Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №902/72/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року Справа № 902/72/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Тангиян О.О.

за участю представників сторін:

- позивача Вінницької обласної військової адміністрації: Мірошніченко Т.Д. (в режимі відеоконференції)

- прокурора: Немкович І.І. (в залі суду)

- інші учасники: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 31.03.2026 суддею Маслієм І.В. у м. Вінниця (повний текст рішення складено 10.04.2026)

у справі № 902/72/25

за позовом Виконувача обов`язків керівника Тульчинської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Вінницької обласної Ради, Вінницької обласної військової адміністрації, Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області

до ОСОБА_1

до Тульчинської міської ради

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Південно-Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним договору про публічну закупівлю, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони та стягнення 1 038 557,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.

Виконувач обов`язків керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної Ради, Вінницької обласної військової адміністрації, Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Бабій Лариси Михайлівни та до Тульчинської міської ради про визнання недійсним Договору №2 ДСТТУ Б.Д.1.1-1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (ІІ черга)" (за ДК 021:2015 - 45454000-4 Реконструкція) від 05.10.2017 та стягнення 1 038 557,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.01.2024 № 72/04-р/к у справі № 03-06/06-19 встановлено вчинення фізичною особою-підприємцем Бабій Л.М. та фізичною особою-підприємцем Кравцем В.І. антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів процедури закупівлі UA-2017-08-28-000058-c. На думку прокурора, право на укладення договору Бабій Л.М. одержала не на конкурентних засадах, а тому спірний договір укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності умислу однієї сторони, що є підставою для застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 31.03.2026 у справі № 902/72/25 у задоволенні позову відмовлено. Судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції покладено на Вінницьку обласну прокуратуру.

Місцевий господарський суд виходив із того, що сам по собі встановлений органом Антимонопольного комітету України факт вчинення учасниками процедури закупівлі антиконкурентних узгоджених дій не є достатньою та безумовною підставою для визнання укладеного за результатами закупівлі договору таким, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Прокурором не доведено завдання державі чи територіальній громаді майнової шкоди, переплати бюджетних коштів, невиконання або неналежного виконання робіт, а також причинно-наслідкового зв`язку між порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та погіршенням майнового становища держави чи територіальної громади.

Суд першої інстанції також урахував, що наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, мають конфіскаційний характер і становлять втручання у право мирного володіння майном. За відсутності доведених збитків, незаконного збагачення в розмірі заявленого стягнення та інших виняткових обставин застосування такого заходу не відповідало б вимозі пропорційності, закріпленій у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Не погоджуючись зі вказаним рішення суду першої інстанції, прокуратура звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора в повному обсязі. Стягнути з Бабій Лариси Михайлівни на користь Вінницької обласної прокуратури сплачений судовий збір.

Апеляційна скарга подана через електронний кабінет підсистеми ЄСІКС 30.04.2026.

Листом від 04.05.2026 справу № 902/72/25 витребувано у Господарського суду Вінницької області.

18.05.2026 матеріали справи надійшли на адресу суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 31.03.2026 у справі № 902/72/25.

25.05.2026 від Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області надійшли письмові пояснення щодо апеляційної скарги та заява про проведення судового засідання без участі його представника.

25.05.2026 від Тульчинської міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

29.05.2026 від Вінницької обласної військової адміністрації надійшли додаткові письмові пояснення.

01.06.2026 від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

02.06.2026 від Вінницької обласної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу.

03.06.2026 та 08.06.2026 Тульчинська міська рада повторно звернулася із заявою про розгляд справи без участі її представника.

09.06.2026 від представника Бабій Л.М. надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026, серед іншого, оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області у справі № 902/72/25 у судовому засіданні до "14" липня 2026 р. о 14:00 год.

15.06.2026 від Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області та Вінницької обласної ради надійшли заяви про проведення судового засідання, призначеного на 14.07.2026, за відсутності їх представників.

14.07.2026 від представника Бабій Л.М. надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності. У заяві зазначено, що позиція відповідача Бабій Л.М. викладена у раніше поданому відзиві, який остання підтримує повністю.

Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та доводів/заперечень учасників справи.

В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував статті 203, 215, 216, 228 ЦК України, положення законів України "Про публічні закупівлі" та "Про захист економічної конкуренції", неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, і безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Скаржник наполягає, що встановлений рішенням органу Антимонопольного комітету України факт узгодження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поведінки під час підготовки і участі в торгах доводить усунення реальної конкуренції, спотворення результатів процедури закупівлі та одержання ОСОБА_1 права на укладення договору не на конкурентних засадах. Така поведінка, на думку апелянта, суперечить принципам добросовісної конкуренції, максимальної економії, ефективності, відкритості та прозорості закупівель.

Прокурор вважає, що антиконкурентні узгоджені дії, які вплинули на результати торгів, є достатнім підтвердженням спрямованості правочину проти інтересів держави і суспільства, а тому для застосування частини третьої статті 228 ЦК України не є обов`язковим окреме доведення конкретного розміру збитків, переплати або неналежної якості робіт. За твердженням скаржника, умисел Бабій Л.М. полягав у прагненні одержати право на укладення договору шляхом усунення змагальності між учасниками торгів.

На переконання прокурора, запропонований спосіб застосування наслідків недійсності не створює непропорційного тягаря для Тульчинської міської ради, оскільки кошти мають бути стягнуті з неї у дохід держави після їх повернення Бабій Л.М. на користь міської ради. Відтак територіальна громада, за доводами апеляційної скарги, не позбавляється власних фінансових ресурсів.

Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області у письмових поясненнях зазначило, що не здійснювало моніторингу чи іншого заходу державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі, а законодавство про захист економічної конкуренції віднесене до сфери повноважень органів Антимонопольного комітету України. Управління також указало на відсутність у нього повноважень на самостійне оскарження договору поза межами відповідного заходу державного фінансового контролю та звернуло увагу, що належним органом для захисту майнових інтересів територіальної громади є орган місцевого самоврядування.

Вінницька обласна військова адміністрація у додаткових поясненнях погодилася з висновками суду першої інстанції. Вказала, що після ухвалення постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 для застосування частини третьої статті 228 ЦК України недостатньо лише рішення органу Антимонопольного комітету України. Необхідними є докази реальної шкоди, завищення вартості робіт, їх невиконання або неналежного виконання, незаконного збагачення чи інших виняткових обставин, яких матеріали справи не містять.

Бабій Л.М. у відзиві просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначила, що спірний договір виконано, роботи прийнято замовником без зауважень, доказів їх невиконання, неналежної якості чи завищення ціни прокурором не подано. Водночас, встановлене органом Антимонопольного комітету України порушення вже тягне передбачені спеціальним законом наслідки у вигляді штрафу та обмеження участі в закупівлях, тоді як додаткове вилучення усієї суми, одержаної за належно виконаним договором, мало б каральний та непропорційний характер.

У попередньому розрахунку зазначено про очікувані витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн та повідомила, що докази їх понесення будуть подані додатково.

Вінницька обласна рада у відзиві просила залишити рішення без змін та наголосила, що застосування заявленого прокурором механізму призведе до вилучення 1 038 557,00 грн із майнової сфери територіальної громади в дохід державного бюджету, хоча саме громада профінансувала реконструкцію об`єкта та одержала результат виконаних робіт. За відсутності доведених збитків та недобросовісності замовника такий наслідок становив би надмірний індивідуальний тягар для територіальної громади.

Тульчинська міська рада просила розглянути справу за відсутності її представника на підставі наявних у справі матеріалів.

У судовому засіданні 14.07.2026 представник прокуратури доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

Представниця Вінницької обласної військової адміністрації проти доводів апеляційної скарги заперечувала з підстав, викладених у відзиві, та просила оскаржуване рішення залишити без змін.

Інші учасники в судове засідання не з`явились.

За змістом частини дванадцятої статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на належне повідомлення учасників справи та відсутність визнання їх явки обов`язковою колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідачку та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги й заперечення на неї, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права у межах повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Обставини справи, встановлені судами і визначені відповідно до них правовідносини.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 28.03.2017 відповідно до Протоколу № 2 засідання обласної конкурсної комісії обласного фонду охорони навколишнього природного середовища від 28.03.2017 (затвердженого першим заступником голови Вінницької облдержадміністрації) затверджено перелік першочергових природоохоронних заходів, які пропонуються до фінансування за рахунок обласного фонду охорони навколишнього природного середовища в 2017 році.

Згідно зі вказаним Переліком за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища запропоновано до фінансування 1500,0 тис. грн. на реконструкцію ставу з його екологічним поліпшенням у с. Михайлівка Тульчинського району Вінницької області.

Протоколом № 2 засідання обласної конкурсної комісії обласного фонду охорони навколишнього природного середовища від 03.05.2018 (затвердженого директором Департаменту міжнародного співробітництва та регіонального розвитку облдержадміністрації) затверджено перелік першочергових природоохоронних заходів, які пропонуються до фінансування за рахунок обласного фонду охорони навколишнього природного середовища в 2018 році.

Відповідно до вказаного переліку, за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища запропоновано до фінансування ще 662,0 тис. грн. на реконструкцію ставу з його екологічним поліпшенням у с. Михайлівка Тульчинського району Вінницької області.

Керуючись наданою інформацією Департаменту фінансів Вінницької обласної державної адміністрації, встановлено, що з обласного фонду охорони навколишнього середовища на виконання робіт з реконструкції та екологічного поліпшення ставу с. Михайлівка, Тульчинського району було спрямовано: - 10.05.2017 кошти в сумі 450 000,00 грн., - 08.08.2017 кошти в сумі 1 050 000,00 грн., - 22.05.2018 кошти в сумі 662 000,00 грн. Всього - 2 162 000 гривень.

Спрямування коштів обласного фонду охорони навколишнього середовища на виконання робіт з реконструкції та екологічного поліпшення ставу с. Михайлівка Тульчинського району здійснювалось відповідно до розпорядження Голови облдержадміністрації від 26.04.2017 № 293 та розпорядження Голови облдержадміністрації від 10.05.2018 № 376.

Відповідно до наданої Тульчинською районною військовою адміністрацією інформації встановлено, що субвенція з обласного бюджету місцевим бюджетам спрямована на реалізацію проектів - переможців 15-го обласного Конкурсу проектів розвитку територіальних громад (екологічний напрямок) за рахунок обласного фонду охорони навколишнього природного середовища до районного бюджету надійшла 11.05.2017 - 450 000 грн., 09.08.2017- 1 050 000 грн., 08.06.2018-662 000 грн.

Згідно вищевказаної субвенції, Михайлівській сільській раді з районного бюджету відповідно перераховано: 13.05.2017 - 450 000 грн., 10.08.2017 - 1 050 000 грн., 08.06.2018 - 662 000 грн.

Також, відповідно до інформації Тульчинської районної військової адміністрації встановлено, що на виконання робіт з реконструкції та екологічного поліпшення ставу с. Михайлівка Тульчинського району упродовж 2017-2018 років здійснювалось співфінансування із бюджету Михайлівської сільської ради у сумі 249 267,00 грн (171 986,00 +77 281,00).

Як зазначає прокурор, з обласного бюджету, відповідно до розпоряджень Голови облдержадміністрації, районному бюджету (Тульчинського району), а в подальшому Михайлівській сільській раді було направлено 2 162 000,00 грн. (450 000,00 + 1 050 000,00 + 662 000,00) субвенції на виконання робіт з реконструкції та екологічного поліпшення ставу.

Крім того, Михайлівською сільською радою з місцевого бюджету було виділено 249 267,00 грн.

Задля проведення реконструкції ставу з його екологічним поліпшенням у с. Михайлівка Тульчинського району Вінницької області, в електронній системі закупівель "Prozorro" Михайлівською сільською радою проведено публічну закупівлю за ID: UA-2017-08-28-000058-с (посилання на дану закупівлю: https://prozorro.gov.ua/tender/LJA-2017-08-28-000058-с).

Предмет закупівлі - роботи, а саме: ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічними поліпшеннями в с. Михайлівка Тульчинського району (II черга).

Очікувана вартість предмета закупівлі становить 1 041 271,00 грн.

Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: ФОП "Бабій Ларисою Михайлівною" (цінова пропозиція - 1 038 557,00 грн) та ФОП "Кравцем Володимиром Івановичем" (цінова пропозиція - 1 041 000,00 грн).

Переможцем цієї закупівлі визначено ФОП Бабій Л.М. з найменшою ціновою пропозицією - 1 038 557 грн.

05.10.2017 між Михайлівською сільською радою Тульчинського району Вінницької області (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Бабій Ларисою Михайлівною (Підрядник) укладено договір № 2 ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (II черга).

Відповідно п. 1.1 Договору Підрядник зобов`язується в 2017 році надати, а Замовник прийняти й оплатити Підряднику роботи ДСТУ Б.Д.1.1 -1:2013 "Реконструкція ставу з його екологічним поліпшенням в с. Михайлівка Тульчинського району (ІІІІ черга)" (за ДК 021:2015 - 45454000-4 Реконструкція) (роботи) відповідно до наданої тендерної пропозиції.

Обсяги робіт, що плануються до виконання Підрядником, попередньо узгоджуються з Замовником (п. 1.2 Договору).

Обсяги закупівлі робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків Замовника (п. 1.3 Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору Підрядник виконує роботи, передбачені цим Договором, відповідно до проектно-кошторисної документації Замовника, діючих норм, стандартів та правил, які стосуються надання вказаних робіт.

Ціна Договору становить 1 038 557,00 грн без ПДВ (п. 3.1 Договору)

Згідно з пунктом 3.2 Договору Ціна Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Розрахунки проводяться за повністю надані Роботи шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок Підрядника згідно кошторису та актів приймання виконаних робіт, підписаних сторонами (п. 4.1 Договору).

Оплата за виконані роботи буде проводитись з урахуванням реального надходження коштів (та/або фінансування видатків) місцевого бюджету на зазначені цілі Замовника (п. 4.2 Договору).

Строк (термін) виконання робіт: до 30.06.2018 року (п. 5.1 Договору).

За результатами виконаних Робіт. Підрядник складає, підписує сам і надає до підпису Замовнику 2 (два) примірники актів приймання виконаних робіт. Останній, протягом 1 (одного) робочого дня з дня отримання перевіряє цей акт і, в разі відсутності зауважень, підписує і повертає один примірник акту Підряднику, або надає Підряднику аргументовану відмову у підписі (п. 5.2 Договору).

За змістом п. 5.8 Договору місце виконання робіт: с. Михайлівка Тульчинського району Вінницької області.

Замовник зобов`язаний своєчасно сплатити Підряднику вартість виконаних Робіт у порядку, передбаченому Договором; надавати Підряднику всю інформацію, документи, тощо, які необхідні йому для виконання своїх обов`язків, передбачених Договором (п. 6.2 Договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2018 року (п. 9.1 Договору).

Також до договору між сторонами підписано ряд додаткових угод, за змістом яких сторонами внесено зміни до пунктів основного договору, зокрема:

- Додаткову угоду №1 від 13.10.2017, за змістом якої, відповідно ст. 23 Бюджетного кодексу та до п. 4.3 розділу 4.1 Порядок здійснення оплати, календарного плану виконання робіт (додаток 5 до договору №2 від 05.10.2017) загальна вартість робіт становить 1 038 557,00 грн, вартість будівельно-монтажних робіт , передбачених до виконання в окремі періоди в т.ч. 2017 рік становить 374 063,00 грн;

- Додаткову угоду №2 від 26.12.2017, згідно якої, відповідно ст. 23 Бюджетного кодексу та до п.п. 4 п. 10.6 розділу 10. Інші умови Договору п. 4.1.-4.2 розділу 4. Порядок здійснення оплати та враховуючи реальні надходження коштів місцевого бюджету, загальна вартість робіт становить 1 038 557,00 грн, вартість будівельно-монтажних роби передбачених до виконання в окремі періоди в т.ч. 2017 рік становить 313 831,00 грн, внести зміни до календарного плану виконання робіт (додаток 5 до договору №2 від 05.10.2017р.);

- Додаткову угоду №3 від 08.06.2018, за змістом якої, відповідно ст. 23 Бюджетного кодексу та до п. 4.3 розділу 4. Порядок здійснення оплати, календарного плану виконання робіт (додаток 5 до договору №2 від 05.10.2017р.) загальна вартість робіт становить 1 038 557,00 грн, вартість будівельно-монтажних робіт, передбачених до виконання в окремі періоди в т.ч. 2018 рік становить 724 726,00 грн.

Фінансування виплат на вищевказані закупівлі здійснювалось за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього середовища (обласний бюджет, на підставі розпоряджень Голови облдержадміністрації), а саме субвенції обласного бюджету місцевому бюджету, а також частково з бюджету Михайлівської сільської ради Тульчинського району.

Відповідно до Єдиного веб-порталу використання публічних коштів встановлено, що Михайлівською сільською радою, на виконання умов Договору № 2 від 05.10.2017 здійснено проплату коштів а саме: - 20.11.2017 здійснено оплату у сумі 113 573,00 грн (№ трансакції 69322762), - 23.11.2017 здійснено оплату у сумі 171 986,45 грн (№ трансакції 69675014), - 23.11.2017 здійснено оплату у сумі 28 271,55 грн (№ трансакції 69677971), - 14.06.2018 здійснено оплату у сумі 662 000,00 грн (№ трансакції 103909605), - 14.06.2018 здійснено оплату у сумі 38 062,00 грн (№ трансакції 103906533), - 19.07.2018 здійснено оплату у сумі 24664,00 грн (№ трансакції 107110140)

Загальна сума становить 1 038 557,00 грн (113 5 73,00 грн + 171 986,45 грн + 28 271,55 грн + 662 000,00 грн + 38 062,00 грн + 24 664,00 грн).

26.01.2024 рішенням Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 72/04-р/к у справі № 03-06/06-19 встановлено, що під час проведення вищевказаної закупівлі робіт з реконструкції ставу з його екологічними поліпшеннями в с. Михайлівка Тульчинського району (II черга), ФОП Бабій Л.М. та ФОП Кравець В.І. вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів.

Рішення Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України обґрунтоване наступними виявленими обставинами, які свідчать, що учасники ФОП Бабій Л.М. та ФОП Кравець В.І. узгоджували свою поведінку під час підготовки та участі в торгах, а саме: пов`язаність відповідачів через третю особу; поведінка під час електронного аукціону; особливості подання тендерних пропозицій Відповідачами та участі у Торгах; подання тендерних пропозицій з одного електронного майданчика; використання Відповідачами одних і тих же IP адрес, що не може бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) ФОП Бабій Л.М. та ФОП Кравець В.І. своєї поведінки при підготовці до участі та участі у торгах (тендерах), зокрема, про обмін між ними інформацією. ФОП Бабій Л.М. та ФОП Кравець В.І. під час підготовки документації для участі в тендерній закупівлі (ідентифікатор закупівлі UA-2017-08-28-000058-C) діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівлі за Законом України "Про публічні закупівлі". Узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, ФОП Бабій Л.М. та ФОП Кравець В.І. тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результат проведених замовником торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії.

З огляду на встановлене порушення законодавства про захист економічної конкуренції прокурор звернувся до суду з цим з позовом, посилаючись на статті 203, 215 та частину третю статті 228 ЦК України.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

За частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною або сторонами вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Частина перша статті 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу лише в однієї зі сторін усе одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Закон України "Про публічні закупівлі" у редакції, чинній на час проведення процедури закупівлі, визначав серед основних принципів здійснення закупівель добросовісну конкуренцію серед учасників, максимальну економію та ефективність, відкритість і прозорість, недискримінацію учасників, об`єктивну та неупереджену оцінку тендерних пропозицій, а також запобігання корупційним діям і зловживанням.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями визнаються, зокрема, узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів. Вчинення антиконкурентних узгоджених дій є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до пункту 1 статті 50 цього Закону.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді:

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках, зокрема, за наявності порушення або загрози порушення таких інтересів та за умови, що їх захист не здійснюється або здійснюється неналежним чином уповноваженим органом, при цьому, прокурор виконує субсидіарну функцію.

Зокрема, підставою для представництва інтересів держави є порушення або загроза порушення таких інтересів за умови, що їх захист не здійснюється або здійснюється неналежним чином органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу, водночас інтереси держави повинні насамперед захищатися саме цими суб`єктами, тоді як прокурор, не будучи альтернативним суб`єктом звернення до суду, виконує субсидіарну роль та здійснює представництво лише у зазначених випадках, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 904/2320/18 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Згідно зі ст. 53 ГПК України прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, зобов`язаний обґрунтувати, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також визначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом.

Отже, ще однією обов`язковою умовою для здійснення прокурором представництва інтересів держави є саме факт нездійснення або неналежного здійснення такого захисту компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень.

Як встановлено судами, у спірних правовідносинах органами, уповноваженими державою на захист відповідних інтересів, є Вінницька обласна рада, Вінницька обласна військова адміністрація та Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області.

Матеріалами справи підтверджується, що прокурор до звернення з позовом вжив заходів для повідомлення кожного з них про виявлене порушення та надав їм можливість самостійно реалізувати надані законом повноваження.

Зокрема, Тульчинська окружна прокуратура листом від 15.05.2024 повідомила Вінницьку обласну раду про можливе порушення інтересів держави внаслідок укладення спірного договору за результатами закупівлі, результати якої були спотворені антиконкурентними узгодженими діями її учасників, а також про наявність підстав для визнання цього договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства.

У відповідь Вінницька обласна рада листом від 28.05.2024 повідомила прокуратуру, що не здійснює контроль за дотриманням законодавства у сфері публічних закупівель та не наділена повноваженнями щодо звернення до суду з позовами стосовно договорів, укладених органами місцевого самоврядування або їх виконавчими органами. Водночас жодних власних заходів, спрямованих на перевірку наведених прокурором обставин чи захист інтересів, пов`язаних із використанням коштів обласного бюджету, обласна рада не вжила.

Також листом від 15.05.2024 Тульчинська окружна прокуратура повідомила Вінницьку обласну військову адміністрацію про виявлене порушення інтересів держави та наявність підстав для судового оскарження спірного договору. Листом від 28.05.2024 обласна військова адміністрація зазначила, що не заперечує проти вжиття прокуратурою заходів представницького характеру. Водночас адміністрація не повідомила про намір самостійно звернутися до суду та фактично не вжила заходів для захисту відповідних інтересів держави.

Крім того, листом від 22.03.2024 прокуратура повідомила Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області про можливе порушення інтересів держави внаслідок укладення спірного договору та про встановлений органом Антимонопольного комітету України факт спотворення результатів закупівлі антиконкурентними узгодженими діями учасників.

У відповідь листом від 03.04.2024 Управління повідомило про відсутність підстав для прийняття рішення щодо проведення моніторингу завершеної закупівлі. При цьому Управління не повідомило про вжиття інших заходів державного фінансового контролю, не ініціювало питання щодо усунення виявленого порушення та самостійно до суду з відповідним позовом не звернулося.

Таким чином, усі визначені прокурором компетентні органи були завчасно поінформовані про характер виявленого порушення, можливі негативні наслідки для інтересів держави та необхідність їх судового захисту. Незважаючи на це, Вінницька обласна рада, Вінницька обласна військова адміністрація та Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області самостійно до суду не звернулися і дієвих заходів, спрямованих на захист відповідних інтересів, не вжили.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції виснує, що прокурор правомірно звернувся до суду з цим позовом.

Щодо наявності підстав для визнання договору недійсним за частиною третьою статті 228 ЦК України:

Поняття "інтереси держави і суспільства" має оціночний характер. Під час вирішення конкретного спору суд повинен установити не лише факт порушення певної законодавчої заборони, а й те, у чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета правочину, яка зі сторін мала відповідний умисел, як було виконано договір та які наслідки настали для охоронюваного законом публічного інтересу.

Ознаками правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства у розумінні частини третьої статті 228 ЦК України, є його спрямованість на порушення правового господарського порядку та наявність умислу сторони або сторін, які усвідомлювали чи повинні були усвідомлювати протиправність договору, суперечність його мети публічним інтересам і прагнули або свідомо допускали настання відповідних протиправних наслідків.

Не будь-яке порушення законодавства, допущене під час проведення закупівлі або укладення договору, автоматично означає, що зміст і мета самого правочину завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Відповідна кваліфікація потребує оцінки конкретних обставин, наслідків договору та пропорційності заявленого втручання у майнову сферу його сторін.

Під час розгляду цієї справи визначальним є правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, яким уточнено підходи, сформульовані, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 911/934/23 та від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23.

Об`єднана Палата Касаційного господарського суду, зокрема, сформулювала такі правові висновки:

"Щодо підстав для застосування до спірних відносин ч. 3 ст. 228 ЦК України

61. Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформленого протоколом від 13.11.2019 № 338, та Договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з ПП "ЛСВ "Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у розмірі 2 370 000,00 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" - в дохід державного бюджету (на підставі ч.3 ст.228 ЦК України).

62. СКП "Харківзеленбуд" у касаційній скарзі стверджувало, що для суб`єктів господарювання, які порушили норми Закону "Про захист економічної конкуренції", зокрема, у разі вчинення антиконкурентних узгоджених дій, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (ст.52 Закону "Про захист економічної конкуренції") та певні обмеження щодо прийняття участі у процедурах закупівлі протягом наступних трьох років після притягнення до відповідальності за вчинення таких дій (п.4 ч.1 ст.17 Закону "Про публічні закупівлі"), а відтак, намагання прокурора додатково стягнути з ПП "ЛСВ Моноліт" кошти за фактично виконаним належним чином договором є покладенням на останнього надмірної відповідальності.

63. Отже ключовим питанням цієї справи є наявність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК.

64. Згідно з цією нормою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

65. Аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 ГК України (яка була чинною у період існування спірних відносин).

Щодо правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК України

66. Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

67. Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).

68. Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК України, яка містить каральні заходи (санкції).

69. За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

70. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

71. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

72. У ч.3 ст.228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватно-правових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

73. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Щодо відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК України критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції

74. Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

75. Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

76. Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

77. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення".

89. Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

90. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.

91. Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об`єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК України, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.

А. Щодо винної особи

92. У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.

93. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

94. Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.

95. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК України.

96. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

97. У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов`язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).

98. Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).

99. ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

100. Об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦКУкраїни, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

101. Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави".

103. Отже, колегія суддів у справі №911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).

104. Тим не менше, Об`єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч.3 ст.228 ЦК України так і не була виключена з ЦК України, хоча її аналог у ГК України (ст.208) втратив чинність у зв`язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК України) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.

105. Враховуючи викладене, Об`єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, таким чином:

При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Б. Щодо добросовісної сторони правочину

106. ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку - добросовсної сторони правочину, СКП "Харківзеленбуд").

107. На перший погляд, приписи ч.3 ст.228 ЦК України свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.

108. Втім, Об`єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.

109. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.

110. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

111. Як у справі, що переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд").

112. СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК України всупереч її прямим приписам (Об`єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.

113. Більше того, прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада міста Харкова. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Харкова (тобто територіальної громади, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади міста Харкова".

Підсумовуючи наведене, колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, відповідно до якої сам по собі факт вчинення учасником процедури закупівлі антиконкурентних узгоджених дій не є безумовною підставою для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України та визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування зазначеної норми необхідним є встановлення виключних обставин, зокрема наявності умислу на порушення інтересів держави та суспільства, завдання державі чи територіальній громаді значних збитків, незаконного збагачення винної особи, а також дотримання принципу пропорційності втручання у право власності.

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення органу Антимонопольного комітету України від 26.01.2024 № 72/04-р/к є належним доказом вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Водночас предметом зазначеного рішення було встановлення поведінки учасників торгів та спотворення конкуренції, а не дослідження цивільно-правової мети договору, розміру можливих збитків територіальної громади, ринкової вартості виконаних робіт чи їх якості.

Предметом спірного договору було виконання робіт із реконструкції ставу та його екологічного поліпшення. Така господарська мета сама по собі є правомірною та спрямованою на задоволення потреб територіальної громади. Спірний договір виконано, передбачені ним роботи прийнято та оплачено.

Посилання апелянта на те, що доведення збитків не є обов`язковим у будь-якому спорі про застосування частини третьої статті 228 ЦК України, не спростовує необхідності доведення всієї сукупності обставин конкретної справи.

Колегія суддів також враховує, що законодавство про захист економічної конкуренції передбачає самостійні заходи відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії, зокрема штраф, а законодавство про публічні закупівлі обмеження щодо участі суб`єкта господарювання у наступних закупівлях. Застосування на додаток до таких заходів конфіскації всієї суми, одержаної за виконаним договором, потребує особливої перевірки співмірності, що не доведено прокуратурою.

Щодо аргументу прокурора про відсутність негативних наслідків для Тульчинської міської ради колегія суддів зазначає, що заявлений спосіб захисту передбачає не лише повернення ОСОБА_1 коштів замовнику, а й подальше стягнення з міської ради 1 038 557,00 грн у дохід держави. Тульчинська міська рада представляє територіальну громаду, за рахунок коштів якої профінансовано реконструкцію та в інтересах якої одержано результат робіт. Переміщення відповідної суми з бюджету територіальної громади до державного бюджету за відсутності доведених збитків громади і недобросовісності замовника фактично покладає на неї майновий тягар через порушення, вчинене приватними учасниками торгів.

Послідовність стягнення, запропонована прокурором, не гарантує, що виконавче провадження щодо міської ради буде розпочато лише після фактичного надходження коштів від ОСОБА_1 . Крім того, після одержання коштів від підрядника вони стають складовою загальної майнової сфери громади. Тому твердження про повну нейтральність заявленого наслідку для місцевого бюджету не враховує природу грошей як замінних речей та реальні механізми виконання судового рішення.

Отже, встановлені обставини підтверджують порушення ОСОБА_1 законодавства про захист економічної конкуренції, але не доводять, що зміст та мета договору від 05.10.2017 завідомо суперечили інтересам держави і суспільства в розумінні частини третьої статті 228 ЦК України. Відсутній також причинно-наслідковий зв`язок між антиконкурентною поведінкою учасників та конкретним погіршенням майнового становища держави або територіальної громади.

За таких умов визнання договору недійсним із застосуванням конфіскаційних наслідків у розмірі всієї суми його виконання не забезпечувало б справедливого балансу між метою захисту конкуренції та майновими правами ОСОБА_1 і територіальної громади, створювало б надмірний індивідуальний тягар та не відповідало б принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 та інші судові рішення, в яких застосовано частину третю статті 228 ЦК України у зв`язку зі спотворенням торгів, не спростовують наведених висновків, оскільки відповідний підхід був уточнений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, яка прямо стосується співвідношення антиконкурентних узгоджених дій і конфіскаційних наслідків недійсності договору.

З огляду на викладене, колегія суддів виснує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність сукупності умов, необхідних для застосування частини третьої статті 228 ЦК України, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності такихвисновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального/процесуального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як встановлено ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для справи, надав належну оцінку доказам і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Вінницької області від 31.03.2026 у справі № 902/72/25 слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 31.03.2026 у справі № 902/72/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 902/72/25 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено "14" липня 2026 р.

Головуюча суддя Романюк Ю.Г.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.