Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №916/1482/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1482/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.,

суддів: Савицький Я.Ф., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Курінна К.В.,

за участю представників учасників справи:

від позивача – Жорін В.П.,

від відповідача – не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чорноморської міської ради

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.04.2026, постановлену суддею Петровим В.С., м. Одеса, про забезпечення позову

у справі № 916/1482/26

за позовом: Чорноморської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Чорноморський»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1

про: стягнення 1 473 818, 82 грн,

ВСТАНОВИВ

У квітні 2026 року Чорноморська міська рада (далі Рада) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий центр «Чорноморський» (далі ТОВ «Торговий центр «Чорноморський») про стягнення з останнього у загальному розмірі 1473818,82 грн (плати за землю).

Позов мотивований тим, що до ТОВ «Торговий центр «Чорноморський», як до нового власника нерухомості (будівлі та споруди ринку «Дельфін» за адресою: м. Чорноморськ, проспект Миру, 14-Р, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2274988051108, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,2069 га із кадастровим номером: 5110800000:02:024:0121) перейшло право оренди землі, у тому числі і обов`язок зі сплати орендної плати (відбулася заміна сторони договору), однак відповідачем вказана орендна плата не сплачується, внаслідок чого в період з 01.02.2021 по 30.04.2026 у нього виникла заборгованість перед Радою.

Разом з позовом, Радою подано суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на: грошові кошти, що належать ТОВ «Торговий центр «Чорноморський», як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ «Торговий центр «Чорноморський» у межах суми позовних вимог на загальну суму 1473818,82 грн; на нерухоме майно, яке належить ТОВ «Торговий центр «Чорноморський» у межах ціни позову 1473818,82 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 заяву Ради задоволено частково: накладено арешт на грошові кошти, що належать ТОВ «Торговий центр «Чорноморський», як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ «Торговий центр «Чорноморський» у межах суми позовних вимог на загальну суму 1473818,82 грн.

Відмовляючи у задоволенні решти вимог заяви (в частині накладення арешту на нерухоме майно відповідача), суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду жодних доказів, які підтверджують наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування такого виду забезпечення позову, як арешт нерухомого майна.

Не погодившись з ухвалою суду, Рада подала на неї апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати в частині відмови у задоволенні заяви, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на наступне:

- суд не взяв до уваги дані відкритих джерел сайту «Опендатабот» про фінансові показники відповідача, які свідчать або про відсутність взагалі, або про наявність лише незначної кількості грошових коштів на його рахунках;

- відсутність прямої заборони на розпорядження нерухомим майном надасть можливість відповідачу укласти фраудаторний правочин;

- суд не надав жодної оцінки тому, що відповідач, з моменту набуття права власності на нерухоме майно і по теперішній час, не здійснив жодного платежу за користування земельною ділянкою комунальної власності;

- додатково скаржник звертає увагу, що оскаржувану ухвалу було пред`явлено до виконання. 30.04.2026 відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт коштів боржника. Однак, станом на момент подання цієї апеляційної скарги, до позивача не надходило жодної інформації про наявність на рахунках боржника грошових коштів, що лише додатково підтверджує необхідність накладення арешту у тому числі і на нерухоме майно відповідача.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 витребувано у Господарського суду Одеської області копії матеріалів справи № 916/1482/26, необхідних для розгляду апеляційної скарги Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 про забезпечення позову, відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою до надходження копій матеріалів з Господарського суду Одеської області.

21.05.2026 матеріали надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 апеляційну скаргу Ради залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів доплати судового збору у розмірі 2662,40 грн за належними реквізитами для сплати судового збору протягом 10 днів з дня вручення копії вказаної ухвали.

01.06.2026 від Ради надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжну інструкцію №26 від 27.04.2026 про на суму 3328 грн

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 за апеляційною скаргою Ради на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 про забезпечення позову у справі № 916/1482/26 відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 19.06.2026 для подання відзиву, роз`яснено учасникам справи про їх право в цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу до розгляду на 07.07.2026 о 13:30 год.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи також не надходило.

У зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії Діброви Г.І. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 справу № 916/1482/26 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

В судове засідання 07.07.2026 з`явився представник Ради, який просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/1482/26 в частині відмови у задоволенні заяви Ради, ухвалити нове рішення в цій частині, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали цієї справи, колегія суддів зазначає наступне.

Під час вивчення матеріалів апеляційної скарги і матеріалів оскарження ухвали, колегія суддів установила, що предметом позову у даній справі є вимоги Ради про стягнення з відповідача заборгованості.

Підставою позову Ради визначила невиконання відповідачем свого обов`язку зі сплати плати за землю.

Предметом заяви про забезпечення позову були вимоги Ради накласти арешт на грошові кошти (в межах суми позову) та нерухоме майно відповідача (в межах різниці між сумою ціни позову та розміром арештованих грошових коштів у разі їх недостатності).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).

Враховуючи приписи вищевказаної норми (ч. 1 ст. 269 ГПК України), доводи та вимоги скаржника, колегія суддів у даному випадку переглядає ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/1482/26 лише в частині відмови у задоволенні заяви Ради (про накладення арешту на нерухоме майно відповідача у межах ціни позову, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.

За правилами статті 136 ГПК України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Судова колегія звертає увагу, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постановах від 08.07.2024 у справі №916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24, законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

При цьому, в постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 Верховний Суд зазначив, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову, учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив про необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025, зазначала, що наведений зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову.

Таким чином, саме лише посилання в заяві позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення. Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 №381/4019/18.

У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу положень ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).

За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, що необхідність у забезпеченні позовної заяви зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору невжиття таких заходів також може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог Ради, чим фактично буде нівельована функція судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів.

Разом з тим, судовою колегією встановлено, що в матеріалах оскарження ухвали місцевого господарського суду у даній справі відсутні та позивачем до суду першої інстанції разом з заявою про вжиття заходів забезпечення позову не подано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач здійснює будь-які дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Водночас, сам факт звернення із заявою позивача про забезпечення позову не звільняє його від обов`язку доведення обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування відповідних заходів, та не є підставою для відступу від принципів рівності сторін і змагальності процесу.

За відсутності доведених ризиків утруднення виконання рішення суду застосування такого заходу не відповідатиме вимогам пропорційності, тим більше, що забезпечення позову не повинно мати на меті створення для відповідача негативних наслідків, тотожних наслідкам задоволення позову, та не може використовуватися як інструмент попереднього примусу до виконання спірного зобов`язання.

Самі лише твердження про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, з огляду на заявлені у цій конкретній справі предмет і підстави позову щодо неправомірності дій відповідача без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

З огляду на наведене, всі доводи позивача щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно припущеннях.

Аналогічний висновок стосовно того, що самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову викладено в постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 902/483/18 та від 12.06.2019 у справі № 909/19/19.

Враховуючи останню правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, які фактично зводяться до недоотримання позивачем грошових котив у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності та наявного припущення, що з урахуванням предмета спору невжиття таких заходів також може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, приймаючи до уваги що такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Верховний Суд в постановах від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19 та від 23.07.2021 у справі № 915/1429/20 дійшов висновку про те, що піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору.

Водночас, позивач просить накласти арешт на нерухоме майно відповідача, яке не є предметом спору та щодо якого відсутня інформація про вжиття відповідачем заходів, направлених на його відчуження з метою ухилення виконання потенційно негативного для нього судового рішення.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що позивачем при зверненні з заявою про забезпечення позову не доведено наявності обставин щодо можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі невжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття відповідних заходів в цій частині.

Оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви Ради про забезпечення позову в частині накладення арешту на нерухоме майно відповідача.

З огляду на викладене та беручи до уваги те, що доводи апелянта стосовно порушення Господарським судом Одеської області норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта суд апеляційної інстанції не вбачає.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції спір по суті не розглядався, відповідно до ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Чорноморської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.04.2026 у справі № 916/1482/26 залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повна постанова складена 13.07.2026.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

Судді Я.Ф. Савицький

Н.М. Принцевська