Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №641/4021/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року

м. Київ

справа 641/4021/23

провадження № 61-16653св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

зацікавлені особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Органу опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2024 року в складі судді Курганникової О. А., присяжних: Ковтуна Д. Ю., Коротенкова Д. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року в складі колегії суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна, з урахуванням уточнення вимог заяви, просив суд визнати недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити його опікуном недієздатного.

В обґрунтування заяви зазначив, що ОСОБА_2 , є братом його дружини ОСОБА_3 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 не може повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує як медичного нагляду та лікування, так і постійної сторонньої допомоги і контролю. У зв`язку з цим з 2019 року і дотепер перебуває на обліку у Комунальному некомерційному підприємстві «Міський психоневрологічний диспансер № 3» Харківської міської ради, а також є особою з інвалідністю 2 групи.

Із 2020 року за ОСОБА_2 доглядає заявник, який і надалі бажає та має змогу доглядати недієздатного та бути його опікуном.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Комінтернівський районний суд м. Харкова рішенням від 19 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Встановив опіку над недієздатним ОСОБА_2 . Відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном. До призначення опікуна недієздатному ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклав на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради обов`язки зі здійснення опіки над ОСОБА_2 . Встановив строк дії рішення - 2 роки з дня набрання рішенням законної сили.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має тяжкий психічний розлад, який позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим він потребує постійного стороннього догляду та нагляду, у зв`язку із чим суд визнав його недієздатним та встановив над ним опіку.

Відмовляючи у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном ОСОБА_2 , суд керувався тим, що подане Органом опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради подання про призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 не містить належної мотивації: чому саме ОСОБА_1 необхідно призначити опікуном, незважаючи на наявність осіб, які можуть бути опікунами, а саме: рідної матері ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , яка проживає разом з ним, та рідної сестри ОСОБА_5 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні заяви про призначення опікуна над недієздатним, ОСОБА_1 та Орган опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради подали апеляційні скарги.

Харківський апеляційний суд постановою від 12 листопада 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і Органу опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради залишив без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2024 року в частині відмови в задоволенні заяви про призначення опікуна над недієздатним залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог і доводів касаційних скарг

1. 13 грудня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся

до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року у цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні заяви про призначення його опікуном і в цій частині задовольнити його заяву.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 522/1929/20 та від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

2. 13 грудня 2024 року Орган опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року у цій справі, у якій посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном і в цій частині задовольнити заяву ОСОБА_1 та призначити його опікуном недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У касаційній скарзі Орган опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 55, 60, 63, 64 ЦК України та статті 300 ЦПК України у правовідносинах щодо покладення на орган опіки та піклування обов`язку зі здійснення опіки над особою, яка визнана недієздатною, за наявності звернення особи чоловічої статі призовного віку у період дії воєнного стану, з числа родичів про призначення його опікуном та наявності подання органу опіки та піклування про доцільність призначення такої особи опікуном.

Доводи касаційних скарг у їх сукупності зводяться до того, що заявник має змогу опікуватися недієздатним та фактично здійснює таку опіку, а інші члени його сім`ї не мають такої змоги. Подання про призначення заявника опікуном Органом опіки і піклування надано, а недоліки в оформленні цим органом цього подання як процесуального документа не можуть бути покладені в основу судового рішення про відмову у визнанні заявника опікуном недієздатного.

Відзиви на касаційні скарги не подано.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 березня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2026 року справу призначив до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами справи

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання відповідно довідки до акту огляду МСЕК серія 12 ААБ № 750411. Згідно із висновком судово-психіатричного експерта від 29 лютого 2024 року № 146 ОСОБА_2 натепер виявляє хронічний, стійкий психічний розлад у формі шизофренії параноїдної та відповідно до свого психічного стану, нездатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Згідно із поданнями від 12 липня 2023 року № К-3-9850/0/1-230831-366/0/166-23 та від 30 червня 023 року № К-3-9850/1-23 адміністрації Слобідського району Харківської міської ради опікунська рада вважала доцільним призначити ОСОБА_1 , 1983 року народження, опікуном над ОСОБА_2 у разі визнання його недієздатним.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Перебуває на обліку у ТЦК та СП, як військовозобов`язаний.

Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 зазначав про те, що ОСОБА_2 є братом його дружини ОСОБА_6 , зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Із 2020 року за ОСОБА_2 доглядає ОСОБА_1 , який і надалі бажає доглядати його та бути його опікуном, має на це можливість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Межі касаційного оскарження

У цій справі ОСОБА_1 та Орган опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради оскаржують рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України Верховним Судом у касаційному порядку не переглядаються.

Щодо розгляду справи по суті

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції у частині вимог щодо призначення заявника опікуном недієздатного відповідає з огляду на таке.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частина третя статті 294 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 293 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи суд розглядає в порядку окремого провадження.

Заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги (частина третя статті 296 ЦПК України).

Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

У частинах другій-п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України і Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 затверджено Правила опіки та піклування, що зареєстровані в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 року за № 387/3680 (далі - Правила).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Правил опіка (піклування) є особливою формою державної турботи, зокрема, про повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів. Опіка (піклування) встановлюється для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки.

Згідно з пунктами 2.1, 2.4 Правил опіка установлюється над неповнолітніми, які не досягли п`ятнадцяти років і залишились без піклування батьків, а також над громадянами, визнаними судом недієздатними внаслідок психічних захворювань. Опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 496/4271/16-а (провадження № 11-606апп18) сформулювала правовий висновок, згідно з яким «рішення виконавчого комітету як органу опіки та піклування є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у осіб, яких рекомендовано призначити опікунами, таке рішення не порушує прав та обов`язків інших опікунів та підопічного. Правові наслідки для інших опікунів, підопічного виникають виключно в результаті постановлення рішення судом, в процесі чого саме і відбувається оцінка усіх доказів у сукупності, зокрема й оскаржуваного рішення органу опіки та піклування, яке не має наперед встановленої сили для суду, який розглядає справу і вирішує правове питання призначення опікуна недієздатній особі».

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2022 року у справі № 712/10043/20 (провадження № 61-21311св21) зазначив, що при призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування.

Системний аналіз змісту зазначених норм права свідчить, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка.

У цій справі, в частині, яка переглядається, ОСОБА_1 просив суд призначити його опікуном недієздатного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

У цій справі, в частині, яка переглядається, суди на підставі наданих заявником доказів установили, що:

- недієздатний ОСОБА_2 не є близьким родичем заявника, а є братом дружини останнього ОСОБА_6 ;

- Орган опіки та піклування, надаючи подання про можливість призначення заявника опікуном, не перевірив особисті приязні взаємини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також можливість ОСОБА_1 здійснювати повноваження опікуна у зв`язку із зайнятістю на роботі;

- подання про призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 не містить належної мотивації, зокрема чому саме заявника необхідно призначити опікуном недієздатного, незважаючи на наявність осіб, які можуть бути опікунами (рідної матері та рідної сестри недієздатного);

- подання органу опіки та піклування про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном без доведення зазначених вище умов не може бути підставою для призначення його опікуном у судовому порядку;

- доказів неможливості здійснення повноважень опікуна близькими родичами недієздатного, що проживають разом із ним, до матеріалів справи заявником не додані.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині, яка переглядається, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши в цій частині, що заявник не надав належних та допустимих доказів необхідності призначення саме його опікуном недієздатного ОСОБА_2 і що таке призначення буде відповідати якнайкращим інтересам недієздатного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог заяви про призначення заявника опікуном недієздатного у цій справі.

З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій в указаній частині колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційних скарг в їх сукупності зводяться до незгоди з судовими рішеннями судів щодо відмови у призначенні опікуном недієздатного саме заявника і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених рішень в частині, яка переглядається, які в цій частині відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Доводи касаційних скарг про те, що заявник має змогу опікуватися недієздатним та фактично здійснює таку опіку, а інші члени його сім`ї не мають такої змоги не підтверджені дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які окрім доказів ініціювання заявником процедури призначення його опікуном недієздатного не містять доказів фактичного здійснення ним такої опіки або піклування, про що бездоказово зазначав заявник.

Доводи касаційних скарг про те, що подання про призначення заявника опікуном Органом опіки і піклування надано, а недоліки в оформленні цим органом цього подання як процесуального документа не можуть бути покладені в основу судового рішення про відмову у визнанні заявника опікуном недієздатного, є необґрунтованими. Висновки судів попередніх інстанцій не обмежуються виключно посиланням на недоліки подання Органу опіки і піклування, а у своїй сукупності зводяться до недоведеності заявником відповідних вимог заяви належними та допустимими доказами, які б підтверджували необхідність призначення опікуном недієздатного саме заявника і що таке призначення відповідало б якнайкращим інтересам недієздатного.

Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості та належно вмотивовані.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Щодо доводів про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду

Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 522/1929/20 та від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21, колегія суддів враховує таке.

У справі, яка переглядається, судами встановлені відмінні фактичні обставини та підстави для відмови в задоволенні вимог заявника ніж у справах, на які останній посилається у касаційні скарзі як на приклад неоднакового застосування норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Щодо доводів про необхідність формування висновку Верховного Суду про застосування норм права

Вивчивши зміст касаційної скарги Органу опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для формування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. Заявник у касаційній скарзі, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 55, 60, 63, 64 ЦК України та статті 300 ЦПК України у правовідносинах щодо покладення на орган опіки та піклування обов`язку зі здійснення опіки над особою, яка визнана недієздатною, за наявності звернення особи чоловічої статі призовного віку у період дії воєнного стану, з числа родичів про призначення його опікуном та наявності подання органу опіки та піклування про доцільність призначення такої особи опікуном.

Однак, враховуючи, що підставою для відмови в задоволенні вимог заяви в частині, яка переглядається, є недоведеність заявником своїх вимог належними та допустимими доказами, тому відсутня доцільність формування висновку про застосування норм права, про що заявляє у касаційній скарзі Орган опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради.

За таких обставин колегія суддів звертає увагу, що наведене у касаційній скарзі обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України є неналежним у контексті формування єдиної правозастосовної практики щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Отже, підстав для формування правового висновку у подібних правовідносинах Верховний Суд не вбачає.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи, що оскаржені судові рішення в частині, яка переглядається, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року в частині вимог щодо призначення заявника ОСОБА_1 опікуном недієздатного ОСОБА_2 слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу Органу опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року в частині вимог щодо призначення ОСОБА_1 опікуном недієздатного ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийЄ. В. Синельников

СуддіО. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Сердюк

В. В. Шипович