Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №477/1339/25 — Вітовський районний суд Миколаївської області

ВІТОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/1339/25

Провадження №2/477/444/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року м. Миколаїв

Вітовський районний суду Миколаївської області у складі:

головуючого - судді Козаченка Р.В.,

із секретарем судових засідань – Клюсевич-Шараповою Н.М.,

розглянувши цивільну справу за

позовом ОСОБА_1

до Галицинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 .

На обґрунтування вимог вказував, що нотаріальному оформленню цієї спадщини, на яку він претендує як спадкоємець першої черги спадкування за законом, заважає відсутність належним чином оформлених правовстановлюючих документів, так як батько після того як викупив будинок у 1992 році у радгоспу «ім. ХХV з`їзду КПСС», не зареєстрував своє право у державному органі.

Посилаючись не те, що є сином померлого, який на законних підставах набув право власності на будинок, тому він входить до складу спадщини і має перейти до нього в порядку спадкування.

В судове засіданні сторони не з`явилися, про його час та місце були повідомлені належним чином. Представниця позивача надала заяву з проханням розглядати справу без її участі і задовольнити позов.

Представник відповідача подав суду заяву про визнання позовних вимог, в якій також зазначив про можливість розгляду справи без його участі.

Суд, вважаючи можливим здійснити розгляд справи без участі сторін, дослідивши матеріали справи, в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який на час смерті сам проживав за адресою: АДРЕСА_1 (зараз – АДРЕСА_1 ).

Після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі на нерухоме майно у виді житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, розташованого за цією ж адресою.

Згідно з ч.ч.1-4 ст. 1268, ч.1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори за місцем її відкриття або шляхом проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Цивільний кодекс України передбачає два види спадкування: за законом і за заповітом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу; право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України).

Заповіту спадкодавиця судом не встановлено, тому спадкування після смерті ОСОБА_2 повинно здійснюватися за законом.

Цивільний кодекс України вирізняє п`ять черг спадкування за законом, виписаних у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Позивач як син померлого, відповідно до ст. 1261 ЦК України, відноситься до спадкоємців першої черги за законом після його смерті.

Він прийняв спадщину, подавши в передбачений законом шестимісячний строк заяву 29 липня 2009 року до Жовтневої (тепер – Вітовська) державної нотаріальної контори Миколаївської області, і на підставі його заяви в нотаріальній конторі була заведена спадкова справа № 284/2009.

Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину, судом не встановлено.

В подальшому він оформив спадщину на майновий пай СГВК «Авангард» та ряд спадкових земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також земельну ділянку, площею 0,10 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же час, не зміг оформити в нотаріальному порядку спадщину на житловий будинок за цією ж адресою через відсутність належним чином оформлених правовстановлюючих документів на нього, як наприклад оформленого в законному порядку правочину, документу про державну реєстрацію будинку тощо.

За пунктами 4.1, 4.15, 4.18, 4.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє наявність спадкоємців, які прийняли спадщину, факт прийняття спадщини а також наявність правовстановлюючих документів, у разі їх відсутності, роз`яснює про вирішення такого питання в судовому порядку.

Так, нотаріусом Вітовської державної нотаріальної контори Миколаївської області було надано письмове роз`яснення позивачу про те, що ним не було надано оригіналу правовстановлюючого документу на спадковий будинок.

Відсутність оформлених належним чином правовстановлюючих документів про набуття спадкодавицею будинку у власність стало підставою для його звернення до суду з цим позовом.

Позивачем надано копію довідки від 02 січня 1992 року радгоспу ім. ХХV з`їзду КПСС, відповідно до якої ОСОБА_2 купив у цього радгоспу житловий будинок. В довідці мається рукописний запис, завірений печаткою та підписом уповноваженої посадової особи Українківської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області про те, що будинок зареєстрований в цій сільраді.

Слід відмітити, що постановою Верховної Ради України № 1377-VIII від 19 травня 2016 року «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» Жовтневий район Миколаївської області був перейменований на Вітовський, а відповідно до постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року №807-ІХ у Миколаївській області було утворено Миколаївський район (з адміністративним центром у місті Миколаїв) до складу якого увійшла також Галицинівська сілсьька територіальна громада і с. Українка в її складі, а також ліквідовано у Миколаївській області старі районні територіальні утворення, зокрема й Вітовський район.

Відповідно до матеріалів справи та змісту вказаних вище документів вбачається, що його сторони ( ОСОБА_2 та радгосп) узгодили всі суттєві умови договору, в тому числі й ціну, а потім виконали зобов`язання за ним, тобто товар був переданий і отриманий і за нього сплачена повна вартість, тому суд вбачає достатньо підстав вважати, що укладений договір купівлі-продажу будинку є дійсним і ОСОБА_2 правомірно набув його у власність.

На теперішній час належним чином укласти договір купівлі-продажу будинку немає можливості в зв`язку з його повним виконанням та через смерть і ліквідацію його сторін.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 першого протоколу до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

До 2004 року виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилося питання узаконення житлових будинків та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 “Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалися рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними по господарських книг сільських, селищних Рад із додатком списків громадян, яким ці будинки належали.

До вказаних правовідносин також підлягала застосуванню Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26.

Відповідно до положень цих нормативних актів, записи у погосподарських книгах визнавалися у якості актів органів влади (публічної), що підтверджують право приватної власності.

Згідно з випискою із погосподарської книги № 8 будинок по АДРЕСА_1 належав ОСОБА_2 , зокрема й на час його смерті.

Це свідчить про те, що ОСОБА_2 за свого життя мав будинок у законній власності.

Відповідно до технічного паспорту, складеного комунальним підприємством «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» будинок має житлову площу 26,1 кв.м., загальну – 73,9 кв.м., рік побудови – 1980.

Положення ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України вказують, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Дослідженими під час розгляду справи доказами підтверджено, що будинок належав за життя ОСОБА_2 , а після його смерті входить до складу спадщини і в порядку спадкування повинен відійти спадкоємцям.

Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

В результаті, дослідженими під час розгляду справи доказами підтверджено, що ОСОБА_2 вчинив всі законні дії по набуттю права власності на будинок і після його смерті він в порядку спадкування повинен відійти спадкоємцям, які прийняли спадщину, тобто позивачу як єдиному спадкоємицю першої черги спадкування за законом, який прийняв спадщину.

Враховуючи, що іншим способом, окрім судового порядку, він не може захистити своє спадкове майнове право, тому відповідно до ст. 16 ЦК України воно підлягає захисту шляхом визнання за ним права на нерухомість в порядку спадкування за законом.

За викладеного, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 — задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 (раніше – АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Вітовський районний суду Миколаївської області протягом 30 днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Р.В. Козаченко