Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №907/49/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

_______________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року Справа № 907/49/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Прядко О.В. та Рима Т.Я.

за участю секретаря судового засідання Амбіцької І.О., розглянувши матеріали

за апеляційною скаргою: скаргою: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс",

на рішення:Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2026 (суддя Худенко А.А., повний текст рішення складено 22.04.2026),

у справі:№ 907/49/26,

за позовом:Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород, та Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, с. Поляна Закарпатської області,

до відповідача:Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс", м. Ужгород,

про:стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у розмірі 528 283, 75 грн

Представники учасників справи:

прокурор: Дмитришин Юрій Михайлович,

від позивача 1 та 2: не з`явились,

від відповідача: Левицький Андрій Олександрович - представник.

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Закарпатська обласна прокуратура звернулася в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у розмірі 528 283, 75 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем обов`язків постійного лісокористувача щодо охорони та захисту лісів, що призвело до незаконної рубки дерев невстановленими особами та заподіяння державі шкоди у розмірі 528 283, 75 грн.

Також прокурор зазначає, що факт незаконної рубки, розмір завданої шкоди та причинний зв`язок між бездіяльністю посадових осіб лісництва і заподіяною шкодою підтверджуються матеріалами кримінального провадження, зокрема протоколом огляду місця події, розрахунками Державної екологічної інспекції та висновком судової інженерно-екологічної експертизи. З огляду на викладене прокурор вважає, що відповідач як постійний лісокористувач зобов`язаний відшкодувати державі завдану шкоду.

Господарський суд Закарпатської області рішенням від 21.04.2026 у справі № 907/49/26 позовні вимоги задоволив повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржив його в апеляційному порядку та вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначає, що прокурор не довів наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для деліктної відповідальності, зокрема протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку та вини.

Апелянт вказує, що у рішенні місцевого суду не конкретизовано, які саме вимоги лісового законодавства були порушені відповідачем та які обов`язки щодо запобігання незаконній рубці ним не виконано. Також зазначає, що вина працівника лісництва не встановлена обвинувальним вироком суду, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за його дії.

Також апелянт вважає неналежними та недопустимими докази прокурора, а саме висновок судової інженерно-екологічної експертизи та матеріали кримінального провадження, оскільки вважає, що відсутність акта перевірки Державної екологічної інспекції, складеного у встановленому законом порядку свідчить на недоведеність факту правопорушення та розміру шкоди, отже виключає можливість задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор вказує, що відповідачем не надано доказів, які б могли заперечити факт незаконної рубки, що підтверджується протоколом огляду місця події, яким зафіксовано 31 незаконно зрубане дерево та 15 пошкоджених дерев, розрахунками Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, а також висновком судової інженерно-екологічної експертизи.

Позивач 2 у відзиві зазначає, що обов`язок забезпечення охорони та збереження лісів покладається на постійного лісокористувача - відповідача, отже відповідальність настає не лише за безпосереднє вчинення незаконної рубки, а й за протиправну бездіяльність, яка полягає у невжитті заходів щодо охорони лісу, що спричинило завдання шкоди.

Процесуальні дії апеляційного господарського суду у справі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" від 18.05.2026 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2026 у справі № 907/49/26, витребувано в Господарського суду Закарпатської області матеріали справи № 907/49/26.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 розгляд справи призначено на 06.07.2026 року.

У судове засідання 06.07.2026 представник апелянта з`явився, підтримав вимоги апеляційної скарги у повному обсязі з підстав зазначених в апеляційній скарзі та усних поясненнях

У судове засідання 06.07.2026 прокурор з`явився, заперечив проти апеляційної скарги.

У судове засідання 06.07.2026 представники позивачів не з`явились, причин неявки не повідомили.

У судовому засіданні 06.07.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу та відзиви на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представника апелянта, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Колегія суддів зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи й спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки й шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

При цьому господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 909/131/24, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди. У розгляді даного питання колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.

Відносини, які стосуються володіння, користування та розпорядження лісами й спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України.

За приписами статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частиною п`ятою статті 86 Лісового кодексу України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.

За приписами статті 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Як вірно встановлено місцевим судом, у ході досудового розслідування кримінального провадження від 23.12.2025 № 62025140160001859 встановлено, що внаслідок неналежного виконання майстром лісу Полянського лісництва своїх службових обов`язків у період із 25.07.2024 по 27.02.2025, невстановленими досудовим розслідуванням особами, на території кварталу 4 виділу 11 Полянського лісництва, проведено незаконну рубку дерев та пошкодження дерев до ступеня припинення росту, що спричинило шкоду охоронюваним законом державним інтересам у сфері охорони, відтворення, сталого і раціонального використання лісових ресурсів та громадським інтересам, які полягають у порушенні гарантованих Конституцію України прав громадян на безпечне для життя і здоров`я довкілля та користування природними ресурсами, в сумі 528 283, 75 грн.

У протоколі огляду від 05.11.2025 встановлено, що учасниками огляду було оглянуто квартал 4 виділ 11 Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України. У ході огляду, виявлено відведені в рубку дерева, які містять відтиски клейма відводу та пронумеровані, а також пні 31 незаконно зрубаного дерева, без ознак відведення в рубку та 15 дерев пошкоджених до ступеня припинення росту. Вказаний факт також зафіксовано у відомостях попневого переліку, які підписані усіма учасниками огляду. Під час огляду на підставі постанови слідчого про залучення спеціаліста також брав участь спеціаліст Державної екологічної інспекції у Закарпатській області.

11.11.2025 спеціалістами Державної екологічної інспекції у Закарпатській області на підставі даних, які містились у вищевказаних відомостях попневого переліку дерев, проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев та їх пошкодження до ступеня припинення росту.

Також, до матеріалів справи долучено висновок судової інженерно-екологічної експертизи, яким вказаний розмір шкоди підтверджено за результатом проведеної експертизи від 08.12.2025 № 5649-Е, яку було проведено в межах кримінального провадження.

Відповідно до висновку експерта від 08.12.2025 № 5649-Е, рубка дерев у кварталі 4 виділі 11 Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» проведена з порушенням вимог природоохоронного законодавства, а розмір шкоди, спричиненої довкіллю розрахунково та документально підтверджено. Також експертизою підтверджено, що дії (бездіяльність) посадових осіб Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» не відповідали вимогам нормативно-правових актів з ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза – це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, визначають, що об`єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зафіксовані у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи. Вибір методики та способу проведення дослідження належить виключно до компетенції експерта.

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18.

Згідно з висновком інженерно-екологічної експертизи від 08.12.2025 № 5649-Е дослідження експертом проводилось методом камерального вивчення наданих на дослідження матеріалів.

Досліджуваними матеріалами виступили протокол огляду від 05.11.2025 у кримінальному провадженні № 12025071150000139 та розрахунок розміру шкоди, складений Державної екологічної інспекції у Закарпатській області.

Щодо аргументу апелянта про відсутність в матеріалах справи складеного Державною екологічною інспекцією акту перевірки колегія суддів звертається до практики Верховного Суду, а саме постанови від 12.09.2024 у справі № 907/181/22 у якій вказано, що відсутність акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, доведеності наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.

Такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен так і в їх сукупності.

Законом не передбачено, що виявлення зрубаних дерев може підтверджуватись тільки певними засобами доказування. Здійснення заходів державного нагляду (контролю) органами Державної екологічної інспекції України не виключають можливості виявляти та фіксувати вказані обставини в ході розслідування кримінальних справ відповідно до приписів КПК України. Тим більше, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану.

Відтак, колегія суддів зазначає, що факт незаконної рубки та пошкодження дерев до ступеню припинення росту на підвідомчій відповідачу території кварталу 4 виділ 11 Полянського лісництва підтверджується наступним:

- протоколом огляду місцевості від 05.11.2025, складеним у ході досудового розслідування кримінального провадження № 12025071150000139;

- відомостями попневого переліку;

- висновком експерта від 08.12.2025 № 5649-Е за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні № 12025071150000139.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що огляд території 05.11.2025 проводився за участю представника відповідача, який підписав відповідний протокол огляду без зауважень, що свідчить про згоду представника відповідача з викладеними у даному протоколі відомостями. Вказані докази містять усі необхідні дані, що підтверджують факт незаконної рубки дерев на підвідомчій відповідачу (як лісокористувачу) території та є достатніми у своїй сукупності для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків, заподіяних незаконною рубкою дерев.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Системний аналіз положень статті 86, пункту 1 частини другої статті 105, статті 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

З огляду на вищенаведене, відповідач, як постійний лісокористувач, несе відповідальність за порушення лісового законодавства щодо забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев та зобов`язаний відшкодувати спричинену таким порушенням майнову шкоду, натомість відповідачем не надано жодних доказів, які спростовували б наявність його вини у заподіянні шкоди, спричиненої незаконною рубкою дерев.

Апелянт наголошує на тому, що норми Лісового кодексу України не дають правових підстав вважати, що відповідач, який є постійним користувачем лісових ресурсів, має відшкодовувати шкоду, завдану іншими невстановленими особами. Відповідач посилається на презумпцію невинуватості, вказує на відсутність вироку та на те, що лісові господарства несуть відповідальність лише у разі вчинення ними самими незаконної рубки.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (див., зокрема постанови Верховного Суду від 25.01.2025 у справі № 914/669/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17).

Законодавством про охорону навколишнього природного середовища передбачено дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за порушення лісового законодавства, які мають різні підстави застосування до особи правопорушника. У цій справі підставою позову є наявність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території та допущення самовільної вирубки лісу.

Наявність вироку у кримінальному провадженні щодо притягнення службових осіб, інших осіб за незаконну порубку лісу не є визначальним для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 1166 ЦК України.

Колегія судді звертає увагу, що апелянт не заявляв змістовних заперечень щодо даних, відображених в акті огляду, протоколі огляду місця події. Зокрема, він не вказував на помилкове визначення кількості дерев, їх породи/ознаки, не обґрунтовував наявність розбіжностей та не надавав на підтвердження таких тверджень власних розрахунків, альтернативних вимірів чи іншої технічної/документальної інформації, яка б спростовувала наведені у матеріалах справи показники.

Натомість позиція відповідача по суті зводиться до твердження про те, що докази, подані прокурором, не містять належної інформації та не підлягають врахуванню, тобто до заперечень проти допустимості/належності доказів без наведення конкретних фактів, які б ставили під сумнів достовірність зафіксованих у них даних. За таких умов посилання скаржника на неповноту оцінки доказів не може вважатися належно обґрунтованим, оскільки не підтверджено ані конкретизацією неврахованих доказів, ані поясненням їх потенційного впливу на висновки суду щодо обставин правопорушення та розміру заподіяної шкоди.

У постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, на яку звертає увагу апелянт, суд касаційної інстанції, вказуючи на необґрунтованість позовної вимоги про стягнення шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у зв`язку з незаконною рубкою, виходив з недоведеності розміру шкоди. При формуванні такого висновку Верховний Суд зазначив, що за встановлених у справі обставин неможливо підтвердити належність розміру шкоди виключно на підставі наявного висновку експерта, який не містив відомостей щодо натурного обстеження експертом місця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних даних, покладених в основу розрахунку. Зазначена правова позиція була зумовлена тим, що у відповідній справі судами не було встановлено наявності інших доказів, які б уможливлювали перевірку вихідних даних розрахунку, зокрема відомостей про зрубані дерева та даних щодо вимірювального пристрою, яким проводилися заміри, а відтак забезпечували б контроль щодо правильності проведених обчислень і дотримання методики визначення розміру шкоди.

Натомість у цій справі суд апеляційної інстанції встановив наявність інших належних доказів, якими підтверджено вихідні дані, необхідні для визначення розміру шкоди.

Відтак, позиція суду наведена у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, з огляду на відмінність установлених фактичних обставин і доказової бази, не спростовує висновків суду у цій справі щодо допустимості врахування експертного висновку в сукупності з іншими доказами.

Виходячи із викладеного вище, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про наявність у діях (бездіяльності) відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення, що є підставою для задоволення позовних вимог прокурора.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У встановлених законом випадках до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 3 ст. 4 ГПК України). Передумовою участі органів та осіб в господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Частинами 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, Закарпатською обласною прокуратурою 06.01.2026 попередньо повідомлено про встановлені порушення інтересів держави Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області та Полянську сільську раду Мукачівського району Закарпатської області, водночас уповноваженими органами не вжито належних заходів до відновлення таких порушених інтересів держави, зокрема шляхом подання до суду відповідного позову про стягнення заданих правопорушенням збитків.

Відтак, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі селищної ради на території якої було виявлено факт незаконної рубки та Державної екологічної інспекції України у Закарпатській області, на яку законодавством покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом від екологічних правопорушень.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що скаржник в апеляційній скарзі не навів інших доводів, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта про необхідність скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2026 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Судові витрати.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд -

постановив:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.04.2026 у справі № 907/49/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15 липня 2026 року.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

Суддя Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.