Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №910/1253/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2026 р. Справа№ 910/1253/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 11.06.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Дарницької окружної прокуратури міста Києва

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026

про залишення позову без розгляду

повний текст ухвали складено 14.04.2026

у справі № 910/1253/26 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва

в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного підприємства "Орєст"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

про розірвання договору та повернення земельної ділянки територіальній громаді, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Дарницької окружної прокуратури міста Києва (прокурор), виступаючи в інтересах держави, в особі Київської міської ради (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Орєст" (відповідач), в якому просив: розірвати договір оренди земельної ділянки, яка розташована на Дніпровській Набережній (район затоки Берковщина) у Дарницькому районі міста Києва з кадастровим номером 8000000000:90:141:0006 площею 3,9616 га, укладений 25.06.2004 між Київською міською радою та Приватним підприємством "Орєст", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 25.06.2004 та зареєстрований в реєстрі за № 636, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 23.07.2004 за № 63-6-00143; зобов`язати Приватне підприємство "Орєст" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку, яка розташована на Дніпровській Набережній (район затоки Берковщина) у Дарницькому районі міста Києва з кадастровим номером 8000000000:90:141:0006 площею 3,9616 га у стані, придатному для її подальшого використання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач ухиляється від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, а також не використовує земельну ділянку за її цільовим призначенням, у зв`язку з чим наявні підстави для розірвання відповідного договору в судовому порядку та повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1253/26, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/1253/26 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 у справі № 910/1253/26 позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування прийнятої ухвали судом першої інстанції зазначено, що прокуратурою не підтверджено бездіяльності Київської міської ради щодо захисту інтересів держави, що виключає можливість представництва інтересів прокурором, у зв`язку з чим позов підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка вибула з фактичного володіння відповідача, оскільки перейшла в управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 у справі № 910/1253/26, 24.04.2026 Дарницька окружна прокуратура міста Києва звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 у справі № 910/1253/26 про залишення позову без розгляду та направити справу № 910/1253/26 для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване судове рішення судом першої інстанції прийнято з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що є підставою для його скасування.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції неправильно застосовано приписи статті 131-1 Конституції України, статей 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», статей 11, 15, 16, 316, 317, 319, 321, 525, 526, 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, статей 93, 96, 141 Земельного кодексу України, а також порушено положення статей 2, 42, 53, 55, 73, 74, 86, 183, 202, 234, 236 Господарського процесуального кодексу України.

За доводами скаржника, прокуратурою надано докази того, що Київська міська рада була обізнана про тривале порушення відповідачем умов договору оренди та наявність підстав для його розірвання, однак не вживає належних заходів на захист інтересів держави.

Скаржник зазначає, що прокуратурою дотримано порядок встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення до суду з цим позовом, на підтвердження чого надано копії відповідних документів, а тому є безпідставними висновки суду першої інстанції щодо не підтвердження прокуратурою бездіяльності Київської міської ради щодо захисту інтересів держави, що виключає можливість представництва інтересів прокурором.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2026 матеріали апеляційної скарги Дарницької окружної прокуратури міста Києва у справі № 910/1253/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/1253/26.

11.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/1253/26.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1253/26 за апеляційною скаргою Дарницької окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 та призначено розгляд справи на 11.06.2026.

27.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.

10.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі, які за своїм змістом є доповненнями до апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Згідно з частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки зазначені доповнення до апеляційної скарги подані поза межами строку на апеляційне оскарження, в межах якого допускається доповнення чи зміна апеляційної скарги, вони підлягають залишенню без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Дарницької окружної прокуратури міста Києва слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 у справі № 910/1253/26 залишити без змін, з наступних підстав.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", частина 3 статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Частини 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору, і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 виснувала, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації.

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Верховний Суд у постанові від 20.04.2023 у справі № 922/5002/21 звернув увагу на те, що «критерій «розумності», який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися судом з урахуванням великого кола чинників. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення або про можливе порушення інтересів держави та вжиті ним заходи з моменту виникнення такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави. Схожі за змістом висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 913/124/10, від 08.04.2021 у справі № 925/11/19.

Метою дотримання встановленого законом правила щодо повідомлення компетентного органу є те, щоб саме цей орган захищав інтереси держави. Прокурор повідомляє орган про стверджуване порушення і просить його відреагувати для захисту інтересів держави.

Щоб інтереси держави не залишалися незахищеними, прокурор з дотриманням вимог щодо повідомлення компетентних органів може звертатися до суду виключно у разі їх бездіяльності або якщо такий орган взагалі відсутній.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовом у даній справі, позовні вимоги прокурором були обґрунтовані тим, що в ході здійснення нагляду за проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42023102020000027 від 21.03.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 190 Кримінального кодексу України, Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва встановлено порушення інтересів держави при використанні Приватним підприємством "Орєст" комунальної земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:141:0006, а саме: систематичне ухилення орендаря від сплати в повному обсязі орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 25.06.2004, а також порушення умов вказаного договору щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням, оскільки підприємство у порушення пункту 8.4 договору з 2004 року так і не приступило до забудови орендованої земельної ділянки. Посилаючись на вказані обставини, прокурор вважає наявність підстав для розірвання договору в судовому порядку та зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку.

В обгрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради, прокурором у позовній заяві зазначено про те, що на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Дарницька окружна прокуратура міста Києва листами від 23.01.2024 № 46-409ВИХ-24, від 06.01.2025 №46-63ВИХ-25 та від 03.12.2025 № 46-7372ВИХ-25 повідомила Київську міську раду про виявлені порушення вимог законодавства під час користування Приватним підприємством "Орєст" спірною земельною ділянкою та недотримання орендарем вимог договору оренди.

Відповіді на вказані листи надано Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що є структурним підрозділом Київської міської ради (листи від 26.01.2024 № 05716-1159, від 23.01.2025 № 057-984, від 09.12.2025 № 057-16171), з яких, як вважає прокурор, вбачається, що Київською міською радою не вжито заходів цивільно-правового характеру щодо порушених у листах прокуратури питань.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, вказані твердження прокурора щодо підстав представництва є помилковими.

Так, як вбачається з матеріалів справи, у листі від 23.01.2024 № 46-409ВИХ-24 Дарницька окружна прокуратура міста Києва повідомляла Київську міську раду про те, що прокуратурою, в ході здійснення нагляду за проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 42023102020000027 від 21.03.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 190 Кримінального кодексу України, було встановлено, що: рішенням Київської міської ради від 27.11.2003 № 236/1111 передано в оренду Приватному підприємству "Орєст" земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:141:0006) площею 3,9616 га, в тому числі 1,10 га прибережної захисної смуги та площею 0,52 га водної акваторії, та на виконання зазначеного рішення укладено договір оренди від 25.06.2004; прокуратурою встановлено, що вказана земельна ділянка включає в себе не лише 1,10 га прибережної захисної смуги і 0,52 га водної акваторії, а майже вся її територія відноситься до озеленених територій загального користування рекреаційного призначення та на них розташована зона повітряних ліній електропередач, тому в силу закону відноситься до категорії земель обмежено оборотоздатних об`єктів, на яких заборонено будівництво; Товариство з обмеженою відповідальністю "Орєст" ухиляється від сплати орендної плати за договором оренди (за період з 2019 року по 2023 рік товариством сплачено менше орендної плати, ніж задекларовано до сплати).

У вказаному листі зазначено, що з метою вирішення питання щодо наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру на захист інтересів держави, прокуратура просила надати інформацію про вжиті заходи реагування цивільно-правового характеру щодо усунення вказаних порушень.

У відповідь на вказаний лист від 23.01.2024 № 46-409ВИХ-24 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що є структурним підрозділом Київської міської ради, листом від 26.01.2024 № 05716-1159 повідомлено, що проект рішення Київської міської ради про розірвання договору оренди (справа 440360301/А-27296) направлено до Київської міської ради листом Департаменту від 03.10.2019 № 05715-СЛ-2171. Відповідно до регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07.07.2016 № 579/579, вказаний проект рішення внесено на розгляд Київської міської ради за № 08/231-3038/ПР від 04.10.2019.

У подальшому, Дарницька окружна прокуратура міста Києва направила Київській міській раді листа від 06.01.2025 № 46-63ВИХ-25. Зміст листа Дарницької окружної прокуратури міста Києва від 06.01.2025 № 46-63ВИХ-25 є ідентичним змісту листа прокуратури від 23.01.2024 № 46-409ВИХ-24.

У відповідь на вказаний лист від 06.01.2025 № 46-63ВИХ-25 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що є структурним підрозділом Київської міської ради, листом від 26.01.2024 № 05716-1159 повідомлено, що інформація по суті надавалась листом Департаменту від 26.01.2024 № 05716-1159 та залишається актуальною.

Також, 03.12.2025 Дарницька окружна прокуратура міста Києва направила Київській міській раді листа№ 46-7372ВИХ-25. Вказаний лист Дарницької окружної прокуратури міста Києва від 03.12.2025 № 46-7372ВИХ-25 за змістом є ідентичним листам прокуратури від 23.01.2024 № 46-409ВИХ-24 та від 06.01.2025 № 46-63ВИХ-25.

У відповідь на вказаний лист прокуратури від 03.12.2025 № 46-7372ВИХ-25 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що є структурним підрозділом Київської міської ради, листом від 09.12.2025 № 057-16171 повідомлено, що проект рішення Київської міської ради про розірвання договору оренди (справа 440360301/А-27296) направлено до Київської міської ради листом Департаменту від 03.10.2019 № 05715-СЛ-2171. Відповідно до регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07.07.2016 № 579/579, вказаний проект рішення внесено на розгляд Київської міської ради за № 08/231-3038/ПР від 04.10.2019.

Зазначеним листом від 09.12.2025 № 057-16171 Департаментом також повідомлено прокуратуру про те, що відповідно до листа ГУ ДПМ у м. Києві від 10.11.2025 № 31913/26-15-13-01-13 станом на 01.11.2025 за Приватним підприємством "Орєст" обліковується податковий борг по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 2 285,9 тис. грн. Про необхідність погашення вказаної заборгованості Приватне підприємство "Орєст" інформовано листом Департаменту від 13.11.2025 № 057-14640. Згідно з листом від 04.12.2025 № 0412-01 Приватне підприємство "Орєст" планує сплатити всю суму заборгованості зі сплати за землю до 01.04.2026. У разі непогашення вказаної заборгованості Департаментом буде передано Управлінню захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва секретаріату Київської міської ради необхідні матеріали для розгляду питання щодо вжиття заходів претензійно-позовного характеру щодо примусового стягнення з Приватного підприємства "Орєст" заборгованості з орендної плати за землю.

Крім того, у зазначеному листі від 09.12.2025 № 057-16171 Департаментом повідомлено прокуратуру про те, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухому майно на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:141:0006 накладений арешт із забороною права відчуження, розпорядження та користування.

Таким чином, вищезазначені обставини свідчать про вжиття органом місцевого самоврядування заходів реагування цивільно-правового характеру щодо усунення порушень Приватним підприємством "Орєст" зобов`язань щодо сплати орендної плати, зокрема, внесення на розгляд Київської міської ради проекту рішення про розірвання відповідного договору оренди, здійснення листування з орендарем щодо сплати заборгованості з орендної спати, тобто, здійснення претензійної діяльності щодо вказаного порушення.

При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, у пункті 11.6 договору оренди від 25.06.2004 передбачено, що розірвання договору не потребує укладення додаткової угоди, і договір вважається розірваним з моменту прийняття орендодавцем відповідного рішення.

Так, рішення (волевиявлення) про розірвання договору оренди від 25.06.2004 може бути прийнято безпосередньо Київською міською радою, як стороною договору, на пленарному засіданні в передбаченому законом та регламентом Київської міської ради порядку. Тобто, розірвання договору оренди від 25.06.2004 можливе у позасудовому порядку.

Тому, внесення на розгляд Київської міської ради проекту рішення про розірвання вказаного договору оренди свідчить про вжиття орендодавцем відповідних заходів цивільно-правового характеру.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що в обгрунтування позовних вимог прокуратурою зазначено дві обставини для задоволення позовних вимог, а саме: ухилення відповідача від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою; використання земельної ділянки не за її цільовим призначенням (орендар не приступив до забудови орендованої земельної ділянки).

Водночас, у своїх листах від 23.01.2024 № 46-409ВИХ-24, від 06.01.2025 №46-63ВИХ-25 та від 03.12.2025 № 46-7372ВИХ-25 Дарницька окружна прокуратура міста Києва не повідомляла орган місцевого самоврядування про обставини використання орендарем земельної ділянки не за її цільовим призначенням.

Вказане свідчить про недотримання прокуратурою порядку повідомлення Київської міської ради про порушення орендарем зобов`язань за договором оренди (нецільове використання земельної ділянки), що унеможливило орган місцевого самоврядування самостійно відреагувати на стверджувальні прокуратурою порушення інтересів держави.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025), до 1 січня 2027 року положення частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

Водночас, слід враховувати, що розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять „інтереси держави" та „представництво інтересів держави в суді", наведених, зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначив, що:

"…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави".

У пунктах 4.2., 4.3. цього рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

Внаслідок внесення Законом № 1401 змін до Конституції України відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини 1 статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.

У Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України також указував, що "стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом". Це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання" (1, 3, 4 речення абзацу 9 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

У цьому аспекті колегія суддів враховує сталі та послідовні висновки Верховного Суду, зокрема, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Про те, що на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання з метою недопущення свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань, тощо, Конституційний Суд України зазначав у абзаці 9 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 у справі № 3-234/2018(3058/18), за конституційною скаргою акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів".

Близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 9901/513/19, відповідно до якого прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 Господарського процесуального кодексу України.

У постанові від 10.06.2026 у справі № 910/403/26 Верховним Судом зазначено, що наявність інтересів держави є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що як зазначалось вище та вбачається зі змісту позовної заяви, прокурором при зверненні з позовом вказано в чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави.

Водночас, за результатами оцінки наведених доводів прокурора, суд першої інстанції обгрунтовано виснував про недоведеність прокурором наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Тобто, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову прокурора без розгляду ґрунтуються на невиконанні прокурором вимог процесуального закону.

При цьому, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Таким чином, встановивши у даному конкретному випадку відсутність доведення прокурором наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді, місцевий господарський суд дійшов заснованого на вимогах закону висновку про наявність підстав для застосування наслідків, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятої у справі ухвали, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 у даній справі відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, у зв`язку з чим у задоволенні апеляційної скарги Дарницької окружної прокуратури міста Києва слід відмовити, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 у справі № 910/1253/26 залишити без змін.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дарницької окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 у справі № 910/1253/26 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 у справі № 910/1253/26 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 910/1253/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.07.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді С.А. Гончаров

О.В. Тищенко