Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №127/16938/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/16938/26

Провадження № 3/127/3502/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2026м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 44 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 15.04.2026 о 14.48 год по вул. Стрілецька, 57 в м. Вінниці у ОСОБА_1 була виявлена та вилучена коробка з-під сірників з канабісом масою 0,54г.

ОСОБА_1 у судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнала та суду пояснила, що вона була в селі, зять вислав їй фото з пакетиком, який знайшов у дочки. Тому, повернувшись додому, вона взяла зазначений пакетик і пішла у поліцію, щоб їх здати. Однак у поліції її звернення було проігнороване. Тому вона викликала поліцію, щоб здати виявлені наркотики. Однак вони все перекрутили. Її на вулиці не зупиняли.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , думку її захисника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

З диспозиції частини першої статті 44 КпАП випливає, що відповідальність за наведеною нормою настає у разі незаконних виробництва, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах.

З матеріалів справи випливає, що 15.04.2026 о 14.48 год по вул. Стрілецька, 57 в м. Вінниці у ОСОБА_1 була виявлена та вилучена коробка з-під сірників з канабісом масою 0,54г.

На підтвердження зазначеної обставини до протоколу про адміністративне правопорушення надані у копіях витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР), рапорт працівника поліції (далі – Рапорт), протокол огляду місця події (далі – ОМП), письмові пояснення ОСОБА_1 (далі – Пояснення), постанова про визнання речей і документів речовими доказами (далі – Речові докази), висновок судової експертизи (далі – Висновок), протокол допиту свідка ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі – Протокол).

За клопотанням захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності суд витребував відеозаписи ОМП та з нагрудних камер працівників поліції. Запис ОМП (далі – Запис) був наданий суду і оглянутий у судовому засіданні. Однак записи з нагрудних камер поліцейських суду не надані у зв`язку із закінченням строку їхнього зберігання.

Оцінюючи доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності в частині відсутності в діях її підзахисної складу правопорушення, суд враховує таке.

Зокрема, захисник зауважила, що її підзахисна у своїх поясненнях суду вказувала, що вилучену в неї коробку, належну доці, вона мала намір здати у поліцію, однак у поліції її звернення було проігнороване. У зв`язку з цим вона здійснила виклик поліції, щоб здати їм коробок, належний дочці. Захисник зауважила, що ОСОБА_1 у своїх поясненнях заперечила факт її зупинки працівниками поліції на вулиці.

З Рапорту випливає, що ОСОБА_1 була зупинена на вулиці.

У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) Верховний Суд (далі – ВС) зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Аналогічний висновок ВС був зроблений у постанові від 12.07.2023 (справа 607/5610/23).

Тому Рапорт має бути оцінений у сукупності з іншими доказами.

Як суд зазначив вище, запис з нагрудних камер поліцейських, які здійснили повідомлення про виявлення правопорушення, суду не наданий у зв`язку із закінченням строку його зберігання. Натомість із Запису випливає, що ОСОБА_1 під час вилучення коробка повідомляла, що останній належить її дочці, зауважуючи, що не знає, що всередині. Надані суду докази, які суд перерахував вище, не містять відомостей, які б спростовували зазначені твердження ОСОБА_1 . Не були спростовані й твердження ОСОБА_1 в частині того, що саме вона здійснила виклик поліції, оскільки при її зверненні до поліції з метою видачі належного дочці коробка її звернення було проігнороване.

Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об`єктивною перевіркою.

Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.

При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов`язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов`язку для правозастосовного органу довести вину суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.

Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття „вина“ і обов`язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб`єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов`язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.

Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).

Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).

Санкція правопорушення, за фактом вчинення якого складений протокол, передбачає з-поміж іншого такий вид стягнення як адміністративний арешт строком до 15 діб. Тому при розгляді зазначеної справи суду слід керуватись гарантіями, передбаченими Конвенцією, як по відношенню до обвинуваченої особи у кримінальному провадженні.

Аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів (точніше їх відсутність) з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об`єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 44 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.

Керуючись статтями 185, 283, 284 КпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 44 Кодексу України про адміністративні правопорушення, – закрити у зв`язку з відсутністю в її діях складу правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: