Вирок від 13 липня 2026 р. у справі №730/644/26 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)3-50-01

Справа №730/644/26

Провадження № 1-кп/730/53/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2026 р. м.Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (в режимі ВКЗ),

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченої – адвоката ОСОБА_7 ,

представника потерпілих – адвоката ОСОБА_8 (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Борзнянського районного суду Чернігівської області в м. Борзні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025270410000120 від 28.07.2025 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка народилася в м. Кролевець Сумської області, з середньою спеціальною освітою, одруженої, маючої на утриманні дитину 2010 року народження, працюючої у ТОВ «АТБ Маркет» керуючою магазином, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що 27.07.2025 року близько 11:28 години ОСОБА_6 , керуючи власним автомобілем Skoda Fabia д.н.з. НОМЕР_2 та здійснюючи рух на відрізку 86 кілометра автодороги М-02 Кіпті – Глухів – Бачивськ в напрямку від с. Вертіївка до м. Батурин, проявивши неуважність, не врахувавши дорожню обстановку та не впевнившись у безпеці свого руху, розпочала маневр обгону автомобіля Skoda Fabia д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_9 , який рухався у попутному напрямку з дотриманням Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (ПДР).

При цьому, виконуючи обгін вищевказаного автомобіля, ОСОБА_6 перед зміною напрямку руху, не переконалася, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та виїхала на смугу для руху транспортних засобів у зустрічному напрямку, де здійснила зіткнення з автомобілем Toyota RAV-4 д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_10 , який з дотриманням ПДР рухався у зустрічному напрямку по своїй смузі руху.

Внаслідок вказаної ДТП пасажири автомобіля Toyota RAV-4 д.н.з. НОМЕР_4 отримали тілесні ушкодження.

ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження в області голови у черепно-мозкової травми, яка виражалась синцем правої очної ділянки обличчя, просторою забійно-рваною раною та гематомою правої лобно-тім?яно-скроневої ділянки, а також крововиливами у м?які оболонки головного мозку з обох сторін без морфологічних ознак забою його речовини за даними комп`ютерної томограми, в області тулуба у вигляді закритих переломів поперечних відростків поперекових хребців та в області кінцівок у вигляді закритого перелому нижнього метадіафізу правої стегнової кістки.

Встановлені у ОСОБА_4 тілесні ушкодження в комплексі відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я, строком понад 21 день.

ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження в області голови у вигляді закритої черепно-мозкової травми, яка виражалась струсом головного мозку, в області шиї у вигляді синців та саден в ділянці її правої половини в області тулуба у вигляді закритої травми грудей, яка виражалась синцями лівої молочної залози та переломом першого лівого ребра, а також закритої травми живота, яка виражалась гематомою та садном передньої черевної стінки, гематомою товстої кишки справа, розривами брижі тонкої кишки і печінки та крововиливом у черевну порожнину, в області кінцівок у вигляді саден та синців правого ліктьового суглобу, синців обох колінних суглобі та закритого перелому нижнього суглобового кінця правої променевої кістки.

Встановлені у ОСОБА_5 тілесні ушкодження в комплексі відносяться до тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, і за цією ознакою кваліфікуються як тілесні ушкодження тяжкого ступеня тяжкості.

У даній дорожній обстановці ОСОБА_6 порушила вимоги п.10.1 (перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху), п.11.3 (на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відстуності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків, виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу), що стало причиною та умовою настання даної дорожнього - транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв`язку з її наслідкам.

Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченої, яка, будучи допитаною в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю, надала показання, підтвердила обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу.

Так, обвинувачена указала, що дійсно 27.07.2025 року близько 11:30 години керувала власним автомобілем Skoda Fabia д.н.з. НОМЕР_2 на трасі Кіпті – Глухів – Бачівськ в напрямку від с. Вертіївка до м. Батурин. Рухалася зі швидкістю 60 км на годину. Коли почала маневр обгону, не розрахувала свої сили, злякалася, в результаті чого виїхала на смугу зустрічного руху, де сталося зіткнення. Бачила, що на смузі зустрічного руху є автомобіль, але вже нічого не могла вдіяти. Шкоду повністю відшкодувала обом потерпілим, а також, окремо, водію автомобіля, з яким вчинила зіткнення. Вибачилася перед потерпілими, вони до неї не мають жодних претензій. Кається, просить суворо не карати. Додатково зазначила, що має на утриманні дитину, а сама в результаті ДТП отримала тілесні ушкодження, а саме зламала гомілкостоп, їй важко ходити, а тим більше, на великі відстані, а тому просить не позбавляти її водійських прав.

Потерпілі в судовому засіданні, кожна окремо, зазначили, що обвинувачена дійсно перед ними вибачилася, повністю все відшкодувала, жодних претензій до неї вони не мають, вони її вибачили, у зв`язку з чим просять обвинувачену не позбавляти волі, а також не позбавляти її права керування ТЗ.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувачена просила суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.

Показання обвинуваченої в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, встановлених судом.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки вона вчинила порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим тяжкі тілесні ушкодження.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченій, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к).

Обвинувачена висловила щирий жаль з приводу учинених нею дій та осуд своєї поведінки, відшкодувала шкоду.

Активне сприяння у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, яке виразилось у тому, що обвинувачена повно та всебічно розповіла про обставини, які мали місце у той час, та тим самим активно та відкрито сприяла суду у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, тобто розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченій, судом не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачена на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), відношення обвинуваченої до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Призначаючи покарання, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обираючи вид покарання, суд приймає до уваги характер вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, те, що вона щиро розкаялася у вчиненому, характеризується виключно позитивно.

Також, суд враховує думку потерпілих, які просить визначити міру покарання обвинуваченій, не пов`язану з позбавленням волі, претензій ані морального, ані матеріального характеру до обвинуваченої не має, отримали від обвинуваченої матеріальне відшкодування.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, у мінімальних межах санкції статті, передбаченої ч. 2 ст. 286 КК України, як про те, в тому числі, просить сторона обвинувачення.

Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 року в справі № 634/609/15-к, де останній роз`яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявності пом`якшуючих обставин, відсутності обставин, що обтяжують покарання, особи винного та її ставлення до вчиненого нею діяння, позиції прокурора у судовому засіданні, який не наполягав на реальному позбавленні волі обвинуваченої, думки потерпілих, щодо міри покарання, стану здоров`я обвинуваченої, те, що обвинувачена є особою молодого віку, працює, утримує дитину, те, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, не притягувалася до адміністративної відповідальності, скоїла необережний тяжкий злочин, в стані сп`яніння не перебувала, у добровільному порядку повністю відшкодувала потерпілим заподіяну матеріальну і моральну шкоду, суд вважає за можливе застосувати до обвинуваченої ст. 75 КК України, звільнивши її від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на неї обов`язки, таким чином давши шанс на виправлення.

У даному випадку, звільнення від покарання з іспитовим строком перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що, власне, і має місце в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом інституту звільнення від покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.

З урахуванням особи обвинуваченої та обставин вчинення кримінального правопорушення, суд вважає, що іспитовий строк має становити один рік, враховуючи повне відшкодування шкоди, щире каяття, позитивні характеристики, мінімальний строк позбавлення волі, повне усвідомлення скоєного та осуд своїх дій.

Згідно до п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23 грудня 2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Обмірковуючи питання доцільності призначення обвинуваченій покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд виходить з такого.

Додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, є альтернативним. Таким чином, суд має мотивувати доцільність застосування до винного додаткового покарання у кожній конкретній справі з урахуванням її обставин.

На думку суду, у даній конкретній справі, з урахуванням особи обвинуваченої, призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є недоцільним.

Так, як було встановлено судом, обвинувачена має на утриманні дитину, офіційно працює, внаслідок ДТП сама отримала травму ноги, що підтверджується відповідними медичними документами, наданими суду захисником.

Так, згідно медичних виписок, обвинувачена потребує подальшого лікування у травматолога, потребує допоміжного засобу для переміщення – підлокітну милицю, має розлади ходи та рухливості.

На думку суду, призначення обвинуваченій додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами може призвести до звільнення її з роботи, що не відповідає інтересам її сім`ї та дитини, яку вона має утримувати, та може додатково стати тягарем для усієї сім`ї, оскільки бюджет є спільним, а це не буде відповідати інтересам дитини обвинуваченої.

Ситуацію з приводу можливого звільнення з роботи обвинуваченої суд також оцінює в розрізі уведення в країні воєнного стану обумовленого збройною агресією російської федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, унаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, та яка (збройна агресія), починаючи з 24 лютого 2022 року, набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020( 465/20), відповідно, і в т.ч. фінансова ситуація, в якій знаходяться громадяни України, є складною з наведеного періоду.

Крім того, суд ураховує й те, що ані потерпілі, ані прокурор не наполягають на призначенні такого виду покарання та вважають його недоцільним.

Також, судом враховується й те, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, відноситься до необережних, вчинене порушення є одноразовим, відсутність будь-яких попередніх порушень ПДР; відсутність даних про небезпечну манеру керування автомобілем.

А тому, враховуючи принцип пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, суд вважає за можливе не призначати обвинуваченій додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Запобіжний захід, до вступу вироку в законну силу, не обирати.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд, одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови у цивільному позові.

А тому заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, накладеного ухвалою суду, - підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України з обвинуваченого належить стягнути на користь Державного бюджету України процесуальні витрати на залучення експерта.

Підстав для вирішення питань, пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 1 рік, поклавши на неї відповідно до ст. 76 КК України такі обов`язки:

?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання;

?періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу не обирати.

Скасувати арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Борзнянського районного суду Чернігівської області від 31.07.2025 року, з урахуванням постанови Борзнянського районного суду Чернігівської області від 22.09.2025 року.

Речові докази: Toyota RAV-4 д.н.з. НОМЕР_4 , який повернутий власнику, – залишити йому за належністю, технічні носії інформації, що знаходяться у матеріалах кримінального провадження, – залишити у вказаних матеріалах, зішкріб фарби з правого переднього крила, який зберігається в кімнаті речових доказів ВП № 3 Ніжинського РУП, – знищити, автомобіль Skoda Fabia д.н.з. НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу – повернути (залишити за належністю) власнику, автомобіль Skoda Fabia д.н.з. НОМЕР_2 – повернути обвинуваченій.

Стягнути з ОСОБА_6 судові витрати по справі – вартість проведених експертиз в дохід держави у загальній сумі 24959,2 грн., а саме: 3565,60 грн. на проведення судової інженерно-транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/11419-ІТ від 10.09.2025), 3565,60 грн. на проведення судової інженерно-транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/11421-ІТ від 12.09.2025), 3565,60 грн. на проведення судової інженерно-транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/11420-ІТ від 10.09.2025), 7131,20 грн. на проведення судової інженерно-транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/11410-ІТ від 19.09.2025), 7131,20 грн. на проведення судової інженерно-транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-26/4086-ІТ від 10.04.2026).

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1