Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №754/9252/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/6457/26

Справа №754/9252/25

РІШЕННЯ

Іменем України

13 липня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В. В.

за участю секретаря судового засідання Денисової К. А.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санфорд Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Санфорд Капітал» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.01.2018 між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та відповідачем було укладено Договір № 26250058884601. Відповідно до умов якого відповідач отримав кредитну платіжну карту строком на 12 місяців з наступною пролонгацією на кожні 12 місяців, на суму кредитного ліміту 200000,00грн. ПАТ «Банк Кредит Дніпро» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало, надавши відповідачу кредит. У свою чергу відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав. У подальшому 11.04.2024 між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» укладено договір факторингу № 11/04/24, відповідно до якого ПАТ «Банк Кредит Дніпро» передало ТОВ «Санфорд Капітал» права вимоги за кредитним договором № 26250058884601. Таким чином ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги до боржника на загальну суму у розмірі 85300,90грн, з якої: 45228,16грн - заборгованість за основним боргом, заборгованість за нарахованими та несплаченим відсотками - 40072,74грн, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2422,40грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7200,00грн.

03.03.2026 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, заочне рішення за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санфорд Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано, призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

11.07.2025 до суду від адвоката Короті Р. О., який представляє інтереси відповідача ОСОБА_1 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що розмір тіла кредиту в розмірі 45228,16грн суперечить кредитному договору. Також зазначає, що матеріали справи не містять доказів видачі кредитної карти та зарахування не неї грошових коштів. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Також до відзиву на позовну заяву, подануадвокатом Коротею Р. О., який представляє інтереси ОСОБА_1 , подано клопотання про залишення позову без розгляду по тим підставам, що в ордері представника позивача відсутні повноваження саме на представництво інтересів позивача в Деснянському районному суді м. Києва.

Так дослідивши матеріали справи та клопотання про залишення позову без розгляду суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання, оскільки як убачається з матеріалів справи, ордер серії АЕ № 1310920, виданий адвокатом Маслюженком М. П. на представництво інтересів ТОВ «Санфорд Капітал» у всіх місцевих загальних судах, всіх апеляційних судах, Верховному Суді.

07.08.2025 до суду від ТОВ «Санфорд Капітал» надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначено, що сума в розмірі 45228,16грн, зазначена в позові як залишок простроченого кредиту, є фактичним розміром заборгованості за основним боргом. Вказають, що грошові кошти в розмірі 24000,00грн є лімітом, в рамках якого банк кредитував відповідача. А як убачається з виписки по рахунку кредитної заборгованості відповідача, ним періодично витрачались кошти за рахунок ватановленого кредитного ліміту. Зазначають, що підписанням кредитного договору відповідач підтвердив отримання кредитної карти. На підставі викладеного просять позолв задовольнити в повному обсязі.

ТОВ «Санфорд Капітал» в судове засідання свого представника не направили. У матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутності їх представника.

ОСОБА_1 в судове засідання не з"явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причину неявки суду не повідомлено.

Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Суд установив такі факти та їм правовідносини.

15.01.2018 між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір № 26250058884601.

Відповідно до умов Договору відповідач ОСОБА_1 просив відкрити на його ім"я рахунок у гривні та випустити на його ім"я платіжну карту для здійснення розрахунків. Тип картки: кредитна. Строк кредиту на 12 місяців з наступною пролонгацією на кожні 12 місяців. Бажана сума 24000,00грн. Реальна процентна ставка 58,89%

Згідно із п. 14 розділу 11 Договору, відповідач ОСОБА_1 підтвердив що отримав карту Visa Gold кредитна .

Відповідно до виписки по рахунку ПАТ «Банк Кредит Дніпро» виконало свої зобов`язання за кредитним договором та надало можливість відповідачу користуватись кредитними коштами.

Згідно із довідки розрахунку заборгованості за кредитним договором № 26250058884601 від 15.01.2018, станом на 07.02.2022, загальна сума заборгованості становить 85300,90грн, з якої: 45228,16грн - заборгованість за основним боргом, заборгованість за нарахованими та несплаченим відсотками - 40072,74грн.

11.04.2024 між ТОВ «Санфорд Капітал» та ПАТ «Банк Кредит Дніпро» укладено Договір факторингу № 11/04/24, відповідно до умов якого, до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором № 26250058884601 від 15.01.2018 згідно витягу з реєстру прав вимоги.

Згідно із витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимог, що є додатком до договору факторингу, відповідач ОСОБА_1 є боржником за кредитним Договором № 26250058884601 від 15.01.2018. Загальний розмір заборгованості становить 85300,90грн.

Відповідно до ст. 55 Цивільного процесуального кодексу України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного пронесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною.

Згідно із ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.

Отже не належне виконання кредитних зобов`язань зі сторони боржника не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. А стягнення заборгованості, у разі відсутності повідомлення боржника про зміну кредитора, підлягає на користь нового кредитора.

До того ж положеннями ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Таким чином із Витягів з Реєстру боржників за кредитними договорами вбачається передача ТОВ «Санфорд Капітал» право грошової вимоги до боржника вже наявної вимоги, строк платежу за якою настав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно із ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Отже підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

З матеріалів справи убачається, що первісний кредитор свої зобов`язання за договорами виконав у повному обсязі - надавши відповідачу кредит в розмірах, обумовленими в договорі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором, що не було зроблено відповідачем.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо договором установлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то при простроченні повернення чергової частини позикодавець має право зажадати дострокового повернення частини позики, що залишилася, й сплати відсотків, що йому належать.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк (ст. 612 ЦК України).

Відповідачем не виконано зобов`язань, визначених Договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування.

Стаття 1054 ЦК України, передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме в розмірі 85300,90грн, з якої: 45228,16грн - заборгованість за основним боргом, заборгованість за нарахованими та несплаченим відсотками - 40072,74грн.

Суд критично ставиться до посилання відповідача проте, що позивачем не додано до суду доказів отримання ним кредитної карти та доказів зарахування кредитних коштів на карту.

Оскільки як убачається з кредитного Договору, відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що він отримав карту Visa Gold кредитна. Також матеріали справи містять виписки по особовим рахункам відповідача, з яких вбачається користування кредитними коштами.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаної норми закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо-безпосередньо, після її закінчення.

Однак у п. 42 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 62 Положення вбачається, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.

Суд установив, що виписка по особовим рахункам є належним та достатнім доказом щодо отримання кредитних коштів та заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, оскільки відповідає вимогам первинних документів, в ній відображено виконання відповідачем кредитного Договору, шляхом внесення щомісячної сплати в рахунок погашення заборгованості, що підтверджує саме отримання кредитних коштів.

До того ж суд враховує висновки зазначені у Постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року по справі №464/4985/15-ц, №61-43538св18) а саме, що твердження заявника про те, що позивач не надав доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості.

Отже відповідачем не надано суду належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження обставин того, що на виконання умов кредитного Договору він не отримував кредитних коштів.

Також суд установив, що указаний розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений наданими до суду розрахунками, які у суду не викликають сумнівів.

Оскільки зразок документу «розрахунок заборгованості» нормативно-правовим актам Національним Банком України не затверджувався, розробка такого роду документу віднесена до компетенції кожної банківської установи. Отже наданий розрахунок заборгованості є формою, встановленою Банком, мета якого - фіксування кредитної заборгованості клієнта-боржника.

Однак суд зауважує, що відповідач не був позбавлений можливості надати свої докази відносно суті заявлених вимог, зокрема надати власний розрахунок заборгованості. Жодних доказів щодо не правомірного розміру заборгованості, порядку її нарахування, відповідачем протягом розгляду справи до суду не надано. Також відповідачем не надано суду власного розрахунку з обґрунтуванням сум, погашених в рамках кредитного договору та тих, що залишилися не сплаченими.

Також судом враховується, що підписавши кредитний договір відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами.

Отже, відповідачем вказаний розрахунок жодними доказами не спростований та доказів на підтвердження належного виконання вимог договору з боку відповідача суду надано не було.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Враховуючи викладене вище, а також приймаючи до уваги те, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав в зв`язку з чим утворилась заборгованість по сплаті коштів, тому суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Що стосується витрат на правову допомогу суд дійшов до такого.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наведений підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу є сталим та неодноразово викладався у постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18, від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15ц (провадження № 14-382цс19), від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20), від 19 листопада 2021 року у справі № 752/16038/19 (провадження № 61-7905св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Окрім того, виконуючи норми процесуального закону, суд вважає правильним зазначити, що вимоги про відшкодування судових витрат не відносяться до позовних вимог і не оплачуються судовим збором, а відтак належать до процесуальних обов`язків суду незалежно від позовних вимог вирішити питання про те чи підлягають судові витрати відшкодуванню, а якщо так, то з якої саме сторони.

Отже, суд вважає, що надані стороною позивача документи є належними та допустимими в розумінні статей 137-138 ЦПК України.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином суд вважає, що витрати в розмірі 7200,00грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки перевіряючи детальний опис виконаних робіт наданий адвокатами відповідача з матеріалами справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатами роботи, відсутність адвокат в судових засіданнях.

Суд врахувавши обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру. Виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність обмежити розмір стягнення витрат на професійну правничу допомогу до суми 4000,00грн, якавідповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.

У зв`язку з задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2440,54грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 4000,00грн відповідно до ст. 133-137, 141-142 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись Конституцією України, статтями 11, 509, 512-516, 526, 549, 599, 626, 629, 634, 638, 1050, 1054 ЦК України, статтями 7, 10, 75-79, 81, 133-137, 141, 142, 265-268, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Санфорд Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санфорд Капітал" заборгованість в загальному розмірі 85 300,90грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санфорд Капітал" судовий збір в розмірі 2440,54грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санфорд Капітал" витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 21, прим. 68,69, код ЄДРПОУ 43575686.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено та підписано 13.07.2026, відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суддя В. В. Бабко