Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №754/16569/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1320/26

Справа №754/16569/25

РІШЕННЯ

Іменем України

14 липня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Коваленко І.І.

за участю секретаря судового засідання Гуцул Д.Г.

за участю представниці позивача Шевченко Т.Ю.

за участю представника відповідачки ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району м. Києва до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, ціна позову 1 340 238,45 грн,

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

03.10.2025 до Деснянського районного суду м. Києва надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району м. Києва (надалі - Позивач) до ОСОБА_2 (надалі - Відповідачка) про стягнення коштів у порядку зворотної вимоги (регресу) в розмірі 1 340 238,45 грн - шкоди завданої діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що Відповідачка працювала на посаді лікаря гінеколога-онколога жіночої консультації Центральної районної поліклініки Деснянського району м. Києва (правонаступником якої є Позивач). Відповідачка неналежно виконала свої професійні обов`язки, проявивши недбалість під час проведення медичної маніпуляції, що призвело до настання смерті пацієнтки. Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07.05.2012 Відповідачку було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 140 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11.06.2018 у справі № 754/15612/17 було задоволено позов родичів померлої. З Позивача на користь матері померлої та двох її малолітніх дітей було стягнуто матеріальну шкоду одноразово та у вигляді щомісячних платежів. З метою добровільного виконання зазначеного судового рішення 01.02.2019 між Позивачем та потерпілими була укладена угода про добровільне виконання рішення суду та розстрочення виплат. Позивач зазначає, що він за рахунок бюджетних коштів здійснював періодичні виплати на користь потерпілих.

Відповідно до статті 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків. Згідно зі статтею 134 КЗпП України працівник несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану діями, які мають ознаки кримінального правопорушення. Зважаючи на здійснення виплат, Позивач на підставі статті 1191 ЦК України вважає, що має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у повному розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідачка заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що шкода (смерть пацієнтки 18.03.2010) була завдана нею під час виконання своїх професійних обов`язків на посаді лікаря гінеколога-онколога, коли вона перебувала у трудових відносинах з правопопередником Позивача. Відповідно до статті 3 КЗпП України, такі правовідносини регулюються законодавством про працю, тому Позивач помилково обґрунтовує позов статтею 1191 ЦК України, ігноруючи те, що притягнення працівника до матеріальної відповідальності за шкоду, яка має ознаки кримінального діяння, регулюється статтею 134 КЗпП України. Відповідачка посилається на висновки у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 726/88/14-ц, постанова від 11.12.2019 у справі № 463/4040/15-ц.

Представник Відповідачки також вказав на те, що спір є трудовим, до нього застосовується стаття 233 КЗпП України. На думку Відповідачки, Позивач пропустив річний строк звернення до суду, оскільки перебіг строку за статтею 233 КЗпП України починається з моменту, коли роботодавець дізнався про заподіяння працівником шкоди, а не з моменту, коли роботодавець реально поніс ці витрати (виплатив відшкодування). Про факт завдання матеріальної шкоди Позивачу було достовірно відомо щонайменше в день набрання законної сили обвинувальним вироком щодо Відповідачки, тобто 24 липня 2012 року. Представник Відповідачки додатково звертає увагу на те, що навіть якщо помилково відраховувати строк позовної давності від дат фактичних банківських переказів, значна частина виплат була здійснена Позивачем ще у 2019 році, тому щодо цих сум річний строк звернення до суду також є пропущеним на понад 5 років.

Також представник Відповідачки звертає увагу, що у 2019 році Позивач вже звертався з аналогічним позовом до Відповідачки про стягнення 44 000 грн за минулий період. Постановою Київського апеляційного суду від 30.09.2020 у справі № 754/4316/19 у задоволенні позову було відмовлено саме з підстав пропуску річного строку звернення до суду. У цьому рішенні суд апеляційної інстанції вже встановив факт того, що право на звернення до суду у Позивача виникло ще у 2016 році, і встановлений законом однорічний строк є пропущеним.

Крім того, представник Відповідачки вказував на відсутність обґрунтованого розрахунку ціни позову. У додаткових поясненнях представник Відповідачки звернув увагу на математичні та арифметичні протиріччя у наданих Позивачем таблицях, які не доводять заявлену до стягнення суму 1 340 238,45 грн.

КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

21.10.2025 Деснянський районний суд м. Києва постановив ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. Суд вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Підготовче судове засідання неодноразово відкладалося за клопотанням представниці Позивача, з причини неявки Відповідачки, а також через неможливість проведення засідань внаслідок відсутності електропостачання.

23.04.2026 представник Відповідачки подав до суду відзив на позовну заяву разом із клопотанням про поновлення строку на його подання. Клопотання обґрунтоване тим, що Відповідачка не отримувала поштову кореспонденцію та дізналася про наявність справи лише 20.04.2026, отримавши копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву безпосередньо в суді.

Суд визнав наведені Відповідачкою причини пропуску строку на подання відзиву поважними, поновлює цей строк та приймає відзив до розгляду.

12.05.2026 у підготовчому судовому засіданні Суд оголосив перерву та зобов`язав Позивача надати обґрунтований розрахунок сум, які пред`являються до стягнення.

15.05.2026 представниця Позивача подала до суду клопотання про долучення обґрунтованого (деталізованого) розрахунку сум, які підлягають стягненню, з доданими таблицями проведених виплат.

25.05.2026 представник Відповідачки подав додаткові письмові пояснення щодо наданого Позивачем обґрунтованого розрахунку сум, вказав на відсутність первинних фінансових документів за значний період нарахувань.

Згідно з поясненнями представника Відповідачки, Позивач у своїх таблицях починає нарахування грошових сум з грудня 2017 року, проте у матеріалах справи відсутні будь-які платіжні доручення, квитанції чи виписки за період з грудня 2017 року по грудень 2018 року включно. Перші підтверджуючі фінансові документи, що надані Позивачем, датовані лише 2019 роком.

Також представник Відповідачки вказав на виявлені арифметичні розбіжності між підсумковими сумами в таблицях та заявленою ціною позову. Зокрема, представник Відповідачки зазначив, що загальна сума нарахованого всім трьом особам за таблицями становить 1 206 148,04 грн, з яких для ОСОБА_3 нараховано 527 566,96 грн, для ОСОБА_4 нараховано 371 849,64 грн, а для ОСОБА_5 нараховано 306 731,44 грн. Водночас загальна сума фактично виплаченого та стягнутого за наданими Позивачем таблицями становить 1 418 489,84 грн, з яких ОСОБА_3 виплачено 605 425,62 грн, ОСОБА_4 виплачено 506 332,78 грн, а ОСОБА_5 виплачено 306 731,44 грн.

Представник Відповідачки наголосив, що заявлена ціна позову в розмірі 1 340 238,45 грн жодним чином не випливає з фінальних показників розрахункових таблиць Позивача При цьому Позивач не надав жодного формульного пояснення, алгоритму або логічного ланцюжка, яким чином була визначена саме така підсумкова ціна позову.

На підставі наведеного представник Відповідачки зробив висновок, що наданий Позивачем розрахунок не є обґрунтованим розрахунком ціни позову.

28.05.2026 Суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд встановив невідповідність поданого розрахунку вимогам обґрунтованості, звернувши увагу на те, що загальна сума нарахованих та фактично виплачених коштів суперечить заявленій ціні позову без пояснення математичного алгоритму формування такої суми. Суд надав Позивачу п`ятиденний строк для надання зведеного обґрунтованого розрахунку із відображенням виключно тих платежів, які пред`являються до стягнення.

01.06.2026 представниця Позивача подала заяву про усунення недоліків позовної заяви. До заяви було долучено зведений обґрунтований розрахунок (розшифровку) з детальним переліком здійснених транзакцій та з урахуванням раніше стягнутих з Відповідачки коштів за попереднім рішенням суду.

18.06.2026 у підготовчому судовому засіданні представниця Позивача надала пояснення щодо поданої заяви про усунення недоліків. Суд встановив, що Позивач усунув недоліки щодо розрахунку, та постановив в судовому засіданні ухвалу про продовження без оформлення окремого документа.

За результатами підготовчого засідання Суд, відповідно до пункту 3 частини першої статті 200 ЦПК України, постановив без оформлення окремого документа ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.06.2026 о 12:00.

У судовому засіданні представниця Позивача підтримала позовні вимоги з урахуванням наданої розшифровки здійснених платежів та просила позов задовольнити.

Представник Відповідачки в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, підтримав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності та просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до частини першої статті 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

У судовому засіданні 25.06.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, що проголошення рішення відбудеться 14.07.2026 о 12:30 год.

ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу наявності чи відсутності підстав для стягнення з Відповідачки (як працівника) на користь Позивача (як роботодавця) виплачених підприємством коштів у порядку зворотної вимоги за шкоду, завдану діями працівника під час виконання трудових обов`язків, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, а також щодо дотримання Позивачем річного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, про застосування наслідків пропуску якого заявлено Відповідачкою.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Відповідачка з 03.11.2008 перебувала у трудових відносинах з Центральною районною поліклінікою Деснянського району м. Києва (правонаступником якої є Позивач) та працювала на посаді лікаря гінеколога-онколога жіночої консультації. Вказана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи копією наказу щодо особового складу № 153-к від 29.10.2008, копією особової картки Відповідачки та копією наказу про звільнення № 103-к від 13.07.2010.

18.03.2010 Відповідачка неналежно виконала свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, що призвело до настання смерті пацієнтки.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07.05.2012 у справі № 1-108, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.07.2012, Відповідачку визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 140 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11.06.2018 у справі № 754/15612/17 частково задоволено позов родичів померлої. Стягнуто з Позивача на користь родичів померлої (матері та двох малолітніх дітей) матеріальну шкоду одноразово у розмірі по 196 313,60 грн на кожну особу та у вигляді щомісячних платежів у розмірі по 2 123,42 грн на кожну особу. Постановою Київського апеляційного суду від 21.11.2018 вказане рішення залишене без змін.

З метою добровільного виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11.06.2018 у справі № 754/15612/17 між Позивачем та ОСОБА_5 , яка діяла у власних інтересах та в інтересах малолітніх онуків ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , було укладено угоду про добровільне виконання рішення суду від 01.02.2019.

Згідно з умовами цієї угоди сторони домовилися про розстрочення суми заборгованості за минулий період на 20 календарних місяців та її погашення щомісячними платежами.

Позивач взяв на себе зобов`язання здійснювати розстрочені та поточні виплати на користь потерпілих до 5-го числа кожного місяця з урахуванням встановленого індексу інфляції на момент кожної виплати.

З метою добровільного виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11.06.2018 у справі № 754/15612/17 між Позивачем та ОСОБА_5 , яка діяла у власних інтересах та в інтересах малолітніх онуків ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , було укладено угоду про добровільне виконання рішення суду від 01.02.2019.

Згідно з умовами цієї угоди сторони домовилися про розстрочення суми заборгованості за минулий період на 20 календарних місяців та її погашення щомісячними платежами.

На виконання зазначених судових рішень та укладеної угоди Позивач здійснював виплати на користь родичів померлої. За деталізованим розрахунком (розшифровкою) Позивача, загальна сума фактично перерахованих коштів складає 1 418 489,84 грн у період з 04.02.2019 по 15.07.2025. З вказаної суми Позивач відняв 78 251,39 грн, що були відшкодовані Відповідачкою у період з 23.10.2017 по 26.08.2021 у межах виконавчого провадження № 50502000 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4728/14, і визначив до стягнення в цьому позові 1 340 238,45 грн.

Згідно з наданими копіями платіжних доручень (починаючи з № 1497 від 04.02.2019 і закінчуючи № 2395 від 05.04.2022) Позивач здійснював виплати на користь ОСОБА_5 у період з 04.02.2019 до 05.04.2022 на загальну суму 306 731,44 грн.

Виплати на користь ОСОБА_4 у період з 04.02.2019 до 04.11.2022 підтверджуються копіями платіжних доручень (починаючи з № 1499 від 04.02.2019 і закінчуючи № 2923 від 04.11.2022) на загальну суму 321 595,38 грн, а у 2025 році - копіями платіжних інструкцій (зокрема № 5365 від 14.04.2025, № 5366 від 14.04.2025 та № 5484 від 23.05.2025) на загальну суму 16 279,54 грн. На користь ОСОБА_4 загалом виплачено 506 332,78 грн.

Виплати на користь ОСОБА_3 у період з 04.02.2019 до 04.11.2022 підтверджуються копіями платіжних доручень (починаючи з № 1498 від 04.02.2019 і закінчуючи № 2924 від 04.11.2022) на загальну суму 321 595,38 грн, а у 2025 році (у період з 14.04.2025 до 15.07.2025) - копіями платіжних інструкцій (починаючи з № 5376 від 14.04.2025 і закінчуючи № 5613 від 15.07.2025) на загальну суму 115 372,38 грн. На користь ОСОБА_3 загалом виплачено 605 425,62 грн.

Загальна сума згідно з наведеними платежами становить 1 081 574,12 грн.

Крім того, згідно з наданим Позивачем зведеним розрахунком (розшифровкою) до загальної суми фактично перерахованих коштів включено кошти, що примусово стягнуті на виконання судового рішення у розмірі 336 915,72 грн, які були сплачені на користь Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві.

Зокрема, Позивач стверджує про перерахування коштів у межах виконавчого провадження щодо стягувачки ОСОБА_4 на загальну суму 168 457,86 грн, що складається з платежу у розмірі 33 974,72 грн від 14.05.2025 та платежу у розмірі 134 483,14 грн від 02.07.2025.

Також Позивач стверджує про примусове стягнення коштів у межах виконавчого провадження щодо стягувача ОСОБА_3 на загальну суму 168 457,86 грн двома платежами у розмірі 33 974,72 грн від 14.05.2025 та у розмірі 134 483,14 грн від 02.07.2025.

Отже, Суд на підставі досліджених письмових доказів та розрахунків Позивача встановив, що загальна сума у розмірі 1 418 489,84 грн, про перерахування якої заявляє Позивач, складається коштів у розмірі 1 081 574,12 грн, що є прямими виплатами на відшкодування шкоди безпосередньо трьом потерпілим ( ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) за період з 04.02.2019 по 15.07.2025, а також коштів у загальному розмірі 336 915,72 грн, що є витратами Позивача на примусове виконання судових рішень, які були стягнуті на користь Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві платежами від 14.05.2025 та від 02.07.2025.

Позивач раніше (у березні 2019 року) звертався до суду з позовом до Відповідачки про стягнення коштів у порядку зворотної вимоги (регресу) за минулий період на загальну суму 44 000 грн, що складалася з 40 000 грн моральної шкоди (сплаченої Позивачем на користь потерпілих згідно з платіжним дорученням від 18.05.2016) та 4 000 грн судового збору (сплаченого згідно з платіжним дорученням від 22.03.2016) за результатами примусового виконання рішення суду у цивільній справі № 754/21058/14-ц.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10.03.2020 у справі № 754/4316/19 позов було задоволено та стягнуто 44 000 грн матеріальної шкоди.

Водночас постановою Київського апеляційного суду від 30.09.2020 у справі № 754/4316/19 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної шкоди. Апеляційний суд встановив, що право на звернення до суду з позовом про стягнення з працівника шкоди виникло у Позивача ще у 2016 році, а тому річний строк було пропущено.

МОТИВИ СУДУ (ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ)

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).

Суд враховує преюдиційний факт доведення вини Відповідачки у вчиненні кримінального правопорушення під час виконання нею професійних обов`язків лікаря, що встановлено вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07.05.2012 у справі № 1-108.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків (частина перша статті 130 КЗпП України).

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (частина друга статті 130 КЗпП України).

Водночас відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (пункт 3 частини першої статті 134 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотньої вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).

З огляду на викладене Суд дійшов висновку про наявність у Позивача права на звернення до суду із цим позовом. Право зворотної вимоги (регресу) виникло у Позивача у зв`язку з фактичним відшкодуванням ним майнової шкоди на користь потерпілих осіб. Зазначена шкода була завдана внаслідок винних протиправних дій Відповідачки під час виконання нею трудових обов`язків лікаря.

Враховуючи наявність преюдиційного вироку суду у кримінальній справі Відповідачка несе матеріальну відповідальність перед Позивачем у повному розмірі завданої прямої дійсної шкоди.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Обов`язок належного доведення розміру заявлених позовних вимог покладається саме на Позивача.

Представник Відповідачки у своїх письмових поясненнях заперечував проти доведеності розміру заявленої шкоди, зокрема, він звертав увагу суду на відсутність у матеріалах справи первинних фінансових доказів за період з грудня 2017 року по грудень 2018 року включно.

Суд відхиляє вказані аргументи представника Відповідачки, оскільки зі змісту позовної заяви та наданих розрахунків встановлено, що Позивач пред`являє до стягнення лише ті суми відшкодування, які були фактично перераховані потерпілим починаючи з 04.02.2019.

Суд встановив, що реальне здійснення відповідних банківських транзакцій починаючи з 04.02.2019 підтверджується належними доказами у вигляді наданих Позивачем копій платіжних доручень та платіжних інструкцій на суму 1 081 574,12 грн.

Водночас згідно з наданим Позивачем зведеним розрахунком (розшифровкою) до загальної суми фактично перерахованих коштів включено також кошти, що за твердженням Позивача були примусово стягнуті на виконання судового рішення у розмірі 336 915,72 грн та сплачені на користь Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві.

Суд зауважує, що наданий Позивачем зведений розрахунок (розшифровка) за своєю правовою природою є лише процесуальним документом сторони, який відображає її власне математичне зведення, і не може підміняти собою первинні фінансові докази понесення цих витрат.

При цьому, Суд бере до уваги, що у відповідних таблицях (розшифровках) щодо стягувачки ОСОБА_4 та стягувача ОСОБА_3 навпроти сум у розмірі 33 974,72 грн від 14.05.2025 та 134 483,14 грн від 02.07.2025 вказано лише загальне формулювання "Примусове стягнення Деснянським відділом державної виконавчої служби у місті Києві". Водночас Позивач не зазначив жодного номера платіжного доручення або іншого первинного фінансового доказу, який би стосувався перерахування цих коштів виконавчій службі, хоча для всіх інших здійснених прямих виплат на користь потерпілих Позивач вказав точні номери відповідних платіжних документів.

Позивач не надав Суду жодних первинних документів (копій платіжних доручень, квитанцій чи виписок), які б об`єктивно підтверджували фактичне перерахування цих коштів у розмірі 336 915,72 грн, стягнення їх у примусовому порядку.

Наявність у зведеному розрахунку Позивача загального формулювання "Примусове стягнення Деснянським відділом державної виконавчої служби у місті Києві" без надання копій відповідних платіжних інструкцій чи квитанцій позбавляє Суд можливості перевірити факт понесення цих витрат саме Позивачем, зважаючи на заперечення цих обставин Відповідачем.

Обов`язок належного доведення розміру заявленої прямої дійсної шкоди покладається саме на Позивача згідно з вимогами статті 81 ЦПК України. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Беручи до уваги відсутність первинних фінансових документів на підтвердження перерахування 336 915,72 грн на користь органів державної виконавчої служби, Суд визнає позовні вимоги в цій частині недоведеними, тому в їх задоволенні належить відмовити.

Щодо відшкодування решти суми у розмірі 1 081 574,12 грн Суд зазначає таке.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству, врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України, тому строк звернення до суду повинен обчислюватись за правилами, встановленими КЗпП України (постанова Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 463/4040/15-ц (провадження № 61-23441св18)).

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (постанови Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 751/1198/18, від 03.10.2022 у справі № 204/1724/20, від 26.10.2022 у справі № 757/62971/19-ц, від 16.11.2022 у справі № 240/19150/20, від 09.05.2023 у справі № 398/1985/22).

Ухвалення судом вироку чи іншого рішення в межах КК України, яким відповідача визнано винним, не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду. Отже, за змістом частини третьої статті 233 КЗпП України день ухвалення вироку чи ухвали суду за правила КК України щодо відповідача не вважається днем виявлення заподіяної ним шкоди за наявності доказів доведеного факту завдання шкоди (постанова Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 750/10938/15-ц (провадження № 61-559св22)).

Суд критично оцінює посилання представника Відповідачки на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі № 211/447/23, щодо початку відліку строку звернення до суду з моменту виявлення шкоди.

У вказаній справі фактичні обставини стосувалися виявлення матеріальної шкоди (недобору плати за перевезення) за результатами проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, де днем виявлення шкоди вважається день підписання відповідного акта.

У справі, що розглядається, предметом позову є регресні вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв`язку з виплатами коштів третім особам (потерпілим) за шкоду, завдану кримінальним правопорушенням працівника.

У таких деліктних правовідносинах право зворотної вимоги виникає, і відповідно перебіг річного строку починається, не з моменту складання акта чи вироку, а виключно з часу фактичної виплати підприємством сум третій особі (постанова Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № 6-1654цс15). Перебіг строку звернення позивача з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочався з дня проведення підприємством належних виплат незаконно звільненому працівнику, тому з цього часу обраховується перебіг встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 766/13189/20 (провадження № 61-19700св20) постанову Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 158/2727/20 (провадження № 61-20614св21).

Отже, перебіг річного строку для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу починається з дня проведення Позивачем кожної окремої фактичної виплати.

Позивач звернувся до суду із цим позовом 03.10.2025.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Відповідачки коштів загальному розмірі 949 922,20 грн, які були виплачені Позивачем на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у період з 2019 року по 2022 рік включно, тобто до 03.10.2024, оскільки такі вимоги пред`явлені з пропуском встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Водночас позовні вимоги в частині стягнення платежів, здійснених після 03.10.2024, пред`явлені Позивачем в межах встановленого законом річного строку.

Суд встановив наявність прямих виплат на відшкодування шкоди, які Позивач фактично перерахував у 2025 році на користь ОСОБА_4 у розмірі 16 279,54 грн згідно з платіжних інструкцій № 5365 від 14.04.2025 на суму 7 078,06 грн, № 5366 від 14.04.2025 на суму 7 078,06 грн та № 5484 від 23.05.2025 на суму 2 123,42 грн та на користь ОСОБА_3 у розмірі 115 372,38 грн згідно з платіжними інструкціями № 5367, № 5368, № 5369, № 5370, № 5371, № 5372, № 5373, № 5374, № 5375, № 5376, № 5377, № 5378 та № 5379 від 14.04.2025 на суму по 7 078,06 грн кожна, платіжною інструкцією № 5483 від 23.05.2025 на суму 7 078,06 грн, платіжною інструкцією № 5485 від 23.05.2025 на суму 2 123,42 грн, платіжною інструкцією № 5561 від 24.06.2025 на суму 7 078,06 грн та платіжною інструкцією № 5613 від 15.07.2025 на суму 7 078,06 грн.

Вказані кошти у загальному розмірі 131 651,92 грн є прямою дійсною шкодою, що була завдана Позивачу з вини Відповідачки, та підлягають стягненню згідно із нормами пункту 3 частини першої статті 134 КЗпП України та частини першої статті 1191 ЦК України.

Суд відхиляє аргументи представника Відповідачки про те, що постанова Київського апеляційного суду від 30.09.2020 у справі № 754/4316/19 має преюдиційне значення для цієї справи та свідчить про втрату Позивачем права на позов. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України преюдиційне значення мають обставини (факти), а не правова оцінка. У справі № 754/4316/19 суд апеляційної інстанції встановив факт пропуску строку щодо конкретного платежу, здійсненого Позивачем у 2016 році. Зважаючи на те, що право регресної вимоги виникає з часу кожної окремої виплати сум потерпілій особі, висновки суду апеляційної інстанції у справі № 754/4316/19 не поширюються на платежі, здійснені Позивачем у 2024-2025 роках, які є предметом розгляду в цій справі.

Отже, з огляду на встановлений факт пропуску Позивачем річного строку звернення до суду, передбаченого частиною третьою статті 233 КЗпП України, щодо платежів, здійснених до 03.10.2024, Суд дійшов висновку про втрату права на їх примусове стягнення. Стягненню з Відповідачки підлягає виключно сума прямої дійсної шкоди у розмірі 131 651,92 грн, що підтверджена належними платіжними інструкціями про фактичні перерахування коштів на користь потерпілих за період з 14.04.2025 по 15.07.2025.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Позивач під час звернення до суду сплатив судовий збір у загальному розмірі 20 103,58 грн.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на загальну суму 131 651,92 грн, що становить 9,82 % від ціни позову у розмірі 1 340 238,45 грн.

З огляду на викладене з Відповідачки на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 1 974,78 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району м. Києва до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ 26188308, місцезнаходження: м. Київ, вулиця Закревського, 81/1) матеріальну шкоду у розмірі 131 651,92 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району м. Києва витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 974,78 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 14.07.2026

Суддя Інна КОВАЛЕНКО