Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №921/698/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

_______________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року Справа № 921/698/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Прядко О.В. та Рима Т.Я.

за участю секретаря судового засідання Амбіцької І.О., розглянувши матеріали

за апеляційною скаргою: Лановецької міської ради,

на рішення:Господарського суду Тернопільської області від 26.02.2026 (суддя Андрусик Н.О., повний текст рішення складено 11.03.2026),

у справі:№ 921/698/25,

за позовом:Керівника Кременецької окружної прокуратури Тернопільської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, м. Тернопіль,

до відповідача:Лановецької міської ради, м. Ланівці,

про:стягнення 1 802 969, 60 грн

Представники учасників справи:

прокурор: Дмитришин Юрій Михайлович,

від позивача: Жмуд Наталія Володимирівна - представник,

від відповідача: Шевчук Наталія Олегівна - представник.

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Керівник Кременецької окружної прокуратури Тернопільської області звернувся до Господарського суду Тернопільської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області з позовом до Лановецької міської ради про відшкодування 1 802 969, 60 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позов мотивовано тим, що факт незаконної рубки дерев та розмір заподіяної шкоди підтверджуються актом перевірки Державної екологічної інспекції, а за вказаним фактом здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024211030000159 за ч. 4 ст. 246 КК України.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на положення лісового та земельного законодавства, відповідно до яких у разі невстановлення осіб, винних у незаконній порубці лісу, не наданого у користування, обов`язок із відшкодування заподіяної шкоди покладається на орган місцевого самоврядування. На думку прокурора, невиконання органом місцевого самоврядування своїх повноважень щодо охорони лісів порушує інтереси держави.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.02.2026 у справі № 921/698/25 позовні вимоги задоволено повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідач з ухваленим рішенням місцевого господарського суду не погодився, оскаржив його в апеляційному порядку та вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт зазначає, що прокурор не довів наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для покладення деліктної відповідальності, зокрема протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку та вини.

Апелянт вказує, що у рішенні місцевого суду не конкретизовано, які саме вимоги лісового законодавства були порушені відповідачем та які обов`язки щодо запобігання незаконній рубці ним не виконано.

Також зазначає, що в межах кримінального провадження не встановлено осіб, які здійснили незаконну рубку, а тому позов є передчасним та відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за дії невстановлених осіб. Також, заперечує щодо висновку експертизи, яку було проведено в межах кримінального провадження.

На думку апелянта у матеріалах справи відсутні достатні докази для встановлення розміру шкоди, оскільки у акті складеному Державною екологічною інспекцією не вказано ступінь припинення росту чи неприпинення росту дерев, що суттєво впливає на розмір шкоди.

У відзивах прокурора та позивача на апеляційну скаргу зазначено, що рішення місцевого господарського суду є обґрунтованим та законним з огляду на те, що апеляційна скарга не містить доказів, які б вказували на порушення процедури призначення та проведення органом Державної екологічної інспекції перевірки. Окрім того, акт за результатом проведення перевірки відповідачем не було оскаржено та він є чинним.

Прокурор зазначає, що позов не є передчасним з огляду на помилкове трактування понять позовної давності та строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Процесуальні дії апеляційного господарського суду у справі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Лановецької міської ради на рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2026 у справі № 921/698/25, витребувано в Господарського суду Тернопільської області матеріали справи № 921/698/25.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 розгляд справи призначено на 15.06.2026 року.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 розгляд апеляційної скарги відкладено на 06.07.2026.

У судове засідання 06.07.2026 представник апелянта з`явилася, підтримала вимоги апеляційної скарги у повному обсязі з підстав зазначених в апеляційній скарзі та усних поясненнях

У судове засідання 06.07.2026 прокурор з`явився, заперечив проти апеляційної скарги.

У судове засідання 06.07.2026 представник позивача з`явилася, вимоги апеляційної скарги заперечила.

У судовому засіданні 06.07.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Колегія суддів зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи й спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки й шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

При цьому господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 909/131/24, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди. У розгляді даного питання колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.

Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами й спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частиною п`ятою статті 86 Лісового кодексу України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема, органи місцевого самоврядування.

За приписами статті 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Згідно з ч. 2 ст.107 ЛК України, шкода заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода.

Як вірно встановлено місцевим судом, на підставі наказу Державної екологічної інспекції у Тернопільській області від 21.05.2024 № 75 «Про проведення планової перевірки», з урахуванням наказу від 27.05.2024 № 79 «Про продовження терміну проведення перевірки», з 21 до 31 травня 2024 року працівниками Інспекції проводилася планова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства Лановецькою міською радою. Результати перевірки оформлено Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 31.05.2024 № 1/045. Державний захід контролю проводився щодо дотримання вимог законодавства з охорони навколишнього природного середовища в окремих сферах.

Перевірка проведена в присутності посадових осіб органу місцевого самоврядування – секретаря Лановецької міської ради, а також головного спеціаліста відділу земельних відносин та природних ресурсів Лановецької міської ради.

Акт перевірки містить детальний опис стану дотримання Лановецькою міською радою вимог законодавства щодо охорони навколишнього природного середовища та виявлених з цих питань порушень в окремих сферах, які викладено в окремих розділах, а саме: «загальна характеристика», «поводження з відходами», «охорона земель, надр», «охорона, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів», «охорона атмосферного повітря», «охорона та утримання зелених насаджень у населеному пунктів», «дотримання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду», «охорона, захист, використання та відтворення лісів».

Зокрема, серед інших порушень інспекторами встановлено, що на землях лісового фонду в лісовому урочищі «Білозірка», яке розташоване на території старостинського округу у складі сіл Білозірка, Москалівка, Плиска, Шушківці, на землях запасу, які не надані у власність чи користування постійному лісокористувачу, за межами населеного пункту с. Білозірка Кременецького району встановлено факт незаконної порубки 113 дерев з яких: 29 дерев породи сосна, 24 - породи черешня, 3 - породи бук, 5 - породи берест, 2 - породи осика, 3 - породи ясен, 7 - породи граб, 35 - породи дуб, 2 - породи береза, 3 - породи клен.

Як вірно встановлено місцевим судом, в акті зафіксовано, що дерева зрізані у 2024 році, оскільки пні є свіжими (не потемнілими) та не прикритими ґрунтом чи порубковими залишками. Стовбурна деревина біля пнів відсутня (вивезена), наявні лише порубкові залишки у вигляді гілля. Згідно з інформацією представника міської ради, зафіксованою в акті, за дозволом на проведення вирубки (лісорубним квитком) ніхто не звертався.

У додатку до акта, польовій переліковій відомості від 28.05.2024 наявні підписи двох інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, головного спеціаліста відділу земельних відносин та природних ресурсів Лановецької міської ради, двох посадових осіб Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства. У вказаній відомості від 28.05.2024 зазначено породи незаконно зрубаних дерев, їх кількість, якість, а також вказано діаметри пнів біля шийки кореня в сантиметрах.

Також, колегія суддів звертає увагу, що вимірювання проведено вимірювальною рулеткою, та зазначено свідоцтво про її повірку, а акт не містить жодних зауважень чи застережень.

Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області 29.05.2024 було проведено розрахунок розміру шкоди та надіслано Лановецькій міській раді разом із претензією від 17.06.2024 № 1/1-1-11-1796 про сплату завданої шкоди.

У подальшому, до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.07.2024 внесено інформацію про кримінальне провадження № 12024211030000159 за ч. 4 ст. 246 КК України (незаконна порубка дерев у лісах, що спричинила тяжкі наслідки).

Відповідно до листів від 22.10.2025 та 05.01.2026 з інформацією ГУНПУ осіб, які вчинили порубку дерев не встановлено, і повідомлення про підозру нікому не вручено. Зокрема, у листі від 22.10.2025 № 148993-2025 слідчим СВ ВП №1 Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області капітаном поліції Тарасом Ширмою підтверджено, що поліцією розслідується кримінальне провадження № 12024211030000159 від 02.07.2024, у якому проведено ряд слідчих та оперативно-розшукових дій, проте особу (осіб), причетну до скоєння злочину, станом на 22.10.2025 не встановлено.

У листі від 05.01.2026 року № 183412-2026 повідомлено, що у кримінальному провадженні № 12024211030000159 тривають слідчі дії та оперативно-розшукові заходи з метою встановлення всіх обставин злочину та особи, причетної до його скоєння.

Як встановлено місцевим господарськими судом, листом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 09.09.2025 № 10-19-0.2121-3838/2-25 повідомлено, що за аналізом схем розміщення, лісові ділянки за межами населеного пункту с. Білозірка на території Лановецької міської ради не внесені до Державного земельного кадастру, тобто вони є не сформованими; у базах даних Головного управління відсутня інформація щодо прийнятих рішень про передачу цих земель у власність чи користування будь-яким особам. Управління також звернуло увагу на те, що з 27.05.2021, тобто з набранням чинності змін до Земельного кодексу України (пункт 24 розділу X), землі державної власності за межами населених пунктів вважаються землями комунальної власності територіальних громад, за винятком окремих категорій (наприклад, землі оборони чи ПЗФ загальнодержавного значення), відповідно, розпорядником цих земель є Лановецька міська рада, до якої рекомендовано звернутися для отримання більш детальної інформації.

У листі від 10.09.2025 № 02-9472/16 Тернопільською обласною військовою адміністрацією повідомлено, що за даними філії «Подільський лісовий офіс» ДП «Ліси України», вказана земельна ділянка не перебуває у постійному користуванні Державного підприємства «Ліси України»; згідно з картографічними матеріалами, урочище «Білозірка» не входить до складу територій та об`єктів природно-заповідного фонду та не належить до ПЗФ України; обласна військова адміністрація не є розпорядником цієї земельної ділянки; у розпорядженні ОВА відсутня будь-яка інформація щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність чи користування будь-яким постійним користувачам.

Лановецька міська рада у листі від 10.09.2025 № 1881/03-11 року підтвердила, що земельній ділянці лісового фонду в урочищі «Білозірка», де зафіксовано незаконну порубку дерев, не присвоєно кадастрового номеру; ця ділянка з 27.05.2021 року перейшла у комунальну власність Лановецької міської територіальної громади. У листі також зазначено, що Лановецька міська рада не оскаржувала Акт перевірки Державної екологічної інспекції від 31.05.2024 № 1/045, яким зафіксовано факт незаконної порубки дерев.

Відповідно до пункту «в» частини другої статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Пунктом 24 Розділу X Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Абзацом десятим пункту 24 Розділу X Земельного кодексу України встановлено, що інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Оскільки пункт 24 Розділу X Земельного кодексу України набрав чинності 27.05.2021, то саме з цієї дати земельна ділянка лісового фонду урочища «Білозірка» перейшла у комунальну власність Лановецької міської територіальної громади.

Водночас, як вірно встановлено судом, постійний лісокористувач земельної ділянки лісового фонду урочища «Білозірка» відсутній.

У пункті б 1 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Відповідно до вимог п. 3-1 ст. 33 Лісового кодексу України сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території: забезпечують охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів у межах лісів комунальної власності, не наданих у користування.

Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Апеляційний господарський суд виходить з того, що факт вчинення особою неправомірних дій у деліктних правовідносинах, за загальним правилом встановлюються в порядку адміністративного або кримінального провадження.

Разом з тим, Лісовим кодексом України передбачено відшкодування органом місцевого самоврядування шкоди, заподіяної лісу, не наданому в користування у разі не встановлення осіб, винних у заподіянні шкоди.

Колегія суддів дійшла висновку, що Лановецька міська рада в силу прямої вказівки закону мала обов`язок щодо охорони лісу, який не наданий у користування в межах своєї території, у тому числі від незаконних рубок, однак такий обов`язок не виконала, оскільки допустила незаконну порубку 113 дерев в лісі, який не було надано в користування.

Також у контексті застосування статті 107 ЛК України Верховний Суд у постановах від 19.09.2024 у справі № 918/1356/23 та від 06.05.2025 у справі № 918/710/24 зазначив, що протиправна поведінка відповідача полягає в тому, що він не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді нездійснення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на належній йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело (причинно-наслідковий зв`язок) до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та спричинення шкоди лісу. Вина відповідача презюмується та ним не спростована. Верховний Суд у постанові від 23.09.2025 у справі № 906/994/24 за аналогічних у цій справі фактичних обставин не знайшов підстав для відступу від наведених висновків та їх підтримав.

Колегія суддів також звертається до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 19.09.2024 у справі № 918/1356/23.

Згідно з частиною шостою статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.05.2022 року у справі № 922/2317/21, від 26.07.2022 року у справі № 924/883/21, від 18.05.2023 року у справі № 914/669/22, для встановлення факту правопорушення основним доказом є акт перевірки, в якому зафіксований факт правопорушення та який відповідно до статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» є документом, що фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб`єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Щодо аргументів відповідача про неправильний здійснений розрахунок розміру шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області розрахунок проведено на підставі додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Додаток 1 передбачає здійснення розрахунку за незаконне вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту.

Згідно з приміткою 3 додатку 1 до пошкоджених до ступеня припинення росту належать дерева з переламаним стовбуром, обідраною корою понад 30 відсотків його периметра (незалежно від довжини за висотою стовбура), обшморганою кроною понад половину її довжини, обідраними та зламаними скелетними коренями понад половину периметра стовбура, а також повалені дерева та з нахилом, спричиненим дією лісокористувача, понад 30 градусів від вертикальної осі. В акті перевірки та польовій переліковій відомості вказано, що виявлено пні. Наведене свідчить, що від кореня у повній мірі відділено стовбур. Наведене у повній мірі спростовує міркування відповідача, що у матеріалах справи відсутні відповідні дані щодо ступення припинення росту, а також те, що розрахунок розміру шкоди ґрунтується на припущенні.

У п. 49 постанови Верховного Суду від 23.04.2024 у справі № 911/1549/22 викладено висновок, що відсутність доказів оскарження результатів перевірки відповідачем дозволяє дійти висновку про наявність правових підстав для врахування під час вирішення спору документів, складених Державною екологічною інспекцією України за результатами зазначеної перевірки.

Наведене у сукупності свідчить, що акт перевірки Державної екологічної інспекції у Тернопільській області від 31.05.2024 № 1/045 є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог природоохоронного законодавства, на підставі яких надалі прийнято відповідні рішення контролюючого органу, у тому числі й щодо розрахунку розміру шкоди. Цей акт відповідає критеріям належного, допустимого та достовірного доказу, що підтверджує наявність протиправної поведінки (бездіяльності) Лановецької міської ради у сфері охорони лісових ресурсів, необхідні дані щодо здійснення розрахунку розміру шкоди.

Доводи відповідача щодо відсутності коштів на здійснення заходів з охорони лісів не можуть бути аргументом для звільнення відповідача від обов`язку з відшкодування спричиненої шкоди.

Щодо аргументу апелянта про неналежність висновку експерта, колегія суддів зазначає таке.

За змістом ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18).

Також, Верховним судом у постанові від 25.03.2021 у справі № 752/21411/17 визначено, що суд враховує допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.

Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18), а можливість використання при розгляді іншої справи в якості одного з доказів виконаних у кримінальному провадженні висновків експерта підтверджено Верховним Судом (постанови від 17.10.2019 у справі №678/364/15-ц; від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17 та від 10.03.2020 у справі № 9901/740/18).

З огляду на викладене, долучений прокурором до матеріалів справи висновок експерта у кримінальному провадженні № 12024211030000159 від 01.08.2025 № 618/2422 за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи, яким визначено розмір шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної, як встановлено слідством, порубки дерев в с.Білозірка Лановецької ОТГ Кременецького району Тернопільської області на земельній ділянці (землях запасу), заліснення якої відбулося природним шляхом, що становить 1 802 969, 60 грн є належним і допустимим доказом, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи, зокрема розмір шкоди.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про відсутність вироку у кримінальній справі чи встановлення осіб, які здійснили незаконну рубку, з огляду на те, що наявність вироку у кримінальному провадженні щодо притягнення службових осіб, інших осіб за незаконну порубку лісу не є визначальним для покладення цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 1166 ЦК України.

Колегія судді звертає увагу, що апелянт не заявляв змістовних заперечень щодо даних, відображених в акті огляду, протоколі огляду місця події. Зокрема, він не вказував на помилкове визначення кількості дерев, їх породи/ознаки, не обґрунтовував наявність розбіжностей та не надавав на підтвердження таких тверджень власних розрахунків, альтернативних вимірів чи іншої технічної/документальної інформації, яка б спростовувала наведені у матеріалах справи показники.

Натомість позиція відповідача по суті зводиться до твердження про те, що докази, подані прокурором, не містять належної інформації та не підлягають врахуванню, тобто до заперечень проти допустимості/належності доказів без наведення конкретних фактів, які б ставили під сумнів достовірність зафіксованих у них даних. За таких умов посилання скаржника на неповноту оцінки доказів не може вважатися належно обґрунтованим, оскільки не підтверджено ані конкретизацією неврахованих доказів, ані поясненням їх потенційного впливу на висновки суду щодо обставин правопорушення та розміру заподіяної шкоди.

Також аргумент відповідача про передчасність позову прокурора, апеляційним господарським судом відхиляється з огляду на те, що строки давності притягнення осіб до кримінальної відповідальності, а також строки позовної давності є різними за змістом і встановленими строками.

Сплив чи тривалість строків давності притягнення до кримінальної відповідальності жодним чином не впливають на можливість звернення до суду з підстав невиконання обов`язку щодо охорони лісу органом місцевого самоврядування. Адже, за ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, відповідно до фактичних обставин справи перебіг розпочався перебіг з 31.05.2024, також відсутні підстави для зупинення чи переривання строків позовної давності, визначені ст. ст. 263, 264 ЦК України, а також не входить до вимог, на які позовна давність не поширюється.

За таких обставин висновок місцевого господарського суду про наявність у діях (бездіяльності) відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення є обгрунтованим.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У встановлених законом випадках до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 3 ст. 4 ГПК України). Передумовою участі органів та осіб в господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Частинами 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Відтак, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції України у Тернопільській області, на яку законодавством покладено обов`язок щодо здійснення відповідних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом лісів.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що скаржник в апеляційній скарзі не навів інших доводів, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта про необхідність скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.02.2026 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Судові витрати.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

постановив:

1. Апеляційну скаргу Лановецької міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.02.2026 у справі № 921/698/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15 липня 2026 року.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

Суддя Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.