Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №490/5608/25 — Миколаївський апеляційний суд

14.07.26

22-ц/812/1239/26

Провадження №22-ц/812/1239/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 липня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Шурмою Є.М.,

за участю: заявника ОСОБА_1 та його представника – адвоката Царик Р.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/5608/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Царик Русланою Миколаївною, на рішення, яке ухвалив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Шолох Людмили Миколаївни у приміщенні цього суду 21 квітня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа: Херсонська міська рада Херсонської області,

у с т а н о в и в :

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа: Херсонська міська рада Херсонської області.

Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат заявника - ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Для оформлення спадщини заявник звернувся до приватного нотаріуса. Однак згідно роз`яснення нотаріуса, останній не може оформити спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки заявник пропустив 6-ти місячний строк на прийняття спадщини, а також не пред`явив докази про постійне проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою, а саме по АДРЕСА_2 . Тому встановлення факту проживання разом з спадкодавцем необхідно заявникові для оформлення спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 .

Посилаючись на викладене, заявник просив встановити факт постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_2 .

Пояснення щодо заяви від заінтересованої особи не надходили.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суд мотивував тим, що з матеріалів справи та доданих до неї доказів вбачається, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , мав фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , з 05 грудня 2022 року. Заявник ОСОБА_3 за вказаною адресою зареєстрований 03 січня 2024 року. Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження постійного проживання заявника зі спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 , тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви.

В апеляційній скарзі представник заявника ОСОБА_1 – адвокат Царик Р.М. просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що зазначена справа повинна була розглядатися в порядку окремого провадження на підставі частини 2 статті 293 ЦПК України, а не в порядку загального позовного провадження, про що зазначено в ухвалі суду від 15 липня 2025 року. Суд в порушення положень процесуального закону не провів підготовче судове засідання та не виконав вимоги статті 200 ЦПК України, не вчинив процесуальних дій щодо закінчення підготовчого провадження. Судом під час розгляду справи по суті не врахував наявні в матеріалах справи докази, що призвело до неповного і всебічного з`ясування обставин у справі, на які позивач посилався у своїй заяві, як на підтвердження своїх вимог. На думку представника заявника, докази, надані суду, свідчать, що брат заявника ОСОБА_2 проживав з 05 грудня 2022 року разом із ОСОБА_1 у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який є спільною сумісною власністю останнього та його дружини ОСОБА_4 . Заявник з дружиною забрали ОСОБА_2 із окупованого рф міста Херсона до себе та проживали з ним однією сім`єю, доглядали його до самої смерті, поховали та здійснили й оплатили усі ритуальні послуги. Також судом не взято до уваги той факт, що заявник зареєструвався у будинку АДРЕСА_3 03 січня 2024 року, хоча проживає у ньому разом з дружиною з моменту придбання, а саме з 2001 року, а його рідний брат помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на момент смерті брата заявник вже був зареєстрований разом з ним, і лише тому, що брат заявника був зареєстрований у його будинку як внутрішньо-переміщена особа, нотаріус не прийняв заяву про прийняття спадщини, оскільки той пропустив 6-ти місячний строк на прийняття спадщини, передбачений статтею 1270 ЦК України. Крім того, ОСОБА_5 зауважує, що заінтересована особа - Херсонська міська рада Херсонської області не заперечувала проти задоволення заяви ОСОБА_1 , відповідно спір у даній справі - відсутній. Також представник заявника вказує, що відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, передбачені частиною 3 статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.

Відзив (заперечення) на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді, пояснення заявника , його представника - адвоката Царик Р.М., дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких міркувань.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 35).

Заявник ОСОБА_3 є рідним братом ОСОБА_2 відповідно до їхніх свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 , виданого 02 квітня 1957 року (а.с. 28), та серії НОМЕР_3 , виданого 20 лютого 1973 року (а.с. 29).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом НРН 441525, яке посвідчено 20 жовтня 2021 року державним нотаріусом Першої Херсонської державної нотаріальної контори Герасименко А.В., ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4 , що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №280125306 від 20 жовтня 2021 року (а.с. 30, 31-32).

Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 , просить встановити в порядку окремого провадження факт постійного проживання із братом ОСОБА_2 на день смерті останнього, посилаючись на те, що встановлення такого факту необхідно для оформлення спадкових прав, оскільки нотаріус відмовив у цьому через відсутність належних доказів спільного проживання зі спадкодавцем на день відкриття спадщини.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Тобто суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1262 ЦК України передбачено, що у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

За змістом частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як вбачається з відповіді на запит суду приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Постарниченко Н.В. від 17 лютого 2026 року № 6/01-16 та інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 17 лютого 2026 року № 84204333 спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилися (а.с. 80, 82).

Докази наявності у ОСОБА_2 спадкоємців першої черги у справі відсутні.

Згідно роз`яснення вимог чинного законодавства від 09 липня 2025 року № 94/-1-16, направленого ОСОБА_1 на його усне звернення приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Постарниченко Н.В., який долучений до справи в суді апеляційної інстанції з огляду на повноваження суду у справах окремого провадження (частини 1-3 статті 294 ЦПК України), ОСОБА_1 , рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 , на час відкриття спадщини, оскільки не пред`явлені докази, що підтверджують такий факт.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження (див. зокрема, постанову Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц (провадження № 61-872св21).

Отже, заявник ОСОБА_1 як рідний брат померлого ОСОБА_2 є його спадкоємцем другої черги і для підтвердження прийняття спадщини має юридичне значення встановлення факту його постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на день відкриття спадщини, суд першої інстанції виходив з недоведеності належними та допустимими доказами, що заявник у цій справі постійно проживав зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини – ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_2 .

Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, на що наголошено у пункті 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до довідки №4801-5002369228 від 05 грудня 2022 року ОСОБА_2 був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа із зазначенням зареєстрованого місця проживання у квартирі АДРЕСА_4 , фактичного місця проживання – АДРЕСА_2 (а.с. 11).

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 550958 від 06 травня 2019 року ОСОБА_2 була встановлена друга група інвалідності (з ураженням опорно-рухового апарату) безстроково (а.с. 12-13).

Згідно виписки із медичної картки №4778 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в ангіоневрологічному відділенні Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня №1» з 23 грудня 2022 року по 04 січня 2023 року у зв`язку із внутрішньомозковим крововиливом у півкулю, виписаний у важкому стані, рекомендоване спостереження сімейного лікаря за місцем проживання (а.с. 9-10).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 27 жовтня 1979 року ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_6 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_7 ».

ОСОБА_4 24 вересня 2001 року купила 47/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу № 3054, зареєстрованому на Універсальній біржі «Південь» (а.с. 15-16).

Заявник ОСОБА_1 03 січня 2024 року зареєстрував свої місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено інформацією про зареєстроване/задеклароване місце проживання/зняття із зареєстрованого /задекларованого місця проживання особи від 05 січня 2024 року №704/19.04.01-02/24 та витягом з реєстру територіальної громади міста Миколаєва №9.19-52002-2025 від 15 липня 2025 року (а.с. 18, 44).

Відповідно до договору-замовлення на організацію та проведення поховання від 03 травня 2024 року ОСОБА_4 є замовником надання послуг на поховання ОСОБА_2 (а.с. 17)

Також відповідно до рахунку-замовлення №0646 від 03 травня 2024 року та квитанції до прибуткового касового ордера №0646 ОСОБА_4 сплатила грошові кошти за придбання-оформлення предметів і послуг похоронного призначення для поховання ОСОБА_2 (а.с. 25, 26).

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 (а.с. 35) та довідки про причини смерті ОСОБА_2 № 994 від 03 травня 2024 року (а.с. 14) останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Миколаєві.

Згідно підпунктів 1.12, 1.13 пункту 1 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі – Порядок), місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Місце відкриття спадщини підтверджується: витягом з реєстру територіальної громади; довідкою про реєстрацію місця проживання спадкодавця; іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (рішення суду, документи, до яких вносились відомості про місце проживання тощо).

Відповідно до підпункту 3.20. пункту 3 Глави 10 цього Порядку факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується: витягом з реєстру територіальної громади; довідкою про реєстрацію місця проживання; іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (паспортом громадянина України, виготовленим у формі книжечки, з відміткою про реєстрацію постійного місця проживання громадянина, якщо спадщина відкрилась до 01 грудня 2021 року, рішенням суду тощо).

Статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно частинами 1, 3 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративну процедуру».

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

За такого з урахуванням наведених положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Порядку довідка про взяття на облік ОСОБА_2 як внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце його постійного проживання на день смерті – а саме АДРЕСА_2 з 05 грудня 2022 року. Доказів щодо зміни цього місця проживання на день його смерті матеріали справи не містять.

Також факт, що АДРЕСА_2 є місцем постійного проживання ОСОБА_1 з 03 січня 2024 року підтверджена інформацією про зареєстроване/задеклароване місце проживання/зняття із зареєстрованого /задекларованого місця проживання особи від 05 січня 2024 року №704/19.04.01-02/24 та витягом з реєстру територіальної громади міста Миколаєва №9.19-52002-2025 від 15 липня 2025 року, що узгоджується з вимогами підпункту 3.20. пункту 3 Глави 10 Порядку.

Отже колегія суддів доходить висновку, що належними, допустимими та достатніми доказами у справі підтверджено, що на момент відкриття спадщини щодо майна ОСОБА_2 , тобто станом на 01 травня 2024 року, померлий та заявник у справі ОСОБА_1 постійно проживали у будинку АДРЕСА_3 , тому вимоги останнього про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем є доведеними і підлягають задоволенню.

За такого суд першої інстанції помилково оцінив наявні у справі докази та дійшов помилкового висновку про недоведеність заявлених ОСОБА_1 вимог, тому колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного рішення суду першої інстанції підлягає скасування на підставі положень пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Частиною 7 статті 294 ЦПК України визначено, що при ухваленні судом рішення за наслідками розгляду справ окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Тому відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі, яка переглядається, які в цьому випадку покладаються на заявника.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Царик Русланою Миколаївною, задовольнити.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа: Херсонська міська рада Херсонської області, задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини щодо майна останнього за адресою: АДРЕСА_2 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

___________________________________________________

Повна постанова складена 15 липня 2026 року