Вирок від 13 липня 2026 р. у справі №274/2885/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/2885/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/508/26

Категорія ч.1 ст.337 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року. Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Житомирі матеріали судового провадження №274/2885/25 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора Бердичівської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2026 року щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.337 КК України,

в с т а н о в и в:

зазначеним вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 337 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 400 (чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.

На підставі ч. 1, ч. 4 ст. 71, ст. 72 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до покарання за цим вироком невідбутого покарання за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 26.04.2019, з урахуванням ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 06.03.2025, призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 01 (один) рік та штрафу в розмірі 400 (чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.

Початок строку відбування ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі обчислено з часу його фактичного затримання для виконання цього вироку.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу вирішено виконувати самостійно.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_8 - не обирався.

Відповідно до вироку суду першої інстанції, ОСОБА_8 , будучи особою, яка згідно з п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зобов`язана стати на військовий облік, 19.03.2025 отримав під особистий підпис попередження від тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_10 про кримінальну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 337 КК України, та повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , у термін до 20.03.2025 для постановки на військовий облік військовозобов`язаних.

В подальшому ОСОБА_8 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 337 КК України, всупереч вимогам Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, з метою ухилення від постановки на військовий облік, не маючи поважних причин для неявки, 20.03.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_4 для постановки на військовий облік не з`явився, чим ухилився від військового обліку.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31.03.2026 року у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.337 КК України та призначити йому покарання за ч.1 ст.337 КК України штраф в розмірі 400 н.м.д.г., що становить 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень. На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків, шляхом приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, остаточно призначити покарання у вигляді штрафу в розмірі 400 н.м.д.г., що становить 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень та позбавлення волі на строк 1 рік 11 місяців 16 днів. На підставі ч.3 ст.72 КК України покарання у виді штрафу виконувати самостійно. Звертає увагу, що відповідно до ч.4 ст.71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання. Вказує, що судом не враховано, що ОСОБА_8 звільнений від відбування покарання умовно-достроково на строк 1 рік 11 місяців 6 днів, і призначене остаточне покарання є меншим невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Крім того, зазначає, що суд призначаючи покарання шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком фактично застосовує їх складання, так як призначаючи основне покарання у виді штрафу суд не може на підставі ст. 71 КК України частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

В апеляційній скарзі обвинувачений просить скасувати вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31.03.2026 року та виправдати його за ч. 1 ст. 337 КК України. Вважає вирок суду незаконним та несправедливим. Наголошує, що не мав умислу ухилятися від військового обліку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора та заперечив проти апеляційної скарги обвинуваченого, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченого та відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням вимог кримінального процесуального закону; обґрунтованим — рішення, ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим — рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 337 КК України, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, ґрунтується на сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, досліджених під час судового розгляду, яким суд надав належну оцінку.

Зокрема, встановлені судом фактичні обставини підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які узгоджуються між собою, а також із письмовими доказами, дослідженими судом першої інстанції, а саме:

-повідомленням про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 337 КК України від 26 березня 2025 року № 627 щодо ОСОБА_8 з доданими до нього: копією попередження ОСОБА_8 про кримінальну відповідальність за ст. 337 КК України та необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк до 20 березня 2025 року, підписаного керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким обвинувачений 19 березня 2025 року був ознайомлений під підпис; копією корінця розписки, відповідно до якого ОСОБА_8 19 березня 2025 року під підпис отримав повістку № 19/1 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 08 год 30 хв 20 березня 2025 року; копією наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24 лютого 2022 року № 26 «Про проведення загальної мобілізації на території Бердичівського району», згідно з яким на території Бердичівського району проводиться мобілізація людських та транспортних ресурсів (а.п. 48–54);

-протоколом огляду предметів від 05 квітня 2025 року, відповідно до якого проведено огляд DVD-R диска з відеозаписом, на якому зафіксовано вручення ОСОБА_8 працівником РТЦК та СП у присутності поліцейського повістки про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк до 20 березня 2025 року, а також попередження про кримінальну відповідальність за ухилення від військового обліку або навчальних зборів (а.п. 55);

-відеозаписом, на якому зафіксовано вручення ОСОБА_8 працівником РТЦК та СП у присутності поліцейського повістки про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк до 20 березня 2025 року та попередження про кримінальну відповідальність за ухилення від військового обліку або навчальних зборів (а.п. 56);

-копією службового посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, згідно з яким ОСОБА_12 мав право вручати громадянам повістки на території Житомирської області до 31 грудня 2025 року (а.п. 57);

-листом КНП «Бердичівська міська лікарня» від 10 квітня 2025 року № 811, відповідно до якого ОСОБА_8 у період з 19 березня 2025 року до дня складення листа на стаціонарному лікуванні не перебував та за медичною допомогою не звертався (а.п. 58);

-листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10 квітня 2025 року № 4/360, згідно з яким ОСОБА_8 відповідно до відомостей АС «Оберіг» на військовому обліку не перебував та 17 травня 2016 року був знятий із військового обліку до Хмельницького РВК (а.п. 59);

-довідкою серії ЖИТ № 28590, відповідно до якої ОСОБА_8 14 березня 2025 року був умовно-достроково звільнений від відбування покарання в державній установі «Житомирська виправна колонія (№ 4)» (а.п. 62).

Сам ОСОБА_8 під час судового розгляду не заперечував факту особистого отримання 19 березня 2025 року повістки та письмового попередження про кримінальну відповідальність, а також визнав, що будь-яких об`єктивних причин, які перешкоджали б йому з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 20 березня 2025 року, не було.

За таких обставин доводи апеляційної скарги обвинуваченого про відсутність у нього умислу на ухилення від військового обліку спростовуються сукупністю досліджених доказів.

Усвідомлення ОСОБА_8 покладеного на нього обов`язку та правових наслідків його невиконання підтверджується фактом ознайомлення під підпис із письмовим попередженням про кримінальну відповідальність. Його подальша свідома неявка за відсутності будь-яких поважних причин свідчить про спрямованість умислу саме на ухилення від військового обліку.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини кримінального провадження, належним чином оцінив докази як окремо, так і в їх сукупності та навів переконливі мотиви, з яких визнав доведеною винуватість ОСОБА_8 .

Правова кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 337 КК України як ухилення військовозобов`язаного від військового обліку після попередження, зробленого відповідним керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, є правильною.

Апеляційна скарга обвинуваченого фактично зводиться до повторення його позиції, яка була предметом перевірки суду першої інстанції та обґрунтовано відхилена у вироку, і не містить доводів, які б ставили під сумнів правильність висновку суду про його винуватість.

Передбачених ст. 373 КПК України підстав для ухвалення щодо ОСОБА_8 виправдувального вироку колегія суддів не встановила, а тому апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає.

Водночас доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків є обґрунтованими.

Призначаючи ОСОБА_8 покарання безпосередньо за ч. 1 ст. 337 КК України, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, обставини його вчинення та дані про особу обвинуваченого.

Судом ураховано, що ОСОБА_8 раніше судимий, нове кримінальне правопорушення вчинив протягом невідбутої частини покарання за попереднім вироком, водночас він працевлаштований, позитивно характеризується за місцем роботи, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання відповідно до статей 66, 67 КК України, судом не встановлено.

З огляду на наведене призначене ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 337 КК України покарання у виді штрафу у визначеному розмірі, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Підстав для зміни цього покарання колегія суддів не вбачає.

Разом із тим, визначаючи ОСОБА_8 остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі та штрафу, суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 71 КК України.

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 26 квітня 2019 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 06 березня 2025 року ОСОБА_8 умовно-достроково звільнено від відбування покарання, а невідбута частина покарання становила 1 рік 11 місяців 16 днів.

Нове кримінальне правопорушення ОСОБА_8 вчинив 20 березня 2025 року, тобто протягом невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 КК України в разі вчинення особою, до якої застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами статей 71 і 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Натомість суд першої інстанції, встановивши, що невідбута частина покарання ОСОБА_8 становила 1 рік 11 місяців 16 днів позбавлення волі, визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі лише на строк один рік, тобто на строк, менший від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Таке рішення не відповідає імперативним вимогам ч. 4 ст. 71 КК України та фактично призвело до необґрунтованого зменшення невідбутої частини покарання, визначеної ухвалою про умовно-дострокове звільнення.

Оскільки покарання у виді штрафу та позбавлення волі не підлягають складанню між собою, до покарання у виді штрафу, призначеного за ч. 1 ст. 337 КК України, належить приєднати всю невідбуту частину покарання за попереднім вироком — 1 рік 11 місяців 16 днів позбавлення волі, визначивши самостійне виконання штрафу.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 остаточного покарання за правилами ст. 71 КК України шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком із самостійним виконанням покарання у виді штрафу відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України.

Допущене судом першої інстанції порушення є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність у розумінні ст. 413 КПК України та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України є підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання.

За таких обставин апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга прокурора — задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання — скасуванню з ухваленням у цій частині нового вироку.

Відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 615 КПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора Бердичівської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2026 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 337 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 400 (чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 26 квітня 2019 року та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 11 (одинадцять) місяців 16 (шістнадцять) днів та штрафу в розмірі 400 (чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу виконувати самостійно.

У решті вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31 березня 2026 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді :