Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №515/1912/24 — Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/1912/24

Провадження № 2/515/103/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Луцюка В.О.,

секретар судового засідання Комерзан Л.І.,

за участю представника позивача за первісним позовом (представника відповідача за зустрічним позовом) – адвоката Борогана В.В. (у режимі відеоконференції),

відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) – ОСОБА_1 ,

представника відповідача за первісним позовом (представника позивача за зустрічним позовом) - адвоката Михайлової К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Бороган Валентин Володимирович, до ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Михайлової Катерини Анатоліївни про стягнення боргу,

та за зустрічними позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , інтереси якого представляє ОСОБА_4 , про визнання договорів позики удаваними, суд

В С Т А Н О В И В:

19 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу, ціною позову 83 113,42 долари США.

Свої вимоги мотивує тим, що 15 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено два договори позики (далі – Договір № 1 та Договір № 2).

За умовами Договору № 1 позивач передав у борг відповідачу 5 000 доларів США, а останній зобов`язався повернути кошти у строк до 21 вересня 2022 року; факт отримання коштів підтверджено розпискою від 20 вересня 2022 року, власноручно написаною позичальником у момент передачі йому суми позики. Договором передбачено, що у разі несвоєчасного повернення коштів позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання, 10% річних від простроченої суми, а також пеню 1% за кожний день від неповерненої суми позики і штраф у розмірі 15%.

За умовами Договору № 2 позивач передав у борг відповідачу 5 000 доларів США, а останній зобов`язався повернути кошти у строк до 10 листопада 2022 року; факт отримання коштів підтверджено розпискою від 20 вересня 2022 року, власноручно написаною позичальником у момент передачі йому суми позики. Договором передбачено, що у разі несвоєчасного повернення коштів позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання, 3% річних від простроченої суми, а також пеню 1% за кожний день від неповерненої суми позики і штраф у розмірі 30%.

Сторонами передбачено, що у випадку неповернення суми позики у строк, зазначений у Договорах, кредитор має право стягнути заборгованість у примусовому порядку. У встановлений строк відповідач суму позики у загальному розмірі 10 000 доларів США не повернув. Вирішити спір у добровільному порядку не є можливим.

За такого, позивач вважає, що відповідачем порушено не тільки договірні зобов`язання, а й положення ст. 525, 526 ЦК України, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість:

за Договором №1 за період з 22 вересня 2022 року по 12 вересня 2024 року у розмірі 42 787,67 доларів США, з яких: 5 000 доларів США – основна сума боргу; 987,67 доларів США – 10% річних від простроченої суми позики; 36 050 доларів США – пеня 1% за кожний день від неповерненої суми позики; 750 доларів США – штраф у розмірі 15%;

за Договором №2 за період з 11 листопада 2022 року по 12 вересня 2024 року у розмірі 40 325,75 доларів США, з яких: 5 000 доларів США – основна сума боргу; 275,75 доларів США – 3% річних від простроченої суми позики; 33 550 доларів США – пеня 1% за кожний день від неповерненої суми позики; 1500 доларів США – штраф у розмірі 30%,

загалом до стягнення за розрахунком позивача з відповідача підлягає 83 113,42 доларів США.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 15 140,00 грн та 3 000 доларів США правової допомоги, пов`язаних із складанням позовної заяви, документальне підтвердження яких позивачем будуть надані не пізніше п`яти днів після ухвалення рішення суду, відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 грудня 2024 року справу передано у провадження судді Луцюка В.О.

Згідно з ухвалою судді від 03 січня 2025 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, справу призначено до підготовчого засідання.

22 січня 2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, де він просив відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог, мотивуючи таким.

Сторони тривалий час перебували у приятельських відносинах.

Відповідач мав пасіку та займався тривалий час бджільництвом, мав близько 60 вуликів. Влітку 2021 року йому надійшла пропозиція від знайомого бджоляра, який виїздив за межі України та розпродавав майно, придбати у нього 60 вуликів з бджолосім`ями, розміщені на платформі. Вартість вуликів з платформами становила 10 000 доларів США.

Оскільки на той час такої суми не було, він з позивачем ОСОБА_2 досягли згоди про те, що останній надає власні гроші для придбання вуликів з платформою. Після придбання вказаного майна вони спільно з позивачем мали займатися бджільництвом, при цьому повернення позивачу позики мало відбуватися в натуральній формі - зібраним в результаті діяльності медом. За домовленістю між сторонами весь зібраний мед отримував позивач ОСОБА_2 до повного розрахунку за вкладені позивачем для придбання вуликів з платформою 10000,00 доларів США, та розпоряджався ним на власний розсуд. Вартість меду розраховувалася на момент передачі його позивачу.

В подальшому після відшкодування позивачу вкладених ним коштів вони мали спільно займатися бджільництвом та ділити увесь дохід від реалізації меду навпіл.

Позивачем дійсно були передані йому грошові кошти у розмірі 10 000,00 доларів США двома рівними платежами по 5 000,00 доларів США 20 вересня 2021 року та 10 листопада 2021 року, про що дійсно він власноруч написав розписки.

Також ним та позивачем у вказані дати було укладено та підписано договори позики, однак зовсім іншого змісту. Зміст договору позики, що доданий позивачем до позову не відповідає дійсності, підпис, що міститься на останніх сторінках цих договорів дійсно належить йому, однак перші сторінки вказаних договорів були підмінені.

Так, в підписаних ним договорах позики викладалися наступні умови: позивач передає йому по 5 000,00 доларів США для придбання 60 вуликів з платформою, повернення позивачу позики мало відбуватися в натуральній формі — зібраним в результаті діяльності медом, який отримував позивач ОСОБА_2 до повного розрахунку за вкладені позивачем для придбання вуликів з платформою 10 000,00 (десять тисяч) доларів США, вартість меду розраховувалася на момент передачі його позивачу, жодних строків поставки меду позивачу в договорі не вказувалося.

Також у договорі був передбачений пункт про форс мажорні обставини, в тому числі воєнні дії. Про факт заміни сторінок у договорах свідчить і той факт, що нумерація пунктів у договорах на 1 сторінці закінчується пунктом 8, а продовжується на наступній сторінці пунктом 11. Крім того, візуально вбачається наявність виправлення в даті повернення позики в пункті 2 договору, що також свідчить про подальше внесення виправлень, поправок у підписаний договір без мого відома, як відповідача, підписаних договорах не було передбачено відповідальності за Також у підписаних відповідачем договорах не було передбачено відповідальності за несвоєчасне повернення суми позики (19 % річних, пені у розмірі 1%, штрафу у розмірі 15 % тощо), враховуючи, що розрахунок мав проводитися медом в ході діяльності сторін з бджільництва без визначення строку таких розрахунків. Оскільки між сторонами були приятельські, довірчі стосунки, другий примірник укладених відповідачем договорів йому не надавався та такі фактично були укладені в одному примірнику.

Оскільки сезон викачки меду розпочинається не раніше травня, а пасіка була придбана сторонами восени 2021 року, планувалося розпочати розрахунок медом з позивачем за вкладені ним у пасіку кошти з літа 2022 року після першої викачки меду.

Однак, у лютому 2022 року розпочалася війна та 20 травня 2022 року відповідач був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Навесні 2022 року відповідач в м. Одеса зустрічався з позивачем ОСОБА_2 , вони домовилися, що у зв`язку з воєнним станом та моїм перебуванням на службі в ЗСУ діяльність зі збирання меду та його передача для розрахунку з позивачем відбуватиметься після закінчення воєнного стану. Жодних заперечень з боку позивача не було, вимоги про повернення коштів в грошовій формі також.

Разом з тим, влітку 2022 року відповідач, перебуваючи у відпустці вдома в м.Татарбунари, здійснив викачку меду, позивачем було надано йому 700 банок по 0,5 л для фасування викачаного мною меду, які він в подальшому мав передати вже наповнені медом позивачу ОСОБА_2 . Дружина відповідача - ОСОБА_5 займалася розливом меду в банки та передачею їх позивачу. Крім того, позивачем у своїй позовній заяві зазначено, що він неодноразово звертався до мене з проханням повернути грошові кошти, однак вказане не відповідає дійсності. По-перше, домовленість між сторонами була про розрахунок медом без визначення строків; по-друге, за період з 2022 року по теперішній час жодних прохань повернути кошти від позивача мені не надходило, він не телефонував, не надсилав жодних письмових вимог, при особистій зустрічі таких вимог також не заявляв.

Таким чином, враховуючи, що між сторонами укладалися договори позики, згідно з якими позивач передав відповідачу по 5 000,00 доларів США для придбання 60 вуликів з платформою, повернення позивачу позики мало відбуватися в натуральній формі зібраним в результаті діяльності медом, який отримував позивач ОСОБА_2 до повного розрахунку за вкладені позивачем для придбання вуликів з платформою 10 000,00 доларів США, вартість меду розраховувалася на момент передачі його позивачу, жодних строків поставки меду позивачу в договорі не вказувалося, а також у зв`язку з заміною сторінок у договорах (вх. № 336/26-Вх 22.01.2026).

Відповідно до ухвали суду від 28 січня 2025 року за клопотанням відповідача ОСОБА_1 зупинено провадження у справі до припинення проходження військової служби.

Згідно з ухвалою суду від 27 жовтня 2025 року провадження у справі поновлено.

04 грудня 2025 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Михайлова К.А., до ОСОБА_2 про визнання договорів удаваними правочинами, в якій позивач послався на таке.

Сторони довгий час перебували у приятельських відносинах. Позивач мав пасіку та займався тривалий час бджільництвом, мав 50 вуликів. Влітку 2021 року йому надійшла пропозиція від знайомого бджоляра Кілійського району Одеської області, який виїздив на постійне проживання до США та у зв`язку з чим продавав своє майно, придбати у нього 50 вуликів з бджолосім`ями, які розміщені на платформі, за 10 000 доларів США.

Він з ОСОБА_2 досягли згоди про те, що останній надає власні кошти для придбання вказаного майна, вкладаючи їх у спільну діяльність, оскільки він мав вже 50 вуликів, а у ОСОБА_2 жодних засобів для ведення бджільництва не було. Після придбання вуликів вони спільно почали займатися бджільництвом. ОСОБА_2 було запропоновано залишити йому у власність придбані ним 50 вуликів з платформою, натомість він упродовж року мав відшкодувати йому вартість майна медом. Вказану пропозицію ним було прийнято, оскільки він розмів, що за один сезон зі 100 вуликів медом він відшкодує йому вартість вуликів з платформою у повному обсязі.

На початку березня 2022 року він вивіз 100 вуликів з платформою в сад с. Баштанівка Білгород-Дністровського району Одеської області, які знаходилися там до середини травня 2022 року. 15 травня 2022 року він здійснив викачку травневого меду у кількості трохи більше 1 тонни, які були розфасовані у 703 пластикові ємності, об`ємом 1 л. Трохи пізніше його дружина ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на прохання ОСОБА_2 перефасували мед у менші баночки і в липні 2022 року ОСОБА_2 пригнав вантажний автомобіль, водій якого завантажив розфасований мед в автомобіль та відвіз ОСОБА_2 . На той час травневий мед коштував 300,00 грн на 1 л. За такого, ОСОБА_2 було передано меду загальною вартістю більше, ніж 300 000,00 грн, що за курсом долару на той період навіть перевищувало обумовлену суму у 10 000 доларів США.

У подальшому, після відшкодування ОСОБА_2 вкладеним ним коштів, вони мали спільно займатися бджільництвом та ділити увесь дохід від реалізації меду навпіл.

ОСОБА_2 дійсно було передано йому грошові кошти у сумі 10 000 доларів США два рівними платежами по 5 000 доларів США 20 вересня 2021 року та 10 листопада 2021 року, про що він написав розписки.

Однак, по суті розписки та договори мали на меті приховати дійсні домовленості сторін. У позовній заяві ОСОБА_2 приховано та взагалі не додано до позовної заяви основний укладений між ними договір про спільну діяльність від 20 вересня 2021 року, до якого по суті оспорювані договори позики та розписки є додатком, які він вважає частиною договору про спільну діяльність.

Так, 20 вересня 2021 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір про спільну діяльність, за умовами якого вони шляхом об`єднання майна і зусиль спільно мали здійснювати господарську діяльність з виробництва бджолиного меду та продуктів бджільництва. Вказаний договір є основним та не містить жодних вимог та положень щодо відсотків, пені, неустойки або інших штрафних санкцій. Згідно з договором сторони спільно за рахунок вкладених майна, коштів та зусиль мали отримувати від діяльності дохід та в рівних частинах розподілити його між нами.

На момент укладення цього договору ним за дорученням ОСОБА_2 на його користь за надані ним кошти вже було придбано 50 вуликів з платформою. У ході розмови з ОСОБА_2 останній повідомив, що у разі припинення спільної діяльності з виробництва меду він не матиме потреби у поверненні йому придбаних за його кошти вуликів та меду, запропонував йому викупити їх. Між сторонами усно було досягнуто згоди про те, що ним буде виплачено ОСОБА_2 вартість вуликів та платформи за рахунок зібраного в результаті спільної діяльності меду (в натуральній формі), а вже після остаточного розрахунку весь дохід від спільної діяльності мав ділитись між ним в рівних частинах.

Написання ним розписок було гарантією ОСОБА_2 про повернення йому у разі припинення між ними спільної діяльності грошових коштів, інвестованих у їх спільну діяльність шляхом придбання вуликів та платформи.

У вказані дати між сторонами були підписані договори позики, однак, зовсім іншого змісту. Доданий ОСОБА_2 до позову договір позики, підписаний ним, не відповідає дійсності, підпис, що міститься на останніх сторінках договорів дійсно належить йому, але перші сторінки вказаних договорів підмінені. Жодних строків поставки меду ОСОБА_2 не вказувалося. Також у договорі був передбачений пункт про форс-мажорні обставини, у тому числі воєнні дії. Про факт заміни сторінок у договорах свідчить і той факт, що нумерація пунктів у договорах на 1 сторінці закінчується пунктом 8, а продовжується на наступній сторінці пунктом 11. Крім того, візуально вбачається наявність виправлення в даті повернення позики в пункті 2, що свідчить про подальше внесення виправлень, поправок у підписаний договір без його відома.

Також у підписаних договорах не було передбачено відповідальності за несвоєчасне повернення суми позики (10 % річних, пені 1%, штрафу 15%, тощо), враховуючи, що розрахунок мав проводитися медом в ході діяльності сторін з бджільництва без визначення строку таких розрахунків. Оскільки між сторонами були приятельські, довірчі стосунки, другий примірник укладених договорів йому не надавався та такі фактично були укладені в одному примірнику.

Оскільки сезон викачки меду розпочинається не раніше травня, а пасіка була придбана сторонами восени 2021 року, планувалося розпочати розрахунок медом з ОСОБА_2 за вкладені ним у пасіку кошти з літа 2022 року після першої викачки меду. Однак 20 травня 2022 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України через розпочату у лютому 2022 році війну, де проходив військову службу до 23 липня 2025 року.

Неодноразові звернення до нього ОСОБА_2 з проханням надати грошові кошти, про що ним зазначено у позові, не відповідають дійсності. Домовленості між сторонами була про розрахунок медом без визначення строків. За період з осені 2022 року по теперішній час ОСОБА_2 йому не телефонував, не надсилав жодних письмових вимог.

Отже, сторонами з метою забезпечення повернення ОСОБА_2 інвестованих у спільну діяльність коштів для придбання майна (вуликів та платформи) у разі припинення спільної діяльності було укладено договори позики та ним написані відповідні розписки, однак такі написані у день підписання договору про спільну діяльність 20 вересня 2021 року та ще пізніше 10 листопада 2021 року. Тобто на момент написання розписок між ним та ОСОБА_2 вже існували правовідносини зі спільної діяльності у відповідності до договору від 20 вересня 2021 року, що свідчить про удаваність договорів позики від 15 вересня 2021 року та написаних розписок від 20 вересня 2021 року, 10 листопада 2021 року та такі по суті є договором про спільну діяльність сторін.

Враховуючи, що між сторонами укладалися договори позики, за якими ОСОБА_2 передав йому 5 000 доларів США для придбання 50 вуликів з платформою, однак по суті такі були договором про спільну діяльність, а визначені грошові кошти складали вартість вуликів та платформи, які він мав викупити у ОСОБА_2 за рахунок зібраного в результаті меду, який останній отримував, до повного розрахунку за вкладені ним для придбання вуликів з платформою 10 000 доларів США, вартість меду розраховувалася на момент передачі його ОСОБА_2 , жодних строків поставки меду останньому не вказувалося, а також через заміну сторінок у договорах, вважає, що договори позики від 15 вересня 2021 року та розписки від 20 вересня 2021 року, 10 листопада 2021 року є удаваними правочинами (вх. № 6561/25-Вх 04.12.2025).

Згідно з ухвалою суду від 12 січня 2026 року, зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним; об`єднаній справі присвоєно номер № 515/1912/24 (провадження №2/515/103/26); постановлено про розгляд справи у порядку загального позовного провадження; відповідачу за зустрічним позовом роз`яснено право на подання відзиву на позову заяву.

05 лютого 2026 року ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Борогана В.В. подано відзив на зустрічну позовну заяву, в якій останній просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі та стягнути з нього на користь ОСОБА_2 витрати, які поніс відповідач за зустрічним позовом, зокрема, витрати на надання професійної правничої допомоги у сумі 80 000,00 грн, документальне підтвердження яких буде надано не пізніше п`яти днів після ухвалення рішення у справі. В обґрунтування послався на таке.

Загалом ОСОБА_1 посилається на невідповідність умов Договору позики між тим, який він підписував та усною домовленістю з ОСОБА_2 про розрахунок медом. При цьому жодних доказів на підтвердження викладеного ним не надано, зокрема, копії договору позики. Крім того, якщо це розрахунок поставкою медом, як він наголошує, ним не надано жодного акту приймання-передачу товару тощо. ОСОБА_1 не заперечує отримання від ОСОБА_2 коштів у сумі 10 000 доларів США, однак зазначає, що по суті такі розписки та договори мали на меті приховати дійсні домовленості сторін з посиланням на Договір про спільну діяльність. Наданий ОСОБА_7 . Договір про спільну діяльність, зокрема, ст. 2 (спільне майно учасників), серед іншого передбачає, що ОСОБА_2 вносить ОСОБА_1 5 000 доларів США. При цьому, первинного документального підтвердження (чек, квитанція (з відповідним призначенням платежу), письмова розписка тощо про внесення ОСОБА_2 обумовленої суми на виконання умов Договору про спільну діяльність суду не надає. В той час, як надані суду як доказ надання ОСОБА_2 саме суми позики, без будь-якого попереднього узгодження щодо природи та мети використання цих коштів, розписки від ОСОБА_1 містять посилання саме на Договори позики, укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та не містять жодної згадки про Договір, на якій посилається ОСОБА_1 . За такого, природа наданих коштів є інша, аніж та, що зазначена ОСОБА_1 у зустрічному позові. Крім того, ОСОБА_1 не зазначив головну мету удаваного правочину. Останнім не доведено, що правочин укладено з метою приховати інший правочин. ОСОБА_1 стверджує, що він разом з ОСОБА_2 , уклавши договір позики, мали намір приховати Договір про спільну діяльність, мета обох відсутня (вх. № 856/26-Вх 05.02.2026).

16 лютого 2026 року від ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив, де сторона позивача за зустрічним позовом просила задовольнити заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, оскільки позивач вважає, що укладені між ним та ОСОБА_2 договори позики є удаваними правочинами, а саме договором про спільну діяльність. Позивач не заперечує отримання від ОСОБА_2 грошових коштів, які були надані йому для придбання на користь ОСОБА_2 вуликів та платформ, тобто фактично вказані кошти не є позикою. 20 вересня 2021 року між ним та ОСОБА_2 було укладено Договір про спільну діяльність, за умовами якого вони шляхом об`єднання майна і зусиль спільно мали здійснювати господарську діяльність з виробництва бджолиного меду та продуктів бджільництва. Вказаний Договір про спільну діяльність є основним, не містить жодних вимог та положень щодо відсотків, пені, неустойки або інших штрафних санкцій. Згідно з Договором, він спільно з ОСОБА_2 за рахунок вкладених майна, коштів та зусиль мали отримувати від діяльності дохід та в рівних частинах розподіляти його між собою. На момент укладення Договору ним за дорученням ОСОБА_2 на його користь за надані ним кошти вже було придбано 50 вуликів з платформою, за які сплачено надані відповідачем за зустрічним позовом кошти. В ході розмови з ОСОБА_2 останній повідомив ОСОБА_1 , що у разі припинення спільної діяльності з виробництва меду він не матиме потреби у поверненні йому придбаних за його кошти вуликів та меду, та запропонував йому викупити їх. Як вже зазначалося вище, між сторонами було усно досягнуто згоди про те, що ОСОБА_1 буде виплачено йому вартість вказаних вуликів та платформи за рахунок зібраного в результаті спільної діяльності меду (в натуральній формі), а вже після остаточного розрахунку між ними увесь дохід від спільної діяльності мав ділитись між ними в рівних частинах. По суті написання ОСОБА_1 розписок було гарантією ОСОБА_2 про повернення йому у разі припинення між сторонами спільної діяльності грошових коштів, інвестованих у спільну діяльність шляхом придбання вуликів та платформи. Також сторонами за зустрічним позовом у вказані дати було укладено та підписано договори позики, однак зовсім іншого змісту. Зміст договору позики, що доданий відповідачем за зустрічним позовом до позову не відповідає дійсності, підпис, що міститься на останніх сторінках цих договорів дійсно належить Вторенкові, однак, перші сторінки вказаних договорів були підмінені. Оскільки сезон викачки меду розпочинається не раніше травня, а пасіка була придбана сторонами восени 2021 року, планувалося розпочати розрахунок медом з відповідачем за зустрічним позовом за вкладені ним у пасіку кошти з літа 2022 року після першої викачки меду. Однак, у лютому 2022 року розпочалася війна, а ОСОБА_1 20 травня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України, де проходив службу до 23 липня 2025 року. Крім того, відповідачем за зустрічним позовом у своїй позовній заяві зазначено, що він неодноразово звертався до нього з проханням надати грошові кошти, однак, вказане не відповідає дійсності. По-перше, домовленість між сторонами була про розрахунок медом без визначення строків; по-друге, за період з осені 2022 року по теперішній час ОСОБА_2 йому не телефонував, не надсилав жодних письмових вимог.

Таким чином, враховуючи, що між сторонами укладалися договори позики, згідно з якими відповідач за зустрічним позовом передав ОСОБА_1 по 5000,00 доларів США для придбання 50 вуликів з платформою, однак по суті такі були договором про спільну діяльність, а визначені грошові кошти складали вартість вуликів та платформи, які він мав викупити у ОСОБА_2 за рахунок зібраного в результаті діяльності меду, який отримував відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 до повного розрахунку за вкладені ним для придбання вуликів з платформою 10000,00 (десять тисяч) доларів США, вартість меду розраховувалася на момент передачі його відповідачу за зустрічним позовом, жодних строків поставки меду відповідачу за зустрічним позовом в договорі не вказувалося, а також у зв`язку з заміною сторінок у договорах, позивач за зустрічним позовом вважає, що договори позики та розписки від 20 вересня 2021 року, 10 листопада 2021 року є удаваними правочинами. При цьому наголошує, що потреби у позиці у нього не було, передані йому кошти були надані ОСОБА_2 для придбання вуликів саме на його користь та для можливості його участі у їхній спільній діяльності, оскільки така неможлива без належної матеріально-технічної бази (вуликів, платформи для їх перевезення.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом – відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 просив задовольнити первісний позов, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 просили відмовити у задоволенні первісного позову, натомість задовольнити вимоги за зустрічною позовною заявою.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Між сторонами склалися цивільні правовідносини з договору позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або кількість речей того ж роду і якості.

Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Судом встановлено, що 15 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики (Договір № 1), за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв 5 000 доларів США, що еквівалентно 135 000,00 грн, строком повернення до 21 вересня 2022 року (п.1, п. 2).

Пунктом 4 Договору № 1 передбачено, що у випадку неповернення суми позики у строк, зазначений у Договорі, кредитор має право стягнути заборгованість у примусовому порядку.

Пунктом 6 Договору № 1 передбачена відповідальність позичальника на несвоєчасне повернення коштів: сплати суми встановленого індексу інфляції, а також 10% річних від простроченої суми, а також пеню 1% за кожний день від неповерненої суми позики і штраф у розмірі 15% (а.с. 10-11).

Факт отримання коштів позичальником підтверджений розпискою від 20 вересня 2021 року, із зазначенням суми коштів, отриманих в борг. Розписка написана власноруч та засвідчена підписом. ОСОБА_1 у судових засіданнях не заперечував щодо отримання вказаних коштів (а.с. 9).

Крім того, 15 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики (Договір № 2), за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв 5 000 доларів США, що еквівалентно 135 000,00 грн, строком повернення до 10 листопада 2022 року (п.1, п. 2).

Пунктом 4 Договору № 1 передбачено, що у випадку неповернення суми позики у строк, зазначений у Договорі, кредитор має право стягнути заборгованість у примусовому порядку.

Пунктом 6 Договору № 1 передбачена відповідальність позичальника на несвоєчасне повернення коштів: сплати суми встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, а також пеню 1% за кожний день від неповерненої суми позики і штраф у розмірі 30 % (а.с. 12-13).

Факт отримання коштів позичальником підтверджений розпискою від 10 листопада 2021 року, із зазначенням суми коштів, отриманих в борг. Розписка написана власноруч та засвідчена підписом. ОСОБА_1 у судових засіданнях не заперечував щодо отримання вказаних коштів (а.с. 9).

Згідно зі ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 зазначає, що на отримані ним кошти від ОСОБА_2 він придбав на користь останнього 50 вуликів з платформою, на підтвердження чого ним надані фотознімки таких (а.с. 105-107).

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 суду показала, що проходячи біля дому ОСОБА_1 помітила, що біля двору стоїть машина, вона пройшла повз неї. Вона не бачила ОСОБА_1 , який був на війні, або його дружини. Побачила, що у дворі чужа людина (чоловік) виносить з будинку в ящиках баночки, які ставив у машину. Вона подзвонила до ОСОБА_1 та розповіла про те, що бачила. ОСОБА_9 їй сказав, що це з його згоди ця людина ставила ці ящики до машини. Вона бачила, що більша частина машина була завантажена ящиками з баночками із медом. Це було літом 2022 року.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що допомагала ОСОБА_10 переливати мед. Вони розлили мед об`ємом 700 л та більше, потім з банок перелили цей мед у літрові банки, потім з цих літрових переливали у маленькі, яких було більше 2000. Свідок вказала, що ОСОБА_1 купив пасіку, за придбану пасіку він розрахувався медом. Це було у травні та червні 2022 року. Тут у нього 50 вуликів, у селі ще кілька. Ці 50 вуликів він придбав у 2021 чи 2022 році. Інший чоловік виносив з будинку ці баночки з медом. Баночки складались у ящички.

Водночас, суд критично оцінює показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .

Так, зі змісту показань свідка ОСОБА_8 вбачається, що вона лише спостерігала, як невідомий їй чоловік виносив із будинку ящики з банками меду та завантажував їх до автомобіля. При цьому свідок не була безпосереднім учасником відповідних правовідносин, не знала особу чоловіка, не могла повідомити, на якій правовій підставі вивозився мед, кому він призначався.

Показання свідка ОСОБА_6 мають загальний характер, містять приблизні відомості ("700 літрів та більше", "понад 2000 баночок", "2021 чи 2022 рік"), не підтверджуються будь-якими іншими належними та допустимими доказами, а також не дають можливості встановити точний обсяг меду, його належність, походження, спосіб набуття, подальше використання чи передачу конкретним особам.

Таким чином, вищенаведені показання свідків підтверджують лише окремі факти, які свідки безпосередньо сприймали, однак не містять достатніх, чітких та достовірних відомостей щодо обставин, які входять до предмета доказування у цій справі. За таких обставин, суд не може покласти зазначені показання в основу рішення по даній справі.

Разом з тим, укладення вказаних договорів позики та написання розписок ОСОБА_1 не заперечується. При цьому, останній зазначив про факт заміни перших сторінок у договорах та внесення виправлень без його згоди. Разом з тим, клопотання про призначення відповідної судової технічної чи почеркознавчої експертизи, яка могла б підтвердити або спростувати справжність, послідовність сторінок чи відповідність їх вмісту у наданих договорах, що є важливим фактором для суду при оцінці доказів, сторона відповідача за первісним позовом не заявляла. Докази фальсифікації або підроблення документів також відсутні у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (ч. 1). Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. 2).

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Пунктом 2 Договорів також передбачено, що після повернення позики у повній сумі позикодавець повинен повернути позичальнику розписку. У випадку неможливості повернення розписки позикодавець повинен зазначити про це у розписці, яку він видає. Наявність розписки про повернення коштів у позичальника підтверджує виконання ним свого зобов`язання.

Отже, наявність оригіналів боргових розписок у позивача за первісним позовом без зазначення на них про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргові зобов`язання не виконані. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року в справі N154/3443/18.

На час розгляду справи у суді оригінали розписок про отримання позики у ОСОБА_1 відсутні.

Таким чином, відповідачем не спростований факт надання розписок та отримання в борг грошей, і не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погашення боргу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з розрахунками, наданими первісним позивачем, за період з 22 вересня 2022 року по 12 вересня 2024 року нараховано:

за Договором № 1 від 15 вересня 2021 року: 10 % річних від простроченої суми позики – 987,67 доларів США; пеня 1% за кожний день від неповерненої суми позики – 36 050 доларів США; штраф у розмірі 15% - 750 доларів США (кількість днів прострочення – 721), загалом 40 325,75 доларів США;

за Договором № 2 від 15 вересня 2021 року: 3 % річних від простроченої суми позики – 275,75 доларів США; пені 1% за кожний день від неповерненої суми позики - 33 550 доларів США; штраф у розмірі 30% - 1 500 доларів США (кількість днів прострочення – 671), загалом на суму 40 325,75 доларів США.

Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється, зокрема, на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Згідно з п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Крім цього, на території України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан о 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжує діяти.

Отже, станом на час виконання зобов`язань ОСОБА_1 та станом на дату розгляду справи діяв і, відповідно, діє особливий період.

Частиною 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Отже, дія п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Такий висновок, зокрема міститься в постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21.

На проходження військової служби ОСОБА_1 за період з 22 вересня 2022 року по 12 вересня 2024 року надано: копію військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 29 квітня 2024 року; копію Витягу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 100 від 20 травня 2022 року про призначення старшини 1 статті ОСОБА_1 з 20 травня 2022 року на посаду старшого оператора радіолокаційної станції радіотехнічної групи ВЧ НОМЕР_2 з зарахуванням до списків ВЧ НОМЕР_3 на всі види забезпечення відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 та набуття чинності Указу Президента «Про мобілізацію» та виконання вимог мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України №32/321/501/13т; копію довідки командира ВЧ НОМЕР_2 про безпосередню участь старшини 1 статті ОСОБА_1 у період з 17 грудня 2022 року по 14 квітня 2023 року у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у м.Запоріжжя; копію довідки командира ВЧ НОМЕР_2 про безпосередню участь старшини 1 статті ОСОБА_1 в період з 22 вересня 2022 року по 30 листопада 2022 року у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в смт Дніпровське Миколаївської області; копію довідки командира ВЧ НОМЕР_2 про перебування старшини 1 статті ОСОБА_1 на військовій службі за мобілізацією у ВЧ НОМЕР_2 з 20 травня 2022 року; копію посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи серії НОМЕР_4 , виданого 09 жовтня 2025 року (а.с. 26-32, 160-зворот).

Отже, відповідачем за первісним позовом доведено, що він як військовослужбовець під час особливого періоду має пільги, передбачені, п. 15 ст 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Також суд виходить із того, що умови договорів позики, відповідно до яких у разі прострочення виконання грошового зобов`язання позичальник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних від простроченої суми за своєю правовою природою є погодженим сторонами застосуванням наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Оскільки спірні вимоги про стягнення інфляційних втрат та зазначених у договорах позики процентів річних ґрунтуються на наслідках прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, суд при вирішенні спору враховує положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України

Згідно з п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, та неустойки є такими, що не підлягають до задоволення.

Однак, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази належного виконання ОСОБА_1 зобов`язання за договорами позики, суд дійшов до висновку, що вимоги ОСОБА_2 підлягають до часткового задоволення та стягує з ОСОБА_1 на його користь 10 000 доларів США.

Щодо стягнення судових витрат суду зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 133 ЦПК Україн, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Пунктом 35 постанови ВССУ 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», яка є чинною на час ухвалення рішення суду роз`яснено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

З копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 09 жовтня 2025 року Відділом з питань ветеранської політики Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, вбачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, а тому звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

За таких обставин, враховуючи, що позов було задоволено, а відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України суд вважає, що позивачу слід компенсувати судовий збір за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_11 про визнання договорів позики удаваними, суд зазначає таке.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно з ст. 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Так відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Тлумачення змісту ст. 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

ОСОБА_1 стверджує, що Договори № 1 та № 2 від 15 вересня 2021 року мали на меті приховати дійсні домовленості сторін. ОСОБА_2 приховано основний укладений між ними Договір про спільну діяльність від 20 вересня 2021 року, до якого по суті оспорювані договори позики та розписки є додатком, які він вважає частиною договору про спільну діяльність.

Так, 20 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений Договір (про спільну діяльність), за умовами якого сторони зобов`язалися шляхом об`єднання майна та зусиль спільно діяти з метою досягнення спільних господарчих цілей: виробництво бджолиного меду та продуктів бджільництва.

Сторони визначили, що вказана діяльність створюється на невизначений строк.

Учасники зобов`язалися внести грошові та інші майнові вклади для забезпечення діяльності: ОСОБА_2 вносить у строк до 21 вересня 2021 року ОСОБА_1 5 000 доларів США, що становить 135 000,00 грн, а ОСОБА_1 на отриманні кошти купує бджолосім`ї, необхідний інвентар для ведення бджільництва, своєю працею приймає участь у виробництві та реалізації продуктів бджільництва.

Майно учасників є спільною частковою власністю. Частки учасників є рівними.

Прибуток від спільної діяльності розподіляється пропорційно частки учасників у спільному майні: при цьому упродовж року з дня початку діяльності до 01 листопада 2022 року ОСОБА_1 повертає ОСОБА_2 5 000 доларів США, після чого отриманий прибуток від реалізації продукції бджільництва розподіляється порівну між учасниками.

Спільна діяльність припиняється, а Договір втрачає силу у разі: закінчення строку спільної діяльності; за згодою сторін; якщо кількість учасників зменшиться до одного; в інших випадках, передбачених цивільним законодавством.

Разом з тим, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що укладаючи спірні Договори 15 вересня 2021 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повністю усвідомлювали, що укладають саме Договори позики, а не будь-які інші договори, у тому числі Договір про спільну діяльність, та що такі договори не є удаваними.

Позивач не обґрунтував удаваності Договорів позики з метою приховання Договору про спільну діяльність, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочинів виникли інші правовідносини, ніж передбачені Договорами позики, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеними між ними правочинами. Тому суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог та визнання оспорюваних правочинів удаваними відсутні.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд відносить судовий збір на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , борг за договорами позики від 15 вересня 2021 року у сумі 10 0000 доларів США (десять тисяч доларів США).

Компенсувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених позовних вимог, у сумі 1 821,34 грн (одна тисяча вісімсот двадцять одна грн 34к.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики удаваними – залишити без задоволення.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду, який відраховується з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15.07.2026 р.

Суддя В.О. Луцюк