Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №725/10868/24 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Єдиний унікальний номер 725/10868/24

Номер провадження 2/725/2207/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2026

Чернівецький районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді О.І. Галичанського,

при секретарі судового засідання Х.Ю. Тарновецькій,

за участю позивачки ОСОБА_1 та представника позивачки ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

третьої особи ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Половинська Ольга Борисівна, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом в обґрунтування якого посилалася на те, що ОСОБА_3 , який являється племінником набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,00 кв.м. та житловою – 39,30 кв.м.

Стверджує, що відповідач набув право власності на дану квартиру на підставі свідоцтва про право на спадщину , виданого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Чернецькою І. П. 10.11.2021 року за № 248 та цього ж дня право власності на вказану квартиру зареєстровано у відповідному реєстрі за № 44966054.

Додає , що майно успадковане відповідачем від його покійного батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що у спірній квартирі вона разом зі своїм сином ОСОБА_4 проживають із 1999 року. Однак як з?ясувалося, новий власник, будучи відповідачем по справі виписав їх , хоча вони іншого житла не мають .

Разом із нею та сином у згаданій квартирі проживала покійна матір ОСОБА_6 та увесь час до її смерті саме позивачка опікувалася останньою.

Протягом тривалого періоду матір потребувала сторонньої допомоги та опіки. З 1996 року вона мала неврологічне захворювання та перебувала під наглядом лікарів з діагнозом церебральний атеросклероз та постійно знаходилася під її наглядом, а тому на період укладення договору дарування у віці 79 років могла не розуміти правової природи даного правочину. Після підписання договору дарування продовжувала проживати в спірній квартирі. Самого факту передачі квартири також не відбулося. При цьому жодного разу будь-яких вимог чи претензій на предмет усунення перешкод в користуванні квартирою їй та її синові зі сторони обдаровуваного не виставлялося.

Вказує, що її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає в даній квартирі із 1999 року, являється особою з інвалідністю, іншого майна, окрім спірного не має. Вона є пенсіонеркою , не працює, в даній квартирі проживає із 1999 року, іншого майна окрім спірного не має також.

Стверджує, що дії відповідача та його покійного батька ставлять під сумнів законність та дійсність правочину, що став підставою для прийняття спадщини та подальшої реєстрації права власності на згадану квартиру . Додатково вказує, що покійна матір зовсім не розуміла обставин правочину і самостійно таке рішення не приймала, до договору дарування було долучено не актуальні документи.

Договір дарування став підставою для подальшого прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на спадщину і відповідно свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 листопада 2021 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Чернецькою І.П. , підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене , просить суд :

1. визнати договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Половинською С.Б. за N?11527 від 22.12.2008 року недійсним;

2. Припинити право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , набуте на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Чернецькою Іриною Павлівною 10.11.2021 року за N?248.

3. Визнати за нею право власності, набуте в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав , викладених у позові. Вказував , що в силу розладу психіки ОСОБА_6 не могла віддавати звіт своїм діям і підписуючи спірний договір не усвідомлювала , що робить.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. Послався на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Стверджував , що позивач не додала до позовної заяви належних доказів, які б підтверджував факт того, що ОСОБА_6 при укладення договору дарування не розуміла правову природу правочину, перебувала в безпорадному стані та не усвідомлювала значення своїх дій. На час укладення договору дарування від 22.12.2008 року, доказів того, що ОСОБА_6 потребувала догляду чи сторонньої допомоги у зв?язку із незадовільним станом здоров?я чи матеріального забезпечення, позивач не надала. Крім того, на думку відповідача , позивач не обгрунтувала, які саме положення договору дарування є такими, що призвели до неправильного розуміння ОСОБА_6 його правової природи .

Вказує, що нотаріус роз?яснила ОСОБА_7 вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків укладення оспорюваного правочину. Сторони укладеного договору дарування підтвердили, що цей договір не має характеру уявного та удаваного правочину. Дарувальниця стверджувала, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Додатково вказує, що позивачка та її син знали про те , що спірна квартира була подарована його батьку , який успадкував її. Позивачкою пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи наведене , просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа – ОСОБА_4 у судовому засіданні надав свої пояснення по суті спору.

Приватний нотаріус Половинська О.Б. у судове засідання не з`явилася . Скерувала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Суд, заслухавши позицію учасників справи , дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктом першим частини третьої ст. 2 ЦПК України передбачено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема верховенство права.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, судом встановлено, що 13.08.1998 року ОСОБА_6 отримала у власність квартиру спільного заселення за адресою АДРЕСА_2 .

22.12.2008 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 вище вказану квартиру, що підтверджується копією договору дарування, посвідченого 22.12.2008 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Половинською О.Б.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер та після його смерті спадщину, до складу якої ввійшла спірна квартира, прийняв його син - ОСОБА_3 , якому було видане свідоцтво про право на спадщину за законом та на підставі якого право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано у відповідному державному реєстрі.

Наведене підтверджується копією свідоцтва про смерть, копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.11.2021 року, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності .

Таким чином, на даний час вказана вище квартира належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3 .

У спірній квартирі проживає позивачка та її син ОСОБА_4 , що підтверджується випискою із домової книги про склад сім`ї.

Позивачка стверджує, що укладення договору дарування квартири 22.12.2008 року ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_5 , було вчинено у період , коли ОСОБА_6 перебувала у стані , який не дозволяв їй усвідомлювати значення своїх дій та вона не усвідомлювала правової природи договору.

Згідно витягу з історії хвороби № 703 , ОСОБА_6 знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Чернівецької міської клінічної лікарні №3 з 29.01.2012 по 06.02.2012.

Згідно анамнезу хвороби - зі слів лікаря швидкої медичної допомоги та слів сусідів , ОСОБА_9 за день до виклику лікарів , ходила , активно спілкувалась, а на наступний день була знайдена лежачою на підлозі , була дезорієнтована , погано говорила.

Після отримання згоди родичів , хвора ОСОБА_10 для подальшого лікування переводиться в ЧОПЛ.

Відповідно до листа ОКНП « Чернівецька обласна психіатрична лікарня» ОСОБА_6 06.02.2012 була оглянута лікарем – психіатром поліклінічного підрозділу та направлена на стаціонарне лікування в ЧОПЛ.

Вказаними доказами спростовується твердження позивачки про безпорадний стан ОСОБА_6 станом на 22.12.2008 ( дата укладення договору). Зафіксовано її перебування у життєвоздатному стані ( активно спілкувалась, ходила) до 05.02.2012.

Інших доказів на підствердження доводів позивачки про те , що ОСОБА_6 на момент укладення договору дарування у 2008 році не усвідомлювала значення своїх дій та не розуміла правової природи укладеного договору , матеріали справи не містять.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, за змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Обставини, що є підставою для визнання правочину недійсним, мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Частиною першою статті 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Такий правовий висновок зроблено по застосуванню статті 229 ЦК України у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18).

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, які мають істотне значення.

Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 645/10160/15-ц, від 03 травня 2018 року у справах № 465/826/13-ц та № 334/7904/15-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 202/2578/19).

Згідно з частинами першою четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд також зважає, що матеріали справи не містять доказів тому , що на момент укладення оспорюваного договору дарування квартири, стан здоров`я ОСОБА_11 був незадовільним або таким, що вимагав постійного стороннього догляду, або викликав сумніви у адекватності поведінки і вірності сприйняття інформації.

Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним .

Оскільки суд у цій частині позовних вимог не вбачає підстав для їх задоволення , то відповідно вимоги щодо скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності за позивачкою , також задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 258, 259, 263 - 265, 268, 272, 273 Цивільного процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Половинська Ольга Борисівна, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Галичанський О. І.