Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №201/6689/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/6689/26

Провадження № 2/201/4644/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2026 року до Соборного районного суду міста Дніпра надійшла вищезазначена позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, 25 серпня 2015 року між ними було укладено шлюб, який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, про що зроблений актовий запис № 387. Сторони мають спільну дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставами для розірвання шлюбу позивач зазначив відсутність спільних інтересів з відповідачкою, наявність різних поглядів на життя, відсутність взаєморозуміння та поваги. З відповідачкою спільного господарства вони тривалий час не ведуть, проживають окремо в різних містах, шлюбні стосунки не підтримують. Подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе. Дитина проживає з позивачем, який забезпечує належні умови для її проживання, розвитку та повсякденного догляду, спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній, після розірвання шлюбу позивач просив залишити дитину проживати з ним.

Відповідачка подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, підтвердила обставини, викладені у позовній заяві, не заперечувала проти розірвання шлюбу, а також погодилася з тим, щоб дитина проживала разом із батьком. При цьому вона зазначила, що бажання та можливості брати участь у утриманні та вихованні сина у неї немає, у зв`язку з перебуванням у нестабільному психоемоційному стані покликаної триваючої військовою агресією на території країни, проживанням в іншому регіоні та підготовкою до переїзду за кордон.

Позивач надіслав до суду заяву з проханням розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що, 25 серпня 2015 року між ними було укладено шлюб, який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, сторони мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 .

Сторони як підстави для розірвання шлюбу зазначають відсутність спільних інтересів, суттєві розбіжності у поглядах на сімейне життя та виховання дитини, втрату взаєморозуміння та поваги один до одного. Протягом тривалого часу вони не ведуть спільного господарства, проживають окремо в різних містах і не підтримують подружніх відносин. Дитина фактично проживають разом із позивачем, який забезпечує їх повне утримання та виховання.

Факт перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та наявність у них спільної дитини підтверджується поданими до суду доказами, а саме: копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 25 серпня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, про що зроблений актовий запис № 387; а також копією Свідоцтва про народження сина ОСОБА_3 , у якому батьками зазначені сторони у справі. Факт народження Назара засвідчено відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, про що 26 вересня 2012 року складено відповідний актовий запис № 656.

Відповідно до наданих доказів, Позивач на теперішній час фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору оренди житлового приміщення, доданою до позовної заяви. Крім того, зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами та поясненнями свідків, які підтверджують, що Позивач проживає за вказаною адресою разом зі своїми малолітнім сином — ОСОБА_3 . Свідки також зазначають, що за весь період проживання Позивача та дитини у вказаному житловому приміщенні мати дитини ОСОБА_4 жодного разу не з`являлася за місцем його проживання, їм невідома будь-яка її участь у житті дитини, а особисто вони її жодного разу не бачили. Окрім того, надані свідчення підтверджують факт тривалої відсутності контакту матері з дитиною, а також те, що батько дитини ОСОБА_5 самостійно здійснює її виховання, утримання та забезпечує належний догляд.

Водночас із документів, наданих Відповідачкою, вбачається, що на теперішній час вона проживає окремо від дитини та Позивача.

Із поданої нею заяви про розгляд справи за її відсутності, а також пояснень щодо заявлених позовних вимог убачається, що істотний вплив на сімейні відносини та її особистий психоемоційний стан мали наслідки триваючої військової агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану.

Зокрема, особливо критичним фактором стали активні бойові дії та систематичні обстріли м. Бахмут — рідного міста сторін, яке згодом опинилося під окупацією та фактично було знищене внаслідок бойових дій. У зв`язку з реальною загрозою життю та безпеці сім`ї сторони були змушені в терміновому порядку залишити місце постійного проживання, фактично втративши звичний уклад життя, залишивши належне їм майно та переїхавши до більш безпечного регіону у м. Дніпро.

Разом із тим, навіть після вимушеного переїзду очікуваної стабільності досягти не вдалося, оскільки м. Дніпро також неодноразово зазнавало ракетних ударів та атак безпілотних літальних апаратів, що, зі слів Відповідачки, негативно вплинуло на її психоемоційний стан, спричинило постійне відчуття тривоги, психологічне виснаження та невизначеність щодо майбутнього. Додатково негативний вплив на сімейні відносини мала складна соціально-економічна ситуація в державі, пов`язана з наслідками війни.

У сукупності зазначені обставини, за поясненнями Відповідачки, призвели до її емоційного виснаження, бажання зосередитися на власному житті, відсутності готовності брати повноцінну участь в утриманні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , відсутності стабільного доходу, пошуку роботи та намірів у найближчій перспективі переїхати за кордон.

При цьому Відповідачка зазначає, що претензій до Позивача як до батька дитини не має, характеризує його як турботливого та відповідального батька, вказує на наявність у нього тісного емоційного зв`язку із сином ОСОБА_3 , постійного стабільного доходу, а також належного потенціалу та можливостей для виховання, утримання та забезпечення найкращих інтересів дитини.

Отже, виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що сторони фактично припинили сімейні відносини та не виявляють наміру на їх відновлення. Відповідач не заперечує проти задоволення позову, а також фактично погоджується з тим, що після розірвання шлюбу неповнолітня дитина сторін залишиться проживати разом із батьком, оскільки через зазначені обставини вона не має бажання та можливості приймати участь у вихованні, утриманні та повсякденному догляді.

При цьому фактична поведінка відповідача свідчить про самоусунення та неналежне виконання нею батьківських обов`язків, що проявляється в ухиленні від належного утримання дитини, участі у її вихованні та забезпеченні її належного фізичного, морального й емоційного розвитку, що, у свою чергу, не відповідає найкращим інтересам дитини.

Надаючи оцінку доводам сторін та встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, що ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя (ст. 110 СК України). Добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.

За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Тому, беручи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.

Разом із тим, із наданих суду доказів та пояснень сторін не вбачається наявності між ними спору щодо визначення місця проживання їхнього спільного неповнолітнього сина, оскільки на момент розгляду справи дитина вже тривалий час фактично проживає разом із батьком, який забезпечує належні умови для її проживання, розвитку та повсякденного догляду. Вказані обставини існували ще на момент звернення позивача до суду та фактично визнаються обома сторонами.

При цьому суд враховує принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, стабільність її соціального та побутового середовища, а також відсутність будь-яких заперечень між батьками щодо подальшого проживання дитини разом із батьком.

Відтак, щодо залишення проживання дитини з батьком, суд з`ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця проживання дитини після розірвання шлюбу відсутній, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з батьком, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що дитина сторін проживають разом із батьком. Мати дитину не утримує та не приймає активної участі у її житті, вихованням та її утриманням займається виключно батько.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Як передбачено ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ст.21, 24 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу (ч. 3 ст. 105 СК України)

Відповідно до ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений однім із подружжя.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно д ост. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України за №789-XII від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07.12.2006р.).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16.07.2015р.).

Верховний Суд у численних рішеннях (у тому числі: постанова від 30.10.2019 у справі №352/2324/17, постанова від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19, огляди практики КЦС ВС щодо визначення місця проживання дитини) наголошує, що при вирішенні питання про місце проживання дитини ключовими є:збереження стабільності оточення дитини (місця проживання, кола спілкування, звичного режиму), урахування того, з ким дитина фактично проживала до виникнення спору, спроможність кожного з батьків забезпечити належні умови для виховання.

У цих рішеннях Верховний Суд фактично виходить із того, що якщо дитина тривалий час фактично проживає з одним із батьків, адаптована до цього середовища, почувається в безпеці, а інший із батьків не доводить наявність серйозних негативних факторів для дитини немає підстав змінювати це середовище.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2021 року по справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21), суд також врахував висновки у вищенаведеній постанові ВСУ та зазначив, що сторони не зверталися до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати одним із батьків, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала разом з матір`ю, залишив проживати дитину з нею, чим лише констатував місце проживання дитини, не визначаючи його. Одночасно Верховний Суд наголосив на тому, що другий з батьків не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання сина разом з ним у разі наявності підстав вважати, що проживання дитини з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Крім того у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір`ю про місце її проживання.

Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону.

При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживає дитина, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст.ст.13,81,83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, яке подане відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв`язку у їх сукупності.

Враховуючи те, що дитина після припинення фактичних сімейних стосунків залишилась проживати разом з батьком, який самостійно її утримує, опікується інтересами і потребами дитини, піклується про неї, займається її вихованням та зміг створити належні умови проживання дитини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача у заявлений ним спосіб.

На підстав викладеного, керуючись ст.ст.24, 104, 110, 112 СК України, ст.ст.2, 5, 10 - 13, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25 серпня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, про що зроблений актовий запис № 387 - розірвати, залишивши малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР НОМЕР_2 ), проживати разом з батьком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР НОМЕР_3 ), який самостійно його виховує та утримує.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2662,50 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев