Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №570/6308/25 — Рівненський апеляційний суд

Рівненський апеляційний суд

___________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 року м. Рівне

Справа № 570/6308/25

Провадження № 33/4815/710/26

Суддя Рівненського апеляційного суду – Полюхович О.І.,

з участю:

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ,

захисника – Пилипіва І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2026 року, –

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

З матеріалів справи вбачається, що01 листопада 2025 року о 17 год. 14 хв. на 145 км. автодороги Н-25 Городище-Рівне-Староконстантинів поблизу с. Забороль Рівненського району Рівненської області, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом BMW Х5, номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка що не відповідає обстановці, порушення мови. Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Alkotest №7510 та проведення такого огляду у медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову місцевого суду відносно нього та застосувати до нього адміністративне стягнення у виді штрафу 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Вказує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів факту керування ним транспортним засобом. Посилається на те, що відеозапис не підтверджує безпосереднього керування автомобілем, натомість відображає його пояснення про те, що автомобіль був зупинений для усунення несправності, а керувати ним він не збирався, очікуючи приїзду батька.

Доводить, що суд першої інстанції не виконав вимог статей 245, 251, 252 та 283 КУпАП щодо всебічного, повного й об`єктивного дослідження доказів. Зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не є беззаперечним доказом вини, а інших належних доказів, зокрема показань свідків чи належної відеофіксації, матеріали справи не містять. Також посилається на практику Верховного Суду та ЄСПЛ щодо необхідності доведення вини поза розумним сумнівом.

Вважає, що суд безпідставно поклав в основу постанови неперевірені та недостатні докази, не надав оцінки доводам сторони захисту, не забезпечив повного дослідження всіх обставин справи та порушив принцип презумпції невинуватості. На думку апелянта, усі сумніви щодо доведеності вини повинні тлумачитися на його користь.

Заслухавши доводи на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та постанову суду в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з вимогами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст.251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Водночас, положеннями ст.252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Так, приписами частини першої статті 130 КУпАП передбачена відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно приписів ст.266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

При прийнятті постанови щодо ОСОБА_1 судом першої інстанції вказані вимоги закону було дотримано.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення ґрунтуються на сукупності зібраних в справі та досліджених в судовому засіданні достатніх та достовірних доказах, яким дана правильна юридична оцінка.

Факт відмови ОСОБА_1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №500467 від 01 листопада 202025 року (а.с. 1); актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу (а.с. 4); направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до медичного закладу, згідно якого вказаний огляд також не проводився у зв`язку з відмовою водія (а.с. 3); відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, яким зафіксовано відмову ОСОБА_1 від проходження встановленого огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу ( файл u7igu, час 04:50) та відмову від проходження вказаного огляду в медичному закладі (файл u7igu, час 06:20).

Зазначені вище докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі і сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, тому вони є належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції є об`єктивними доказами, тобто такими, які процесі доказування не встановлюються від людей і не залежать від їх суб`єктивного сприйняття певних обставин.

Так, апеляційний суд виходить з того, що відмова від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі зафіксовано відеозаписом безперервно, а тому відеозапис, долучений до матеріалів справи, є належним та допустимим доказом.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про упередженість дій працівників поліції стосовно ОСОБА_1 та порушень ними оформлення адміністративних матеріалів, що ставили б під сумнів його вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Жодних доказів порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) до апеляційної скарги додано не було.

Доводи апеляційної скарги про відсутність належних і допустимих доказів факту керування транспортним засобом є безпідставними та спростовуються дослідженими судом відеозаписами.

Так, із відеозапису з відеореєстратора службового автомобіля працівників поліції вбачається рух транспортного засобу BMW X5 (файл 7759, час 00:05), номерний знак НОМЕР_1 , з причепом, а також його подальша зупинка працівниками поліції. Із відеозаписів з нагрудних камер поліцейських вбачається, що після зупинки транспортного засобу саме ОСОБА_1 вийшов із водійського місця, чим підтверджується, що саме він керував автомобілем (файл 7756, час 00:03).

Крім того, під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 повідомив, що їде до свого батька (файл u7igu, час 02:58), а не очікує його приїзду, як стверджує в апеляційній скарзі. Отже, його доводи про те, що автомобіль був зупинений через несправність, він не мав наміру ним керувати та лише чекав батька, спростовуються відеозаписами та не відповідають фактичним обставинам справи.

Таким чином, сукупність досліджених доказів підтверджує факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для скасування судового рішення та не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Стягнення суддею накладене з врахуванням положень ст. 33, ст. 38 КУпАП в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке на думку апеляційного суду, буде достатньою мірою гарантувати виправлення ОСОБА_1 і попередження вчинення ним нових адміністративних правопорушень, а отже досягне мети адміністративного стягнення, передбаченої ст. 23 КУпАП.

Доказів на спростування висновків місцевого суду в апеляційній скарзі не наведено, матеріалами справи не встановлено і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.

Постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. 6 ЄКПЛ, ст. 294 КУпАП, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 19 травня 2026 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а його апеляційну скаргу – без задоволення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Рівненського апеляційного суду О.І. Полюхович