Суд: Бахмацький районний суд Чернігівської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування
Дата: 13 липня 2026 р.
Справа: №728/1678/26
Суддя: Сороколіт Є. М.
Єдиний унікальний номер 728/1678/26
Номер провадження 3/728/671/26
П О С Т А Н О В А
14 липня 2026 року місто Бахмач
Бахмацький районний суд у складі
головуючого судді – Сороколіта Є.М.,
розглянувши матеріали, які надійшли з ВП № 1 (м. Бахмач) Ніжинського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , непрацюючого, раніше притягався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
за частиною третьою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також – КУпАП),
У С Т А Н О В И В:
до Бахмацького районного суду (далі також – Суд) 13.07.2026 надійшов протокол про адміністративне правопорушення від 04.07.2026 серії ВАД № 774527, зі змісту якого вбачається, що 04 липня 2026 року близько 18 год 30 хв, перебуваючи за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 , будучи притягнутим до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, повторно протягом року вчинив умисні дії психологічного та фізичного характеру стосовно своєї співмешканки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме – висловлювався в її бік погрози, образи, наніс їй тілесні ушкодження у вигляді синця, що завдало шкоду фізичному та психічному здоров`ю потерпілої.
Вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано за частиною третьою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також – КУпАП), а саме як повторне протягом року вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) психологічного характеру (погрози, образи тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному та психічному здоров`ю потерпілої.
Аналізуючи вищевикладені обставини, не оцінюючи наперед докази та не вдаючись до вирішення питання про правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 і його винності, а лише виконуючи процедурний обов`язок при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачений пунктом 2 частини першої статті 278 КУпАП, зокрема чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, Суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення, який надійшов до суду, не відповідає вимогам статті 256 КУпАП.
Так, обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення, який в порядку статті 251 КУпАП є одним з доказів в справі про адміністративне правопорушення, та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка має право складати відповідний протокол, та не може бути перекладено на суд.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Також пунктом 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (далі також Конвенція), ратифікованої Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17.07.1997 № 475/97-ВР передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У згаданому контексті слід відмітити, що поняття кримінальне обвинувачення має автономне значення, котре не залежить від класифікації, що застосовується у внутрішньо-правових системах Держав-учасниць (Блохін проти Росії (Blokhin v. Russia) [ВП], § 179; Адольф проти Австрії (Adolf v. Austria), § 30). Таке тлумачення є дійсним як для визначення кримінального характеру обвинувачення, так і для моменту, з якого існує таке обвинувачення.
Зокрема, у § 49 справи Озтюрк проти Німеччини Європейський суд з прав людини зазначив, що Конвенція не суперечить здійсненню декриміналізації діянь поміж Держав-учасниць. Проте, якби держави мали повноваження виводити такі правопорушення за рамки Конвенції, то це могло б спричинити наслідки, несумісні з її предметом і метою.
Вихідну точку у встановленні того, чи має застосовуватись кримінально-правовий аспект статті 6 Конвенції, слід визначати за критеріями, перерахованими в рішенні у справі Енгель та інші проти Нідерландів (Engel and Others v. the Netherlands, §§ 82-83): внутрішньо-правова кваліфікація; характер правопорушення; суворість покарання, яке може бути застосоване до даної особи.
Підпункт а) частини третьої статті 6 Конвенції вказує на необхідність особливо ретельно повідомляти обвинувачення зацікавленій особі. Обвинувальний акт відіграє вирішальну роль у кримінальному переслідуванні: починаючи від його пред`явлення, особа, проти якої порушено кримінальну справу, є офіційно повідомленою про юридичну і фактологічну базу сформульованих проти неї обвинувачень (Пелісьє та Сассі проти Франції (Pelissier and Sassi v. France) [ВП], § 51; Камасінський проти Австрії (Kamasinski v. Austria), § 79).
Конвенційні норми визнають за обвинуваченим право бути поінформованим не лише про причину обвинувачення, тобто про матеріальні факти, висунені проти нього, і на яких ґрунтується обвинувачення, але й про характер обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію цих фактів (Матточча проти Італії (Mattoccia v. Italy), § 59; Пенев проти Болгарії (Penev v. Bulgaria), §§ 33 і 42).
Повертаючись до фактичних обставин цієї справи, Суд зазначає, що уповноваженим органом не додано до адміністративних матеріалів копії відповідного рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частинами першою або другою статті 173-2 КУпАП.
Підсумовуючи вищенаведене, Суд вважає, що за вказаних обставин, проведення повного і об`єктивного розгляду справи є неможливим, а протоколи про адміністративне правопорушення повинні бути повернуті органу, який їх склав, для належного оформлення матеріалів.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 256, 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративні матеріали разом з протоколом про адміністративне правопорушення від 04.07.2026 серії ВАД № 774527, складеного стосовно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, повернути до відділення поліції № 1 (м. Бахмач) Ніжинського районного управління ГУНП в Чернігівській області на доопрацювання.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя Є.М. Сороколіт
Оригінал: reyestr.court.gov.ua