Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №127/9470/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/9470/26

Провадження 2/127/2768/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, –

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся адвокат Петрик Вадим Олександрович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08.02.2024 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, що підтверджується відповідною розпискою, за якою відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 9 610, 00 доларів США, які зобов`язався повернути до 08.08.2024. У процесі виконання взятих зобов`язань відповідачем була погашена заборгованість 22.02.2025 в сумі 3 400, 00 доларів США та 28.03.2025 в сумі 3 400, 00 доларів США, про що свідчать відповідні записи в розписці. Також сторони домовились, що остаточна сума заборгованості в розмірі 3 400, 00 доларів США буде погашена відповідачем до 01.05.2025, про що свідчить відповідний запис в розписці. Позивач також вважає, що на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач зобов`язаний сплатити на його користь 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду адвоката позивача із вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 08.02.2024 в сумі 3 488, 00 доларів США, що еквівалентно 154 344, 00 гривень, з яких: 3 400, 00 доларів США - сума боргу за розпискою; 88, 00 доларів США – 3 % річних. Також адвокат позивача просив стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 30.03.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою було запропоновано учасникам справи надати заяви по суті спору у строк встановлений судом та витребувано у позивача докази по справі.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України та ухвали суду від 24.03.2026 адвокатом позивача надано до позову, поданого до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за останньою відомою адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 6502000225824). (а.с. 19)

За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення було повернуто на адресу відправника із відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання».

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 30.03.2026 та судовими повістками, направлені відповідачу за останньою відомою адресою його місця проживання (перебування), повернулися до суду із відмітками «адресат відсутній». (а.с. 27-28, 46-47) Також судом було опубліковано оголошення про розгляд справи на офіційному вебсайті судової влади України. (а.с. 32, 44) Суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 30.03.2026 вважається врученою відповідачу.

У строк, визначений судом ухвалою від 30.03.2026, від відповідача відзив на позов не надійшов.

18.05.2026 на адресу суду від адвоката позивача надійшли витребувані ухвалою суду від 30.03.2026 докази.

Будь-які докази по справі, крім поданих адвокатом позивача разом із позовною заявою та на виконання вимог ухвали суду від 30.03.2026, від учасників справи на адресу суду не надходили.

У судове засідання позивач та/або його адвокат і відповідач повторно не з`явились, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України були повідомленими належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено. Від відповідача на адресу суду заяви про відкладення розгляду справи та/або розгляд справи у його відсутність не надходили. Таким чином, учасники справи не з`явились в судове засідання без поважних причин. Водночас, в матеріалах справи містяться клопотання представника позивача про розгляд справи у його відсутність. (а.с. 48) Судом не встановлено, що нез`явлення представника позивача перешкоджає вирішенню спору.

Стороною позивача не повідомлено про наявність/відсутність заперечень щодо проведення заочного розгляду справи. Таким чином, судом не встановлено одночасне існування визначених ч. 1 ст. 280 ЦПК України умов для проведення заочного розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, клопотання представника позивача та положення ст. 223 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи у відсутність учасників справи (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу судового засідання).

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

08.02.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей б/н.

Згідно умов вищевказаного договору відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти в сумі 9 610, 00 доларів США, які зобов`язався повернути до 28.08.2024.

На підтвердження укладення вищевказаного договору позики та його умов було складено відповідну розписку. (а.с. 7-8)

Також з вищевказаної розписки вбачається, що у випадку неповернення грошей відповідач зобов`язався сплатити штрафні санкції в розмірі 0, 5 % в день від суми боргу.

Крім того, з розписки від 08.02.2024 вбачаються дописи про сплату відповідачем позивачу 22.02.2025 та 28.03.2025 по 3 400, 00 доларів США і зобов`язання відповідача повернути залишок коштів в розмірі 3 400, 00 доларів США до 01.05.2025.

Адвокат позивача стверджує про порушення прав позивача відповідачем внаслідок невиконання умов договору позики і неповернення грошових коштів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви , а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані адвокатом позивача разом із позовом та на виконання умов судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 30.03.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення викладені у позовній заяві та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11.06.2021 у справі № 753/11670/17, від 14.07.2021 у справі № 750/2316/19, від 23.12.2021 у справі № 501/1243/20, від 26.04.2022 у справі № 753/1349/20, від 16.11.2022 у справі № 301/2052/18, від 06.01.2025 у справі № 569/8833/20, від 04.06.2025 у справі № 552/5712/23.

Розписка від 08.02.2024 як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, містить умови отримання відповідачем у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та твердження про отримання таких коштів на момент написання цієї розписки.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 05.09.2018 у справі № 756/8630/14-ц, від 08.04.2021 у справі № 500/1755/17, від 05.10.2022 у справі № 463/9914/20.

Судом враховано, що сам факт підписання розписки відповідачем свідчить про укладення сторонами договору позики на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів у розмірі 9 610, 00 доларів США, враховуючи при цьому відсутність належних та допустимих доказів на спростування цього факту.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 3 та ч. 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

У відповідності до ст. 203 ЦК України, судом встановлено, що зміст договору позики не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідач на момент укладення договору позики мав необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину на момент його укладення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Воля сторін правочину на момент його укладення полягала в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки за договором, що й було здійснено позивачем та відповідачем. Ця воля була взаємною і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин вчинено у формі, встановленій законом і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Протилежного матеріали справи не містять.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Суд звертає увагу на те, що правомірність правочину презюмується.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з умов договору позики, відповідач отримав позику, яку зобов`язався повернути до 28.08.2024. Водночас, згодом сторонами вказаного правочину було пролонговано строк виконання цього зобов`язання до 01.05.2025.

Судом встановлено сплату відповідачем в рахунок погашення заборгованості за вищевказаним договором грошових коштів в сумі 6 800, 00 доларів США (по 3 400, 00 доларів США 22.02.2025 та 28.03.2025), що підтверджується відповідними дописами у розписці та визнається позивачем.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, яка міститься в матеріалах справи, свідчить про те, що відповідачем грошові кошти в повному обсязі не повернуто. (а.с. 34)

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 27.03.2024 у справі № 596/1123/19, від 05.06.2024 у справі № 640/15157/16-ц, від 04.06.2025 у справі № 552/5712/23.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним позики, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Отже, судом встановлено, що взяте на себе зобов`язання відповідач належним чином не виконав, грошові кошти, отримані в позику, позивачу у повному обсязі не повернув. Доказів протилежного суду відповідачем не надано.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Судом встановлено, що заборгованість за договором позики, укладеним 08.02.2024 між позивачем та відповідачем, становить 2 810, 00 доларів США (9 610, 00 доларів США - 6 800, 00 доларів США).

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Так, позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми в розмірі 88, 00 доларів США.

Водночас, згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі триває.

Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що неустойка та інші платежі, зокрема проценти, нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за договорами позики і підлягають списанню позикодавцем.

Таким чином, нараховані позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних в розмірі 88, 00 доларів США, стягненню з відповідача не підлягають. При цьому суд зауважує, що оскільки вищенаведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних, суд не перевіряє порядок їх нарахування і не встановлює правомірність їх розміру.

Судом прийнято до уваги, що із допису в розписці від 08.02.2024 вбачається зобов`язання відповідача сплатити «залишок в розмірі 3 400 $» до 01.05.2025. Однак, як встановлено судом в ході розгляду справи, залишок заборгованості за договором позики становить 2 810, 00 доларів США, а не 3 400, 00 доларів США.

Стороною позивача суду не повідомлено підстави визначення боргу в сумі 3 400, 00 доларів США. При цьому суд зауважує, що нарахування у період дії воєнного стану штрафних санкцій позивачем за договором позики, якщо таке мало місце, враховуючи вищенаведені норми п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, є неправомірним в силу закону. Сам факт допису у розписці із визнанням конкретного розміру боргу не може бути достатнім доказом розміру заборгованості за договором позики і не звільняє сторони по справі від обов`язку доведення тих обставин, на які кожна із них посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

Договір позики від 08.02.2024, заборгованість за яким є предметом спору, є домовленістю сторін цього договору, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України. Предметом виконання як невід`ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб`єктивні права і конкретні юридичні обов`язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб`єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Суд вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Добровільно відповідач не провів розрахунок за договором позики в строки, визначені його умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором позики від 08.02.2024 в сумі 2 810, 00 доларів США.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 88, 00 доларів США та заборгованості за розпискою в розмірі 590, 00 доларів США, слід відмовити, оскільки такі вимоги є необґрунтованими враховуючи вищевикладене.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судом встановлено сплату позивачем при звернення до суду судового збору в сумі 1 543, 50 гривень, що підтверджується квитанцією від 23.03.2026. (а.с. 10 (аналогічно а.с. 11))

Однак, судом встановлено переплату судового збору позивачем, виходячи з наступного.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» визначено розмір ставок судового збору. Так, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Однак, враховуючи подання позову в електронній формі, у відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

В даному випадку, розмір судового збору визначається виходячи із ціни позову в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день сплати судового збору, враховуючи, що день подання позову співпадає з днем сплати судового збору (п. 11 Постанови Пленуму ВССУ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» ( із змінами від 25.09.2015) – 152 844, 16 гривень (3 488, 00 доларів США х 43, 82 гривень). Таким чином, застосуванню коефіцієнт 0,8, сплаті підлягав судовий збір в сумі 1 222, 75 гривень, а не в сумі 1 543, 50 гривень.

Згідно із п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається в розмірі переплаченої суми за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Тому, судовий збір в розмірі 320, 75 гривень може бути повернутий позивачу за його клопотанням за ухвалою суду на підставі п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 7 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 985, 05 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (80, 56 %). Решту судового збору в сумі 237, 70 гривень слід залишити за позивачем.

Крім того, згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати, зокрема, на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Склад та розмір витрат, пов`язаних, зокрема, з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Адвокатом позивача 01.06.2026 було повідомлено суд про неможливість подання доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а тому адвокат просив суд вирішити дане питання після ухвалення рішення по суті позовних вимог, посилаючись на ч. 8 ст. 141 ЦПК України. При цьому, слід врахувати, що вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така позиція узгоджується із правовим висновком здійсненим Великою Палатою Верховного Суду 19.02.2020 у постанові по справі № 755/9215/15-ц.

До ухвалення рішення у цій справі, зважаючи на клопотання від 01.06.2026 і приймаючи до уваги зміст клопотання від 10.07.2026, адвокатом позивача суду не повідомлено про те, що ним подано усі докази, що підтверджують розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, що унеможливлює вирішення даного питання під час ухвалення рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 246 ЦПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог, у зв`язку із чим, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 270 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі і в тому самому порядку, що й судове рішення.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне встановити позивачу п`ятиденний термін після ухвалення рішення по суті позовних вимог для надання суду доказів щодо розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу і призначає судове засідання для вирішення питання про ці судові витрати.

Також судом прийнято до уваги, що до ухвалення рішення у справі учасники справи не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат, крім розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу; про причини неможливості надання таких доказів. Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Відповідно, враховуючи вищезазначене, суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених інших судових витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про інші судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, ст.ст. 3, 12, 13, 15, 16, 202, 203, 509, 524-526, 530, 533, 547, 549, 551, 553, 554, 610, 611, 612, 614 617, 625-629, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10-13, 43, 44, 76-83, 89, 133, 141, 229, 246, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354-355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 08.02.2024 в сумі 2 810, 00 доларів США.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 985, 05 гривень.

Судовий збір в сумі 237, 70 гривень залишити за ОСОБА_1 .

Судовий збір в сумі 320, 75 гривень може бути повернутий ОСОБА_1 за його клопотанням в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

ОСОБА_1 протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (до 20.07.2026, враховуючи положення ч. 3 ст. 124 ЦПК України) надати суду докази щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 30 липня 2026 року о 09 год. 30 хв. в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області за адресою: 21050, м. Вінниця, вул. Грушевського, 17 (зал судових засідань № 17).

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку заява залишається без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; останнє відоме місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 .

Рішення суду складено 14.07.2026.

Суддя