Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №352/994/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 352/994/26

Провадження № 22-ц/4808/1476/26

Головуючий у 1 інстанції ГРИНЬКІВ Д. В.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України),

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2026 року, ухвалене в складі судді Гриньків Д.В.,

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживачів

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 жовтня 2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сіроко Фінанс» (первісний кредитор) було укладено договір позики № 7847998 на таких умовах: сума позики - 2 300,00 грн, строк — 30 днів (до 03.11.2025), фіксована процентна ставка — 0,01% на день. Загальна сума відсотків за весь строк дії договору складала 6,67 грн.

20 лютого 2026 року ТОВ «Сіроко Фінанс» відступило право вимоги за договором на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі договору факторингу № 20022026/4 від 20.02.2026 року.

Загальний розмір заборгованості, що заявляється відповідачем, становить 7 590,00 грн. Зазначена сума складається з основної суми боргу (тіла кредиту) в розмірі 2 300,00 грн, нарахованих відсотків за користування коштами - 6,67 грн, комісії за видачу кредиту - 683,33 грн, а також неустойки (пені за прострочення зобов`язань) у розмірі 4 600,00 грн.

Відповідно до п. 1.2 договору, комісія визначена як «плата за надання позики». Однак надання грошових коштів є прямим і єдиним обов`язком позикодавця за договором позики, а

виконання власного зобов`язання, за яке справляння окремої плати зі споживача є незаконним. Частина 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє включати до договорів зі споживачем умови, що є несправедливими.

Посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України» та постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15 позивач посилається на незаконне нарахування пені.

Позивач просив визнати нарахування пені у розмірі 4 600,00 грн за договором позики № 7847998 від 05.10.2025 та відмову списати її незаконними;

визнати незаконним нарахування комісії «за надання позики» у розмірі 683,33 грн за договором позики № 7847998 від 05.10.2025 року:

зобов`язати ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» здійснити перерахунок заборгованості позивача за договором позики №7847998 від 05.10.2025, виключивши з її складу нараховані пеню у розмірі 4 600,00 грн та комісію у розмірі 683,33 грн, встановити розмір заборгованості у сумі 2 306,67 грн, що складається з: основного боргу - 2 300,00 грн та відсотків за користування позикою - 6,67 грн

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Зобов`язано ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» списати ОСОБА_1 заборгованість по пені в розмірі 4600 грн за договором № 7847998 від 05.10.2025 року.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в дохід державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 064,96 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Гушпіт Д.І., звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить рішенняв частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати незаконним нарахування комісії у розмірі 683,33 грн за договором позики № 7847998 від 05.10.2025 року як несправедливу умову договору відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що суперечить статтям 1046, 1054 Цивільного кодексу України;

зобов`язати ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором позики № 7847998 від 05.10.2025, виключивши з її складу незаконно нараховану комісію у розмірі 683,33 грн;

постановити окрему ухвалу відповідно до статті 262 ЦПК України та направити її Національному банку України як органу, уповноваженому здійснювати державне регулювання та нагляд за діяльністю небанківських фінансових установ, для вжиття заходів реагування щодо виявлених системних порушень з боку ТОВ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» вимог законодавства про захист прав споживачів та про споживче кредитування, а саме: незаконного нарахування пені (штрафних санкцій) у період дії воєнного стану всупереч пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України; пред`явлення споживачу вимог про сплату заборгованості з включенням до неї незаконних нарахувань; та відмови у законному перерахунку заборгованості на обґрунтовану письмову вимогу споживача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим,що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з неправильним застосуванням статей 1046, 1054 ЦК України, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та без врахування обов`язкових правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц та постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц, згідно яких надання грошових коштів за кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком кредитодавця, виконання якого не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Висновок суду про правомірність комісії суперечить статтям 1046, 1054 ЦК України та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачівСуд не дав оцінки доводам позивача, викладеним у відповіді на відзив.

Також скаржник зазначає, що з огляду на виявлені порушення позивач вважає за необхідне звернути увагу суду апеляційної інстанції на наявність підстав для постановлення окремої ухвали та направлення її Національному банку України для вжиття заходів реагування щодо діяльності відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» зазначає, що відповідно до пункту п. 2.4. кредитного договору № 7847998 визначено комісію 29,71 % від суми позики, зазначеної в пп. 2.1. п.2 договору, що складає 683,33 грн.

Відповідно до ч.2 с. 9 ЗУ « Про споживче кредитування» вся інформація та умови надання споживчого кредиту були доведені до відома позичальника безоплатно, що підтверджується змістом підписаного ним кредитного договору, згідно з яким підписання свідчить про те, що відповідач з всіма умовами ознайомлений та погоджується, перед підписанням повідомлено у встановленій законом формі про всі істотні умови договору.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що жодної з перелічених умов, які законом визнаються несправедливими, до договору внесене не було. Не містить він і будь-яких інших несправедливих умов.

Жодних застережень або зауважень з боку відповідача, щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору або додаткової угоди під час його підписання, до суду належними доказами не подано.

Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Доводи ОСОБА_1 щодо нібито порушенні первісним кредитором норми законодавства зводяться виключно до цитування статей та власних припущень без жодної аргументації та відсутності доказової бази.

Крім того, до апеляційної скарги представником скаржника у справі було додано електронну довіреність від 25.08.2026 року, видану від імені ОСОБА_1 яка не посвідчена нотаріально, а тому не відповідає вимогам закону.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 5283,33 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 грн * 30 = 90 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2026 року.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 07 липня 2026 року розгляд справи призначено справу до апеляційного розгляду в порядку спрощеного провадження на 14 липня 2026 року.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Із змісту апеляційної скарги позивача вбачається, що рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2026 року оскаржується позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог що стосуються нарахування комісії за видачу кредиту.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо оскарження рішення в частині зобов`язання ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» списати ОСОБА_1 заборгованість по пені в розмірі 4600 грн за договором №7847998 від 05.10.2025 року, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст.367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині, а саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання незаконним нарахування комісії за надання позики у розмірі 683,33 грн за договором позики № 7847998 від 05.10.2025 року, суд виходив з того, що Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту. Доданих правовідноси суд першоїі нстанції врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21), та у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 (провадження N 61-7620св24).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду ,виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05 жовтня 2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сіроко Фінанс» було укладено договір позики № 7847998. Згідно умов якого позичальнику надано грошові кошти в розмірі 2 300,00 грн на строк 30 днів (із зобов`язанням повернення до 03 листопада 2025 року), плата за користування позикою визначена у вигляді фіксованої відсоткової ставки — 0,01% за кожен день користування, що за весь погоджений строк дії договору становить 6,67 грн.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 договору, комісія за надання позики встановлена у розмірі 29,71% від основної суми позики, що становить 683,33 грн.

Відповідно до пункту 1.2. комісія – грошові кошти, що нараховуються на суму позики, і є платою за надання такої позики, та є складовою загальних витрат за споживчим кредитом.

20 лютого 2026 року ТОВ «Сіроко Фінанс» відступило право вимоги за вказаним договором на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція», що підтверджується договором факторингу №20022026/4 від 20.02.2026 року та реєстром боржників до договору факторингу.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) вказано, зокрема, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України № 1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Тобто, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, зокрема і щодо правомірності встановлення у кредитному договорі комісії за розрахунково-касове обслуговування.

Апеляційний суд, з огляду на вказані положення законодавства України, чинного на час укладення договору кредиту між сторонами, вважає законним право кредитора встановлювати, зокрема, комісію за здійснення операції по видачі кредиту, як передбачено пунктом 1.2 договору позики №7847998 від 05жовтня 2025 року, що включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.

З урахуванням зазначеного, висновки суду щодо правомірності нарахування кредитором комісії за видачу кредиту є правильним та відповідає вимогам Закону, адоводи апеляційної скарги вційчастині не заслуговують на увагу.

Посилання скаржника на незастосування судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц, колегія суддів безпідставним, оскільки дана постанова містить висновки щодо застосування частини четвертої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» (Закон № 3795-VI), що набрав чинності з 16 жовтня 2011 року, та до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року.

У відповідності із вимогами ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.

Отже, окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Судом не встановлено грубих порушень, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали в цій справі, у зв`язку з чим вимога ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Стосовно посилання представника відповідача про те, що апеляційну скаргу подано за відсутності належних доказів на підтвердження повноважень представника скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Із матеріалів справи вбачається, що апеляційну скаргу сформовано в підсистемі «Електронний суд» та підписано електронним підписом Гушпіта Д.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 .

До апеляційної додано сформовану в підсистемі «Електронний суд» довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив Гушпіта Д.І. представляти її інтереси в судах України (зокрема в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні в справі, зокрема підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи.

Довіреність видана з правом передоручення. Довіреність дійсна до моменту її скасування.

Частиною сьомою статті 62 ЦПК України передбачено, що у разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів)

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21 затвердженого Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи (далі - Положення ЄСІТС).

Відповідно до пунктів 24 - 34 вказаного Положення, підсистема «Електронний суд» (далі - Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов`язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням.

Електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.

До створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються.

Електронне доручення, яке можливо надати за допомогою підсистеми «Електронний суд», видається за наявності у відповідної особи довірителя та його представника особистих електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд», що передбачає наявність у таких осіб електронного цифрового підпису. Електронне доручення видається лише за умови його підписання електронним ключем довірителем за допомогою алгоритмів, визначених у підсистемі «Електронний суд». Надалі таке електронне доручення автоматично додається до позовної заяви, яка подана представником від імені довірителя через підсистему «Електронний суд», при цьому у користувачів відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд такого електронного доручення, тобто воно формується підсистемою «Електронний суд» самостійно, відповідно до обраного обсягу повноважень представника.

У користувачів підсистеми «Електронний Суд» відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд електронного доручення, оскільки саме система його формує за відповідним алгоритмом і зразком. Отже, розміщення відмітки про нотаріальне посвідчення на такій довіреності є неможливим.

У постанові Верховного Суду суді у справі № 752/6521/24 (провадження № 61-16602св24) зазначено, що законодавець передбачив у межах процесуального представництва конструкцію «довіреність в електронній формі», яка видається відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), тому довіреність, видана із дотриманням зазначених правил, як електронний документ, не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника.

До апеляційної скарги, поданої через підсистему «Електронний Суд», додано довіреність в електронній формі, яка є належним документом, що підтверджує повноваження представника на подачу апеляційноїскарги, тому посилання представника відповідача в цій частині є безпідставними.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то апеляційний суд не здійснює перерозподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.367,374,375,382,384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Гушпіт Дмитро Іванович , залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 14 липня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева