Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №910/7344/24 (910/1518/25) — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2026 р. Справа№ 910/7344/24 (910/1518/25)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Отрюха Б.В.

Сотнікова С.В.

за участю секретаря судового засідання: Карпової М.О.

у присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2. згідно витягу

від відповідача-1: ОСОБА_3. згідно ордеру

від відповідача-2: ліквідатор ОСОБА_4. (в режимі відеоконференції)

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 року

у справі №910/7344/24(910/1518/25) (суддя Яковенко А.В.)

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1

до 1. ОСОБА_1

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2"

про визнання недійсним договору та стягнення ІНФОРМАЦІЯ_3.

в межах справи №910/7344/24

за заявою ІНФОРМАЦІЯ_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 року у справі №910/7344/24(910/1518/25) позовні вимоги задоволено в повному обсязі, визнано недійсним Договір про надання юридичних послуг №3/02 від 26.02.2022, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2", присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" грошові кошти в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_3., присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 114 966,24 грн., присуджено до стягнення з ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 114 966,24 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 у справі №910/7344/24(910/1518/25) та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М.,судді:Сотніков С.В.,Доманська М.Л.

Разом з тим, у зв`язку з перебуванням судді Доманської М.Л. з 15.05.2026 по 19.05.2026 та з 20.05.2026 по 23.05.2026 у відпустці витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2026 для розгляду справи №910/7344/24(910/1518/25) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 19.05.2026 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 у справі №910/7344/24(910/1518/25), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7344/24(910/1518/25).

28.05.2026 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/7344/24(910/1518/25)/3212/26 від 27.05.2026 року витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду від 02.06.2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 у справі №910/7344/24 (910/1518/25) залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги.

08.06.2026 через систему "Електронний суд", тобто у встановлений судом строк, скаржником на виконання вимог ухвали суду від 02.06.2026 року подано заяву про усунення недоліків, до якої долучено докази сплати судового збору.

Ухвалою суду від 10.06.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 року у справі №910/7344/24(910/1518/25), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 25.06.2026 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

До початку судового засідання від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю адвоката в іншому судовому засіданні.

Судове засідання, призначене на 25.06.2026 року, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. з 16.06.2026 року по 29.06.2026 року та судді Отрюха Б.В. з 22.06.2026 року по 26.06.2026 року у відпустці.

Після виходу вказаних вище суддів з відпустки, ухвалою суду від 30.06.2026 року розгляд справи №910/7344/24(910/1518/25) призначено на 09.07.2026 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

03.07.2026 року через систему "Електронний суд" від ліквідатора ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" арбітражного керуючого ОСОБА_4. надійшла заява про участь у судовому засіданні 09.07.2026 року в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якої ухвалою суду від 06.07.2026 року вказану заяву було задоволено.

В судове засідання 09.07.2026 року з`явились представники скаржника та ІНФОРМАЦІЯ_1 (у приміщенні суду) та ліквідатор ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" арбітражний керуючий ОСОБА_4. (в режимі відеоконференції).

До початку судового засідання від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що 08.07.2026 між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_5 укладено договір №08-07/26 про надання правової допомоги та в цей же день адвокатом ОСОБА_5 через особистий кабінет системи "Електронний суд" було надіслано до Північного апеляційного господарського суду заяву про вступ у справу, як представника, та про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи.

Враховуючи дату укладення договору про надання ОСОБА_1. правової допомоги, адвокат ОСОБА_3. не зміг завчасно ознайомитись з матеріалами справи №910/7344/24(910/1518/25) та підготувати стратегію захисту його прав та інтересів.

Розглянувши в судовому засіданні заявлене представником скаржника клопотання про відкладення розгляду справи з наведених у ньому мотивів, заслухавши думку представників учасників справи, судова колегія відмовила у його задоволенні у зв`язку із безпідставністю та необґрунтованістю, про що в судовому засіданні постановлено ухвалу без оформлення окремого документа із занесенням її до протоколу судового засідання в порядку ч.5 ст.233 ГПК України.

При цьому, при прийнятті протокольної ухвали, судом було враховано, що згідно п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку лише у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Крім того, у відповідності до ч. 11 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Так, судом встановлено, що апеляційну скаргу від імені ОСОБА_1. було подано адвокатом ОСОБА_6. (ордер серії АР №1315640 від 07.05.2026, який долучено до апеляційної скарги).

До того ж, з матеріалів справи вбачається, що вказаний вище адвокат представляв інтереси ОСОБА_1. в суді першої інстанції, що підтверджується ордером серії АР №1271922 від 21.10.2025 року (т. 1, а.с. 180).

В свою чергу, матеріали справи не містять клопотань від ОСОБА_7. про припинення повноважень його адвоката (ОСОБА_6.), як представника у справі, а відтак відсутні підстави вважати, що повноваження останнього були припинені.

Наведені обставини дають підстави стверджувати про наявність у скаржника інших повноважних представників.

Сам по собі факт укладення договору про надання правничої допомоги напередодні судового засідання та вступ нового представника у справу не є безумовною підставою для відкладення її розгляду, при цьому колегія суддів враховує, що апеляційне провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 10.06.2026 року, у зв`язку з чим скаржник мав достатньо часу для забезпечення належного представництва своїх інтересів та організації правничої допомоги.

Посилання представника скаржника адвоката ОСОБА_5. на необхідність додаткового часу для підготовки стратегії захисту прав та інтересів клієнта колегія суддів також відхиляє, оскільки правова позиція скаржника, підстави незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та відповідні доводи вже викладені в апеляційній скарзі, яка була подана та підписана уповноваженим представником скаржника - адвокатом ОСОБА_6.

Отже, ОСОБА_7., як учасник провадження у справі у статусі відповідача, укладаючи договір про надання правничої допомоги з новим адвокатом, мав передати останньому всі документи, необхідні для підготовки до судового засідання.

Також судом встановлено, що 24.06.2026 року представником скаржника адвокатом ОСОБА_6. вже подавалося клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 25.06.2026 року. Водночас зазначене судове засідання не відбулося виключно у зв`язку з перебуванням суддів Сотнікова С.В. та Отрюха Б.В. у відпустці.

При розгляді даного клопотання про відкладення судом взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.07.2020 у справі №924/369/19 та від 01.10.2020 у справі №361/8331/18, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Заявником клопотання, в свою чергу, не доведено суду неможливості розгляду справи в судовому засіданні 09.07.2026 року.

За викладених обставин, оскільки матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, зважаючи на те, що відкладення є правом суду, а не обов`язком, враховуючи необґрунтованість заявленого клопотання, з метою недопущення безпідставного затягування розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлене представником скаржника клопотання про відкладення розгляду справи з викладених у ньому мотивів не підлягає задоволенню та вважає за можливе розглянути справу по суті спору за наявними у ній матеріалами.

Представник скаржника в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 року у справі №910/7344/24(910/1518/25) та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 в судовому засіданні (у приміщенні суду) та ліквідатор ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" арбітражний керуючий ОСОБА_4. (в режимі відеоконференції) проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

09.07.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/7344/24 про банкрутство ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2", провадження у якій відкрито ухвалою суду від 30.09.2024 року за заявою ІНФОРМАЦІЯ_1.

У лютому 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_11 звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1. та ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" про визнання недійсним укладеного між відповідачами Договору №3/02 надання юридичних послуг та стягнення з відповідача-1 на користь відповідача-2 коштів у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_3., отриманих ОСОБА_1 від підприємства-боржника у якості оплати наданих послуг.

Позовні вимоги гуртуються на фраудаторному характері спірного правочину, укладеного, при цьому, між пов`язаними особами.

За наслідками розгляду заявлених позовних вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 року у справі №910/7344/24 (910/1518/25) позов задоволено в повному обсязі, визнано недійсним Договір про надання юридичних послуг №3/02 від 26.02.2022, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2", присуджено до стягнення з ОСОБА_1. на користь ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" грошові кошти в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_3., присуджено до стягнення з ОСОБА_1. на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 114 966,24 грн., присуджено до стягнення з ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 114 966,24 грн.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції погодився з позивачем та дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог належними та допустимими доказами.

ОСОБА_1. з даним рішенням не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

За твердженням скаржника, судом першої інстанції не доведено, зокрема, що: внаслідок виконання Договору відповідач-2 став неплатоспроможним (або був на той час); дії відповідача-1 вчинені на шкоду кредитору; оплата по Договору є безпідставним зменшенням вартості активів.

Крім того, як вказує апелянт, сам факт пов`язаності сторін правочину не є достатньою підставою для визнання його недійсним, якщо відсутні докази заподіяння шкоди кредиторам або ознаки безоплатності.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування такого рішення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 26.02.2022 між ТОВ "Танос Текнолоджі" (надалі - "Замовник") та ФОП ОСОБА_1 (надалі - "Виконавець") укладено Договір №3/02 надання юридичних послуг (надалі - "Договір"), відповідно до якого виконавець зобов`язується надавати Замовнику наступні юридичні та консультаційні послуги, направлені на супровід укладання правочинів постачання товарів з-за кордону (імпорту), який включає наступні стадії, в тому числі, але не виключно: 1) консультація усна та письмова Замовника з вищезазначеного питання; 2) підшукання надійних постачальників необхідних товарів та послуг; 3) стадія переговорів з постачальником; 4) стадія підготовки договорів та додатків до них; 5) стадія підписання всіх необхідних юридичних документів; 6) робота з банком Замовника з питань купівлі іноземної валюти та оплати договорів; 7) розрахунки між сторонами договору поставки; 8) супровід товару на територіях інших держав; 9) розмитнення та сплата всіх пов`язаних обов`язкових платежів; 10) супровід товару на території України до місця приймання товару на склад замовника; 11) надання інших юридичних послуг, що випливають у процесі виконання вищевказаного договору. Ексклюзивні права. До предмету цього Договору входить правовий супровід всіх правочинів, що будуть укладені Замовником протягом всього строку цього Договору (відповідно до п.п. 1.1., 1.2 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору загальна вартість юридичних послуг відповідно до цього Договору становить 3% (три відсотки) від ціни правочинів, що укладаються Замовником протягом всього строку дії цього Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору замовник здійснює оплату послуг Виконавця за супровід кожного окремого правочину не пізніше 3-го банківського дня наступного за днем укладання кожного окремого правочину, укладання якого супроводжувалося за цим Договором. Оплата послуг за цим Договором може відбуватися авансом, тобто за вже надані послуги за правочином, який ще не укладено, але Замовник впевнений в тому, що він буде укладений у найближчий час.

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що після виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором, сторони підписують акт наданих послуг. Акти наданих послуг підписуються сторонами після укладання кожного окремого правочину та відповідної оплати наданих послуг Виконавця.

За змістом п.п. 4.1, 4.2 Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і його скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 4.1 цього договору та спливає 31.12.2022.

29.04.2022 між ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" та ФОП ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до Договору №3/02 про надання юридичних послуг, за змістом якої сторони виключили пункт 1.2 з тексту Договору; виклали п. 3.1 Договору у такій редакції: "3.1. Загальна вартість юридичних послуг відповідно до цього Договору становить ІНФОРМАЦІЯ_3.".

На виконання вимог вказаного Договору між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" було підписано та скріплено печатками акти надання послуг до Договору №3/02 від 26.02.2022, а саме:

- Акт №1 наданих послуг до договору №3/02 від 26.02.2022 від 09.03.2022 на суму 4 438 699,70 грн.;

- Акт №2 наданих послуг до договору №3/02 від 26.02.2022 від 28.03.2022 на суму 4 113 465,00 грн.;

- Акт №3 наданих послуг до договору №3/02 від 26.02.2022 від 29.04.2022 на суму 10 205 139,02 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку ІНФОРМАЦІЯ_1, укладений 26.02.2022 року між відповідачами правочин є недійсним, оскільки має ознаки фраудаторного правочину, а тому позивач просить стягнути сплачені кошти за оспорюваним правочином на користь боржника.

Погоджуючись з правомірними висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Частини 1 та 2 статті 42 КУзПБ визначають, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надає можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.

Як було зазначено вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 року відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2".

Оспорюваний Договір про надання юридичних послуг від 26.02.2022 року №3/02 укладений у межах трирічного строку до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2", а тому до даних правовідносин підлягає застосуванню стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

У постанові від 30.01.2019 у справі №911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.

Відповідно до статті 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що предметом останнього є надання ФОП ОСОБА_1 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" наступні юридичні та консультаційні послуги, направлені на супровід укладання правочинів постачання товарів з-за кордону (імпорту), який включає наступні стадії, в тому числі, але не виключно: 1) консультація усна та письмова Замовника з вищезазначеного питання; 2) підшукання надійних постачальників необхідних товарів та послуг; 3) стадія переговорів з постачальником; 4) стадія підготовки договорів та додатків до них; 5) стадія підписання всіх необхідних юридичних документів; 6) робота з банком Замовника з питань купівлі іноземної валюти та оплати договорів; 7) розрахунки між сторонами договору поставки; 8) супровід товару на територіях інших держав; 9) розмитнення та сплата всіх пов`язаних обов`язкових платежів; 10) супровід товару на території України до місця приймання товару на склад замовника; 11) надання інших юридичних послуг, що випливають у процесі виконання вищевказаного договору.

Частиною 1 статті 175 ГК України (чинний на момент укладання спірного договору) передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №911/5358/14.

За фактом надання послуг за спірним договором сторонами підписано та скріплено печатками Акт №1 від 09.03.2022 наданих послуг до договору №3/02 від 26.02.2022 на суму 4438699,70 грн.; Акт №2 від 28.03.2022 наданих послуг до договору №3/02 від 26.02.2022 на суму 4113465,00 грн.; Акт №3 від 29.04.2022 наданих послуг до договору №3/02 від 26.02.2022 на суму 10205139,02 грн.

Так, згідно актів наданих послуг відповідачем надано юридичні та консультаційні послуги з укладання контрактів НОМЕР_2 від 27.02.2022 на постачання ІНФОРМАЦІЯ_4, №б/н від 03.03.2022 на ІНФОРМАЦІЯ_5, НОМЕР_3 від 06.03.2022 на постачання ІНФОРМАЦІЯ_6, НОМЕР_4 від 26.03.2022, НОМЕР_5 від 11.03.2022, НОМЕР_6 від 07.03.2022 з чотирма специфікаціями.

Таким чином, надані на підтвердження фактичного виконання Договору №3/02 від 26.02.2022, з урахуванням Додаткової угоди №1 від 29.04.2022, акти надання послуг не надають суду можливості встановити реальність таких господарських операцій із надання боржнику юридичних послуг.

Місцевий господарський суд зазначив, що надання юридичних послуг за актами надання послуг мало місце лише на протязі двох місяців (з 26.02.2022 по 29.04.2022), у той час як загальна вартість цих послуг складає ІНФОРМАЦІЯ_3.

Із наведеного слідує, що ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" сплачено на користь ФОП ОСОБА_1. грошові кошти в сумі ІНФОРМАЦІЯ_3. за надані фактично за два місяці послуги, щодо яких відсутні жодні ідентифікуючи ознаки, з яких можливо було би встановити реальність цих господарських операцій та їх фактичний результат.

Крім того, здійснюючи оцінку обставин з точки зору фінансових правовідносин та наслідків впливу оспорюваного правочину, судом першої інстанції правомірно зазначено наступне.

27.02.2022 між ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" та ІНФОРМАЦІЯ_7 укладено договір про закупівлю товару НОМЕР_7 від 27.02.2022.

02.03.2022 на виконання договору ІНФОРМАЦІЯ_8 перерахувало на рахунок відповідача-1 передоплату за товар на загальну суму ІНФОРМАЦІЯ_9

Як вбачається із виписки по рахунку № НОМЕР_1 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" 02.03.2022 одразу було зроблено два платежі по 500 000,00 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_1. на виконання договору про надання юридичних послуг №3/02 від 26.02.2022. Аналогічний платіж на суму 500 000,00 грн проведений також 03.02.2022. Між тим, на виконання договору про закупівлю товару НОМЕР_7 від 27.02.2022 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" поставлено ІНФОРМАЦІЯ_8 товару всього лише на суму 4 200 000, 00 грн (встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 у справі № 910/13533/22).

07.03.2022 між ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" та ІНФОРМАЦІЯ_8 було укладене договір про закупівлю товару №07-03/1, на виконання якого ІНФОРМАЦІЯ_8 цього ж дня було перераховано грошові кошти у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_10. При цьому, відповідачем-1 здійснено поставку товару лише на суму 15 678 000,00 грн. (встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 у справі №910/12690/22). Цього ж дня, ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" знову перераховано 500 000,00 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_1. на виконання договору про надання юридичних послуг №3/02 від 26.02.2022.

08.03.2022 між ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" та ІНФОРМАЦІЯ_8 було укладено договори про закупівлю товару №08-03/1 та № 08-03/5. На виконання договору №08-03/1 від 08.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_8 09.03.2022 перерахувало ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" 444 541 500,00 грн. попередньої оплати. Поряд з тим, товар по договору був поставлений ІНФОРМАЦІЯ_8 частково лише на суму 274 013 733,50 грн. (встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2023 у справі №910/13531/22). На виконання договору №08-03/5 від 08.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_8 11.03.2022 перерахувало ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" 287 100 000,00 грн. попередньої оплати. При цьому, відповідачем здійснено поставку товару лише на суму 232 570 800,00 грн. (встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2023 у справі №910/13530/22). Між тим, як вбачається із виписки по рахунку № НОМЕР_1 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" 08.03.2020 перераховано 500 000,00 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_1., 09.03.2022 теж перераховано 500 000,00 грн, цього ж дня (09.03.2022) також перераховано 160 000,00 грн, 10.03.2022 перерахувало 990 000,00 грн та 11.03.2022 перераховано 990 000,00 грн. По всіх вищезазначених фінансових операція призначення на виконання договору про надання юридичних послуг №3/02 від 26.02.2022.

14.03.2022 між ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" та ІНФОРМАЦІЯ_8 було укладено договори про закупівлю товару №14-03/1 та №14-03/2. На виконання договору №14-03/1 від 14.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_8 17.03.2022 перерахувало ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" 59 808 000,00 грн попередньої оплати. Доставка товару була здійснена в повному обсязі, втім із затримкою в 12 діб (встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі №910/13417/22). На виконання договору №14-03/2 від 14.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_8 17.03.2022 перерахувало ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" 444 541 500,00 грн. попередньої оплати. Поряд з тим, на виконання договору товару поставлено не було (встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі №910/13416/22). Між тим, як вбачається із виписки по рахунку № НОМЕР_1 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" 15.03.2022 перераховано 990 000,00 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_1., 23.03.2022 перераховано 150 000,00 грн, 01.04.2022 перераховано 2 272 164,70 грн, 04.04.2022 перераховано 10 000 000,00 грн, 19.04.2022 перераховано 205 000,00 грн та 29.04.2022 ще перераховано 139,02 грн. По всіх вищезазначених фінансових операція в призначеннях також вказано на виконання договору про надання юридичних послуг №3/02 від 26.02.2022.

Таким чином, за договорами про закупівлю товару НОМЕР_7 від 27.02.2022, №04-03/2 від 04.03.2022, №07-03/1 від 07.03.2022, №№08-03/1, №08-03/5 від 08.03.2022 та №14-03/2 від 14.03.2022 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" взяло на себе зобов`язання щодо поставки ІНФОРМАЦІЯ_8 товару на загальну суму 1 457 106 500,00 грн. Поряд з тим, на виконання усіх зазначених договорів ІНФОРМАЦІЯ_8 було поставлено товар лише на суму 586 270 533,50 грн.

Водночас, на виконання оскаржуваного договору про надання правової допомоги, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 було сплачено грошові кошти у загальному розмірі ІНФОРМАЦІЯ_3.

Також варто відзначити момент, коли за вищеперерахованими договорами зобов`язання ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" по поставці товару ІНФОРМАЦІЯ_8 набули статусу "Прострочено", а саме:

за НОМЕР_7 від 27.02.2022 - з 01.04.2022,

за № 04-03/2 від 04.03.2022 - з 06.04.2022,

за №07-03/1 від 07.03.2022 - з 29.03.2022,

за №08-03/1 від 08.03.2022 - з 25.03.2022,

за №08-03/5 від 08.03.2022 - з 26.03.2022,

за №14-03/1 від 14.03.2022 - з 01.04.2022,

за №14-03/2 від 14.03.2022 (з урахуванням додаткової угоди №1) - з 17.08.2022.

При цьому, коли зобов`язання ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" перед ІНФОРМАЦІЯ_8 масово почали набувати статусу "Прострочено" з рахунків ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" та рахунок ФОП ОСОБА_1 були здійснені найбільші грошові перекази, зокрема: 01.04.2022 перераховано 2 272 164,70 грн та 04.04.2022 перераховано 10 000 000,00 грн.

Крім того, судом встановлено, що статус ФОП ОСОБА_1. припинено 04.05.2022, тобто через п`ять днів після повної оплати спірного договору.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 (провадження №61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоб юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором.

У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21(920/868/21).

З огляду на викладене, вбачається, що у ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" була наявна кредиторська заборгованість перед ІНФОРМАЦІЯ_7, про яку боржник знав на момент перерахування коштів за спірним договором.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що вчинення дій, спрямованих на виведення зі складу майнових активів ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" грошових коштів розцінюється як дії, спрямовані на унеможливлення погашення кредиторської заборгованості та, як наслідок, відновити платоспроможність Боржника.

Також, позивач в позовній заяві вказував, що виведення майна (переказ коштів) з володіння боржника здійснено за участі пов`язаних осіб.

Згідно ст. 1 КУзПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб, передбачених у статті 1 КУзПБ, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу (аналогічний висновок викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 906/43/22 (906/458/22)).

Системний аналіз частин першої та другої ст. 42 КУзПБ дозволяє дійти висновку про те, що її структура визначає різні умови застосування підстав для визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

Тоді як частиною другою статті 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

Тобто саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою має наслідком його недійсність.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №910/862/22(910/5477/23), від 24.04.2024 у справі №925/1577/20(925/288/23), від 23.04.2024 у справі №925/1577/20(925/129/23), від 30.05.2024 у справі №925/1577/20(925/147/23).

Так, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 05.01.2021 та по 09.06.2022 кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" був ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 підпадає під визначення заінтересованої особи, як особи, під контролем якої перебував боржник, та одночасно є особою, якою укладено оспорюваний правочин, а тому апелянт має сукупно ознаки особи, щодо якої наявні обґрунтовані підстави вважати її заінтересованою.

Твердження апелянта на те, що сам факт пов`язаності сторін правочину не є достатньою підставою для визнання його недійсним, якщо відсутні докази заподіяння шкоди кредиторам або ознаки безоплатності, колегією суддів відхиляються, оскільки з рештою не спростовують факт укладення спірного договору боржником із заінтересованою особою, що згідно з частиною 2 статті 42 КУзПБ є самостійною підставою для визнання правочину недійсним без жодних додаткових умов, таких як порушення прав боржника або кредиторів, настання загрози неплатоспроможності або недостатність майна для задоволення вимог кредиторів внаслідок укладання такого правочину.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний правочин має ознаки фраудаторного.

В свою чергу, встановлення фраудаторності договору є достатньою та самостійною підставою визнання його недійсним та застосування наслідків його недійсності (постанова Верховного Суду від 05.04.2023 року в справі №523/17429/20). Належним способом захисту права / інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), є повернення відповідного майна боржнику.

За наведених обставин суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що зміст оспорюваного Договору №3/02 надання юридичних послуг від 26.02.2022 не відповідає критеріям розумності та добросовісності, є фраудаторним, оскільки боржником унаслідок укладення такого договору із заінтересованою особою стосовно боржника сплачено на користь відповідача-1 грошові кошти в сумі ІНФОРМАЦІЯ_3. фактично без відповідних майнових дій відповідача в період входження в процедуру банкрутства, за відсутності економічно обґрунтованої мети та за наявності скрутного фінансового становища поряд з невиконаними зобов`язаннями перед іншими кредиторами, що суперечить вимогам законодавства та є підставою для визнання його недійсними у відповідності до ч.1 ст. 215, 234 ЦК України та ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, оскільки Договір №3/02 про надання юридичних послуг від 26.02.2022 року визнаний судом недійсним, а тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позовна вимога про застосування наслідків недійсності такого правочину у вигляді стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" грошових коштів у сумі 18757303,72 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В свою чергу, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що акти надання послуг є первинними документами, які самі по собі підтверджують реальність спірних господарських операцій.

Як правильно встановив суд першої інстанції, надані акти не містять відомостей, які б дозволяли ідентифікувати фактичний обсяг, зміст та результат наданих послуг. Зокрема, в актах відсутня конкретизація виконаних робіт, їх обсягу, періоду виконання, а також інших відомостей, які б підтверджували фактичне надання послуг за договором.

При цьому судом враховано, що предмет укладеного між сторонами договору охоплював одинадцять різних видів послуг, зокрема пошук постачальників, проведення переговорів, супровід поставок, митне оформлення та інші дії, які мали виконуватися щодо шести окремих зовнішньоекономічних контрактів упродовж лише двох місяців - з 26.02.2022 по 29.04.2022.

За таких обставин саме на апелянта, як на особу, яка отримала від боржника значні грошові кошти напередодні виникнення його неплатоспроможності, покладався обов`язок надати належні та допустимі докази, які б усували обґрунтовані сумніви щодо реальності спірних господарських операцій. Однак таких доказів матеріали справи не містять.

Також відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що сума спірних платежів не могла спричинити неплатоспроможність боржника, оскільки для оцінки наявності ознак фраудаторності правочину визначальним є не арифметичне співвідношення суми правочину до загального обсягу зобов`язань боржника, а обставини його вчинення, зокрема здійснення платежів у період, коли зобов`язання боржника перед кредиторами вже набули статусу прострочених, що у цій справі обґрунтовано встановлено судом першої інстанції.

Не беруться до уваги і доводи апеляційної скарги про відсутність на момент вчинення спірних правочинів ознак неплатоспроможності боржника чи судових рішень про стягнення заборгованості, оскільки для застосування статті 42 КУзПБ не вимагається встановлення таких обставин на дату вчинення правочину, а достатнім є його вчинення у межах трирічного періоду, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, та заподіяння ним шкоди кредиторам.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В силу положень п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 року у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 року у справі №910/7344/24 (910/1518/25) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 року у справі №910/7344/24(910/1518/25) залишити без змін.

3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4.Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 15.07.2026 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Б.В. Отрюх

С.В. Сотніков