Вирок від 14 липня 2026 р. у справі №148/1184/26 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа №№ 148/1184/26

В И Р О К

Іменем України

15 липня 2026 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

В складі головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі суду міста Тульчина матеріали кримінального провадження № 12026025180000008 внесеного в ЄРДР від 06.02.2026 відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , гр. України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , освіта неповна середня, не одружений, військовослужбовець, раніше судимий:

- 16.11.2016, Тульчинським р/с, Вінницької обл., за ст. ст. 185 ч.3, 75 КК України до 3 років п/в, з встановленням іспитового строку на 2 роки;

- 23.09.2024, Тульчинським р/с, Вінницької обл., за ст. ст. 310 ч.2, 309 ч.2, 70, 75 КК України до 4 р. п/в, з встановленням іспитового строку на 3 роки, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ст. ст. 407 ч.5, 309 ч.2 КК України

В С Т А Н О В И В:

У порушення вимог ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 3 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», ст. ст. 6, 12, 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», солдат ОСОБА_4 , стрілець – номер обслуги 3 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 11 аеромобільної роти 3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 учинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Солдат ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він на початку червня 2024 року, більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, на присадибній земельній ділянці свого домогосподарства, що в АДРЕСА_1 , виявив декілька пророслих дикоростучих рослин коноплі.

Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ОСОБА_4 діючи незаконно, без мети збуту, після дозрівання вказаних дикоростучих рослин коноплі, зірвав їх, чим здійснив незаконне придбання наркотичного засобу, обіг якого обмежено – канабіс.

Після цього, ОСОБА_4 зірвані рослини коноплі переніс на горище гаражного приміщення за місцем свого проживання, що в АДРЕСА_1 , де їх висушив та в подальшому частково

подрібнював, вживав шляхом куріння та зберігав у паперових згортках, тобто незаконно, без мети збуту виготовив наркотичний засіб, обіг якого обмежено – канабіс.

Вищевказаний наркотичний засіб ОСОБА_4 , будучи засудженим 23.09.2024 року Тульчинським районним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 309 КК України, належних висновків не зробив та продовжив незаконно зберігати без мети збуту за місцем свого проживання до вилучення 20.02.2026 працівниками поліції під час обшуку.

Маса вилученого у солдата ОСОБА_4 наркотичного засобу, обіг якого обмежено – канабісускладає 5,4 г, що згідно із Таблицею 1 Невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, що знаходяться у незаконному обігу, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.08.2000 за № 188, становить більше невеликого розміру, та менше великого розміру.

Окрім того, солдат ОСОБА_4 , в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану, умисно, протиправно, з метою ухилення від військової служби, 22.02.2025 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 в районі тимчасового зосередження 3 аеромобільного батальйону поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 , проводячи час на власний розсуд,не приймаючи мір для повернення до військової частини НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, чим ухилився від проходження військової служби до 31.03.2026, тобто до моменту затримання останнього в порядку п. 6 ч. 1 ст. 615 КПК України у АДРЕСА_3 .

Обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень передбачених ст. ст. 407 ч.5, 309 ч.2 КК України визнав повністю та беззастережно, і суду показав, що всі обставини зазначені в обвинувальному акті відповідають дійсності. Він дійсно 22.02.2025. самовільно залишив місце проходження служби та поїхав додому, в зв`язку з тим, що не погоджувався із командуванням щодо несення служби.

Щодо вилучених в нього наркотичних засобів, то в даному епізоді він також визнає свою вину та обставини. Вказаний наркотичний засіб він зберігав для власного вживання. У вчиненому щиро кається, просить суд суворо не карати.

У відповідності до вимог ст. 349 КПК України, приймаючи до уваги добровільність позицій учасників судового розгляду, роз`яснивши права та відповідні наслідки, суд визначив обсяг дослідження доказів допитом обвинуваченого та оголошенням характеризуючих особу обвинуваченого матеріалів справи.

Судом враховано, що у сторін не виникло сумнівів, клопотань та заперечень щодо належності та допустимості письмових доказів наданих стороною обвинувачення.

З врахуванням вимог ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, в межах висунутого органами досудового розслідування обвинувачення, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступних висновків.

За приписами ст. 337 ч.1 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Відповідно до вимог ст. 62 ч.2 Конституції України, загальних засад кримінального провадження, а саме ст. 17 ч.2 КПК України, задекларовано та гарантується державою, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

В свою чергу, на реалізацію зазначених вище засад кримінального провадження, ст. 92 ч.1 КПК України визначено, що обов`язок доказування винуватості особи у скоєнні злочину покладається на слідчого та прокурора.

З аналізу вказаних правових норм випливає, що законом зобов`язано виключно сторону обвинувачення довести провину особи у вчиненні злочину, який їй інкримінують.

Відповідно до вимог ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

За приписами ст. 91 КПК України визначено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, серед яких:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Оцінивши в сукупності докази, які були досліджені в судовому засіданні, перевіривши їх на належність та допустимість, суд вважає, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом доведено подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення).

Згідно вимог ст. 323 КПК України в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, викладених у ст. 324 КПК України.

Дослідженні докази, в своїй сукупності, а також визнання своєї вини та обставин справи обвинуваченим в судовому засіданні, в присутності захисника, в повному обсязі доводять винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні ним інкримінуємих йому кримінальних правопорушень.

Таким чином, дослідивши зібрані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 в самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, в судовому засіданні доведена в повному обсязі, в зв`язку з чим його дії підлягають кваліфікації за ч.5 ст. 407 КК України.

Також в судовому засіданні повністю доведена вина обвинуваченого ОСОБА_4 і в незаконному придбанні, виготовленні та зберіганні наркотичних засобів без мети збуту, вчиненому протягом року після засудження за цією статтею, і його дії вірно кваліфіковано за ст. 309 ч.2 КК України.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого являється щире каяття, активне сприяння в розкритті злочинів.

Обтяжуючих покарання обставин в судовому засіданні не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він є уродженцем та жителем АДРЕСА_1 , не одружений, військовослужбовець, є судимою особою. За місцем проживання та проходження служби характеризується задовільно.

На обліку у лікаря-психіатра чи лікаря-нарколога не перебуває, що свідчить про його осудність.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує вимоги ст. ст. 50,

65 КК України, суспільну небезпеку скоєних ним кримінальних правопорушень та ступінь тяжкості, особу обвинуваченого, його характеристику, наявність непогашеної та не знятої судимості. Відповідно до ст. 12 цього ж Кодексу, обвинуваченим вчинено тяжкий та нетяжкий злочини, наявністю пом`якшуючих та відсутністю обтяжуючих покарання обставин.

В зв`язку з викладеним, виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації та беручи до уваги, що покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, суд приходить до висновку, що необхідним і достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів, буде призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій визначених ст. ст. 407 ч.5, 309 ч.2 КК України, яке останній повинен відбувати.

Таким чином, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом враховано, що останній вчинив кримінальні правопорушення передбаченні ст. ст. 407 ч.5 та 309 ч.2 КК України, а тому покарання йому необхідно призначити за кожен злочин окремо, і остаточно основне покарання призначити за сукупністю злочинів, на підставі ст. 70 ч.1 КК України, шляхом поглинення менш суворого покаранням більш суворим.

Крім того, враховуючи вирок Тульчинського районного суду від 23.09.2024, яким ОСОБА_4 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки, і звільнено від відбування покарання з встановленням іспитового строку на три роки, остаточне покарання останньому необхідно призначити на підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Таке покарання відповідатиме принципам гуманності, справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 необхідно рахувати з часу набрання вироком законної сили, зарахувавши в строк відбування покарання строк перебування під вартою (попереднього ув`язнення) в період з 31.03.2026 по день набрання вироком законної сили, відповідно до вимог ст. 72 ч.5 КК України, якою визначено, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.

При вирішенні питання щодо запобіжного заходу, приймаючи до уваги ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_4 , враховуючи призначену йому реальну міру покарання, може переховуватись від суду для уникнення покарання, суд приходить до висновку, що до набрання вироком законної сили, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою – залишити без змін.

Процесуальні витрати понесенні на проведення експертиз, підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 , в дохід держави в повному обсязі, в сумі 9805,40 грн.

Питання речових доказів судом вирішено відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 50, 65, 407 ч.5, 309 ч.2 КК України, ст. ст. 100, 368-371, 373-376, 615 КПК України, суд –

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ст. ст. 407 ч.5, 309 ч.2 КК України і призначити йому покарання:

по ст. 407 ч.5 КК України у виді позбавлення волі строком на п`ять років;

по ст. 309 ч.2 КК України у виді позбавлення волі строком на два роки.

Відповідно до вимог ст. 70 ч.1 КК України призначити ОСОБА_4 покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покаранням більш суворим у виді позбавлення волі строком на п`ять років.

На підставі ст. 71 КК України, враховуючи вирок Тульчинського районного суду від 23.09.2024, остаточне покарання ОСОБА_4 , за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, у виді позбавлення волі строком на п`ять років і шість місяців.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 за даним вироком рахувати з часу набрання вироком законної сили, зарахувавши в строк відбування покарання строк перебування під вартою (попереднього ув`язнення) в період з 31.03.2026 по день набрання вироком законної сили, відповідно до вимог ст. 72 ч.5 КК України, зарахувавши період тримання під вартою (попереднє ув`язнення) у строк покарання, із розрахунку один день позбавлення волі за один день тримання під вартою (попереднього ув`язнення).

До набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 – залишити без змін.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , в дохід держави понесенні процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 9805,40 грн. (дев`ять тисяч вісімсот п`ять гривень 40 коп.).

Речові докази:

- паперовий згорток із вмістом речовини рослинного походження, пристрій для куріння, паперовий згорток із вмістом речовини рослинного походження, які знаходяться на зберіганні в кімнаті речових доказів Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області - знищити, скасувавши арешт накладений ухвалою слідчого судді Тульчинського районного суду від 24.02.2026, на вищевказане майно, в кримінальному провадженні № 12026025180000008, внесеного в ЄРДР від 06.02.2026.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд протягом тридцяти діб з дня його проголошення.

Копію вироку негайно вручити сторонам.

В судовому засіданні відповідно до вимог ст. 615 ч.15 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежився проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя: