Вирок від 14 липня 2026 р. у справі №368/621/26 — Кагарлицький районний суд Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/621/26

номер провадження 1-кп/368/130/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.07.2026 рокуКагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого-судді ОСОБА_1

за участю секретарів ОСОБА_2 та ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області кримінальне провадження № 12026111230000340 від 02.03.2026 року щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кагарлик Київської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 громадянина України, освіта професійно-технічна, одруженого, працюючого на посаді машиніста ДВА на Трипільському пакувального комбінаті, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст.. 190 ч. 4 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

- сторони обвинувачення – прокурора Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_5

- сторони захисту –

обвинуваченого ОСОБА_4 , -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_3 , при огляді мобільного додатку «Ощад 24/7», встановленому на мобільному телефоні його неповнолітньої рідної сестри ОСОБА_6 «iPhone 6С», відкритого на банківську картку матері ОСОБА_7 в AT «Ощад банк» № НОМЕР_1 , 15.05.2025 виявив надходження коштів на зазначену картку в сумі 49 782 грн. 26 коп. Будучи обізнаним в тому, що надходження зазначених грошових коштів були за загибель його рідного брата по лінії матері - ОСОБА_8 , у нього виник єдиний злочинний умисел, спрямований на подальше заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме грошовими коштами з карткового банківського рахунку матері ОСОБА_7 , зокрема, і коштами, які будуть надходити на банківський рахунок матері в подальшому.

З метою реалізації свого єдиного злочинного умислу спрямованого на заволодіння чужим майном, а саме грошовими коштами своєї матері ОСОБА_7 , шляхом обману, з використанням електронно-обчислювальної техніки, ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи протиправний намір на заволодіння чужим майном шляхом обману та незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, діючи в умовах воєнного стану, веденого в Україні Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ та востаннє продовженого Указом Президента України від 15 квітня 2025 року № 235/2025, затвердженим Законом України від 16 квітня 2026 року № 4356-ІХ з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб, перебуваючи за місцем свого тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом обману, зокрема, використовуючи персональні дані, приховуючи свою особу та видаючи себе за клієнта банку AT «Ощад банк» - ОСОБА_7 , не маючи дозволу останньої на доступ до наявної інформації щодо коштів на її банківському рахунку, з використанням електронно-обчислювальної техніки, а саме особистого мобільного телефону «iPhone 13 РгоМах», модель MLEF3LL/A, серійний номер НОМЕР_2 , ІМЕІ 1 - НОМЕР_3 , ІМЕІ 2 - НОМЕР_4 , та попередньо створеного на ньому мобільного додатку «Ощад 24/7» в автоматизованій інформаційній системі на банківську картку потерпілої ОСОБА_7 № НОМЕР_1 , достовірно знаючи пароль доступу до нього, після здійснення несанкціонованого доступу до зазначеної банківської картки ОСОБА_7 , з використанням мережі Інтернет та вчинення незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, здійснив неодноразові перекази грошових коштів з карткового рахунку потерпілої ОСОБА_7 НОМЕР_5 , відкритого в AT «Ощад банк», на свою власну банківську картку НОМЕР_6 (особистий рахунок НОМЕР_7 ) відкриту в мобільному банку «Монобанк», а саме: 16.05.2025 о 13 год. 34 хв. в сумі 24 000 грн.; 29.05.2025 о 23 год. 25 хв. в сумі 5000 грн.; 30.05.2025 в сумі 20 000 грн., о 20 год. 47 хв., 20 000 грн. о 20 год. 49 хв., 25 00 грн. о 20 год. 50 хв., загальною сумою 94 000 грн., якими в подальшому розпорядився на власний розсуд.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винним себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 190 ч. 4 КК України визнав повністю та пояснив, що загинув його рідний брат по матері ОСОБА_8 . Він допоміг матері зробити паспорт та карточку, на яку мали поступати кошти після смерті брата. Кошти він знімав, але дозвіл у матері не брав. Він з матір`ю уклав угоду про повернення коштів, і на виконання даної угоди ним сплачено вже 16 000,00 грн. У даний час він з матір`ю не спілкується, але кошти погашає на номер указаний нею в угоді.

Потерпіла ОСОБА_7 в судові засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду. Заяв та клопотань не надходило.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 , повністю визнав свою винність у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 4 КК України, та у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України при дослідженні доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюється, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження змісту цих обставин, встановивши чи не має сумніву у добровільності їх позицій, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд користуючись правом, наданим ч. 3 ст. 349 КПК України і відсутністю заперечень учасників судового провадження, вважає достатнім обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 .

Суд зазначає, що за правилами ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Це повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, суд допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого в їх сукупності, вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст.. 190 ч. 4 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, повністю доведеною.

Кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 правильно кваліфіковано за ч. 4 ст. 190 КК України, а саме:

як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство) вчинене в умовах воєнного стану, з використанням електронно-обчислювальної техніки.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що мали місця діяння, у вчиненні яких обвинувачується, обвинувачений винний та підлягає покаранню.

Обставини, які характеризують особу обвинуваченого.

Згідно інформації Державної міграційної служби України обвинувачений ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Кагарлик Київської області, відповідно, на момент вчинення злочину був повнолітнім та є громадянином України.

Згідно вимоги про судимість № 29534-2026 від 02.03.2026 р. станом на 03.03.2026 року ОСОБА_4 є особою раніше не судимою.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Кагарлицької міської ради «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» обвинувачений ОСОБА_4 за наркологічною допомогою не звертався та на обліку в лікаря - нарколога не перебуває.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Кагарлицької міської ради «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» обвинувачений ОСОБА_4 за психіатричною допомогою не звертався та на обліку у лікаря психіатра не перебуває.

Згідно довідки-характеристики виданої Кагарлицькою міською радою Обухівського району Київської області стало відомо, що згідно інформації завідувача сектору реєстрації місця проживання відділу ЦНАП гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований в АДРЕСА_1 . Скарг на ОСОБА_4 від сусідів та інших жителів міста до Кагарлицької міської ради не надходило. Участі у суспільному житті громади ОСОБА_4 не приймав. При виконавчому комітеті міської ради відсутні будь-які інші дані відносно гр. ОСОБА_4 .

Обгрунтування судом призначення обвинуваченому ОСОБА_4 міри та виду покарання.

Так, санкція ч. 4 ст. 190 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Згідно ч. 5 ст. 12 КК України - тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України вчинене обвинуваченим ОСОБА_4 , є тяжким злочином.

При призначенні обвинуваченому покарання суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" із змінами та доповненнями та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, врахуванні ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

До обставин, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 згідно ст. 66 КК України (в редакції 2001 року), суд відносить – щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне часткове відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно ст. 67 КК України (в редакції 2001 року), суд не вбачає.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Судом, враховуються вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно досудової доповіді складеної провідним інспектором Обухівського району сектору № 2 встановлено, що при дослідженні інформації, що характеризує особу за місцем її проживання, умов його життєдіяльності відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінальною правопорушення, а також її імовірної небезпеки для суспільства свідчить про можливість виправлення особи без ізоляції для суспільства. Зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення повторного правопорушення (криміногенні потреби) у випадку прийняття судом рішення про звільнення від відбувати покарання з випробуванням, вважають доцільним крім обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 КК України, покласти на особу додаткові обов`язки, передбачені частиною 3 статті 76 КК України, зокрема: не виїжджати за межі України без погодження з органами пробації; виконувати заходи передбачені пробаційною програмою.

При призначенні обвинуваченому покарання суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином; дані про особу обвинуваченого, а саме: визнання вини, де його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має сім`ю та малолітню дитину, місце постійного проживання, працює, позитивно характеризується, наявності обставин, що пом`якшують покарання, за відсутності обставин, що обтяжують покарання та думку прокурора щодо міри покарання обвинуваченому, а саме: призначення у виді позбавлення волі із застосуванням ст.. 75 та 76 КК України.

Враховуючи зазначене, на переконання суду наведені пом`якшуючі покарання обставини поряд із позитивними відомостями стосовно особи обвинуваченого та відсутності обставин, що обтяжують покарання, призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки, але із застосуванням положень ст.75 КК України, з огляду на таке.

Так, відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Врахувавши дані про особу обвинуваченого, який не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, має постійне місце проживання і реєстрації, за яким характеризується з позитивної сторони, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має міцні соціальні зв`язки та посткримінальну поведінку, а саме відсутність даних про те, що він будь-яким чином дискредитував себе з часу припинення незаконних дій, вина у вчиненні якого доведена під час розгляду даного кримінального провадження, що свідчить про його виправлення та готовність до стабільної, самокерованої і правослухняної поведінки у суспільстві, суд дійшов висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування остаточного покарання на підставі ст.75 КК України.

Суд виходить із того, що виправлення ОСОБА_4 можливе без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, однак за умови здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку, з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

При застосуванні до ОСОБА_4 інституту звільнення від реального відбуття покарання з випробуванням суд враховує принцип гуманізації відповідальності та засади, закріплені у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно зі ст.9 Конституції України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Крім того, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У даному кримінальному провадженні наявні виключно позитивні обставини щодо особи обвинуваченого. Натомість, жодних даних, які б свідчили про антисоціальну направленість поведінки обвинуваченого відсутні.

Сама по собі тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, не може слугувати єдиною підставою для призначення покарання у його реальному вимірі. Адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Застосований до ОСОБА_4 інститут звільнення від покарання з випробуванням є додатковим дієвим важелем для утримання від незаконних дій та відповідатиме принципам справедливості, індивідуалізації покарання, буде достатнім для перевиховання обвинуваченого і недопущення вчинення ним нових злочинів, тобто досягнення мети, передбаченої ст.50 КК України.

Можливість призначення обвинуваченому покарання з урахуванням наведених обставин із застосуванням положень ст. 75 КК України узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові № 644/4065/17 (провадження 51-3564ск20) від 04.08.2020.

Що стосується початку відбування покарання, то суд в даному випадку керується п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, згідно з яким іспитовий строк обчислюється з дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст.. 75 КК України (2001 року).

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Призначаючи покарання, суд також враховує і принцип гуманізації відповідальності при призначенні покарання, який повинен бути застосований виходячи із засад визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Тобто, визначене покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень і відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Судові витрати по справі відсутні.

Речові докази по справі відсутні.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України засудженого ОСОБА_4 від відбування остаточного покарання у виді позбавлення волі звільнити з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки.

У відповідності до ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_4 обов`язки:

1)періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2)повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3)не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

4)виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 не обирався.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Судові витрати по справі відсутні.

Речові докази по справі відсутні.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області протягом тридцяти діб з моменту його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1