Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №147/353/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/353/26

Провадження № 2/147/387/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

14 липня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Мудрак А.М.,

з участю секретаря Чудак Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

18 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» представником позивача адвокатом Воронцовою Я.В. подано в інтересах ОСОБА_1 позов до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 07 січня 2025 року ОСОБА_1 (надалі за текстом позикодавець, позивач) надав у борг ОСОБА_2 (надалі за текстом позичальник, відповідач) грошові кошти в розмірі 1000 (одна тисяча) доларів США під 6 (шість) відсотків за кожен місяць користування позикою на строк до 31 травня 2025 року. Позичальником було власноручно підписано боргову розписку від 07.01.2025, якою позичальник підтвердив факт о тримання ним 07 січня 2025 року грошових коштів від позикодавця у сумі 1000 доларів США. Однак ОСОБА_2 свої зобов`язання за розпискою не виконав. Грошові кошти в термін, визначений у розписці, не повернув. Вказане, зокрема підтверджується наявністю у ОСОБА_1 оригіналу розписки від 07.01.2025. Відповідно до тексту розписки ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати проценти за користування позикою у розмірі 6% від її загальної суми за кожен місяць користування нею. Оскільки на момент подачі позову позичальник грошові кошти не повернув, строк користування позикою складає 13 повних місяців (з 07.01.2025 по 07.02.2026). Таким чином, на даний час, заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем складає 2132 (дві тисячі сто тридцять два) долари США 93 центи, що складається з тіла позики в сумі 1000 (одна тисяча) доларів США 00 центів та процентів у розмірі 1132 (одна тисяча сто тридцять два) долари США 93 центи. Обставини у вигляді невиконання ОСОБА_2 свого грошового зобов`язання змушують ОСОБА_1 захищати свої порушені права шляхом звернення до суду з позовною заявою про стягнення грошових коштів в примусовому порядку.

Факт складання та підписання позичальником боргової розписки підтверджує факт отримання ним позики у розмірі 1000 (одна тисяча) доларів США під 6 % за кожен місяць користування нею.

У зв`язку з неповерненням боргу просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 2132 (дві тисячі сто тридцять два) долари США 93 центи, що станом на день подання позовної заяви еквівалентно 91783,82 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою судді від 03 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 15 травня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Представник позивача адвокат Башук Д.С. подав заяву про проведення судового засідання за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримують та просять задовольнити, не заперечують проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи, відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, не з`явився у судове засідання, причин неявки суду не повідомив, відзив не подав.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

З врахуванням вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За таких обставин, суд вважає можливим відповідно до ст. ст. 223, 280 ЦПК України, розглянути справу та ухвалити заочне рішення у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Згідно з ч.8 ст. 178 ЦПК України у разі не подання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

У статті 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства окремо виділено свободу договору, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України у поєднанні зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що є принципом договірного права.

Відповідно до ч.1-ч.3 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, що не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства або врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства свої правовідносини, які не врегульовані цими актами, або у договорі відступити від актів цивільного законодавства і врегулювати їх на власний розсуд, за виключенням, якщо у цих актах прямо зазначена заборона відходу від їх положень або якщо їх обов`язковість для сторін випливає з їх змісту або з суті правовідносин, що виникли між сторонами.

Положеннями ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актам цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Разом із тим, відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Судом встановлено, що 07 січня 2025 року ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1000,00 доларів США. ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати проценти за користування позикою у розмірі 6% від її загальної суми за кожен місяць користування нею. Сплата процентів буде здійснюватись не пізніше останнього календарного дня кожного звітнього місяця. Зобов`язався повернути отриману суму боргу (позики) у повному розмірі та сплатити проценти у строк включно до 31 травня 2025 року, про що власноручно написав розписку (а.с. 42 (оригінал розписки).

Згідно з положеннями ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина друга статті 1047 ЦК України встановлює, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Таким чином, дослідивши боргову розписку від 07.01.2025, судом встановлено, що ОСОБА_2 було отримано кошти у борг, зміст розписки також підтверджує факт укладення та зміст умов договору, обов`язок повернення коштів, погоджено розмір та порядок сплати процентів за користування позикою, тобто між сторонами було укладено договір позики.

Умовами договору позики, викладеними у розписці, передбачено сплату відповідачем процентів за користування коштами у розмірі 6 % від суми основного боргу за кожний місяць. Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, а саме нарахування відсотків за період з 07.01.2025 по 07.02.2026, суд вважає його правильним. Розмір відсотків становить 1132,93 доларів США. Загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 становить 2132,93 доларів США, з яких: 1000,00 доларів США тіло позики, 1132,93 доларів США відсотки (а.с.6).

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положення ст. 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом (ст. 525 ЦК України).

За правилами ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною другою статті 524 ЦК України визначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти та день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Однак заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення грошових коштів в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14- 53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання, а саме на те, що грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81ц24), при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

У даній справі суд враховує положення ч.1 ст. 13 ЦПК України, якою встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути в гривні, визначений в договорі позики еквівалент в іноземній валюті, тому суд відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України не може вийти за межі позовних вимог.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Главою 50 ЦК України передбачений перелік підстав припинення зобов`язань, у тому числі виконання зобов`язання, проведеного належним чином.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане. Жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором позики, в тому числі розписок позивача або квитанцій, платіжних інструкцій про грошові перекази коштів позивачу, відповідач суду не надав.

Крім того, відповідачем не подано відзиву на позов, не заявлено клопотань про витребування доказів та не спростовано обставин, викладених позивачем.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 1000 доларів США, а також обов`язок їх повернення підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема власноручно написаною відповідачем розпискою. Оскільки відповідач у визначений сторонами строк свої зобов`язання не виконав, суму позики не повернув, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення основного боргу.

Також судом встановлено, що умовами договору позики, викладеними у розписці, передбачено сплату відповідачем відсотків за користування коштами у розмірі 6 % від суми основного боргу за кожний місяць користування коштами.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідності до ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір», оскільки є інвалідом ІІ групи, що підтверджено дпосвідченням серії А №022530 від 01.06.2021 (а.с. 11).

З огляду на викладене необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 2132 (дві тисячі сто тридцять два) доларів США 93 центів, що еквівалентно 91783,82 грн (дев`яносто одна тисяча сімсот вісімдесят три гривні 82 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.).

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до відповідного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне ім`я сторін:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 14 липня 2026 року.

Суддя А.М. Мудрак