахуванню до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 підлягає половина строку навчання за денною формою – 2 роки 4 місяці 23 дні в Київському ордена Леніна державному університеті імені Т.Г. Шевченка.

Так, за змістом правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 727/4435/17, невключення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Крім того, як випливає із правових позицій Верховного Суду (зокрема, у постановах від 06 березня 2018 року у справі №308/6953/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №766/17221/16-а), визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання без врахування до стажу роботи на посаді судді згаданих в Указі Президента №248/2008 та постанові КМУ № 865 періодів трудової діяльності є неправомірним.

За встановлених обставин відмова відповідача-2 у зарахуванні до стажу роботи позивача на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання у вищому навчальному юридичному закладі є протиправною.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (статтю 137 доповнено частиною другою згідно із Законом України від 12 липня 2018 року № 2509-VІІІ «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у зв`язку з прийняттям Закону України “Про Вищий антикорупційний суд”»).

Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв`язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у зв`язку з прийняттям Закону України “Про Вищий антикорупційний суд”», яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Аналогічну правову позицію викладено у рішенні Верховного Суду від 22 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18.

Судом із наданої позивачкою трудової книжки встановлено, що вона з 17 червня 1982 року до обрання її членом обласного суду 16 грудня 1992 року працювала у період із 02 серпня 1982 року по 15 грудня 1992 року стажистом адвоката та членом Волинської обласної колегії адвокатів (разом 10 років 4 місяці 13 днів).

Враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду, суд вважає, що до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, додатково підлягають зарахуванню 5 років у сфері права.

Таким чином, суд вважає неправомірною відмову відповідача-2 у незарахуванні до стажу позивачки, що дає їй право на відставку, 5 років у сфері права.

Крім того, суд констатує, що відповідачем-2 помилково не враховано 6 днів стажу безпосередньої роботи позивача на посаді судді, оскільки, як вбачається із Розрахунку стажу та Рішення ВРП про звільнення цей стає обчислено як 32 роки 2 місяці 9 днів, натомість органом ПФУ цей стаж обчислено у розмірі 32 роки 2 місяці 3 дні.

Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 766/17221/16-а, від 08 вересня 2022 року у справі №380/10696/21, від 30 січня 2020 року у справі №592/3694/17, від 23 червня 2022 року у справі №420/1987/21, від 23 жовтня 2018 року у справі №686/10100/15-а), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

За змістом пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Також суд звертає увагу на рішення Ради суддів України від 11.04.2024 №6, згідно якого Рада суддів України звернула увагу Пенсійного фонду України на необхідність приведення діяльності органів Пенсійного фонду України у відповідність до висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, про те, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру; вказали на неприпустимість перегляду органами Пенсійного фонду України стажу роботи судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, визначеного у рішенні Вищої ради правосуддя при розгляді заяви про відставку.

Варто зазначити, що у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача (протиправності рішення), зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Суд зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 263040001605 від 26.02.2025 було призначено позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці та зараховано стаж роботи на посаді судді 32 роки 2 місяці 3 дні. При цьому не враховано 6 днів стажу безпосередньої роботи позивача на посаді судді, половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та 5 років стажу (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.

З огляду на викладене, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 5, ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою забезпечення ефективного захисту прав та інтересів позивачки, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо неврахування при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 6 днів стажу безпосередньої роботи позивача на посаді судді, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та 5 років стажу (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу роботи позивача на посаді судді, який дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді 6 днів стажу безпосередньої роботи позивача на посаді судді, половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі 2 роки 4 місяці 23 дні та 5 років стажу (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді та провести перерахунок та виплату призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з дня його призначення з урахуванням стажу роботи на посаді судді 39 років 7 місяців 2 дні в розмірі 88% суддівської винагороди, з урахуванням раніше проведених виплат.

А тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 263040001605 від 26.02.2025 про призначення (здійснення перерахунку) судді у відставці ОСОБА_1 довічного грошового утримання в частині не підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги ст. 139 КАС України, часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору, сплачені позивачем при зверненні до суду в розмірі 605,6 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 77-80, 139, 143, 243-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо неврахування при призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 6 днів стажу безпосередньої роботи позивача на посаді судді, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі та 5 років стажу (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді судді, який дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді, 6 днів стажу безпосередньої роботи позивача на посаді судді, половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 23 дні та 5 років стажу (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, код ЄДРПОУ 42098368) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 26.02.2025, з урахуванням стажу роботи на посаді судді 39 років 7 місяців 2 дні в розмірі 88% суддівської винагороди, з урахуванням раніше проведених виплат.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, код ЄДРПОУ 42098368) витрати по сплаті судового збору у сумі 1211, 20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.