Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №910/4434/25 (910/333/26) — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2026 р. Справа№ 910/4434/25 (910/333/26)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Отрюха Б.В.

Остапенка О.М.

за участі секретаря Вага В.В.

та за участю представників сторін:

від позивача: Куренний С.В. орд.;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.04.2026 про вжиття заходів забезпечення позову

у справі №910/4434/25(910/333/26) (суддя Мандичев Д.В.)

за позовною заявою Ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонагрі" арбітражного керуючого Ципляка Павла Сергійовича

до ОСОБА_1

про визнання недійсним правочину та повернення майна

в межах справи №910/4434/25

за заявою Акціонерного товариства "Банк Альянс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонагрі" (ідентифікаційний номер 40733736)

про банкрутство,

УСТАНОВИВ:

Господарський суд міста Києва своєю ухвалою від 28 квітня 2026 року задовольнив повністю заяву Ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонагрі" арбітражного керуючого Ципляка Павла Сергійовича про забезпечення позову і наклав арешт на транспортний засіб - Toyota Camry, 2019 року випуску, № шасі НОМЕР_1 .

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції накладено арешт на майно особи, яка не є відповідачем або іншою залученою особою у справі, оскільки на момент постановлення ухвали (28.04.2026) транспортний засіб Toyota Camry, 2019 року випуску, №шасі НОМЕР_1 , вже не належав ОСОБА_1 та не перебував у його власності чи володінні; суд першої інстанції одночасно встановив, що транспортний засіб вже вибув із власності відповідача, але при цьому обґрунтував необхідність арешту ризиком його подальшого відчуження відповідачем; суд не надав належної оцінки тому, що доводи позивача про нібито фраудаторний характер спірного правочину мають очевидно необґрунтований характер та не підтверджені належними і допустимими доказами, а спірний договір купівлі-продажу транспортного засобу є оплатним правочином, відповідач здійснив оплату вартості транспортного засобу у розмірі, визначеному сторонами у договорі, що спростовує доводи позивача про безоплатне або удаване вибуття майна з власності боржника; суд першої інстанції не встановив, яким саме чином невжиття арешту транспортного засобу, який вже не належить відповідачу, може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду саме щодо відповідача; неподання договору на момент розгляду заяви про забезпечення позову не може розцінюватися як обставина, що підтверджує обґрунтованість заяви позивача або наявність підстав для арешту транспортного засобу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, посилаючись на те, що після відкриття провадження у даній справі спірний транспортний засіб вже було двічі відчужено (19.02.2026 відповідачем на користь ТОВ "Автосаміт Укравто" та 24.02.2026 на користь ОСОБА_2 ), тому позивачем була подана заява про забезпечення позову, оскільки подальше відчуження значно ускладнило або зробило б неможливим виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову; позов у даній справі обґрунтовано наявністю значного розміру кредиторської заборгованості, відчуження транспортного засобу після подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, прийняття рішення про його відчуження особою, яка не була учасником товариства, відчуження в період наявної заборони та за заниженою ціною; після отримання доказів щодо відчуження автомобіля позивачем була подана заява про зміну предмету позову та залучення ОСОБА_2 в якості співвідповідача, які були задоволені ухвалою суду від 27.05.2026; вирішення питання щодо обґрунтованості позовних вимог є предметом розгляду спору по суті, а не розгляду заяви про забезпечення позову; позивачем доведено реальність ризику невиконання рішення суду.

09.07.2026 відповідач подав клопотання про долучення доказів - документу Міністерства економіки України "Транспортні засоби: розрахунок вартості" від 14.04.2025 щодо середньоринкової вартості транспортного засобу, а також заявив клопотання про поновлення строку на його подання.

11.07.2026 позивач подав заперечення на клопотання про долучення доказів.

11.07.2026 позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України.

Учасники справи належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвал суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що підтверджується довідками про доставку електронного документа до електронних кабінетів.

Неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, тому суд, на підставі ч.12 ст. 270 ГПК України, ухвалив здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Клопотання відповідача про долучення доказів відхилене судом, оскільки наданий ним доказ не стосується предмету розгляду даного апеляційного розгляду.

Клопотання позивача про зупинення провадження у справі відхилене судом, оскільки судом переглядається ухвала суду про забезпечення позову, а не розглядається справа по суті спору, а відповідачем клопотання про зупинення апеляційного провадження не заявлялось.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/4434/25 за заявою Акціонерного товариства "Банк Альянс" про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонагрі".

15.01.2026 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонагрі" арбітражного керуючого Ципляка Павла Сергійовича до ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору купівлі-продажу транспортного засобу та зобов`язання відповідача повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Бонагрі" транспортний засіб - Toyota Camry, 2019 року випуску, № шасі НОМЕР_1 .

Позов мотивований тим, що усвідомлюючи наявність заборгованості перед Акціонерним товариством "Банк Альянс" за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 12.06.2019 №19-088/ЮК та подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, в день винесення ухвали про прийняття судом до розгляду поданої заяви (14.04.2025) боржник створює ряд документів, спрямованих на підготовку до відчуження транспортного засобу, зокрема, в цей день директором Сафроновою Г.В. підписується наказ без номера "Про продаж та переоформлення автомобіля", відповідно до якого у зв`язку з продажем автомобіля уповноважується ОСОБА_3 на здійснення дій з продажу та переоформлення автомобіля.

У цей же час, ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.04.2025 у справі №910/4434/25 було заборонено власнику майна (органу, уповноваженому управляти майно) боржника та Товариству з обмеженою відповідальністю "Бонагрі", зокрема, відчужувати основні засоби.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 18.03.2026. Витребувано у Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України копій актових записів цивільного стану про дітей ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).

03.03.2026 до Господарського суду міста Києва надійшов лист Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

17.03.2026 до Господарського суду міста Києва надійшов лист Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 відкладено судове засідання на 15.04.2026.

14.04.2026 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 відкладено судове засідання у справі №910/4434/25 (910/333/26) на 24.04.2026. Зобов`язано ОСОБА_1 надати суду у строк до 22.04.2026 (включно): договір купівлі-продажу №8045/2026/5956307 від 19.02.2026; акт приймання-передачі товару від 19.02.2026.

23.04.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб - автомобіль Toyota Camry, 2019 року випуску, № шасі НОМЕР_1 , до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду вказаного позову.

Заява обгрунтована наступними обставинами:

- після прийняття до розгляду позову, відповідач з метою перешкоджання виконанню рішення у майбутньому здійснив відчуження ТЗ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосаміт Укравто" (код ЄДРПОУ 14369855), про що відповідач зазначає у своїх поясненнях від 13.04.2026;

- позивачем було здійснено запит до Головного сервісного центру МВС з метою підтвердження чи спростування вказаних даних;

- листом від 22.04.2026 сервісний центр повідомив, що транспортний засіб, що є предметом спору, 26.02.2026 був зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №ДП-0000226 від 24.02.2026;

- отже, з моменту відкриття провадження у цій справі, ТЗ вже двічі було перепродано. Подальший такий перепродаж унеможливить виконання рішення в частині повернення транспортного засобу Позивачеві, в разі задоволення в цій частині позову;

- за таких обставин, ліквідатор вбачає наявність реальної загрози невиконання судового рішення у зазначеній частині у разі задоволення позову, у зв`язку з чим звертається до суду із цією заявою про забезпечення позову;

- позивачем планується подання клопотання про залучення співвідповідача ОСОБА_2 , проте наразі це є ускладненим з огляду на відмову ГСЦ надати копію договору з огляду на захист персональних даних. Після отримання копії договору (у випадку задоволення судом клопотання про витребування доказів, яке подається окремо) буде подано відповідне клопотання.

Оскаржуваною ухвалою від 28 квітня 2025 суд першої інстанції заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонагрі" арбітражного керуючого Ципляка Павла Сергійовича задовольнив повністю та із метою забезпечення позову наклав арешт на транспортний засіб - автомобіль Toyota Camry, 2019 року випуску, № шасі НОМЕР_1 .

При цьому суд виходив із того, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, неможливості їх захистити в межах одного цього судового провадження без нових звернень позивача до суду в разі подальшого відчуження відповідачем спірного рухомого майна.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно зі статтею 137 ГПК України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Як вбачається із оскарженої ухвали, заявник, звертаючись із заявою про забезпечення позову, вказував, що після відкриття провадження у справі спірне майно (транспортний засіб), яке позивач просить витребувати на свою користь, вже двічі було відчужене - 19.02.2026 відповідачем на користь ТОВ "Автосаміт Укравто" та 24.02.2026 ТОВ "Автосаміт Укравто" - на користь ОСОБА_4 , тому невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

У постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, аналізуючи питання забезпечення позову в контексті необхідності обґрунтувати припущення про можливість власника розпоряджатися своїм майном, зазначила, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 р. у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23.

Таким чином, наведені у заяві про забезпечення позову обставини підтверджують обґрунтоване припущення заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду.

Посилання відповідача на те, що майно, яке арештоване судом, належить іншій особі, відхиляються судом, оскільки за приписами статей 136, 137 ГПК України, забезпечення позову може вчинятись щодо майна осіб, які можуть стати учасниками справи, і позивачем було заявлене відповідне клопотання про залучення ОСОБА_2 в якості співвідповідача.

Застосовані судом заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на транспортний засіб - автомобіль Toyota Camry, 2019 року випуску, № шасі НОМЕР_1 , є співмірними із позовними вимогами, які позивач заявив, мають тимчасовий характер та спрямовані на забезпечення збереження status quo до остаточного вирішення спору.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов підставного висновку про те, що заява про вжиття заходів до забезпечення позову підлягає задоволенню.

Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування ухвали господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та прийнята відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні. Отже, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 28 квітня 2026 року - без змін.

2. Матеріали оскарження повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15.07.2026.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Б.В. Отрюх

О.М. Остапенко