Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №755/10902/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/10902/26

Провадження №: 2-а/755/687/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2026 р. місто Київ

Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Савлук Т.В.,

за участю секретаря судових засідань - Лазоренко Н.В.,

перекладач - Ібрагім Буніят Неймат Огли,

за участі сторін:

представник позивача - Мельник М.М.,

відповідач - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку спрощеного провадження, адміністративну справу за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до громадянина Грузії ОСОБА_2 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, -

в с т а н о в и в:

Позивач Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області звернулося до суду з позовом до громадянина Грузії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання громадянина Грузії ОСОБА_2 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.

15 липня 2026 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Положеннями частини 8 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не скористався своїм правом та не направив суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.

Представник позивача Мельник Михайло Миколайович у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, додатково пояснив, що 13 липня 2026 року працівниками Управління стратегічних розслідувань у Київській області ДСР НП України виявлено громадянина Грузії ОСОБА_2 , який перебуває на території України з порушенням вимог міграційного законодавства. Під час перевірки встановлено, що відповідач ОСОБА_1 прибув в Україну близько десяти років тому, після закінчення дозволеного строку перебування не вжив заходів для легалізації свого правового статусу, із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до компетентних органів не звертався, а також не має документів, що посвідчують особу та надають право на виїзд з України. У зв`язку з цим 13 липня 2026 року Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у місті Києві та Київській області прийнято рішення про примусове видворення відповідача з України та притягнуто його до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП. Того ж дня відповідача затримано в порядку частини другої статті 263 КУпАП та поміщено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. Відтак, відповідач ОСОБА_1 є нелегальним мігрантом, не має документів, необхідних для виїзду з України, а також існують обґрунтовані підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про примусове видворення та може перешкоджати проведенню відповідної процедури. З огляду на викладене, представник позивача просив застосувати до відповідача захід у вигляді затримання з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців.

Відповідач громадянин Грузії ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що не має наміру ухилятися від виконання вимог міграційного законодавства, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позову, додатково пояснив, що проживає на території України понад десять років, до кримінальної відповідальності не притягувався, підтримує сімейні відносини з громадянкою України, з якою спільно виховує малолітню дитину. Також зазначив, що на момент затримання він мав при собі паспорт громадянина Грузії, а також паспортний документ, строк дії якого закінчився, у зв`язку з чим вважав безпідставними доводи позивача про відсутність у нього документів, що посвідчують особу.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами докази та дослідивши надані матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до рапорту старшого оперуповноваженого Управління стратегічних розслідувань в м. Києві ДСР Національної поліції України від 13 липня 2026 року за адресою: м. Київ, проспект Миколи Бажана, 38, виявлено громадянина Грузії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не мав документів, що посвідчують особу та підтверджують законність його перебування на території України.

Згідно з довідкою про особу від 13 липня 2026 року ОСОБА_1 є громадянином Грузії, народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , документів, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування в Україні, не пред`явив.

Відповідно до протоколу про адміністративне затримання від 13 липня 2026 року № МКМ 000559 ОСОБА_2 затримано 13 липня 2026 року о 14 годині 35 хвилин, у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП для з`ясування обставин правопорушення.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 13 липня 2026 року серії ПР МКМ № 019692 громадянина Грузії ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП. У протоколі зазначено, що ОСОБА_1 порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні.

Згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення від 14 липня 2026 року № ПН МКМ № 019624 громадянина Грузії ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 110 гривень 00 копійок.

Відповідно до рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про примусове видворення з України № 8010100100000915 від 13 липня 2026 року співробітниками УСР в м. Києві ДСР НПУ виявлено громадянина Грузії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». У ході перевірки не встановлено коли та яким чином ОСОБА_1 перетнув державний кордон в бік в"їзду в Україну, оскільки відповідна інформація в обліках ЦП ДПС України «Аркан» відсутня. Після закінчення дозволеного строку перебування громадянин Грузії ОСОБА_1 не залишив територію України, до компетентних органів із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не звертався, інших заходів щодо легалізації свого перебування не вживав, а документи, які посвідчують особу та надають право на перетин державного кордону України, у нього відсутні. З огляду на наведені обставини Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове видворення ОСОБА_2 за межі України відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Рішення особисто отримано відповідачем в приміщенні міграційної служби в день його винесення та у присутності перекладача, про що міститься відмітка на зворотній сторінці цього рішення. Дане рішення вищезазначений громадянин не виконав.

Згідно з рішенням про поміщення до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства від 13 липня 2026 року громадянина Грузії ОСОБА_2 поміщено до зазначеної установи у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для виїзду з України, та необхідністю забезпечення проведення процедури його ідентифікації й подальшого примусового видворення.

Судом встановлено, що громадянин Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає на території України без відповідних документів на право проживання в Україні, постійного законного джерела існування, дозволу на працевлаштування, не має. За отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту на території України до підрозділів ДМС України не звертався.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначений Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

Статтею 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону (ч. 1).

Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України (ч. 2).

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.

Частиною 2 статті 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію або якщо такий договір не має механізму реалізації чи не виконується.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.

Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

За приписами ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Згідно з ч. 1 ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.

Відповідно до ч. 11 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Частиною 13 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Отже, для подання компетентним органом адміністративного позову про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення необхідне дотримання наступних умов: наявність рішення про примусове видворення та наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення.

Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначається Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 22 січня 2018 року № 38/77).

Розділом VI Інструкції визначено порядок дій з ідентифікації та документування іноземців.

Якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.

З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.

У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.

Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.

Проаналізувавши дані норми спеціального законодавства можна дійти висновку, що ідентифікація органами міграційної служби відносно іноземців здійснюється з обов`язковим урахуванням запитів до відповідних дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця та відповідей на них.

На момент виявлення та затримання іноземця документ, що посвідчує особу іноземця та дає йому право на виїзд за територію України іноземцем надано не було.

Положеннями частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 24 травня 2023 року № 296/8455/22 Верховний Суд зазначив: «за наявності певних перелічених умов, існує правова можливість здійснити затримання іноземця або особи без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації. Але в будь-якому випадку повинна існувати така умова як примусове видворення. Якщо ж відсутнє примусове видворення особи, то затримувати особу та відповідно продовжувати строк її тримання в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, забороняється».

Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 359/5975/17 дійшов висновку, що при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Зокрема, відповідно до пункту «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

У пункті 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа «Анатолій Руденко проти України» (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин.

З вищевикладеного убачається, що доказів, які б мали підтвердити законність перебування відповідача на території України, суду не надано,відповідач не звертався до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Поряд з цим, оскільки відповідач не має постійного місця проживання, в останнього відсутній документ, що дає право на виїзд з України, у суду наявні підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення та існує ризик його втечі, позовні вимоги про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі України строком на шість місяців, підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу на те, що виявлення та надання іноземцем, що вже перебуває ПТПІ та знаходиться в процесі його ідентифікації, будь-якого документу що має відношення до іноземця, не являється підставою для скасування раніше прийнятого рішення про затримання та поміщення такого іноземця до ПТПІ, як і не може слугувати беззаперечним аргументом щодо його ідентифікації. Такий документ може лише посприяти органам державної влади у вчиненні дій стосовно ідентифікації іноземця.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до громадянина Грузії ОСОБА_2 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 373 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за можливе звернути рішення до негайного виконання.

Керуючись статтями 26, 30, 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» за № 1 від 25 червня 2009 року, статтями 2, 5, 6, 194, 211, 217, 288, 289, 373 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Позовну заяву Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до громадянина Грузії ОСОБА_2 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, - задовольнити.

Затримати громадянина Грузії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.

Рішення звернути до негайного виконання.

На час апеляційного оскарження іноземці або особи без громадянства, у яких відсутні документи, що дають право на виїзд з України, продовжують утримуватися у спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях органів (підрозділів) охорони державного кордону чи Служби безпеки України або в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи.

Суддя: