Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №243/1957/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1942/26 Справа № 243/1957/26 Суддя у 1-й інстанції - Соловйова О.О. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,

при секретарі судового засідання Примак Н.М.,

за участю захисника адвоката Прокопцева С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу захисника адвоката Прокопцева С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, на постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 травня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , громадянина України, не працюючого, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір,

в с т а н о в и л а:

постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 15 лютого 2026 року о 21 годині 30 хвилин у м. Слов`янську по вул. Г. Батюка, біля буд. 21, керував транспортним засобом Skoda Octavia, р.н. НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запахом алкоголю з порожнини рота, порушенням мови, порушенням координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Drager на місці зупинки транспортного засобу та такого огляду в медичному закладі у встановленому законом порядку відмовився, що зафіксовано на Motorola Solutions VB400 № 472567, 474871, 472680. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На зазначену постанову захисник адвокат Прокопцев С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що у протоколі про адміністративне правопорушення відсутні вказівки на правові підстави зупинення транспортного засобу, натомість у рапорті правовою підставою зазначено п. 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». При цьому матеріали справи не містять чіткої вказівки, який уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження руху, про що зазначено у вказаній нормі Закону. У цьому випадку відсутні докази, які б свідчили про правомірність підстав для зупинення транспортного засобу.

Зауважує, що відеозапис, долучений до матеріалів справи, не є належним та допустимим доказом у справі відповідно до ст. 251 КУпАП, оскільки він суперечить наказу МВС України № 1026 від 18.12.2018 року та не є безперервним. З урахуванням проведення огляду протягом 13 хвилин запис поліцейських переривається та є фрагментарним. Наведене свідчить про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи.

Наголошує, що огляд ОСОБА_1 проведений з порушенням установленого порядку, а тому є недійсним, оскільки останнього, всупереч вимогам закону, за наявності ознак сп`яніння не відсторонили від керування транспортним засобом.

Стверджує, що рапорт не є доказом у справі, оскільки складений працівником поліції, який є зацікавленою особою.

ОСОБА_1 у судове засідання апеляційної інстанції не прибув, при цьому належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду цієї справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати передбачених процесуальним законом заходів для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи, з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (§§ 66–69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, керуючись ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, та за участю захисника адвоката Прокопцева С.В.

Заслухавши захисника адвоката Прокопцева С.В., який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені ним в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи у його вчиненні та інші обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна ця особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених ним доводів.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображено принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належним чином виконані.

Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмову від проходження відповідного огляду.

Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, так само як і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, доказуванню у цьому випадку підлягають факт керування транспортним засобом, наявність ознак сп`яніння та факт відмови водія від проходження огляду на вимогу поліцейського.

Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджуються:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії АБА № 090140 від 15.02.2026 року;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, до КНП «МЦ ПЛЗ м. Краматорська» у м. Слов`янську від 15.02.2026 року;

- рапортом поліцейського взводу № 1 роти № 1 БПП у містах Краматорську та Слов`янську УПП у Донецькій області ДПП рядового поліції Ричкової В. від 15.02.2026 року;

- відеозаписами, що містяться в матеріалах справи, відповідно до змісту яких зафіксовано факт керування та зупинення працівниками поліції транспортного засобу Skoda Octavia, р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Під час спілкування у водія ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Водію було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки, проте останній відмовився. Далі працівник поліції запропонував водію пройти такий огляд у наркологічному закладі, від чого останній також відмовився. Після цього працівник поліції попередив водія ОСОБА_1 про відповідальність за п. 2.5 ПДР України та про те, що стосовно нього буде складено протокол за ст. 130 КУпАП.

Також з відеозапису вбачається, що перед складанням протоколу про адміністративне правопорушення водію було роз`яснено його права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП. Зі змістом складеного протоколу водія ОСОБА_1 було ознайомлено. Водія відсторонено від керування транспортним засобом, а транспортний засіб припарковано без порушень ПДР України.

Вказані докази, на думку апеляційного суду, є належними та допустимими і беззаперечно підтверджують наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом та відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Так, дослідженими матеріалами встановлено факт зупинки транспортного засобу та оголошення водієві підстав зупинки. Під час спілкування з водієм поліцейськими виявлено ознаки алкогольного сп`яніння та запропоновано пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager, від чого ОСОБА_1 відмовився. У зв`язку з цим інспектор поліції запропонував пройти огляд у закладі охорони здоров`я, від чого останній також відмовився. При цьому інспектор поліції роз`яснив наслідки відмови та зазначив, що за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння передбачена адміністративна відповідальність і буде складено протокол.

Апеляційний суд вважає відеозаписи поліцейських належними та допустимими доказами, які беззаперечно підтверджують події, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписах логічно та послідовно зафіксовано весь перебіг подій, що стосується саме адміністративного правопорушення, а тому підстав для сумнівів щодо їх достовірності в апеляційного суду не виникає.

Зазначений у протоколі час керування транспортним засобом - 21 година 30 хвилин - є часом фактичного керування ОСОБА_1 транспортним засобом, при цьому відеозаписи поліцейських розпочато раніше - о 21 годині 23 хвилини, тобто до факту зупинки автомобіля, та вони містять усі обставини, які підлягають доведенню.

Посилання захисника на фрагментарність технічного запису є хибним, оскільки матеріали справи містять три файли технічного запису з різних боді-камер поліцейських, записи на яких починаються до зупинки транспортного засобу та закінчуються після складання протоколу про адміністративне правопорушення й ознайомлення водія з ним.

Разом із цим, зазначаючи про відсутність певного проміжку часу на відеозаписі, захисник не вказує, які саме обставини або ключові моменти, що мають суттєве значення та спростовують наведені обставини, не зафіксовані на відеозаписі, а тому вказані доводи мають формальний характер. Апеляційний суд не вбачає у цьому випадку порушень норм закону щодо фіксування технічними засобами під час здійснення огляду на стан сп`яніння.

Не можуть бути задоволені й доводи апеляційної скарги щодо безпідставності зупинки транспортного засобу з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» під час дії воєнного стану поліція діє згідно з призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено та який діяв на час зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями у разі їх утворення можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як перевірка у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документів в осіб, а в разі потреби - проведення огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, установлених Конституцією України.

Відповідно до Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1456, правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України «Про основи національного спротиву», «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про національну безпеку України», «Про Національну поліцію», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти.

Отже, перевірка документів в осіб здійснюється після введення воєнного стану в межах території та у строки, зазначені в указі Президента України про його введення.

На підставі викладеного апеляційний суд зауважує, що інспектор поліції діяв у межах наданих йому повноважень під час дії воєнного стану в країні. Крім того, після зупинки транспортного засобу він наголосив, що водій рухався у період дії комендантської години та на автомобілі не працювало підсвічування номерного знака. Отже, підстави зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 є законними та не спростовують наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційний суд зауважує, що згідно з позицією Верховного Суду рапорт поліцейського є лише внутрішнім службовим документом, а не самостійним, незалежним та беззаперечним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Рапорт не підтверджує факт порушення, якщо не підкріплений іншими доказами, зокрема відеозаписами чи показаннями свідків, оскільки поліцейський є зацікавленою особою, як про це зазначає захисник в апеляційній скарзі.

Посилання захисника на те, що рапорт поліцейського не є самостійним доказом вини, є слушним, однак не спростовує наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, оскільки саме сукупністю досліджених доказів, зокрема й рапортом, поза розумним сумнівом доведено вину останнього.

Відсутність фіксування відсторонення від керування транспортним засобом жодним чином не спростовує вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення, оскільки відсторонення від керування транспортним засобом є процедурою оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, а не встановлення фактичних обставин.

Отже, дослідивши матеріали справи з урахуванням доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає їх належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування ним транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, що не заперечується стороною захисту, та факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить суттєвих порушень, які б давали суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.

Апеляційний суд також враховує, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02, ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізував своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

У процесі доказування вини доцільно керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульовано у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» з посиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву у цьому, тоді як наявність такого розумного сумніву у винуватості особи є підставою для її виправдання.

Отже, на підставі сукупності доказів поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на вимогу поліцейського, що є обов`язковими складовими інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Будь-яких інших доводів щодо відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення апеляційному суду не наведено.

Отже, апеляційний суд не вбачає переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, що могли вплинути на правильність і обґрунтованість постановленого у справі судового рішення, були безумовною підставою для його скасування та спростовували висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника адвоката Прокопцева С.В., апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції постанову винесено з дотриманням вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу захисника адвоката Прокопцева С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, залишити без задоволення.

Постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 18 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА