Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №186/618/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1999/26 Справа № 186/618/26 Суддя у 1-й інстанції - Янжула С.А. Суддя у 2-й інстанції - Піскун О. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Дніпро

Суддя Дніпровського апеляційного суду Піскун О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 18 травня 2026 року стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого по АДРЕСА_1 ,

у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП),

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскарженого судового рішення.

Постановою Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 18 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, та стягнуто на користь держави судовий збір у сумі 665,60 гривень.

Згідно з постановою суду першої інстанції, 24 лютого 2026 року о 22:20 годині по вул. Василя Стуса, 1 в м. Шахтарському Синельниківського району Дніпропетровської області водій ОСОБА_1 керував автомобілем «ВАЗ 2101», д.р.н. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, млява мова, шатка хода. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій ОСОБА_1 відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України. Водія було відсторонено від керування транспортним засобом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк апеляційного оскарження, зазначивши, що не був обізнаний про час розгляду справи та про наявність постанови, так як на момент розгляду справи проходив військову службу та перебував у районі виконання бойових завдань, у зв`язку з чим був обмежений у користуванні засобами зв`язку. З постановою суду ознайомився лише 17 червня 2026 року, до цього часу копію постанови не отримував та про її зміст обізнаний не був.

По суті просить постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що працівник поліції не роз`яснив йому права та обов`язки, передбачені ст.268 КУпАП та ст.63 Конституції України, що підтверджується відеозаписом з місця події.

Зауважує, що пропонуючи пройти огляд на стан сп`яніння поліцейський не роз`яснив водію, що згідно зі ст.266 КУпАП це є обов`язком водія, а не його правом, та не зазначив про наслідки проходження огляду або відмови від проходження огляду на стан сп`яніння (а саме щодо вилучення посвідчення водія, накладення штрафу, позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів).

Зазначає, що працівниками поліції не повідомлено йому та не зазначено в протоколі ознаки алкогольного сп`яніння. Зазначені в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння ознаки вважає формальними та не підтвердженими належними і допустимими доказами, оскільки відеозаписом не зафіксовано у нього зазначених в акті ознак, поліцейський не проводив його огляд.

Посилається на те, що після відмови від проходження огляду на місці зупинки за допомогою приладу “Драгер” йому не було запропоновано пройти огляд в медичному закладі.

Вказує, що акт огляду та направлення до медичного закладу для огляду з метою виявлення стану сп`яніння було складено без його участі.

Звертає увагу на те, що відеозапис не є безперервним, оскільки на ньому не відображено ані як працівники поліції прибули на місце події, ані особу, яка керувала транспортним засобом.

Позиції учасників апеляційного процесу.

Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, надіслав до суду клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності, у зв`язку з чим апеляційний перегляд здійснено за відсутності вказаної особи.

Мотиви апеляційного суду.

Суд апеляційної інстанції, вивчивши матеріали справи та заявлене клопотання про поновлення пропущеного строку, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, а також причини пропуску строку на оскарження постанови, дійшов наступного висновку.

Апеляційним судом встановлено, що оскаржувана постанова винесена 18 травня 2026 року за відсутності учасників справи. З матеріалів справи слідує, що апеляційна скарга подана до суду першої інстанції 23 червня 2026 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Разом з тим, враховуючи, що справу було розглянуто за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з матеріалами справи ОСОБА_1 ознайомився 17.06.2026, а також враховуючи вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду та позицію колегії суддів Третьої судової палати Верховного Суду, яка викладена у постанові суду від 11 вересня 2019 року при розгляді справи №130/2448/16-к, відповідно до якої без повного тексту судового рішення особа позбавлена можливості надати належне обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин.

Мотиви апеляційного суду.

Перевіривши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги апеляційний суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.

Згідно з вимогами ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог ч.2 ст.9 КУпАП адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Положеннями ч.1 ст.130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

У разі невиконання вимог п.2.5 ПДР України передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Суд апеляційної інстанції вважає викладений в постанові суду першої інстанції висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Викладений в постанові суду першої інстанції висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення ААД №995758 від 24 лютого 2026 року, складеним поліцейським СРПП, в якому зазначено про обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого ОСОБА_1 від проходження огляду відмовився;

- копією постанови ББА № 274704 від 24 лютого 2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по ч.1 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП за керування транспортним засобом з непрацюючим габаритом та відсутність відповідних документів;

- відеозаписом правопорушення, на якому зафіксовано зупинку транспортного засобу, спілкування поліцейського з водієм, у якого були наявні ознаки алкогольного сп`яніння. На питання поліцейського водій ОСОБА_1 повідомив, що не вживав алкогольні напої, але на вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора відмовився, після чого йому було повідомлено про складання протоколу по ч.1 ст.130 КУпАП, роз`яснено права.

Надані докази були досліджені апеляційним судом.

Дослідивши вказані матеріали суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені докази відповідають критеріям належності та допустимості, а в своїй сукупності також достатності для підтвердження висновків суду першої інстанції про доведення винуватості ОСОБА_1 у порушенні ним вимог п.2.5ПДР України, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у поза розумний сумнів.

Об`єктивних підстав ставити під сумнів достовірність і належність доказів, наданих під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, по справі не вбачається.

Так, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 було повідомлено ознаки алкогольного сп`яніння та запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння, від якого він відмовився, після чого поліцейський попередив про складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП за відмову від проходження огляду на встановлення стану алкогольного сп`яніння та роз`яснив водієві процесуальні права, що спростовує наведені в апеляційній скарзі твердження. До того ж, ОСОБА_1 не заперечував факт керування транспортним засобом.

Варто зауважити, що нормами КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння не передбачено обов`язку працівника поліції роз`яснювати водієві вид і розмір адміністративного стягнення або інші юридичні наслідки відмови від проходження огляду.

Безпідставними є також посилання апелянта на відсутність у нього ознак алкогольного сп`яніння та недоведеність таких ознак. Як убачається з відеозапису, протоколу про адміністративне правопорушення, акту огляду на стан сп`яніння та інших матеріалів справи, працівниками поліції були зафіксовані ознаки алкогольного сп`яніння, які стали підставою для пропозиції пройти відповідний огляд. Самі по собі доводи апелянта про незгоду з наявністю таких ознак не спростовують відомостей, викладених у зазначених документах, та не свідчать про їх недопустимість.

Посилання ОСОБА_1 на те, що акт огляду було складено без його участі, також не спростовують законності висновків суду першої інстанції, оскільки зазначений документ оформлювався після висловленої особою відмови від проходження огляду, а сама по собі така обставина не свідчить про істотне порушення процедури оформлення матеріалів справи та не впливає на доведеність факту відмови від проходження огляду.

Не приймаються до уваги й доводи щодо відсутності безперервного відеозапису. Законодавство не містить вимоги щодо обов`язкової безперервної відеофіксації всіх без винятку дій працівників поліції від моменту прибуття на місце події. Наявний у матеріалах справи відеозапис у сукупності з іншими доказами відображає обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема факт спілкування працівників поліції з апелянтом, пропозицію пройти огляд на стан сп`яніння та його відмову від такого огляду. Відсутність на відеозаписі моменту прибуття поліцейських не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин та не ставить під сумнів належність і допустимість досліджених доказів.

Будь-які інші доводи апеляційної скарги сприймаються судом, як спроба уникнути відповідальності, оскільки об`єктивних доказів, які могли б спростувати причетність ОСОБА_1 до вказаного правопорушення та його винуватість, суду не надано.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

В матеріалах справи відсутні та під час апеляційного перегляду не надано достатньо доказів на підтвердження факту істотних порушень працівниками поліції вимог закону під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Дії працівників поліції відповідали вимогам Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17 грудня 2008 року № 1103, а також Інструкції, затвердженої спільним наказом МВС та МОН України від 09 листопада 2015 року № 1452/735.

Дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися.

Наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності об`єктивно і в повній мірі свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними і такими, що не впливають на законність прийнятого по суті рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

При розгляді справи судом порушень ст.ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.

Спираючись на встановлені фактичні обставини даного адміністративного провадження, які підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_1 є доведеною поза розумним сумнівом.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без зміни.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 задовольнити та поновити йому строк апеляційного оскарження постанови Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 18 травня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 18 травня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя О. П. Піскун