Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №127/13316/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/13316/26

Провадження 2/127/3765/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась адвокат Самородова Олена Петрівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини.

Позов мотивований тим, що позивачка з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 11.04.2013, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.10.2018 було розірвано. Від шлюбу сторони мають малолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні. Вінницьким міським судом Вінницької області 21.04.2025 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі частки його доходу (заробітку) щомісяця до досягнення дитиною повноліття. Наявність особливих обставин, розвиток здібностей та хвороби дитини спричинили додаткові витрати. Так, малолітній ОСОБА_4 є учнем Комунального закладу «Вінницький ліцей № 18» та навчається за авторською інтегрованою освітньою програмою А.Д. Цимбалару «Світ чекає крилатих», вартість якого становить 4 000, 00 гривень на місяць. Також дитина систематично відвідує Центр розвитку дітей та юнацтва «Дивосвіт», де займається в гуртку бразильських єдиноборств – Капоейро, оплату в розмірі 16 700, 00 гривень за який та на спеціальний одяг в сумі 2 660, 00 гривень несе позивачка. Також у вересні та жовтні 2024 року та 18.07.2025 ОСОБА_4 було проведено стоматологічне лікування вартістю 4 305, 00 гривень. Крім того, у зв`язку із розвитком дитини у позивачки виникла необхідність змінити його ліжко та облаштувати кімнату необхідними меблями для навчання та проживання, на що було витрачено 48 530, 00 гривень. Малолітній ОСОБА_4 має проблеми зі щитовидною залозою, регулярно проходить обстеження та лікування. Вартість консультації ендокринолога та УЗД становить 1 544, 00 гривень. Також у липні 2025 року сімейним лікарем були виявлені у ОСОБА_4 підозри на сколіозтичну поставу та пласкостопію, було рекомендовано консультацію дитячого ортопеда, травматолога, реабілітолога ЛФК, масаж та плавання. Внаслідок огляду дитині був поставлений діагноз: сколіоз грудно-поперекового відділу хребта І ступеня та двобічна повздовжна плоскостопія І ступеня, для лікування чого ОСОБА_4 потрібне періодичне відвідування реабілітолога, плавання та ЛФК. У грудні 2025 року ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні КНП «ВОМЦРД ВОР» з діагнозом «Запаморочення та порушення рівноваги тіл, дитячий ідеопатичний сколіоз попереково-грудного відділу», на обстеження та лікування яких позивачкою було витрачено кошти. Крім того позивачкою було понесено витрати на спеціальне взуття для ОСОБА_4 та відвідування басейну. 13.12.2025 позивачкою для забезпечення сину належного рівня життя та навчання було придбано інвертор за 106 000, 00 гривень, які, на її думку, також можна віднести до додаткових витрат на дитину. Загальна сума додаткових витрат склала 213 556, 00 гривень, з яких становить 106 783, 00 гривень. Усі витрати по навчанню, розвитку здібностей та лікування ОСОБА_4 оплачує позивачка, а відповідач участі у цих витратах не приймає. Позивачка зверталась до відповідача з письмовою пропозицією оплатити половину понесених нею витрат на дитину, на яку відповіді отримано не було.

Вищевикладене й стало підставою для звернення адвоката позивачки до суду із вимогами про стягнення з відповідача на користь позивачки понесених нею додаткових витрат на утримання дитини в розмірі 106 783, 00 гривень.

Ухвалою суду від 23.04.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

З матеріалів справи вбачається, що вищевказане судове рішення та копію позовної заяви із доданими до неї документами було отримано особисто відповідачем 28.04.2026 в приміщенні суду та 29.04.2026 засобами поштового зв`язку, що підтверджується відповідною розпискою та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 74-75)

Отже, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 1 і п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 23.04.2026 вважається врученою відповідачеві.

У строк, встановлений ухвалою суду від 23.04.2026, від адвоката відповідача 11.05.2026 надійшов відзив із викладеними у ньому запереченнями щодо наведених позивачкою обставин. Адвокат відповідача зазначив, що позов є необґрунтованим, побудованим на припущеннях і спрямованим на незаконне збагачення позивачки за рахунок відповідача, який є особою з інвалідністю. Так, позивачка у позовній заяві намагається створити хибне враження про нібито самоусунення відповідача від утримання дитини, однак такі твердження не відповідають дійсності. Відповідач сплачує аліменти, не має жодної заборгованості зі сплати аліментів, що підтверджується розрахунком державного виконавця, окрім встановлених судом аліментів, добровільно та систематично протягом останніх 6 місяців додатково перераховує позивачу по 13 500, 00 гривень щомісячно на утримання дитини. Таким чином, відповідач не ухиляється від виконання батьківських обов`язків та фактично несе значний фінансовий тягар щодо забезпечення дитини. Крім того, відповідач є особою з інвалідністю, що також має істотне значення для оцінки його матеріального стану та можливості нести додаткові витрати. Фактично позивачка намагається перекласти на відповідача половину своїх особистих побутових витрат, які не мають ознак «особливих обставин» в розумінні положень ст. 185 СК України. Крім того, до позову додано численні квитанції та документи, однак значна їх частина не містить відомостей про отримувача коштів, не містить призначення платежу, містить лише формулювання «переказ особистих коштів», не дає можливості встановити, кому сплачено кошти, за що саме сплачено, чи стосуються ці витрати дитини. Також позивач додає квитанції до прибуткових касових ордерів, які не містять підпису бухгалтера, не містять підпису касира, не відповідають вимогам первинного бухгалтерського документа, що на думку адвоката відповідача не може вважатися належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 76–78 ЦПК України. Тому, адвокат відповідача просив суд відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог.

Вищевказаний відзив поданий в електронній формі через підсистему «Електронний суд» було доставлено до електронного кабінету адвоката позивачки 11.05.2026 о 17 год. 07 хв., що підтверджується відповідною квитанцією про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС № 7040349. (а.с. 99)

У строк, встановлений ухвалою суду від 23.04.2026, від адвоката позивачки 13.05.2026 надійшла відповідь на відзив із викладенням своїх пояснень, міркувань і аргументів щодо наведених адвокатом відповідача у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення. Адвокат позивачки підтримала позовні вимоги і просила їх задовольнити в повному обсязі.

Вищевказану відповідь на відзив подану в електронній формі через підсистему «Електронний суд» було доставлено до електронного кабінету адвоката відповідача 13.05.2026 о 13 год. 50 хв., що підтверджується відповідною квитанцією про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС № 7087733. (а.с. 104)

Від адвоката відповідача заперечення на відповідь на відзив на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Варто зазначити, що дата ухвалення цього рішення обумовлюється тим, зокрема, що в період з 15.06.2026 до 03.07.2026 суддя І.Борисюк перебувала у відпустці.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.10.2018 у справі № 127/22103/18, яке набрало законної сили 08.11.2018, шлюб між позивачкою та відповідачем, зареєстрований 11.04.2013, розірвано. (а.с. 4-4зв.)

У шлюбі у подружжя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про його народження. (а.с. 5).

Згідно із актом на факт проживання від 01.08.2025, затвердженим начальником МКП «УК «Житло-Гарант», малолітній ОСОБА_4 станом на 29.07.2025 проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 6)

Як вбачається з ЄДРСР, доступ до якого є публічним, 21.04.2025 Вінницьким міським судом Вінницької області по справі № 127/12116/25 було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від всіх видів заробітку (доходу) платника, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 17.04.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Вирішуючи питання про стягнення додаткових витрат на дитину судом враховано положення ч. 1 та ч. 2 ст. 141 СК України, відповідно до яких мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів, і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі виникнення спору.

Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров`я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо.

Отже, виходячи з аналізу ст. 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Тобто, особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку.

Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину у зв`язку із хворобою, можуть бути висновки МСЕК, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров`я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).

Судом встановлено, що відповідач належним чином виконує свій обов`язок з утримання дитини, сплачує аліменти за судовим наказом, виданим Вінницьким міським судом Вінницької області 21.04.2025 по справі № 127/12116/25, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню № 78075577, а саме її відсутністю. (а.с. 91 (аналогічно а.с. 91зв.) Також, як вбачається з матеріалів справи, окрім визначеного судом розміру аліментів, відповідач добровільно надає позивачці додаткову фінансову допомогу на утримання сина. (а.с. 90, 92-96зв.) Так, відповідачем було перераховано позивачці в рахунок аліментів 23.09.2025 - 152 000, 00 гривень, 28.10.2025 – 13 800, 00 гривень, 01.12.2025 – 13 800, 00 гривень, 26.12.2025 – 13 500, 00 гривень, 02.02.2026 – 13 500, 00 гривень, 02.03.2026 – 13 500, 00 гривень, 30.03.2026 – 13 500, 00 гривень, 29.04.2026 – 13 500, 00 гривень. Крім того, відповідачем було перераховано позивачці «Для Паші на капоейру» 2 512, 56 гривень 28.05.2025, «На Пашину атестацію» 2 000, 00 гривень 22.04.2025. Також відповідачем було перераховано позивачці 223, 56 гривень 08.01.2025 і 250, 00 гривень 08.02.2026, однак призначення даних коштів не встановлено. (а.с. 94зв., 97) Дані обставини позивачкою не спростовано.

Суд прийшов до висновку, що твердження адвоката позивачки, викладені у позовній заяві про те, що дитина знаходиться на утриманні позивачки, а батько самоусунувся від виконання свого батьківського обов`язку щодо утримання сина, є безпідставними й спростовуються належними й допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

В обґрунтування позовних вимог щодо понесення додаткових витрат на дитину позивачкою надано суду копії фіскальних чеків та платіжних інструкцій, з яких вбачається, зокрема, оплата позивачкою одягу, взуття та меблів. (а.с. 32-37, 44-46)

Суд погоджується із твердженням адвоката відповідача, що вимога позивачки про компенсацію витрат на придбання меблів (шафи, дивану, стелажу, стола та офісного крісла) (а.с. 44-46), не підлягає задоволенню. Облаштування дитячої кімнати предметами інтер`єру та меблями є стандартним процесом забезпечення дитини належним рівнем життя та належить до повсякденних потреб. Такі витрати охоплюються поняттям утримання дитини та мають фінансуватися за рахунок стягнутих щомісячних аліментів. Крім того, позивачкою не надано належних доказів того, що попередні меблі дитини були непридатними для використання або, що у дитини наявні особливі медичні показання, які вимагали придбання саме цих конкретних предметів меблювання.

Щодо стягнення витрат на одяг дитини, то в цій частині вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки забезпечення дитини одягом та взуттям відповідно до сезону є базовою потребою. Такі витрати є постійними, систематичними та повністю покриваються за рахунок щомісячних аліментних платежів, які стягуються з відповідача на користь позивачки на утримання сина. Те, що витрати на одяг та взуття, докази понесення яких надані позивачкою (а.с. 32-37), викликані саме винятковими чи особливими обставинами (хворобою чи каліцтвом), суду не надано, а тому ці витрати не є додатковими в розумінні ст. 185 СК України.

Розглядаючи вимогу позивачки про стягнення з відповідача половини витрат на навчання дитини за авторською інтегрованою освітньою програмою А.Д. Цимбалару «Світ чекає крилатих», суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Як вбачається із довідки № 141, виданої КЗ «Вінницький ліцей № 18», малолітній ОСОБА_4 є учнем 4-Г класу в даному навчальному закладі. Даний клас працює за авторською інтегрованою освітньою програмою А.Д. Цимбалару «Світ чекає крилатих». (а.с. 7)

11.01.2024 позивачкою було укладено із ТОВ «Центр розвитку дитини «Крилата освіта» договір надання послуг № 2023/С-43; пакет «Стандарт» 1-4 класи; вартість навчання – 4 000, 00 гривень. Договір діє до 31.07.2024 (п. 7.1). (а.с. 8-10)

Як вбачається із наданих адвокатом позивачки платіжних інструкцій, сума документально підтверджених витрат позивачки на зазначені вище послуги становить 18 000, 00 гривень. (а.с. 13-17)

Разом з тим, мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, у зв`язку з чим зміна форми навчання дитини з безоплатної на платну має відбуватися за спільною згодою батьків. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка одноосібно прийняла рішення про обрання платної форми навчання, не погодивши дані витрати з відповідачем. Сам по собі вибір одним із батьків дорожчої або приватної форми навчання для дитини, за наявності безкоштовної державної альтернативи, не може автоматично покладати на іншого з батьків обов`язок щодо її компланарної оплати, якщо не доведено особливих обставин (наприклад, неможливості навчання у звичайній школі за медичними показаннями). З огляду на це, вказані витрати не є додатковими в розумінні ст. 185 СК України.

Щодо стягнення витрат на оплату занять дитини у ГО «Центр розвитку дітей та юнацтва «ДивоСвіт» у гуртку «Капоейра» та спеціального одягу для цих занять, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог в цій частині, враховуючи наступне.

Надані адвокатом позивачки до позовної заяви копії квитанцій до прибуткових касових ордерів на підтвердження понесення вищевказаних витрат, не є допустимими доказами в розумінні положень ст. 78 ЦПК України, адже такі не містять ні печатки отримувача, ні відповідного підпису (підписів) уповноваженої (-их) особи (-іб). Тобто з даних платіжних документів не вбачається факт сплати коштів. (а.с. 23-30) Однак, сплачена сума за вказані заняття вбачається із довідок ГО «Центр розвитку дітей та юнацтва «ДивоСвіт» № 10 від 07.04.2025 і № 6 від 11.06.2025, факт чого стороною відповідача не спростовано. (а.с. 18-19) Належних доказів на придбання спеціального одягу для цих занять суду не надано.

Водночас, позивачкою не доведено, що дитина має виняткові або унікальні здібності до цього виду спорту, зважаючи на те, зокрема, що дитина відвідувала гурток лише з серпня місяця 2024 року (хоча з іншої довідки - № 10 від 07.04.2025 – з вересня 2024 року) по червень місяць 2025 року, які потребували додаткових витрат, що виходять за межі звичайного розвитку.

Відповідно до правової позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 19.04.2023 у справі № 760/10847/20, регулярне відвідування дитиною спортивних секцій, гуртків та позашкільних закладів є елементом звичайного виховання та розвитку дитини, витрати на які охоплюються розміром аліментів, що стягуються на утримання дитини.

Витрати на придбання біологічно активної харчової добавки «Омега 3» (а.с. 51), а також лікування дитини у лікаря стоматолога (консультація, пломбування зуба, гігієнічна чистка зубів) (а.с. 40-43), не є додатковими витратами, оскільки вищенаведені норми закону чітко встановлюють, що підставою для стягнення таких витрат є каліцтво дитини або тяжка хвороба. Крім того, суду не надано будь-яких доказів того, що вказана харчова добавка була призначена дитині лікарем (рецепти лікарів, довідки тощо). Суду не надано доказів, що дані витрати на купівлю БАХД «Омега 3» здійснені позивачкою саме на сина. Відвідування лікаря стоматолога відноситься до звичайних витрат, оскільки не пов`язано із особливостями хвороби, а тому охоплюється аліментними зобов`язаннями.

Щодо вимоги позивачки про стягнення з відповідача половини вартості інвертора призначеного для забезпечення житла електроенергією, акумулятора, щита безпеки та кабелю, а також їх монтаж і доставку, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, погоджуючись із запереченнями адвоката відповідача щодо неналежності таких витрат до додаткових витрат на дитину, враховуючи наступне.

Як вже суд зазначав, відповідно до ст. 185 СК України додаткові витрати мають бути викликані саме особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Придбаний інвертор (а.с. 62-65) – є технічним обладнанням загальнопобутового призначення, яке встановлюється у житловому приміщенні та використовується всіма його мешканцями для задоволення спільних побутових потреб.

Вказане майно не є предметом індивідуального користування дитини, не пов`язане з її лікуванням чи розвитком особливих здібностей, а відтак не має ознак «особливих обставин» у розумінні ст. 185 СК України. Забезпечення належних житлово-побутових умов проживання дитини є обов`язком батьків у межах загального утримання, яке покривається за рахунок щомісячних аліментів, які стягуються на утримання дитини.

До позовної заяви адвокатом позивачки було додано, зокрема, квитанції від 28.05.2024, від 18.11.2024, від 02.08.2025 та від 28.03.2026, які не містять призначення платежу перерахованих позивачкою коштів, що унеможливлює встановити кому саме було сплачено кошти, за що саме сплачено та чи стосуються ці витрати безпосередньо дитини (а.с. 11-12, 36, 59), а тому суд приходить до висновку, що такі докази є неналежними в розумінні положень ст. 77 ЦПК України.

Суд вкотре зауважує, що участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів, і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі виникнення спору.

Згідно висновків викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2023 у справі № 756/9882/19, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, потрібно враховувати, якою мірою кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У разі, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/10 (провадження № 61-8815св21).

Судом встановлено, що відповідач є особою з інвалідністю і потребує, зокрема, реабілітаційної допомоги, санаторно-курортного лікування. (а.с. 86-87зв., 90зв.)

Судом прийнята до уваги потреба відповідача у лікуванні наявних у нього захворювань, на що він звісно вимушений нести витрати. З матеріалів справи не вбачається постійний розмір таких витрат, однак безумовно такі витрати наявні.

Водночас, у матеріалах справи відсутні належні докази дійсного матеріального становища платника аліментів. При цьому, судом прийнято до уваги, що на матеріальний стан відповідача можуть вказувати не лише його офіційні доходи, але й його спосіб життя, яким майном він володіє і користується тощо, адже все це разом демонструє його фінансову спроможність.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 30.07.2025, відповідачу на праві власності на підставі договору дарування від 08.02.2018 квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 32 кв.м. (а.с. 60-61). При цьому, із заяви позивачки від 12.12.2018, засвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Оленченко О.О. та зареєстрованої в реєстрі за № 1056, вбачається підтвердження позивачки про отримання нею від відповідача грошової компенсації в сумі 559 569, 00 гривень за поділене між ними майно, яке набуте в період шлюбу в спільну сумісну власність. (а.с. 88)

Суд прийшов до висновку, що належних доказів, які б підтверджували наявність саме особливих обставин, що спричинили досліджені вище витрати позивачки, суду не надано. Наведені вище витрати є звичайними, відносяться, зокрема, до загальних витрат, оскільки матеріали справи не містять доказів, що такі витрати є обов`язковими, а не добровільним волевиявленням одного із батьків, у даному випадку матері.

Вищевикладене узгоджується із позицією Верхового Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 01.04.2019 у справі № 233/3518/17.

Позивачкою не було повідомлено суд про неможливість подання доказів у встановлений законом строк, тобто разом із позовом, у відповідності до ч. 4 ст. 83 і п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

Звертаючись до суду із позовом позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Таким чином, дослідивши надані позивачкою докази, суд приходить до висновку, що вищевказані витрати не є додатковими витратами в розумінні положень ст. 185 СК України, оскільки позивачкою не наведено наявності особливих обставин для їх понесення, а тому дані витрати охоплюються аліментними зобов`язаннями, які були визначені судовим рішенням щодо стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання сина.

Водночас, розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат на медичне обстеження, лікування та реабілітацію дитини, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено з наявних в матеріалах справи медичних документів, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має захворювання, які потребують медичного контролю та лікування, а саме: сколіоз грудо-поперекового відділу хребта І ст. та двобічну поздовжню плоскостопість І ст. (а.с. 48-48зв., 58) Також ендокринологом встановлено діагноз «Конституційна високорослість» та «Надлишкова маса тіла». Зазначені діагнози та медичні рекомендації лікарів, зокрема, щодо необхідності консультацій у відповідних фахівців та проходження медичних досліджень, проходження курсу лікувальної фізкультури (ЛФК), масажу, занять з плавання та рекомендовані відповідні медичні препарати, є тими особливими обставинами, а саме хворобою дитини, з якими закон пов`язує виникнення обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах.

Позивачкою на підтвердження фактично понесених додаткових витрат на лікування дитини надано належні, допустимі та достовірні докази, а саме: направлення до відповідних лікарів вузького фаху та необхідні медичні обстеження, фіскальні чеки та квитанції медичних установ, які деталізують характер наданих послуг. (а.с. 47-58)

Як встановлено судом, загальна сума документально підтверджених витрат, які безпосередньо пов`язані з лікуванням та оздоровленням дитини за медичними показаннями, становить 2 436, 00 гривень. (а.с. 49, 51, 56, 57)

Суд відхиляє заперечення адвоката відповідача про те, що дані медичні послуги могли бути отримані безоплатно в комунальних закладах. Батьки зобов`язані діяти в найкращих інтересах дитини, а право на вибір лікаря та своєчасне отримання кваліфікованої медичної допомоги (зокрема, за наявності черг чи специфіки діагностики в державних установах) не може нівелювати обов`язок батька брати участь у збереженні здоров`я сина.

Окрім того, надані чеки та квитанції в цій частині (а.с. 49, 51, 56, 57) чітко ідентифікують цільове призначення коштів, пов`язане з лікуванням малолітнього ОСОБА_4 .

Зважаючи на положення закону про рівність обов`язків обох батьків щодо утримання дитини, витрати на лікування та реабілітацію мають покладатися на матір та батька в рівних частинах — по 50 % на кожного.

За таких обставин, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню половина від суми доведених додаткових витрат, що становить 1 218, 00 гривень.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі суду від 23.04.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені учасниками у справі у заявах по суті справи, а також докази надані разом із ними.

Суд, дослідивши письмові пояснення викладені учасниками справи в заявах по суті справи та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи наведене суд дійшов до переконання в наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки додаткових витрат на утримання малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 1 218, 00 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивачки додаткових витрат на дитину в сумі 105 565, 00 гривень, слід відмовити, враховуючи їх необґрунтованість та недоведеність належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України, які б були достатніми, в розумінні ст. 80 ЦПК України, для задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачка на момент звернення до суду була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи положення ч. 6 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 15, 18 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (1, 14 %), а іншу частину компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати, зокрема, на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Склад та розмір витрат, пов`язаних, зокрема, з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Адвокатом позивачки у позовній заяві та у відповіді на відзив, а також адвокатом відповідача у відзиві на позовну заяву вказано про наявність у витрат на професійну правничу допомогу.

Адвокатом відповідача хоча й було вказано у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000, 00 гривень, однак будь-яких доказів таких витрат суду протягом провадження не надано. Водночас адвокатом позивачки повідомлено про подання доказів, що підтверджують розмір витрат на професійну правничу допомогу в порядку передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати, зокрема, на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Судом враховано, що вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така позиція узгоджується із правовим висновком здійсненим Великою Палатою Верховного Суду 19.02.2020 у постанові по справі № 755/9215/15-ц.

До ухвалення рішення у справі сторона відповідача не повідомила суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат, зокрема на професійну правничу допомогу; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення відповідачу терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних, зокрема, з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Враховуючи вищевикладене, стороною відповідача не доведено понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу і, відповідно, їх розмір.

Водночас, приймаючи до уваги заяву адвоката позивачки та положення ч. 8 ст. 141 і ч. 1 ст. 246 ЦПК України, суд вважає за необхідне встановити позивачці п`ятиденний термін після ухвалення рішення по суті позовних вимог для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи те, що дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно вирішення питання про судові витрати здійснюватиметься в порядку письмового провадження.

До ухвалення рішення у справі ні позивачка, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених будь-яких інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

На підставі викладеного та керуючись ч. 1 та ч. 2 ст. 141, ст. 185 СК України, ст.ст. 12, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 11-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 235, 246, 258, 259, 263-265, 273-275, 278, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 1 218, 00 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 15, 18 гривень.

Судовий збір в сумі 1 316, 02 гривень компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_1 протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (до 20.07.2026) надати суду докази щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку заява залишається без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_4 .

Рішення суду складено 15.07.2026.

Суддя