Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №903/1200/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Справа № 903/1200/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Романюк Ю.Г.

секретар судового засідання Політуча В.В.

за участю представників сторін:

органу прокуратури - Мельничук Л.О., прокурор;

позивачів - не з`явилися;

відповідача-1 - Вавринюк Н.Л.;

відповідача-2 - Корнійчук І.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 08 квітня 2026 року (повний текст складено 20.04.2026) у справі № 903/1200/25 (суддя Вороняк А.С.)

за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби та Луцької міської ради

до Комунального підприємства "Луцьке підприємство електротранспорту"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 818 578,14 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.04.2026 у справі №903/1200/25 в задоволенні позову Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби та Луцької міської ради до Комунального підприємства "Луцьке підприємство електротранспорту", Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 818 578,14 грн, відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2026 у справі № 903/1200/25. Призначено справу №903/1200/25 до розгляду на 13.07.2026 об 12:00 год.

Відповідачі у відзивах на апеляційну скаргу вважають оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У письмових поясненнях Західний офіс Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області зазначає, що заходи державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі не проводилися, порушення не виявлялися, у зв`язку з чим у нього відсутні повноваження на звернення до суду у спірних правовідносинах.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 справу №903/1200/25 прийнято до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В., суддя Романюк Ю.Г.

13.07.2026 на адресу апеляційного суду від представника позивача-2 надійшла заява про розгляд справи без його участі.

В судове засідання представники позивачів не з`явилися, при цьому у письмових поясненнях позивач-1 просив розглядати справу за його відсутності.

Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, а також з огляду на клопотання представника позивача-1 про розгляд справи за його відсутності та заяву представника позивача-2 про розгляд справи без його участі, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників позивачів.

Безпосередньо в судовому засіданні прокурор, представники відповідачів повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та відзивах на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідачів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальним підприємством "Луцьке підприємство електротранспорту" Луцької міської ради (далі - Замовник) проведено відкриті торги із закупівлі електричної енергії (код ДК 021:2015: 09310000-5 "Електрична енергія") обсягом 7 000 000 кВт/год з очікуваною вартістю 35 000 000 грн (закупівля №UA-2021-11-15-000478-а). Джерелом фінансування цієї закупівлі є власні кошти підприємства (кошти від господарської діяльності).

За результатами закупівлі 12.01.2022 між Замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" укладено Договір про постачання/закупівлю електричної енергії № 23-22/231 (далі - Договір) на постачання 7 000 000 кВт/год електричної енергії на суму 34 776 000 грн з ПДВ за ціною 4,968 грн за 1 кВт/год.

Відповідно до пункту 2.3 Договору, кількість (обсяг) електричної енергії, яка постачається за цим Договором, визначено у Додатку 1 та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи. Обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків шляхом укладення додаткової угоди. Згідно з Додатком 1 до Договору очікуваний обсяг електричної енергії становить 7 000 000 кВт/год.

Пунктом 3.1 Договору визначено строк (термін) поставки товару до 31.12.2022.

Відповідно до пункту 5.2 Договору, ціна за одиницю товару визначається у Додатку № 2 до Договору, а розрахунки за спожиту електричну енергію здійснюються Споживачем за ціною, зазначеною у цьому додатку. При цьому ціна за 1 кВт/год не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії, які оплачуються Споживачем самостійно оператору системи розподілу.

Пунктом 5.3 Договору передбачено можливість зміни ціни за одиницю товару з дотриманням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що оформлюється додатковою угодою у порядку, визначеному Додатком № 3 до Договору.

Згідно з пунктом 13.2 Договору, його умови можуть бути змінені за згодою сторін у порядку, визначеному законодавством України, шляхом укладення додаткової угоди, а істотні умови Договору можуть змінюватися лише у випадках, передбачених ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до пункту 13.11 Договору, його невід`ємними частинами є Додаток № 1 "Обсяги та умови постачання до договору про постачання електричної енергії споживачу", Додаток № 2 "Специфікація" та Додаток № 3 "Порядок зміни умов договору".

Пунктом 4 Додатку № 3 до Договору передбачено, що зміна умов Договору оформлюється сторонами шляхом підписання додаткової угоди, яка набуває чинності з моменту її підписання сторонами, якщо останні не погодять інший термін (строк) набрання нею чинності та є невід`ємною частиною Договору.

Водночас пунктом 6 Додатку № 3 до Договору визначено, що істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання сторонами зобов`язань у повному обсязі, крім випадків, передбачених п.п. 1-8 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

При укладенні Договору сторонами погоджено його істотні умови, зокрема предмет, ціну та строк виконання зобов`язань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у подальшому сторонами до вказаного Договору укладено додаткові угоди №№ 1–9, а саме:

- додаткову угоду № 1 від 24.01.2022, відповідно до якої з 01.01.2022 сторони дійшли згоди щодо зміни ціни у бік зменшення та встановили нерегульовану частину ціни у розмірі 3,49 грн без ПДВ. Зазначену угоду укладено, зокрема, у зв`язку зі зміною регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії відповідно до постанови НКРЕКП від 01.12.2021 № 2454 "Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК "Укренерго" на 2022 рік", якою для ПАТ "НЕК "Укренерго" встановлено тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 345,64 грн/МВт*год (без урахування податку на додану вартість). У зв`язку зі зміною регульованого тарифу вартість електричної енергії як товару зменшилася, а ціна за одиницю товару становила 4,602768 грн за 1 кВт/год;

- додаткову угоду № 2 від 09.03.2022, якою на підставі п. 5 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" зменшено ціну за одиницю товару за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 до 4,184387 грн за 1 кВт/год;

- додаткову угоду № 3 від 31.03.2022, якою на підставі п. 5 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" зменшено ціну за одиницю товару за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 до 4,184387 грн за 1 кВт/год;

- додаткову угоду № 4 від 22.04.2022, якою на підставі п. 5 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" зменшено ціну за одиницю товару з 01.04.2022 до 4,184387 грн за 1 кВт/год;

- додаткову угоду № 5 від 30.09.2022, якою внесено зміни до пункту 4 додаткової угоди № 4 від 22.04.2022 щодо застосування умов останньої у період з 01.04.2022 по 31.08.2022;

- додаткову угоду № 6 від 30.09.2022, якою з 01.09.2022 змінено ціну електричної енергії до 4,674768 грн за 1 кВт/год;

- додаткову угоду № 7 від 31.10.2022, якою з 01.10.2022 змінено ціну електричної енергії до 4,794768 грн за 1 кВт/год;

- додаткову угоду № 8 від 07.12.2022, якою з 01.11.2022 змінено ціну електричної енергії до 4,914768 грн за 1 кВт/год;

- додаткову угоду № 9 від 09.01.2023, якою з 01.12.2022 змінено ціну електричної енергії до 4,614768 грн за 1 кВт/год.

З матеріалів справи також вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на виконання умов Договору та додаткових угод поставило Комунальному підприємству "Луцьке підприємство електротранспорту" 4 680 113 кВт/год електричної енергії, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії № 105/559-0289000/1/1 від 31.01.2022, №105/559-0289000/2/1 від 28.02.2022, № 105/559-0289000/3/1 від 31.03.2022, № 105/559-0289000/4/1 від 30.04.2022, № 105/559-0289000/5/1 від 31.05.2022, № 105/559-0289000/6/1 від 30.06.2022, № 105/559-0289000/7/1 від 31.07.2022, № 105/559-0289000/8/1 від 31.08.2022, №105/559-0289000/9/1 від 30.09.2022, № 105/559-0289000/10/1 від 31.10.2022, № 105/559-0289000/11/1 від 30.11.2022, № 105/559-0289000/12/1 від 31.12.2022.

Поставлена електрична енергія оплачена Комунальним підприємством "Луцьке підприємство електротранспорту" у повному обсязі на загальну суму 20 665 714,42 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що додаткові угоди № 6 від 30.09.2022, № 7 від 31.10.2022, № 8 від 07.12.2022 та № 9 від 09.01.2023 укладені з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки сторонами за відсутності визначених законом умов збільшено вартість одиниці предмета закупівлі, не підтверджено належним чином необхідність зміни істотних умов договору щодо ціни та кількості товару, внаслідок чого ціна за одиницю товару загалом збільшилася більш як на 10 % від початкової ціни, а дія оспорюваних угод поширена на правовідносини, які виникли до їх укладення, у зв`язку з чим прокурор просить визнати зазначені додаткові угоди недійсними та стягнути 818 578,14 грн, які, на думку прокурора, були безпідставно сплачені на виконання зазначених додаткових угод.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані прокурором документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Насамперед, в межах вирішення питання щодо наявності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, суд вважає за необхідне надати правову оцінку зверненню прокурора із цим позовом.

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України, на прокуратуру України, зокрема, покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом.

Таким законом є Закон України "Про прокуратуру", стаття 23 якого передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист відповідних інтересів у суді у випадках, визначених законом.

При цьому підставою для представництва інтересів держави є порушення або загроза порушення таких інтересів за умови, що їх захист не здійснюється або здійснюється неналежним чином органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу, водночас інтереси держави повинні насамперед захищатися саме цими суб`єктами, тоді як прокурор, не будучи альтернативним суб`єктом звернення до суду, виконує субсидіарну роль та здійснює представництво лише у зазначених випадках, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, від 15.10.2019 у справі № 904/2320/18 та від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18.

Крім того, відповідно до ст.53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також має право вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті. Також прокурор має право подавати апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами.

При цьому прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, зобов`язаний обґрунтувати, в чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для такого звернення, а також зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, як вбачається з наведених норм, законодавством визначено дві обов`язкові умови, за наявності яких прокурор вправі здійснювати представництво інтересів держави в суді, а саме: по-перше, наявність порушення або загрози порушення інтересів держави, і, по-друге, нездійснення або неналежне здійснення їх захисту відповідним суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено такі повноваження, або ж відсутність такого органу.

Водночас, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших нормативно-правових актів, при цьому, інтереси держави, безумовно, відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин, оскільки в їх основі лежить потреба у здійсненні загальнодержавних дій і програм, спрямованих, зокрема, на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, забезпечення державної, економічної, інформаційної та екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, а також захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Разом з тим, з огляду на те, що поняття "інтереси держави" є оціночним, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на відповідні норми законодавства, у чому саме полягає або може полягати порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає уповноважений орган у відповідних правовідносинах.

При цьому Конституційний Суд України у зазначеному рішенні також роз`яснив, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", слід розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як додатково зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, хоча відповідні висновки Конституційного Суду України були сформульовані у контексті тлумачення норм Арбітражного процесуального кодексу України, який втратив чинність, однак наведене розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього поняття у ст.131-1 Конституції України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, поняття "інтереси держави" охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються вичерпній класифікації, відтак їх наявність у кожному конкретному випадку підлягає самостійній оцінці суду при вирішенні питання щодо правомірності звернення прокурора, при цьому, як слушно зауважено у правозастосовній практиці, надмірна формалізація цього поняття, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора щодо захисту суспільно значущих інтересів.

Водночас, ще однією обов`язковою умовою для здійснення прокурором представництва інтересів держави є саме факт нездійснення або неналежного здійснення такого захисту компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які користуються рівними процесуальними правами, зокрема, правом на юридичну допомогу. Водночас, підтримка прокуратурою однієї зі сторін може вважатися виправданою за певних умов, зокрема, якщо йдеться про захист вразливих осіб, які не здатні самостійно захистити свої інтереси, або у випадках, коли правопорушення зачіпає значну кількість осіб чи потребує захисту реальних державних інтересів або майна (зокрема, рішення у справах "Korolev v. Russia", п.33, та "Menchinskaya v. Russia", п.35).

Судом враховано, що відповідно до Статуту Комунального підприємства "Луцьке підприємство електротранспорту", затвердженого рішенням Луцької міської ради від 27.11.2024 №65/108, засновником (власником) Підприємства є Луцька міська територіальна громада в особі Луцької міської ради. Основною метою діяльності підприємства є забезпечення потреб населення у пасажирських перевезеннях електричним та автомобільним транспортом, реалізація інтересів територіальної громади, а майно підприємства перебуває у комунальній власності та закріплене за ним на праві господарського відання. При цьому підприємство зобов`язане забезпечувати цільове використання закріпленого за ним майна та виділених бюджетних коштів, тоді як Луцька міська рада як орган управління здійснює загальний контроль за ефективністю його фінансово-господарської діяльності.

У даному випадку, як встановлено судом, прокурор здійснює представництво інтересів держави в особі Західного офісу Держаудитслужби та Луцької міської ради у зв`язку з укладенням Комунальним підприємством "Луцьке підприємство електротранспорту" додаткових угод №6 від 30.09.2022, №7 від 31.10.2022, №8 від 07.12.2022 та №9 від 09.01.2023 до Договору про постачання/закупівлю електричної енергії від 12.01.2022 №23-22/231, якими, на думку прокурора, всупереч вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" безпідставно збільшено ціну за одиницю товару, що, за твердженням прокурора, призвело до неефективного використання коштів комунального підприємства, майно якого перебуває у комунальній власності, а відтак може свідчити про порушення інтересів держави у сфері ефективного та законного використання публічних коштів.

Як вбачається із позовної заяви та доданих до неї матеріалів, звернення прокурора до суду зумовлене тим, що внаслідок укладення спірних додаткових угод істотні умови договору про закупівлю були змінені всупереч вимогам законодавства про публічні закупівлі, що, за твердженням прокурора, призвело до неефективного та нераціонального використання бюджетних коштів, нівелювання принципів відкритості, добросовісної конкуренції, максимальної економії та ефективності використання публічних коштів, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

Оцінюючи наведені прокурором доводи, суд зазначає, що прокурор пов`язує порушення інтересів держави з укладенням спірних додаткових угод всупереч вимогам Закону України "Про публічні закупівлі", що, на його думку, призвело до неефективного використання коштів комунального підприємства, а відтак, у разі підтвердження таких обставин, може свідчити про порушення інтересів держави у сфері публічних закупівель.

Крім того, суд бере до уваги, що Комунальне підприємство "Луцьке підприємство електротранспорту" створене Луцькою міською радою для забезпечення потреб територіальної громади у сфері пасажирських перевезень, а майно підприємства є об`єктом комунальної власності, відтак ефективність використання коштів підприємства безпосередньо впливає на реалізацію Луцькою міською радою повноважень щодо управління об`єктами комунальної власності та забезпечення ефективного використання публічних коштів.

Аналізуючи вимоги процесуального законодавства, суд зазначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, відповідно до ч.4 ст.53 ГПК України, повинен визначити у позовній заяві орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Суд виходить із того, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, зокрема постанов Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також постанов Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 905/73/22, 01.06.2021 у справі № 925/929/19, 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, при вирішенні питання щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави суд повинен встановити, чи визначив прокурор компетентний орган, чи належить такому органу здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах та чи мав місце факт нездійснення або неналежного здійснення ним захисту інтересів держави.

Як вбачається з позовної заяви, прокурор визначив Західний офіс Держаудитслужби одним із органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, обґрунтовуючи це наявністю у зазначеного органу повноважень щодо здійснення державного фінансового контролю у сфері публічних закупівель та вжиття заходів, спрямованих на захист інтересів держави.

Суд бере до уваги, що Верховний Суд у постановах від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, 29.07.2020 у справі №924/316/18, 30.07.2020 у справі №904/5598/18, 01.09.2020 у справі №911/1534/19, 06.10.2020 у справі №905/121/19, а також від 11.10.2023 у справі №905/73/22 дійшов висновку, що органи Держаудитслужби є суб`єктами владних повноважень, наділеними повноваженнями щодо здійснення державного фінансового контролю та захисту інтересів держави у сфері публічних закупівель.

Водночас відповідно до п.7 Положення про Державну аудиторську службу України, зазначені повноваження здійснюються як Державною аудиторською службою України, так і її міжрегіональними територіальними органами, до яких належить Західний офіс Держаудитслужби.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що Західний офіс Держаудитслужби є суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить здійснення державного фінансового контролю у сфері публічних закупівель та який, за наявності передбачених законом підстав, уповноважений вживати заходів щодо захисту інтересів держави.

Поряд із цим прокурором позов заявлено також в інтересах держави в особі Луцької міської ради.

Колегія суддів враховує, що Луцька міська рада є засновником Комунального підприємства "Луцьке підприємство електротранспорту", здійснює від імені територіальної громади повноваження щодо управління об`єктами комунальної власності та контролю за ефективністю використання комунального майна і бюджетних коштів, а тому є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Разом з тим, як вбачається з положень законодавства та усталеної судової практики, другим обов`язковим елементом для здійснення прокурором представництва інтересів держави є факт нездійснення або неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, при чому, обґрунтування зазначених обставин покладається на прокурора з урахуванням конкретних обставин справи.

При цьому Верховний Суд у постанові від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17 наголосив, що захист інтересів держави покладається, насамперед, на відповідні суб`єкти владних повноважень, тоді як прокурор не є альтернативним суб`єктом звернення до суду, однак, з метою недопущення залишення таких інтересів без захисту, виконує субсидіарну роль, замінюючи у судовому провадженні відповідний орган у разі його бездіяльності або неналежного здійснення повноважень.

Аналогічний підхід відображено і у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, відповідно до якої прокурор набуває право на представництво у разі, якщо уповноважений орган не здійснює захисту або здійснює його неналежним чином.

Водночас, як зазначено у пункті 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу означає, що такий орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав необхідні повноваження для їх захисту, однак у розумний строк не звернувся до суду, що, у свою чергу, є підставою для реалізації прокурором представницьких повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, Луцькою окружною прокуратурою, з дотриманням вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", листом від 29.04.2025 №53-3239ВИХ-25 повідомлено Луцьку міську раду, Західний офіс Держаудитслужби та Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області про виявлені під час опрацювання інформації, розміщеної в електронній системі закупівель "Prozorro", порушення законодавства у сфері публічних закупівель при укладенні додаткових угод №6 від 30.09.2022, №7 від 31.10.2022, №8 від 07.12.2022 та №9 від 09.01.2023 до Договору про постачання/закупівлю електричної енергії від 12.01.2022 №23-22/231, а також витребувано інформацію щодо вжитих або запланованих заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на захист інтересів держави.

У відповідь на зазначене звернення, Західний офіс Держаудитслужби від 01.05.2025 №4558-25 повідомив про скерування зазначеного запиту для розгляду та надання відповіді до Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області як територіального органу, уповноваженого здійснювати відповідні повноваження на території Волинської області.

Згідно з відповіддю Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області від 12.05.2025 №130317-17/1124-2025, заходів державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі не проводилося, а інформації про вжиття заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на визнання недійсними спірних додаткових угод чи стягнення коштів, прокурору не надано.

Відповіддю Луцької міської ради від 11.05.2025 №1.1-21/2610/2025 міська рада повідомила, що питання щодо вжиття заходів з визнання недійсними додаткових угод до Договору від 12.01.2022 №23-22/231 вирішуватиметься після отримання відповідних висновків органів державного фінансового контролю. Крім того, міська рада зазначила, що ухвалою Верховного Суду у справі №920/19/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано питання щодо застосування норм права стосовно зміни ціни договору про закупівлю, у зв`язку з чим вважає передчасним вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо визнання спірних додаткових угод недійсними.

Надалі Луцька окружна прокуратура повторно зверталася до Луцької міської ради листами від 10.06.2025 №53-4334ВИХ-25 та від 24.07.2025 №53-5307ВИХ-25, а також до Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області листом від 28.08.2025 №53-5945ВИХ-25 з метою з`ясування інформації щодо вжиття заходів представницького та цивільно-правового характеру.

Разом з тим, за результатами розгляду повторних звернень прокуратури Луцька міська рада та Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області не повідомили про звернення до суду із відповідним позовом, не вжили заходів щодо оскарження спірних додаткових угод та не надали інформації про здійснення інших заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на захист інтересів держави.

Листом від 01.12.2025 №53-7797ВИХ-25 Луцька окружна прокуратура повідомила Луцьку міську раду та Західний офіс Держаудитслужби про встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді та намір звернутися до Господарського суду Волинської області з позовом про визнання недійсними додаткових угод до Договору про постачання/закупівлю електричної енергії від 12.01.2022 №23-22/231 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" надмірно сплачених коштів.

З огляду на викладене, враховуючи, що компетентні органи були належним чином повідомлені прокурором про виявлені, на його думку, порушення інтересів держави, однак протягом розумного строку не вжили заходів щодо їх судового захисту, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі Луцької міської ради та Західного офісу Держаудитслужби, а також про дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру"

Надаючи правову оцінку обставинам у справі, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Такий правочин може вчинятися як в усній, так і у письмовій формі.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходить із того, що Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад та спрямований на забезпечення ефективного і прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції та розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно зі статтею 1 цього Закону, договір про закупівлю є господарським договором, що укладається між замовником та учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару, а відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону, такий договір укладається згідно з нормами Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять погоджені сторонами умови та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а укладений договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

За змістом ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не встановлено законом або договором, а сторони вправі погодити застосування його умов до відносин, що виникли до укладення договору.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, її зміна після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом, тоді як зміна ціни після виконання договору не допускається.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. При цьому зміна обставин вважається істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення сторонами домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни, при цьому сторони не мають права вимагати повернення виконаного ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу продавець передає або зобов`язується передати товар у власність покупцю, а покупець приймає або зобов`язується прийняти та оплатити його.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту його передання, якщо інше не встановлено договором або законом, а переданням майна вважається його вручення набувачеві, перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення чи пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Водночас ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі, у тому числі щодо ціни за одиницю товару, за винятком випадків, прямо передбачених зазначеною нормою.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", істотні умови договору про закупівлю після його підписання не можуть змінюватися до виконання сторонами зобов`язань у повному обсязі, за винятком випадків, прямо передбачених законом, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної договором про закупівлю. При цьому встановлені зазначеною нормою обмеження щодо періодичності зміни ціни не застосовуються, зокрема, до договорів про закупівлю електричної енергії.

Із наведеного нормативного регулювання вбачається, що законодавцем закріплено загальну заборону зміни істотних умов договору про закупівлю після його укладення та до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань, тоді як випадки, передбачені ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", мають виключний характер, є відступом від загального правила та підлягають обмежувальному тлумаченню.

У постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий підхід до застосування п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", за результатами системного аналізу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та зазначеного Закону, дійшовши висновку, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю, а її зміна після виконання продавцем зобов`язання з передачі товару у власність покупця не допускається.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що збільшення ціни товару до моменту його передачі у власність покупця допускається лише за наявності визначених законом передумов, а саме підтвердженого зростання ціни такого товару на ринку та за умови, що сторони договору погодили можливість внесення відповідних змін. За відсутності такого застереження зміна ціни може мати місце виключно за наявності підстав, передбачених статтею 652 ЦК України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду виснувала, що незалежно від кількості внесених змін та періодичності їх внесення протягом строку дії договору, сукупне збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати 10 відсотків від ціни, визначеної сторонами за результатами проведення процедури закупівлі.

Наведений правовий підхід корелює із метою та принципами здійснення публічних закупівель, закріпленими Законом України "Про публічні закупівлі" та спрямований на недопущення ситуацій, за яких учасник процедури закупівлі, запропонувавши найбільш економічно вигідну ціну з метою здобуття переваги над іншими учасниками, після укладення договору ініціює неодноразовий перегляд його істотних умов, що фактично нівелює результати конкурентної процедури та суперечить принципам ефективного і прозорого використання публічних коштів.

Як зазначалося вище, за результатами проведеної процедури закупівлі між Комунальним підприємством "Луцьке підприємство електротранспорту" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" 12.01.2022 укладено Договір про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу №23-22/231, яким погоджено ціну електричної енергії у розмірі 4,968 грн за 1 кВт/год з ПДВ.

Пунктом 5.3 Договору сторони передбачили можливість зміни ціни за одиницю товару виключно з дотриманням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", шляхом укладення додаткової угоди у порядку, визначеному Додатком №3 до Договору.

Водночас пунктом 4 Додатку №3 до Договору встановлено, що зміна умов Договору оформлюється сторонами шляхом підписання додаткової угоди, яка набирає чинності з моменту її підписання, якщо сторони не погодять інший строк набрання нею чинності та є невід`ємною частиною Договору.

Суд звертає увагу, що до укладення оспорюваних додаткових угод №№ 6-9 сторони вже реалізували передбачене законом право на зміну істотних умов договору шляхом укладення додаткових угод №№ 1-5, якими вартість електричної енергії була переглянута у бік зменшення.

Так, додатковою угодою № 2 від 09.03.2022 ціну за одиницю товару зменшено до 4,184387 грн за 1 кВт/год з ПДВ на період з 01.02.2022 по 28.02.2022, додатковою угодою № 3 від 31.03.2022 застосування зазначеної ціни продовжено на період з 01.03.2022 по 31.03.2022, а додатковою угодою № 4 від 22.04.2022 - починаючи з 01.04.2022.

Окрім того, умовами додаткової угоди № 4 сторони погодили, що строк її дії закінчується через тридцять днів після припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", із наступними змінами.

Надалі додатковою угодою № 5 від 30.09.2022 внесено зміни до пункту 4 додаткової угоди № 4 та конкретизовано період застосування ціни 4,184387 грн за 1 кВт/год з ПДВ, а саме з 01.04.2022 по 31.08.2022.

Отже, починаючи з 01.02.2022 та до 31.08.2022 включно, взаємовідносини між Комунальним підприємством "Луцьке підприємство електротранспорту" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" здійснювалися із застосуванням ціни електричної енергії у розмірі 4,184387 грн за 1 кВт/год з ПДВ, яка є меншою від первісно погодженої сторонами за результатами процедури закупівлі ціни 4,968 грн за 1 кВт/год на 0,783613 грн або 15,77 %.

Разом з тим колегія суддів враховує, що додаткові угоди №№ 1-5 прокурором не оспорюються, вимоги про визнання їх недійсними не заявлені, а тому правомірність їх укладення та відповідність вимогам п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" не входить до предмета доказування у цій справі.

Водночас наведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки дають змогу встановити динаміку зміни договірної ціни та перевірити дотримання сторонами передбаченого п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" граничного 10-відсоткового порогу збільшення ціни товару, який, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, обчислюється від ціни, визначеної сторонами за результатами проведення процедури закупівлі.

Укладення між Комунальним підприємством "Луцьке підприємство електротранспорту" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" додаткових угод № 6 від 30.09.2022, № 7 від 31.10.2022, № 8 від 07.12.2022 та № 9 від 09.01.2023, якими послідовно встановлювалася ціна електричної енергії у розмірі 4,674768 грн, 4,794768 грн, 4,914768 грн та 4,614768 грн за 1 кВт/год з ПДВ відповідно, сторонами не заперечується.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор виходить з того, що при оцінці дотримання встановленого п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" граничного 10-відсоткового порогу збільшення ціни за одиницю товару порівнянню підлягає ціна 4,184387 грн за 1 кВт/год, погоджена сторонами додатковою угодою № 4 від 22.04.2022 та поширена додатковою угодою № 5 від 30.09.2022 на період до 31.08.2022.

Колегія суддів вважає такий підхід помилковим.

Визначальним для вирішення спору є встановлення тієї величини, відносно якої законодавцем запроваджено 10-відсоткове обмеження на збільшення ціни товару.

Як вже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 дійшла висновку, що незалежно від кількості внесених змін та періодичності їх внесення протягом строку дії договору ціна за одиницю товару не може бути збільшена більш як на 10 відсотків від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами проведення процедури закупівлі.

Отже, правове значення для перевірки дотримання вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" має саме первісна договірна ціна, сформована за результатами конкурентної процедури закупівлі, оскільки лише така ціна є результатом змагальності учасників, відображає економічно найвигіднішу пропозицію переможця торгів та кореспондує меті правового регулювання, спрямованого на забезпечення ефективного та прозорого використання публічних коштів.

Водночас ціна, визначена попередніми додатковими угодами, укладеними сторонами в межах виконання договору, не набуває самостійного значення для цілей застосування п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки інше тлумачення фактично нівелювало б встановлене законодавцем обмеження та створювало б можливість для необмеженого перегляду істотних умов договору шляхом послідовного обчислення 10-відсоткового збільшення від кожної наступної зміненої ціни.

З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що при визначенні відповідності оспорюваних додаткових угод вимогам п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" порівнянню підлягає саме ціна електричної енергії у розмірі 4,968 грн за 1 кВт/год з ПДВ, погоджена сторонами під час укладення Договору про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу №23-22/231 від 12.01.2022 за результатами проведення процедури закупівлі.

Оскільки встановлена додатковими угодами № 6 від 30.09.2022, № 7 від 31.10.2022, № 8 від 07.12.2022 та № 9 від 09.01.2023 ціна електричної енергії у розмірі 4,674768 грн, 4,794768 грн, 4,914768 грн та 4,614768 грн за 1 кВт/год відповідно не перевищила ані первісну договірну ціну, ані максимально допустиме 10-відсоткове збільшення від неї, підстави для висновку про порушення сторонами вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" в цій частині відсутні.

Поряд із наведеним прокурор посилається на те, що додаткові угоди №6-9 були укладені після фактичного постачання електричної енергії за відповідні розрахункові періоди та поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до моменту їх укладення, що, на його переконання, суперечить положенням ст.ст. 632, 653 ЦК України та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Відповідно до ч.3 ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення сторонами домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Кореспондуючі положення містяться й у пункті 4 Додатку №3 до Договору, відповідно до якого, додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами, якщо сторони не погодять інший термін (строк) набрання чинності додатковою угодою.

Отже, сторони при укладенні Договору прямо передбачили можливість визначення у додатковій угоді іншого моменту набрання нею чинності, ніж дата її підписання, а відтак саме по собі поширення дії додаткових угод на правовідносини, які виникли до моменту їх укладення, не свідчить про невідповідність таких угод вимогам цивільного законодавства.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує специфіку електричної енергії як товару, постачання якого здійснюється безперервно протягом усього розрахункового періоду, тоді як фактичний обсяг споживання визначається за результатами такого періоду на підставі даних комерційного обліку та оформлюється відповідними первинними документами.

Водночас із умов Договору вбачається, що визначення остаточного обсягу поставленої електричної енергії, її вартості та проведення остаточних розрахунків здійснюються саме після завершення відповідного розрахункового періоду шляхом оформлення актів приймання-передачі, що узгоджується із погодженим сторонами механізмом визначення ціни, яка підлягає застосуванню у відповідному розрахунковому періоді.

Більше того, аналогічний порядок визначення моменту застосування погодженої сторонами ціни використовувався і при укладенні додаткових угод №№ 1-5, якими також встановлювалося застосування нової ціни з початку відповідного розрахункового періоду, тоді як зазначені додаткові угоди прокурором не оспорюються, що свідчить про послідовне застосування сторонами погодженого механізму виконання Договору та спростовує доводи про незаконність виключно оспорюваних додаткових угод з підстав їх ретроспективного застосування.

Водночас прокурором не наведено жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що погодження сторонами застосування нової ціни з першого дня відповідного розрахункового періоду призвело до перегляду вже остаточно виконаних зобов`язань, перегляду вартості вже оплаченої електричної енергії чи створило для будь-якої зі сторін нові майнові обов`язки після припинення зобов`язань належним виконанням, тоді як наведені доводи ґрунтуються виключно на формальному співставленні дат укладення додаткових угод та початку відповідних розрахункових періодів без урахування характеру спірних правовідносин, умов Договору та особливостей постачання електричної енергії.

Таким чином, саме по собі погодження сторонами застосування нової ціни до відповідного розрахункового періоду не дає підстав для висновку, що така зміна відбулася після виконання продавцем зобов`язання з передачі товару у розумінні правової позиції Великої Палати Верховного Суду, не суперечить положенням статей 631 та 653 ЦК України, відповідає погодженому сторонами порядку виконання Договору та, за встановлених у цій справі обставин, не свідчить про порушення статті 632 ЦК України.

Також прокурор зазначає, що укладення оспорюваних додаткових угод призвело до неправомірного зменшення обсягів закупівлі електричної енергії, які є істотною умовою Договору про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу від 12.01.2022 №23-22/231, не з підстав, визначених законодавством, а внаслідок безпідставного збільшення ціни за одиницю товару.

Однак наведені доводи не знаходять свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Як встановлено судом, відповідно до Додатку №1 до Договору про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу від 12.01.2022 №23-22/231, сторони визначили очікуваний обсяг постачання електричної енергії у кількості 7 000 000 кВт/год. Водночас матеріалами справи підтверджується, що протягом строку дії зазначеного договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" фактично поставлено Комунальному підприємству "Луцьке підприємство електротранспорту" 4 680 113 кВт/год електричної енергії на загальну суму 20 665 714,42 грн.

Сам по собі факт постачання електричної енергії у меншому обсязі, ніж очікувався сторонами на момент укладення договору, не свідчить про порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та не може автоматично ототожнюватися зі зміною істотних умов договору. Очікуваний обсяг закупівлі визначається виходячи із прогнозованої потреби замовника на момент проведення процедури закупівлі, тоді як фактичний обсяг поставки обумовлюється реальним споживанням товару протягом строку дії договору.

При цьому визначальним є встановлення причин, якими було обумовлено недосягнення очікуваного обсягу закупівлі, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між укладенням оспорюваних додаткових угод та фактичним скороченням обсягу поставленої електричної енергії.

Разом із тим прокурором не наведено та матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що саме укладення додаткових угод №6 від 30.09.2022, №7 від 31.10.2022, №8 від 07.12.2022 та №9 від 09.01.2023 стало причиною зменшення фактичного обсягу закупівлі електричної енергії, натомість встановлені судом обставини свідчать про протилежне.

Так, Договір про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу від 12.01.2022 №23-22/231 сторонами достроково не припинявся, виконувався протягом усього погодженого строку його дії, а постачання електричної енергії здійснювалося відповідно до фактичних потреб споживача.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що у зв`язку із введенням на території України воєнного стану та прийняттям розпорядження Луцького міського голови від 14.03.2022 №86 "Про роботу електротранспорту у місті Луцьку" Комунальне підприємство "Луцьке підприємство електротранспорту" здійснювало діяльність в умовах обмеженого режиму роботи, що об`єктивно зумовило зменшення кількості рухомого складу на маршрутах та, як наслідок, скорочення фактичного споживання електричної енергії. У подальшому на обсяги її споживання також вплинули запроваджені заходи з економії електроенергії, пов`язані з пошкодженням об`єктів енергетичної інфраструктури України.

Таким чином, досліджені судом докази у своїй сукупності свідчать, що зменшення фактичного обсягу поставленої електричної енергії було зумовлене об`єктивною зміною потреб споживача та особливостями здійснення його господарської діяльності в умовах воєнного стану, а не укладенням оспорюваних додаткових угод.

З врахуванням наведеного, твердження прокурора про те, що саме збільшення ціни за одиницю товару стало підставою для неправомірного зменшення обсягів закупівлі, є необґрунтованим, оскільки не підтверджується належними доказами та не спростовує встановлених судом фактичних обставин виконання сторонами Договору про постачання/закупівлю електричної енергії споживачу від 12.01.2022 №23-22/231.

Поряд із наведеним прокурор вважає, що укладення оспорюваних додаткових угод зумовило безпідставне отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" грошових коштів у сумі 818 578,14 грн, які підлягають поверненню як наслідок недійсності зазначених правочинів.

Однак наведені доводи не враховують правової природи заявленої вимоги та установлених під час апеляційного перегляду справи обставин.

Із змісту позовної заяви вбачається, що вимога про стягнення 818 578,14 грн не є самостійним способом захисту порушеного права, а є виключно похідною від вимоги про визнання недійсними додаткових угод №6 від 30.09.2022, №7 від 31.10.2022, №8 від 07.12.2022 та №9 від 09.01.2023. Саме із визнанням зазначених правочинів недійсними прокурор пов`язує виникнення обов`язку Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" повернути спірні кошти, вважаючи, що після втрати такими правочинами юридичної сили здійснені на їх виконання платежі залишаться без належної правової підстави.

Так, відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, застосування наслідків недійсності правочину можливе виключно у разі встановлення судом його недійсності.

Аналогічно положення статті 1212 ЦК України, на які також посилається прокурор, не можуть застосовуватися відокремлено від правової підстави виникнення спірних правовідносин, оскільки сам по собі факт отримання однією стороною грошових коштів ще не свідчить про їх безпідставність. Вирішальним є існування або відсутність належної правової підстави для такого набуття, а у спірних правовідносинах такою підставою є саме укладені між сторонами додаткові угоди.

Як уже зазначалося вище, під час апеляційного перегляду справи не встановлено підстав для визнання недійсними додаткових угод №6 від 30.09.2022, №7 від 31.10.2022, №8 від 07.12.2022 та №9 від 09.01.2023, а відтак відсутній і юридичний факт, з яким ст.ст. 216 та 1212 ЦК України пов`язують можливість застосування наслідків недійсності правочину чи повернення безпідставно набутого майна.

Здійснений прокурором розрахунок заявленої до стягнення суми також не може бути покладений в основу судового рішення, оскільки він виходить із правової передумови про недійсність оспорюваних додаткових угод та необхідність визначення вартості поставленої електричної енергії за іншими умовами Договору, яка, як встановлено судом апеляційної інстанції, свого підтвердження не знайшла.

Отже, оскільки заявлена прокурором вимога про стягнення коштів є похідною від вимоги про визнання недійсними оспорюваних додаткових угод, правові підстави для задоволення якої за результатами апеляційного перегляду справи не встановлені, відсутні й передбачені законом підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" 818 578,14 грн.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в межах ст.269 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що вони не спростовують наведених вище висновків суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність первісно визначеної сторонами ціни електричної енергії її середньоринковій вартості не можуть бути враховані судом, оскільки такі обставини не охоплюються предметом цього спору, адже прокурором не заявлено вимог щодо правомірності проведення процедури закупівлі чи укладення основного договору, а оспорюються виключно додаткові угоди №№ 6-9.

Посилання апелянта на те, що додаткова угода №5 не змінювала ціну за одиницю товару, а лише конкретизувала строк застосування ціни, визначеної додатковою угодою №4, не впливає на правильність висновків суду, оскільки незалежно від змісту зазначеної додаткової угоди визначальне правове значення для застосування п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" має первісна ціна товару, погоджена сторонами за результатами проведення процедури закупівлі, а не ціна, встановлена будь-якою з подальших додаткових угод.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, однак не спростовують наведених вище висновків, зводяться до незгоди з наданою судом правовою оцінкою встановлених обставин справи та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Згідно приписів ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 08 квітня 2026 року у справі №903/1200/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "15" липня 2026 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Романюк Ю.Г.