Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №335/11149/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.07.2026 Справа № 335/11149/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 335/11149/24 Головуючий у І інстанції: Шалагінової А. В.,

Провадження № 22-ц/807/1312/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючої Кочеткової І.В.,

суддів: Онищенка Е.А.

Полякова О.З.,

секретар: Камалова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, треті особи – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОБ`ЄДНАНИЙ РАЙОННИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ЦЕНТР КОМПЛЕКТУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ, про встановлення факту перебування особи на утриманні, визнання права на отримання одноразової грошової допомоги,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Мухін Олег Іванович, на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 р ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_3 ), третя особа – Міністерство оборони України, про встановлення факту перебування особи на утриманні, визнання права на отримання одноразової грошової допомоги.

В обґрунтування зазначала, що вона є дочкою ОСОБА_4 . Протягом 2015–2019 рр. навчалась у Національному технічному університеті «Дніпровська політехніка», до початку воєнної агресії Російської Федерації проти України мешкала в місті Києві. У 2020 році її батька ОСОБА_4 призвано до лав Збройних Сил України. На початку активних бойових дій позивачка була змушена емігрувати в Угорщину, де мешкала з 04.03.2022 до 20.05.2022, а 21.05.2022 переїхала до Молдови. Вона не мала власних доходів задля забезпечення самостійного проживання. Незважаючи на відстань, між нею та батьком були тісні взаємовідносини, вони часто спілкувались. Весь час, починаючи з навчання в університеті, ОСОБА_1 не мала самостійного доходу для забезпечення життя та перебувала на утриманні батька. Після виїзду за межі України грошова допомога від батька була для позивачки постійним і основним джерелом засобів до існування. Мати позивачки ОСОБА_5 отримувала грошові кошти від ОСОБА_4 і перераховувала на картку доньки. Крім того, від імені ОСОБА_4 грошові кошти їй також відправляв побратим батька ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_4 батько загинув внаслідок бойових дій. 15.09.2022 вона приїхала на поховання батька і наступного дня з міркувань безпеки виїхала з України.

У подальшому з метою реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги після смерті батька вона звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_3 та Військової частини НОМЕР_1 . Відповідь на звернення від ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачка не отримала. Листом від 14.08.2024 № 5749 ІНФОРМАЦІЯ_1 та листом від 14.08.2024 № 619/19592 Військової частини НОМЕР_1 їй роз`яснено про необхідність надання підтвердження її перебування на утриманні батька для отримання одноразової грошової допомоги. Однак, як встановлено позивачкою, одноразова грошова допомога була отримана іншою особою. Зазначене унеможливлює розгляд цієї справи в порядку окремого провадження.

Посилаючись на положення ст. 21-4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 16-1, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 30, 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», абз. 1 пп. 2.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», просила визнати факт перебування ОСОБА_1 з 2015 року по вересень 2022 року на утриманні батька ОСОБА_4 , визнати право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю при захисті України її батька ОСОБА_4 на підставі факту її знаходження з 2015 року по вересень 2022 року на його утриманні, стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 2–6 т. 1).

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2025 року задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Мухіна О.І. про заміну неналежного відповідача. Замінено неналежного відповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 на належного – ІНФОРМАЦІЯ_6 . Залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_5 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів. У задоволенні клопотання представника відповідача Міністерства оборони України Зінченка С. О. про передачу справи на розгляд іншому суду за підсудністю відмовлено (а.с. 164–166 т. 2).

Ухвалою цього ж суду від 05 травня 2025 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів. (а.с. 220–221 т. 1).

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Мухін О.І., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позову, ОСОБА_1 зазначає, що добровільне утримання дитини не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про встановлення такого факту. Зазначає, що у своїй заяві вказувала на те, що для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Оскільки ОСОБА_4 загинув внаслідок бойових дій, перебування на його утриманні доньки є підставою для задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Мухіна О.І., який підтримав апеляційну скаргу і просив про її задоволення, заперечення представника Міністерства оборони України Зінченка С.О. та представника третьої особи ОСОБА_2 адвоката Косякової З.М., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено та матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження факту перебування ОСОБА_1 на утриманні батька.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є донькою ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 13.01.1998 Відділом реєстрації актів громадян громадянського стану Хортицького району міста Запоріжжя, актовий запис № 15 від 13.01.1998 (а.с. 12 т. 1).

04 липня 2006 року батьки позивачки розірвали шлюб (а.с.13, т.1).

03 липня 2019 року ОСОБА_1 здобула ступінь вищої освіти Бакалавр Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» (а.с.14, т.1).

Зі слів позивачки, з липня 2019 року і до лютого 2022 вона проживала у м.Києві, після початку повномасштабної військової агресії РФ проти України виїхала за межі України, проживала з 04.03.2022 по 20.05.2022 в Угорщині, а з 21.05.2022 – в Молдові.

Батько позивачки ОСОБА_4 був призваний на військову службу 11.12.2020 ІНФОРМАЦІЯ_8 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 в населеному пункті Зайцеве, Бахмутського району Донецької області, що підтверджується копією сповіщення Військової частини НОМЕР_3 № 156 від 09.09.2022 вих.№ 1358 (а.с. 16 т. 1), копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 14.09.2022 Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 1907 від 14.09.2022 (а.с. 15 т. 1).

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року в редакції, чинній на дату смерті батька позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» встановлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн., яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Згідно зі ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991, в редакції, чинній на дату смерті батька позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до частин 1, 4, 6 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, чинній на дату смерті батька позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються:

а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;

в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю. Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року;

г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати;

д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не більш як до досягнення ними 23 років. Діти-сироти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції, чинній на дату смерті батька позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Разом з тим, як встановлено судом, на день смерті батька ОСОБА_4 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивачці ОСОБА_1 виповнилося 24 роки, а тому з урахуванням вищевказаних положень Закону вона не вважається непрацездатним членом сім`ї померлого військовослужбовця та відповідно не належить до членів сім`ї померлого військовослужбовця, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника, незалежно від того, перебувала вона на його утриманні чи ні.

З урахуванням наведеного та незалежно від того, чи вважається позивачка утриманкою померлого згідно з ч. 1 ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції, чинній на дату смерті батька позивача 08.09.2022, відсутні підстави стверджувати, що позивачка була утриманкою свого батька в розумінні ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991, в редакції, чинній на дату смерті батька позивачки 08.09.2022, що надавало б їй право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією нормою та п. 2 Постанови №168 в редакції, чинній на дату смерті батька позивачки.

Врахувавши вищевикладене, районний суд дійшов обґрунтованого висновку, що у позивачки відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктами 1, 2 Постанови № 168 у зв`язку із загибеллю батька, а встановлення факту перебування позивачки на утриманні свого батька не призведе до досягнення мети її звернення до суду у цій справі, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Посилання позивачки на частину 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка відносить дітей та інших утриманців до членів сім`ї загиблих, не свідчать про наявність у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки вказана редакція Закону набрала чинності вже після смерті батька позивачки, тобто після виникнення спірних правовідносин, а тому застосуванню в даному випадку не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Оскільки на момент загибелі батька ОСОБА_1 досягла віку 24 роки, тому вона не була дитиною у розумінні вищезазначених положень Сімейного кодексу України, а також вже не мала права на утримання, яке надається у разі продовження навчання до досягнення 23 років.

Надані ОСОБА_1 докази не підтверджують її доводи про перебування на утриманні батька, оскільки позивачка проживала окремо від батька, навчальний заклад закінчила в 2019 році (а.с. 14 т. 1), з 2020 року працювала та отримувала доходи, з березня 2022 року виїхала за межі України (а.с. 29-31 т. 1).

Судом першої інстанції дана правильна оцінка показам матері позивачки ОСОБА_5 , яка свідчила у суді про те, що батько передав позивачці грошові кошти через неї. Як правильно зазначив суд першої інстанції, вказана обставина не свідчить про те, що позивачка перебувала на утриманні батька.

Посилання представника позивачки на те, що норми закону мають дискримінаційний характер по відношенню до повнолітніх дітей загиблих військовослужбовців, не заслуговує на увагу, оскільки в межах цивільного судочинства суд не надає оцінки нормативно-правовим актам, а застосовує чинне законодавство на засадах верховенства права (ст. 10 ЦПК України). Крім того, позивачкою не надано доказів того, що саме відповідачі застосовували щодо позивачки дискримінаційний підхід при вирішенні її звернень у порівнянні до інших осіб, які звертались з аналогічним питанням.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права. які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IVсуди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити,із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Відповідно до підпунктів «б» "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині судового рішення повинен зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.367, 368, 369,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Мухін Олег Іванович, залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2026 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 14 липня 2026 року.

Головуюча І.В. Кочеткова

Судді Е.А.Онищенко

О.З.Поляков