Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №503/524/26 — Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/524/26

Провадження № 2/503/723/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді Вороненка Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Новіцької Г.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кодима, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про усунення перешкоди в користуванні і розпорядженні будинком шляхом виселення,

встановив:

Позивач подала до суду вище вказану позовну заяву посилаючись на ті обставини, що їй на праві особистої приватної власності належить будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і земельна ділянка на якій останній розташований, на підставі договору купівлі-продажу від 27.03.2001 року, яке було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.02.2024 року. В свою чергу декілька років тому вона дозволила своїй сестрі ОСОБА_2 тимчасово пожити в цьому будинку, але попередила сестру, що за першою усною вимогою вона повинна буде звільнити будинок, на що остання погодилася. У подальшому відносини між нею та відповідачем суттєво погіршилися, і позивач пред`явила вимогу про звільнення її будинку. Однак, відповідач проігнорувала зазначену вимогу. У зв`язку з чим позивач з метою захисту своїх прав змушена пред`явити до відповідача відповідний позов шляхом подання до суду позовної заяви, в якій просить усунути їй перешкоди в користуванні та розпорядженні нерухомим майном, шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

21.04.2026 року ухвалою суду (а.с.30-31) було відкрите провадження у даній справі із проведенням розгляду в порядку загального позовного провадження. Копію даної ухвали було надіслано сторонам у відповідності до вимог ст. 190 ЦПК України, зокрема відповідачу разом із копією позовної заяви та доданих до неї документів, та отримано ними 30.04.2026 року, у порядку встановленому пунктом 3 ч.6 ст. 272 ЦПК України, що підтверджують поштове повідомлення № R068088986354 про вручення ОСОБА_1 рекомендованого поштового відправлення № R067156975912 (а.с.40) та поштове повідомлення № R068088986982 про вручення ОСОБА_2 рекомендованого поштового відправлення № R067156977346 (а.с.39).

У встановлений судом строк відповідач не скористалася своїм процесуальним правом учасника справи, а саме відзив на позовну заяву (відзив) не подала.

17.06.2026 року ухвалою суду (а.с.66-67) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

11.07.2026 року, тобто з пропуском встановленого процесуального строку, до суду надійшов відзив на позовну заяву (відзив) представника відповідача – адвокат Жмурко С.Л., який ухвалою суду від 13.07.2026 року було залишено без розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлену нею позовну вимогу та просила її задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову посилаючись на його необґрунтованість та просила відмовити в його задоволенні.

Згідно пункту 3 ч.3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд встановив наступні фактичні обставини.

Позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27.03.2001 року та документа, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту, адреси ЄДЕССБ від 17.08.2023 року № AR01:1319-5341-4550-4507, про що свідчить копія витягу з Державного реєстру речових прав від 21.02.2024 року № 366767314 (а.с.8).

При цьому, позивач ОСОБА_1 дозволила ОСОБА_2 проживати в зазначеному вище житловому будинку, про що зазначено позивачем у змісті позовної заяви, внаслідок чого ОСОБА_2 проживає в цьому житловому будинку до теперішнього часу, що відповідачем не заперечено під час судового розгляду.

24.09.2024 року позивач ОСОБА_1 надіслала поштою ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_1 у письмовій формі свою вимогу про звільнення її житлового будинку не пізніше ніж через 30 днів з моменту отримання цього листа, із відзначенням того, що можливість користування цим житлом була надана тимчасово на підставі усної домовленості, яка передбачала звільнення житла за її першою вимогою, про що свідчить копія цієї вимоги (а.с.11), копія опису вкладення (ф. 107) до листа № 6600000012660 (а.с.12), копія накладної № 6600000012660 АТ «Укрпошта» від 24.09.2024 року (а.с.12) та копія фіскального чеку АТ «Укрпошта» від 24.09.2024 року про оплату послуг за пересилання (а.с.12).

Письмова вимога ОСОБА_1 від 24.09.2024 року була отримана ОСОБА_2 25.09.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 рекомендованим поштовим відправленням № 6600000012660, що підтверджує копія дублікату поштового повідомлення № 6600000003750 (а.с.13).

В свою чергу у ході судового розгляду відповідач ОСОБА_2 не заперечувала те обставину, що вище вказана вимога позивача ОСОБА_1 від 24.09.2024 року нею не була виконана, зокрема до теперішнього часу, в натомість посилалася на існування між ними домовленостей і правовідносин, які не стосуються предмету спору у даній справі та не впливають на обставини, які мають значення для вирішення цієї справи, оскільки самі по собі не спростовують статус позивача ОСОБА_1 як власника житла.

Окрім того, між сторонами наявні взаємовідносини, які мають конфліктний характер з приводу саме житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджують неодноразові звернення позивача ОСОБА_1 до органів Національної поліції, а саме копії талонів-повідомлень Єдиного обліку відділу поліцейської діяльності №1 (м.Кодима) Подільського РУП ГУНП в Одеській області від 30.06.2025 року № 2484 і № 2487 (а.с.15-16), копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.07.2025 року за № 12025166180000241 (а.с.17), копія листа-відповіді Подільського РУП ГУНП в Одеській області (а.с.18) та копія ухвали слідчого судді Подільського міськрайонного суду Одеської області від 26.09.2025 року у справі № 505/3099/25 (а.с.19-20). Водночас із цим суд відзначає те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження отримання (вручення) та/або принаймні здійснення надіслання своєї заяви від 31.08.2025 року, звернення від 03.10.2025 року, скарг від 13.10.2025 року і 30.10.2025 року, копії яких додані нею до позовної заяви (а.с.21-24).

.

Нормативно-правове застосування

Відповідно до третього абзацу ч.2 ст. 33 Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13 січня 2026 року № 4751-IX, виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини другої та частини четвертої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Разом з тим згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (заява N 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Висновки суду

- щодо обґрунтованості позову:

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Згідно ч.4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями частин 1-3 статті 13 ЦПК України також передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд вважає, що наявне порушення відповідачем ОСОБА_2 права позивача ОСОБА_1 , як власника нерухомого майна, стосовно належного останній житла – житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке підлягає захисту судом.

У зв`язку з чим суд вважає, що пред`явлений позивачем позов до відповідача є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

- щодо судових витрат

Згідно ч.2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.11.2011 року № 3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II група.

При цьому, позивач ОСОБА_1 , на виконання вимог ч.4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додала копію довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААА № 923987 виданої 10.04.2018 року (а.с.7), згідно якої у неї інвалідність ІІ групи безстроково.

Водночас ч.1-2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, з 01 січня 2024 року за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру (зокрема про виселення) підлягає сплаті судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1331,2 грн.

Приймаючи до уваги, що позов позивача, яка звільнена від сплати судового збору, задоволено повністю, то на виконання вимог ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір за подання до суду позовної заяви немайнового характеру в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст. 223, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; до ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичнемісце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про усунення перешкоди в користуванні і розпорядженні будинком шляхом виселення задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Д.В. Вороненко