Рішення від 22 жовтня 2025 р. у справі №947/12789/24 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

02096, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 947/12789/24

провадження № 2/753/9124/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Каліушка Ф.А.

при секретарі Володько С.С.

за участю:

позивач не з`явився;

відповідач не з`явилась;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави та процентів за користування безпідставно набутими коштами -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського районного суду м. Одеси до ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач) про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави та процентів за користування безпідставно набутими коштами.

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 12 червня 2020 року він здійснив перерахунок грошових коштів у розмірі 26 944, 72 грн на рахунок ОСОБА_3 .

Вказував, що між ним і ОСОБА_2 відсутні договірні відносини, а тому грошові кошти отримані останньою без достатньої правової підстави.

Оскільки добровільно отримані безпідставно грошові кошти не повернуто, тому відповідно до статті 1212 ЦК України відповідач зобов`язана повернути безпідставно набуте майно, а також штрафні санкції та інфляційну складову.

Посилаючись на вищенаведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь: безпідставно набуті кошти у розмірі 26 944, 72 грн, інфляційне збільшення - 14 011, 03 грн, три відсотки річних - 3 094,23 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 травня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави та процентів за користування безпідставно набутими коштами, передано за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01 вересня 2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави та процентів за користування безпідставно набутими коштами у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін для розгляду справи по суті.

У вересні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Говрас І. В. через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив, в якому зазначено, що позивач не звертався до відповідача із проханням повернення грошових коштів. Сам факт переказу грошових коштів не свідчить про безпідставне збагачення. Добровільне перерахування позивачем коштів без зазначення обов`язку їх повернення, не породжує для відповідача повернення коштів, а також додаткових нарахувань.

У жовтні 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав відповідь на відзив, в якому, посилаючись на норми матеріального права та практику Верховного Суду, зазначив, що повернення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави, а також нарахування позивачем три проценти річних та інфляційних витрат є обґрунтованими.

В судове засіданні, яке відбулось 23 жовтня 2026 року, позивач та відповідач не з`явились, при цьому їх представниками у заявах по суті (відзиві на позовну заяву та відповіді на відзив відповідно) просили суд здійснювати розгляд справи у відсутність сторін та їх представників.

Відповідно до приписів частини другої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суд зобов`язаний відкласти судовий розгляд справи в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Частиною третьою статті 223 ЦПК України також визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Суд бере до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи, враховуючи подані представниками сторін заяви про розгляд справи у їх відсутність, суд визнає за можливе проводити судовий розгляд справи у відсутність сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, заперечення надані відповідачем, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Згідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905 гс 17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182 гс 18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Подібні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175 цс 21.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 через Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» перерахував на рахунок ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 26 944,72 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 12 червня 2020 року (а. с. 94).

З огляду на викладене, суд, встановивши факт безпідставного перерахування грошових коштів ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_5 , що останньою не заперечувалося у відзиві на позов, відсутність між сторонами договірних відносин, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача грошових коштів у розмірі 26 944,72 грн, відповідно до статті 1212 ЦК України.

Щодо стягнення інфляційних збитків, трьох відсотків річних.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, якими б підтверджувався факт звернення позивача із вимогою до відповідача про повернення грошових коштів, які перераховані без достатньої правової підстави, а також звернення до банку із повідомленням про помилкове перерахування грошових коштів відповідно до Закону України «Про платіжні послуги».

Отже, враховуючи викладене, відсутні правові підстави у стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків та 3% річних, а тому у задоволенні у цій частині позову слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Отже, враховуючи часткове задоволення позову, з ОСОБА_3 на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 740,89 грн.

Враховуючи наведене та керуючись стст. 2, 10, 49, 76-81, 89, 137, 141, 264-265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави та процентів за користування безпідставно набутими коштами - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти, отримані без достатньої правової підстави, у розмірі 26 944,72 грн, а також судовий збір у розмірі 740,89 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.

Дата складення та підписання повного тексту рішення 01 травня 2026 року.