Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №295/1171/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/1171/26 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.

Категорія 114 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №295/1171/26 за заявою представника ОСОБА_1 адвоката Могильницького Віктора Юрійовича, заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Шахраєм Володимиром Володимировичем,

на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 28 січня 2026 року, яке ухвалене під головуванням судді Перекупки І.Г. у м.Житомирі,

у с т а н о в и в:

У січні 2026 року ОСОБА_1 через адвоката Могильницького В.Ю. звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису. Просила видати стосовно ОСОБА_2 обмежувальний припис строком на шість місяців, яким: заборонити ОСОБА_2 наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо остання за власним бажанням перебуває у місці невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_1 ; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори (в тому числі надсилати повідомлення) з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Заява обґрунтована тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб у 1999 році. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя у сторін не склалося. Причиною цього були подружні зради ОСОБА_2 . Спільного господарства сторони не ведуть із жовтня 2025 року. ОСОБА_2 із цього часу проживає окремо. З початку 2025 року ОСОБА_2 почав систематично проявляти стосовно ОСОБА_1 безпідставну агресію, цькувати, погрожувати, психологічно тиснути, виражатися нецензурною лайкою та вчиняти побої. Після того, як ОСОБА_1 повідомила, що буде подавати на розірвання шлюбу, агресія чоловіка ставала більш неконтрольованою та небезпечною. Його протиправні дії могли зупинити лише працівники поліції, які в січні 2026 року вже двічі складали адміністративні матеріали на ОСОБА_2 за вчинення домашнього насильства. Не всі випадки психологічного насильства зафіксовані у встановленому чинним законодавством порядку, хоча звернення на лінію 102 та подання в поліцію заяв ОСОБА_1 здійснювалося. Серед зафіксованих проявів домашнього насильства: 28 квітня 2025 року ОСОБА_2 жорстоко побив ОСОБА_1 , що призвело до необхідності тривалого лікування; 07 січня 2026 року вчинив домашнє насильство психологічного характеру – викрикував нецензурною лексикою, вчиняв психологічний тиск, чим завдав шкоду психологічному здоров`ю ОСОБА_1 , у зв`язку з чим на ОСОБА_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП; 07 січня 2026 року ОСОБА_2 приблизно о 13 годині 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство стосовно ОСОБА_1 психологічного характеру, а саме, викрикував нецензурною лайкою, вчиняв психологічний тиск у присутності неповнолітньої дитини, чим завдав шкоду психологічному здоров`ю ОСОБА_1 , у зв`язку з чим на ОСОБА_2 був складний протокол про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.173-2 КУпАП. ОСОБА_2 продовжує далі систематично проявляти безпідставні прояви агресії щодо ОСОБА_1 та вчиняє психологічний тиск на останню з погрозами фізичної розправи. Всі вказані вище дії з боку ОСОБА_2 мають ознаки психологічного домашнього насильства. Оскільки заяви про вчинення адміністративних правопорушень, що пов`язані з домашнім насильством, не сприяють припиненню проявів домашнього насильства різних форм щодо ОСОБА_1 та неправомірні дії з боку ОСОБА_2 завдають моральних страждань, що полягають у душевному болі, постійному переживанні за своє здоров`я та здоров`я сина, принижені її честі та гідності, відчуття незахищеності у власній квартирі, а також викликають побоювання за свою безпеку та безпеку сина, що вона ( ОСОБА_1 ) особисто не зможе себе захистити, то необхідно застосувати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 , забезпечивши дієвий та ефективний спосіб захисту від недопущення повторних випадків учинення домашнього насильства.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 28 січня 2026 року заява представника ОСОБА_1 адвоката Могильницького В.Ю. про видачу обмежувального припису задоволена. Виданий обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк 6 (шість) місяців, яким визначені наступні тимчасові обмеження його прав відносно ОСОБА_1 : заборонено ОСОБА_2 наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо остання за власним бажанням перебуває у місці невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_1 ; заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори (в тому числі надсилати повідомлення) з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, заінтересована особа ОСОБА_2 через адвоката Шахрая В.В. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису відмовити.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що висновок суду про звернення ОСОБА_1 до медичних установ у зв`язку нанесенням їй ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ґрунтуються на припущеннях. Досліджені в суді першої інстанції висновки отоларинголога від 02 травня 2025 року, 19 червня 2025 року містять лише виклад анамнезу зі слів ОСОБА_1 : «травма в побутовому конфлікті ІНФОРМАЦІЯ_2 …». При цьому, у зазначених документах відсутня будь-яка інформація щодо особи, яка нібито завдала тілесних ушкоджень. Відсутність звернення до поліції (28 квітня 2025 року), відсутність відповідних експертних висновків щодо механізму заподіяння тілесних ушкоджень свідчить про те, що обставини їх виникнення не були належним чином перевірені уповноваженими органами, а відтак висновок суду першої інстанції про заподіяння тілесних ушкоджень саме ОСОБА_2 ґрунтується на припущеннях та не підтверджений належними, допустимими й достатніми доказами у розумінні процесуального закону. В суді першої інстанції учасниками справи були заявлені клопотання про виклик свідків. Клопотання ОСОБА_1 про виклик свідка ОСОБА_4 , яка є рідною тіткою ОСОБА_1 , судом задоволено. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про виклик свідка ОСОБА_5 , який був безпосереднім свідком подій 28 квітня 2025 року, судом відмовлено. До показів свідка ОСОБА_4 слід ставитися критично, так як вона не була безпосереднім очевидцем подій 28 квітня 2025 року та повідомляла суду обставини виключно зі слів заявника та неповнолітнього ОСОБА_5 , який, попри заявлене клопотання, судом допитаний не був. Постановою Богунського районного суду міста Житомира у справі №295/572/26 закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2, ч.2 ст.173-2 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу даних адміністративних правопорушень. Квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, оскільки була придбана в період перебування ними в зареєстрованому шлюбу в інтересах сім`ї. ОСОБА_2 зареєстрований за місцем проживання у цій квартирі. Заборона ОСОБА_2 наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , є фактично забороною ОСОБА_2 користуватися власним житлом, що в свою чергу є непропорційним втручанням у право власності. Сам факт звернення ОСОБА_1 до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. Спір між сторонами щодо розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини або про поділ майна подружжя не може бути вирішений шляхом застосування заходів обмежувального припису. Факт сварок і непорозумінь між подружжям на побутовому ґрунті свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факту вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом спеціальних заходів. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. У порушення вимог ст.ст.12,81 ЦПК України ОСОБА_1 не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 фізичного, економічного та психологічного насильства відносно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, що є підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник заявника ОСОБА_1 адвокат Могильницький В.Ю. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

При цьому покликається на те, що 18 лютого 2026 року, після ухвалення судом рішення у цій справі, ОСОБА_1 отримала акт судово-медичного дослідження (обстеження) №213, в якому зазначено, що згідно з обставин справи 28 квітня 2025 року в квартирі чоловік наніс удар долонею в ділянку лівого вуха. За медичною допомогою зверталася в медичні заклади міста Житомира. На час звернення ОСОБА_1 за медичною допомогою було діагностовано гострий лівобічний післятравматичний розрив барабанної перетинки, що призвело до гострої лівобічної посттравматичної комбінованої приглухуватості. Дане ушкодження слухового апарату утворилось від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею та травмуючим механізмом утворення була ударна дія такого предмету, могло бути заподіяне в термін та за обставин, вказаних ОСОБА_1 – відноситься до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я. Згідно з висновком практичної психологині ГО «Центр рівних можливостей «Паритет» ОСОБА_1 зверталася до центру в стані підвищеної психоемоційної напруги, що проявляється у стійкій тривожності, порушеннях сну та періодичних панічних атаках, що пов`язане з тривалими міжособистісними труднощами у шлюбі та подальшим емоційно знецінювальним ставленням чоловіка. Враховуючи те, що наявність заяв про вчинення адміністративних правопорушень, що пов`язані з домашнім насильством, не сприяють припиненню проявів домашнього насильства різних форм щодо ОСОБА_1 , а також те, що неправомірні дії з боку ОСОБА_2 завдають заявниці моральних страждань, які полягають у душевному болі, постійному переживанні за своє здоров`я та здоров`я сина, приниженні її (заявниці) честі та гідності, відчутті незахищеності у власній квартирі та фізичних страждань, що викликає у ОСОБА_1 побоювання за свою безпеку та безпеку сина, від чого вона особисто не може себе захистити, то до ОСОБА_2 необхідно застосувати обмежувальний припис, щоб забезпечити дієвий та ефективний спосіб захисту від недопущення повторних випадків вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 . Домашнє насильство вчиняється ОСОБА_2 у присутності малолітнього сина та має ознаки психічного насильства над дитиною, адже ОСОБА_2 постійно в розмові підштовхує дитину до висловлення підтримки його діям та знецінення матері шляхом наклепів і перекладання вини за домашнє насильство саме на ОСОБА_1 . Із огляду на зазначене, ОСОБА_6 є постраждалою дитиною, а тому допит його в якості свідка є неможливим через ймовірність завдання дитині ще більшої шкоди. ОСОБА_2 не зазначаються обставини, які може повідомити виключно неповнолітній син заявника та заінтересованої особи, та враховуючи, що допит малолітньої дитини, яка була свідком домашнього насильства, може завдати ще більшої шкоди психіці дитини, у задоволення клопотання про допит дитини в якості свідка слід відмовити.

У судовому засіданні заінтересована особа ОСОБА_2 та його адвокат Шахрай В.В. апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, - рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким заявнику відмовити у видачі обмежувального припису.

Заявниця ОСОБА_1 та її адвокат Могильницький В.Ю. апеляційну скаргу не визнали, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі ст.27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, визначено Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Пунктами 3,5-7,14 частини першої ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.

Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі, а особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до частини першої ст.24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Згідно з частиною третьою ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої ст.350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Згідно зі ст.350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" на строк від одного до шести місяців.

За таких обставин, можливо дійти висновку, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Відповідно до п.3 частини першої ст.350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі №756/2072/18, від 09 грудня 2019 року в справі №756/11732/18 та від 02 листопада 2020 року в справі №336/3551/18-ц.

Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрували шлюб 16 січня 1999 року в Житомирському міськвідділі реєстрації актів громадянського стану (а.с.9). Прізвище після одруження чоловіка та дружини – « ОСОБА_7 ».

ОСОБА_5 , народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.10). Батьками дитини прописані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Зі змісту акт обстеження умов проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що у дворівневій квартирі з усіма зручностями АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 – проживає окремо (а.с.8). Умови проживання задовільні, на момент обстеження у квартирі чисто, у дитини окрема кімната для сну, навчання та відпочинку, стосунки у сім`ї доброзичливі.

Відповідно до консультативного висновку отоларинголога стосовно ОСОБА_1 від 19 червня 2025 року вбачається, що пацієнтка до лікаря звернулася вперше (а.с.16). Скаржиться на знижений слух на ліве ухо, головокружіння, сонливість. Зі слів хворіє протягом місяця. При огляді встановлено зміну барабанного перетинка. Клінічний діагноз – посттравматичний перфоративний середній отит. Вестибулопатія.

Зі змісту протоколів про адміністративне правопорушення від 07 січня 2026 року серія ГП №123952 за ч.1 ст.173-2 КУпАП та серія ГП №123953 за ч.2 ст.173-2 КУпАП слідує, що близько 13.30 год. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 учинив домашнє насильство стосовно ОСОБА_1 психологічного характеру, а саме: викрикував нецензурною лексикою, вчиняв психологічний тиск, чим завдав шкоду психологічному здоров`ю ОСОБА_1 , у зв`язку з чим на ОСОБА_2 були складені протоколи про адміністративне правопорушення (а.с.18-19).

Згідно з частиною першою ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вже зазначалося вище, рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому (усталена судова практика, справи №№363/3496/18; 452/317/19, 570/2528/20, 344/1046/21, 711/3693/22). Заявнику слід зазначити обставини, що свідчать про необхідність видачі обмежувального припису та докази, що їх підтверджують. Докази мають стосуватися обґрунтованих побоювань із приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді: це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника; докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису (постанова Верховного Суду від 09 червня 2022 року в справі №216/4309/21).

ОСОБА_1 до матеріалів справи доданий акт судово-медичного дослідження (обстеження) від 18 лютого 2026 року №213. Із акта слідує, що на час звернення ОСОБА_1 за медичною допомогою до ТзОВ «Оскфорд Медікал-Житомир» 02 травня 2025 року та подальшому лікуванні в ЛОР-відділенні КНП «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф.Гербачевського» ЖОР 23-30 червня 2025 року, із урахуванням даних додаткових інструментальних досліджень (аудіометрія 24 червня 2026 року), діагностовано гострий лівобічний післятравматичний розрив барабанної перетинки в передньо-верхньому квадраті, із розвитком запалення тканин барабанної перетинки, що призвело до гострої лівобічної посттравматичної комбінованої приглухуватості (а.с.134-136). Це ушкодження слухового апарату утворилося від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею та травмуючим механізмом утворення була ударна дія такого предмету, могло бути заподіяне в термін та за обставин, вказаних ОСОБА_1 , відноситься до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я. Обставини справи встановлювалися зі слів ОСОБА_1 : « ІНФОРМАЦІЯ_2 в квартирі чоловік наніс удар долонею в ділянку лівого уха».

Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 березня 2026 року вбачається, що 01 квітня 2026 року до Житомирського РУП №1 ГУНП в Житомирській області надійшла ухвала Богунського районного суду м.Житомира від 20 березня 2026 року в справі №295/4814/26 щодо внесення відомостей до ЄРДР по факту спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 дружині ОСОБА_1 , ч.2 ст.125 КК України (а.с.190).

Наразі вирок за відповідною кваліфікацією відсутній.

У постанові від 26 травня 2022 року в справі №165/3472/21 міститься висновок Верховного Суду про те, що саме по собі звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою стосовно неї насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Що ж стосується складення щодо ОСОБА_2 протоколів від 07 січня 2026 року, то постановою Богунського районного суду м.Житомира від 12 лютого 2026 року закрито провадження у справі №295/572/26 про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_2 за ч.ч.1 та 2 ст.173-2 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу даних адміністративних правопорушень.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року постанова Богунського районного суду м.Житомира від 12 лютого 2026 року про закриття провадження у зв`язку з відсутністю складу адміністративних правопорушень залишена без змін (а.с.170-175).

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 07 січня 2026 року серії ГП №123952, ОСОБА_2 звинувачувався у тому, що 07 січня 2026 року о 13-30 год. за адресою: АДРЕСА_1 , вчиняв домашнє насильство стосовно дружини ОСОБА_1 психологічного характеру, а саме: викрикував нецензурну лексику, психологічний тиск, чим завдав шкоду психологічному здоров`ю, кваліфікація за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 07 січня 2026 року серії ГП №123953, ОСОБА_2 звинувачувався у тому, що 07 січня 2026 року приблизно о 13-30 год. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство стосовно дружини ОСОБА_1 психологічного характеру, а саме: викрикував нецензурною лайкою, психологічний тиск, чим завдав їй психологічних страждань, внаслідок чого могло бути завдано шкоди психологічному здоров`ю ОСОБА_1 . Подія відбувалася у присутності неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , чим завдано шкоди психологічному здоров`ю, кваліфікація за ч.2 ст.173-2 КУпАП.

У мотивувальній частині своєї постанови від 01 квітня 2026 року апеляційний суд послався на те, що обставини, описані у протоколах, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч.1 та 2 ст.173-2 КУпАП. Можлива нецензурна лайка та образи у межах конфлікту, який склався між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди психічному здоров`ю ОСОБА_1 , не охоплюються складом адміністративних правопорушень, оскільки завдання шкоди є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони проступку. В матеріалах справи недостатньо доказів об`єктивного характеру, які б підтверджували в діях ОСОБА_2 наявності домашнього насильства. Неповнолітній ОСОБА_5 під час надання пояснень в суді спростував вчинення його батьком будь-якого насильства щодо нього чи ОСОБА_1 , тобто його матері. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у стані конфлікту, що триває, який пов`язаний із користуванням майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, та його поділом. На ґрунті підозри ОСОБА_1 у подружній зраді ОСОБА_2 між ними склалися неприязні сімейні відносини, що призводить до конфліктів. Суд апеляційної інстанції у справі №295/572/26 переглянув відеозапис та зробив висновок, що запис не містить фактів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 чи неповнолітнього сина ОСОБА_5 . Самі по собі нецензурні висловлювання не формують домашнього насильства без обмеження волевиявлення особи.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03 вересня 2020 року в справі «Левчук проти України» (заява №17496/19, § 78, 80, 90) зазначив: «Питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства, - виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем. Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (рішення у справі «Ірина Смірнова проти України», заява №1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого. Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, крім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню».

ОСОБА_1 не надано суду доказів на підтвердження того, що у разі незастосування вказаних нею у заяві про видачу обмежувального припису заходів та обов`язків щодо ОСОБА_2 у контексті положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», існує реальна загроза її життю та здоров`ю, а також настання тяжких чи особливо-тяжких наслідків.

Надані ОСОБА_1 докази на обґрунтовування необхідності видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 не містять ознак системності чи повторюваності, оскільки судом провадження у справі №295/572/26 закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративних правопорушень.

Наявність конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підтверджує обставин системного вчинення щодо ОСОБА_1 зі сторони ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою для застосування судом спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. Існування ризиків не доведено.

Відповідно до положень ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, яким ОСОБА_1 у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 відмовляє.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Шахраєм Володимиром Володимировичем, задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 28 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: