Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №990/80/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

10 липня 2026 року

м. Київ

справа №990/80/25

адміністративне провадження № П/990/80/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

головуючої судді - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М., Смоковича М.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Волощука В.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представників позивача - Новікова І.С., Лазаренко Е.О., Тарановського А.О., Голованя І.В.,

представника відповідача - Пантюхової Л.О.,

представників Кабінету Міністрів України - Польця В.М., Вакуленко О.М.,

представників Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України - Харабари Т.І., Мелешко В.І.,

розглянув у частково закритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження як суд першої інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Ради національної безпеки та оборони України, Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України - про визнання протиправним і скасування Указу (у частині),

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. 07.03.2025 представник ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) - адвокат Новіков Ілля Сергійович (далі - адвокат Новіков І.С.) - звернувся до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - відповідач, Зеленський В.О. ) з вимогою визнати протиправним і скасувати Указ Президента України від 12.02.2025 № 81/2025 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12.02.2025 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосовно ОСОБА_1 (позиція 4 у додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12.02.2025 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)») (далі - оскаржуваний Указ).

ІІ. Процесуальні дії у справі

2. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючу суддю (суддю-доповідача) - Радишевську О.Р., суддів - Кашпур О.В., Мацедонську В.Е., Мельник-Томенко Ж.М., Смоковича М.І.

3. Ухвалою Суду від 12.03.2025 відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Раду національної безпеки та оборони України (далі - РНБО України) та Кабінет Міністрів України (далі - КМУ).

4. 21.03.2025 до Суду від РНБО України надійшло повідомлення про те, що Конституцією та Законом України «Про Раду національної безпеки та оборони України» не передбачено ані суб`єкта, ані механізму представництва інтересів РНБО України в судах України, що виключає можливість участі РНБО України в цій справі у статусі сторони або третьої особи.

5. 03.04.2025 до Суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

6. 08.04.2025 до Суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

7. 10.04.2025 до Суду від КМУ надійшли письмові пояснення щодо позову, а також докази на їхнє підтвердження з грифом «Для службового користування».

8. 14.04.2025 до Суду від позивача надійшла відповідь на письмові пояснення КМУ щодо позовної заяви.

9. 15.04.2025 до Суду від КМУ надійшли клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства економіки України, а також про розгляд справи в закритому судовому засіданні.

10. 17.04.2025 до Суду від позивача надійшло клопотання про забезпечення позову.

11. Ухвалами Суду від 17.04.2025 залучено до участі у справі № 990/80/25 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство економіки України, яке в подальшому перейменовано на Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (постанова КМУ від 21.07.2025 № 903; далі - Мінекономіки), та встановлено йому десятиденний строк з дня отримання копії ухвали від 17.04.2025 для подання пояснень щодо позову; відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Новікова І.С. - про забезпечення позову.

12. 30.04.2025 до Суду від Мінекономіки надійшли письмові пояснення щодо позовної заяви.

13. 11.05.2025 до Суду від представника ОСОБА_3 - адвоката Ямельської Христини Юріївни - надійшло клопотання про залучення ОСОБА_3 до участі в справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

14. Ухвалами Суду від 13.05.2025 продовжено КМУ, Мінекономіки встановлений процесуальний строк для надання пояснень третьої особи щодо позовної заяви; відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Ямельської Христини Юріївни - про залучення ОСОБА_3 до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; задоволено заяву ОСОБА_1 про витребування доказів і витребувано докази від Офісу Президента України, Апарата РНБО України, КМУ, Мінекономіки, Державного підприємства «Редакція газети "Урядовий кур`єр"».

15. 30.05.2025 до Суду від РНБО України, КМУ надійшли пояснення та докази на виконання вимог ухвали Суду від 13.05.2025, у тому числі з грифом «Для службового користування».

16. 12.06.2025 до Суду від відповідача та Державного підприємства «Редакція газети "Урядовий кур`єр"» надійшли письмові пояснення та докази на виконання ухвали Суду від 13.05.2025.

17. 17.06.2025 до Суду від ОСОБА_3 надійшла заява про об`єднання в одне провадження справ № 990/80/25 і № 990/206/25.

18. 18.06.2025 до Суду від Мінекономіки надійшли пояснення щодо виконання вимог ухвали Суду від 13.05.2025.

19. Ухвалами Суду від 19.06.2025 відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_3 від 17.06.2025 про об`єднання в одне провадження справ №990/80/25 і №990/206/25; частково задоволено заяву КМУ про розгляд справи № 990/80/25 у закритому судовому засіданні в частині дослідження доказів, які містять інформацію з обмеженим доступом (з грифом «Для службового користування»).

20. 16.07.2025 до Суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, які долучено до матеріалів справи протокольною ухвалою Суду від 23.07.2025.

21. 17.07.2025 до Суду від Мінекономіки надійшли докази з грифом «Для службового користування» на виконання ухвали Суду від 13.05.2025.

22. Ухвалою Суду від 23.07.2025 витребувано докази від Апарату РНБО України, КМУ, Мінекономіки.

23. 04.08.2025 до Суду від КМУ надійшли докази з грифом «Для службового користування» на виконання ухвали Суду від 23.07.2025.

24. 07.08.2025 до Суду від Мінекономіки надійшли докази з грифом «Для службового користування» на виконання ухвали Суду від 23.07.2025.

25. 11.08.2025 до Суду від РНБО України надійшли докази з грифом «Для службового користування» на виконання ухвали Суду від 23.07.2025.

26. 15.08.2025 до Суду від КМУ надійшли додаткові докази з грифом «Для службового користування» на виконання ухвали Суду від 23.07.2025.

27. 25.08.2025 до Суду від РНБО України надійшли додаткові докази з грифом «Для службового користування» на виконання ухвали Суду від 23.07.2025.

28. 28.08.2025 та 01.10.2025 до Суду від позивача надійшли додаткові докази у справі, які протокольною ухвалою Суду від 06.10.2025 долучено до матеріалів справи.

29. 03.10.2025 до Суду від Мінекономіки надійшли додаткові докази з грифом «Для службового користування», які протокольною ухвалою Суду від 07.11.2025 долучено до матеріалів справи.

30. 17.11.2025 до Суду від позивача надійшли додаткові докази, які протокольною ухвалою Суду від 12.12.2025 було долучено до матеріалів справи.

31. 08.12.2025 до Суду від позивача надійшли додаткові докази, які протокольною ухвалою Суду від 12.12.2025 було долучено до матеріалів справи.

32. 10.12.2025 до Суду від позивача надійшли письмові пояснення стосовно доказів, які містять інформацію з грифом «Для службового користування».

33. Судом було призначено судові засідання у справі на 17.04.2025, 13.05.2025, 19.06.2025, 17.07.2025, 23.07.2025, 19.08.2025, 06.10.2025, 13.10.2025, 07.11.2025, 21.11.2025, 12.12.2025, 05.01.2026, 30.01.2026, 06.03.2026, 03.04.2026, 30.06.2026 і 10.07.2026.

34. Судові засідання, призначені на 13.10.2025 і 07.11.2025, відбувалися у частково закритому режимі на підставі ухвали Суду від 19.06.2025 у зв`язку з необхідністю дослідження матеріалів, що мають обмеження доступу «Для службового користування».

35. У відкритій частині судового засідання, призначеного на 07.11.2025, було задоволено клопотання представника позивача про оголошення перерви до 21.11.2025 у зв`язку з неможливістю участі ОСОБА_1 в судовому засіданні з поважних причин.

36. У судовому засіданні 05.01.2026 було оголошено перерву до 30.01.2026 у зв`язку з першою неявкою відповідача (особи, яка діє від імені відповідача в порядку само представництва), яку Судом було визнано поважною.

37. Судове засідання, призначене на 03.04.2026, не відбулося у зв`язку відсутністю повного складу суду.

38. У судовому засіданні 30.06.2026 Суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та визначив дату його проголошення - 10.07.2026.

39. У судовому засіданні 10.07.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Аргументи сторін

40. На обґрунтування доводів про незаконність оскаржуваного Указу Президента України, яким до позивача застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції, обмежувальні заходи), позивач наводить такі аргументи:

- позивач не є суб`єктом, на якого поширюється дія оскаржуваного Указу, адже в ньому (його додатках) неправильно зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) ОСОБА_1 . Позивач доводить, що така помилка не є технічним чи малозначним недоліком і, відповідно до чинної практики Верховного Суду (справа № 9901/708/18), Указ Президента України про застосування санкцій, у якому містяться неточні ідентифікаційні дані про особу, не породжує для неї будь-яких прав чи обов`язків;

- оскаржуваний Указ ухвалено в нетипово короткий строк, унаслідок чого відповідачем та іншими учасниками процедури застосування санкцій (КМУ, РНБО України) не було дотримано базових вимог до рішення суб`єкта владних повноважень, яким обмежується право особи, зокрема не було здійснено оцінки пропорційності між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямований оскаржуваний Указ;

- додатки до оскаржуваного Указу, що містили відомості про осіб, до яких застосовують персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), незаконно редагувалися після публікації та набрання чинності оскаржуваним Указом, що свідчить про їхню фальсифікацію. Так, 13.02.2025 на офіційних вебсайтах Президента України та РНБО України було опубліковано першу версію оскаржуваного Указу, невід`ємні додатки до якого (додаток до рішення РНБО України) містили ідентичні помилки щодо особистих відомостей про адресатів санкцій (неправильно зазначено рік народження ОСОБА_4 - НОМЕР_1 , РНОКПП ОСОБА_1 - НОМЕР_2 , громадянство ОСОБА_5 - громадянин України). Водночас уже 14.02.2025, після того, як на відповідні помилки звернули увагу медіа та громадянське суспільство, на офіційних вебсайтах Президента України та РНБО України з`явилися нові версії додатку до рішення РНБО України, уведеного в дію оскаржуваним Указом, у яких усі три помилки стосовно адресатів санкцій було виправлено: рік народження ОСОБА_4 зазначено як « 1974», РНОКПП ОСОБА_1 - « НОМЕР_3 », громадянство ОСОБА_5 - «громадянство України відсутнє». Про незаконне редагування додатків до оскаржуваного Указу в частині адресатів санкцій свідчить також і те, що 15.02.2025 на вебсайті видання Державного підприємства «Редакція газети "Урядовий кур`єр"» опубліковано онлайн-версію випуску № 35 (7960) від 15.02.2025, у якому містилася вже третя версія Указу, в якій РНОКПП позивача був указаний правильно, але щодо року народження ОСОБА_4 та громадянства ОСОБА_5 оскаржуваний Указ повторював помилки оригінальної версії, опублікованої 13.02.2025;

- закон не передбачає можливості виправлення не лише таких істотних, а й технічних помилок у тексті Указів Президента України та рішень РНБО України після їхньої публікації та набрання чинності в інший спосіб, ніж шляхом їх скасування або ж зміни в тому ж порядку, в якому вони приймалися;

- оскаржуваний Указ та рішення РНБО України є не вмотивованими, адже їхні тексти «не містять абсолютно нічого», що можна вважати посиланням на підстави застосування санкцій до ОСОБА_1 ;

- перелік категорій осіб, до яких можуть застосовуватися санкції, визначено в частині другій статті 1 Закону України «Про санкції» - це іноземні держави; іноземні юридичні особи, юридичні особи, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента; іноземці; особи без громадянства; суб`єкти, які здійснюють терористичну діяльність. Отже, громадяни України можуть бути суб`єктами застосування національних (тобто не похідних від міжнародних) санкцій лише як суб`єкти, які здійснюють терористичну діяльність. Водночас позивач не здійснює і ніколи не здійснював терористичної діяльності; ніколи не був засуджений за скоєння будь-якого злочину, зокрема терористичного характеру. Проти позивача не застосовано міжнародних санкцій, які Україна визнає на підставі міжнародних договорів. Позивач відсутній у Переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції;

- відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про санкції» санкції можуть застосовуватися з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави. Проте конструкція оскаржуваного Указу та рішення РНБО України, у взаємозв`язку з переліком конкретних видів обмежень (санкцій), свідчать про відсутність не лише мети протидії терористичній діяльності, а взагалі будь-якої передбаченої законом мети. Так, 8 з 17 накладених на позивача обмежень не можуть бути фактично реалізовані за їхньою природою, адже не є персональними санкціями (незастосовними до фізичних осіб) або застосовними лише до фізичних осіб-нерезидентів;

- усі види обмежень, як неможливі до застосування до фізичної особи, так і пов`язані з реальним втручанням у фундаментальні права позивача, застосовано безстроково, хоча саме тимчасовий характер санкційних обмежень у практиці Верховного Суду був однією з ключових складових формули досягнення належного балансу інтересів держави і підсанкційного суб`єкта;

- сукупність викладених обставин і порушень (аномальна швидкість підготовки та ухвалення рішення; виправлення помилок шляхом підміни файлів замість зміни рішення в законному порядку; хаотичний набір видів обмежень, включаючи завідомо незастосовні; відсутність законної мети та очевидна непропорційність) свідчать про те, що оскаржуваний Указ про застосування санкцій має характер політичного переслідування позивача як лідера опозиції.

41. Відповідач позову не визнав, у відзиві на позов зазначив, що оскаржуваний акт прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України. Застосування санкцій до позивача рішенням РНБО України, уведеним у дію Указом № 81/2025, ґрунтується на принципах пропорційності, відповідності меті та ефективності, а також здійснено у зв`язку з наявністю достатніх підстав, визначених статтею 3 Закону України «Про санкції» від 14.08.2014 № 1644-VII (далі - Закон № 1644-VII).

42. Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

43. Указані органи державної влади виключно за наявності достатніх підстав виносять на розгляд РНБО України пропозиції щодо застосування санкцій.

44. Санкції до позивача застосовано РНБО України за результатами розгляду пропозицій КМУ. Законодавство України не містить положень, які установлювали б обов`язок указувати на підстави для застосування санкцій у відповідному рішенні РНБО України або в Указі Президента України про введення такого рішення в дію.

45. Заперечуючи щодо ключових аргументів позивача, відповідач у відзиві зауважив, що:

- доводи позивача про те, що оскаржуваний Указ редагувався після набрання ним чинності є помилковими й ґрунтуються на хибному висновку представників позивача про те, що саме 13.02.2025 є датою опублікування Указу №81/2025 і, відповідно, набрання ним чинності. Порядок офіційного оприлюднення Указів Президента України та набрання ними чинності врегульовано Указом Президента України від 10.06.1997 №503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (далі - Указ № 503/97), відповідно до якого акти Президента України набирають чинності після їхнього оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, якими є, зокрема, інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України», газета «Урядовий кур`єр». Указ № 81/2025 було опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник Президента України» від 14.02.2025 № 4 (577), і саме з цієї дати він набрав чинності і не редагувався;

- позивач помилково посилається на висновки, викладені Верховним Судом в ухвалі від 10.09.2018 у справі № 9901/708/18, як на підставу вважати, що Верховний Суд сформував сталу правозастосовну практику про те, що окремі неточності в персональних даних адресатів санкцій скасовують юридичне значення відповідного Указу. Ухвалою Верховного Суду від 10.09.2018 провадження у справі № 9901/708/18 було закрито за клопотанням представника Президента України у зв`язку з тим, що оскаржуваний акт (Указ Президента України від 14.05.2018 № 126/2018, яким було введено в дію рішення РНБО України про застосування санкцій) у відповідній частині стосувався не позивача, а іншої особи, зі схожими окремими ідентифікаційними даними. Водночас у цій справі немає підстав уважати, що оскаржуваний Указ стосується іншої особи, а не позивача - ОСОБА_1 ;

- позивач помилково посилається на неможливість застосування санкцій до ОСОБА_1 як громадянина України, який перебуває під юрисдикцією України. Вирішальне значення для застосування санкцій має саме певна діяльність суб`єктів, а не їхній перелік, зазначений у частині другій статті 1 Закону № 1644-VII. Захищатися потрібно від дій (чи запобігати діям), які шкодять (загрожують) суверенним правам Української держави, правам її громадян. Отже, основним критерієм визначення суб`єкта, до якого можуть бути застосовані санкції, є його діяльність, указана в пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції», а не його громадянство.

46. У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що доводи відповідача про те, що днем набрання оскаржуваним Указом чинності є день його публікації в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник Президента України» є безпідставними, адже РНБО України та Національний банк України, які безпосередньо відповідають за практичну реалізацію санкцій, запровадили не лише робочі практики, а навіть ухвалили нормативні акти, які відкрито заперечують такий механізм. Уже 13.02.2025 о 11:43 год, приблизно через годину після публікації Указу № 81/2025, на офіційних вебсайтах Президента і РНБО України і за добу до випуску друкованого номера інформаційного бюлетеня «Офіційний вісник Президента України» НБУ видав розпорядження національним банкам про блокування рахунків ОСОБА_1 , а відомості про позивача як про особу, до якої були застосовані санкції, внесено до Державного реєстру санкцій. Таким чином, у спірних правовідносинах саме публікацію на офіційному вебсайті Президента України необхідно вважати днем набрання його чинності.

47. Щодо аргументів відповідача про те, що оскаржуваний Указ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України, то позивач зазначає, що позиція відповідача в цій частині зводиться до зазначення законодавчо визначеної можливості Президента України вводити в дію рішення РНБО України про застосування санкцій та його формальну участь у цій процедурі. Зміст відзиву на позов доводить, що під час прийняття оскаржуваного Указу відповідач не керувався жодною фактичною основою, яка могла б вказувати на наявність підстав для застосування санкцій, оскільки не мав у розпорядженні документів, що стали підставою для застосування санкцій, та не аналізував їх.

48. Позивач також заперечив доводи відповідача про відсутність у Законі № 1644-VII обмежень щодо можливості застосування санкцій до громадян України. Як зазначає позивач, частина друга статті 1 Закону України «Про санкції» передбачає можливість застосування санкцій до громадян України лише в разі здійснення ними терористичної діяльності, факт якої не може встановлюватися Президентом України в обхід системи кримінального судочинства. Єдиним винятком із цього правила є застосування санкцій до громадян, які перебувають поза межами України чи підконтрольної території України і терористичну діяльність яких не можна припинити в інший законний спосіб.

49. Водночас КМУ в письмових поясненнях щодо позову зазначив, що застосування до позивача санкцій має превентивний характер, забороняючи позивачу вчиняти певні дії, що не дозволять йому зашкодити національним інтересам України. Превентивний характер санкцій, на відміну від заходів юридичної, зокрема кримінальної відповідальності, не вимагає доведення вини особи у вчиненні дій, які РНБО України та Президент України мають повноваження оцінити як реальні та / або потенційні загрози державним і національним інтересам. З огляду на дискреційні повноваження цих суб`єктів владних повноважень щодо застосування санкцій достатнім є встановлення фактів, які б з певною мірою очевидності свідчили про такі загрози.

50. У спірних правовідносинах Президент України, РНБО України і КМУ, ураховуючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні та потенційні загрози державним і національним інтересам України, створені внаслідок дій позивача, використали свої повноваження з належною метою, а саме для захисту національних інтересів, національної безпеки, права власності, сталого економічного розвитку України.

51. Мінекономіки в письмових поясненнях щодо позову зазначило, що підставою для внесення КМУ пропозиції щодо застосування санкцій до позивача був лист Державної служби фінансового моніторингу України від 12.02.2025 № 228/413-04/ДСК, у якому повідомлено про наявність підтверджених даних щодо причетності ОСОБА_1 до дій, що становлять реальну та / або потенційну загрозу національній безпеці, суверенітету й територіальній цілісності України.

IV. Установлені судом фактичні обставини справи

52. ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) є громадянином України, п`ятим Президентом України (2014- 2019), народним депутатом України Верховної Ради України ІХ скликання, головою Центральної ради політичної партії «Європейська Солідарність».

53. 12.02.2025 до Мінекономіки надійшов лист Державної служби фінансового моніторингу України від 12.02.2025 № 228/413-04/ДСК про діяльність ОСОБА_6 , яка, за оцінкою Державної служби фінансового моніторингу України (далі - Держфінмоніторинг України), становить загрозу національній безпеці, суверенітету й територіальній цілісності України.

54. [Виключено частину судового рішення, яка містить інформацію з обмеженим доступом.]

55. Обговоривши вказаний лист на нараді за участю Першого віцепрем`єр-міністра - Міністра економіки України, голови Держфінмоніторингу України, Мінекономіки 12.02.2025 подало на розгляд КМУ проєкт розпорядження КМУ «Про внесення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

56. Разом з проєктом розпорядження «Про внесення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» Мінекономіки направило КМУ: пояснювальну записку, довідку про погодження, DVD диск від 12.02.2025 №ЕН/10-25ДСК.

57. 12.02.2025 КМУ ухвалив розпорядження від 12.02.2025 №109-р «Про внесення пропозицій щодо застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», у якому пропонувалося застосувати санкції до позивача, та виніс це розпорядження на розгляд РНБО України.

58. [Виключено частину судового рішення, яка містить інформацію з обмеженим доступом.]

59. [Виключено частину судового рішення, яка містить інформацію з обмеженим доступом.]

60. Рішенням РНБО України від 12.02.2025 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» було прийнято підтримати внесені КМУ обмежувальні заходи (санкції) та застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком.

61. [Виключено частину судового рішення, яка містить інформацію з обмеженим доступом.]

62. Відповідно до пункту 4 додатку «Фізичні особи, до яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції)», до ОСОБА_1 безстроково застосовано такі види санкцій:

1) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;

2) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

3) обмеження торговельних операцій (повне припинення);

4) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення);

5) запобігання виведенню капіталів за межі України;

6) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

8) заборона користування радіочастотним спектром України;

9) обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж (повне припинення);

10) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;

11) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона);

12) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;

13) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;

14) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;

15) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності;

16) заборона на набуття у власність земельних ділянок;

17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (заборона укладення договорів та вчинення правочинів; заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, виданих цією особою; заборона виплати дивідендів або інших платежів, пов`язаних із корпоративними правами (правом власності на частку, акції, паї) на користь особи, щодо якої застосовані санкції та осіб, що діють від її імені).

63. Указом Президента України від 12.02.2025 № 81/2025 уведено в дію рішення РНБО України від 12.02.2025 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

V. Джерела права та оцінка Суду

64. Відповідно до частин першої, другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

65. Перш ніж звернутися до оцінки обґрунтованості застосування санкцій до позивача, Суд уважає за потрібне визначити межі та обсяг судового перегляду у справах цієї категорії з урахуванням сталої практики Великої Палати Верховного Суду, правових стандартів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та судової практики ЄСПЛ.

66. 16.01.2026 набрало статусу остаточного рішення ЄСПЛ від 16.10.2025 у справі «ТОВ "М.С.Л." проти України» (заява № 18049/18). У вказаному рішенні ЄСПЛ виснував про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у зв`язку із застосуванням санкцій до підприємства-заявника за Законом України «Про санкції» від 14.08.2014 № 1644-VII (далі - Закон № 1644-VII).

67. ЄСПЛ визнав, що широкі формулювання підстав для застосування санкцій, встановлені статтею 3 Закону № 1644-VII, можуть бути виправданими в контексті надзвичайних загроз національній безпеці та територіальній цілісності, з якими стикнулася Україна з 2014 року. ЄСПЛ погодився з тим, що приписи цього Закону повинні були охопити різні форми дій, які становили загрозу національній безпеці, а тому було певною мірою неминучим, що ці приписи були сформульовані в термінах, які не є дуже точними і є радше загальними (пункт 96 рішення).

68. Водночас ЄСПЛ наголосив, що Закон №1644-VII слугує лише загальною правовою основою для накладення обмежень, а його приписи підлягають практичному тлумаченню та застосуванню окремими рішеннями РНБО та Президента України (пункт 97 рішення).

69. Головним висновком ЄСПЛ у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України» стало те, що, незважаючи на дискреційні повноваження РНБО та Президента України в питаннях національної безпеки, судовий перегляд не може обмежуватися винятково перевіркою дотримання процедури та формальних вимог законодавства. ЄСПЛ наголосив, що суди зобов`язані перевіряти, чи базується рішення про санкції на достатньому фактичному підґрунті, та оцінювати достовірність і достатність доказів, наданих органами безпеки (пункти 102-108 рішення).

70. ЄСПЛ підкреслив, що, на відміну від справ, які стосуються санкцій, встановлених резолюціями Ради Безпеки ООН, оскаржувані санкції, за Законом № 1644-VII, є суто внутрішніми заходами, накладеними рішеннями українських органів влади в межах їхньої компетенції. У цьому сенсі їх правова природа не відрізняється від будь-якого іншого індивідуального акта чи адміністративного наказу, який регулярно видається відповідними органами влади у звичайному здійсненні їхніх повноважень (пункт 106 рішення).

71. У постанові від 28.04.2026 у справі №990/224/23 Велика Палата Верховного Суду, ураховуючи наведені висновки ЄСПЛ, а також конституційні засади здійснення правосуддя в Україні, уточнила раніше сформульований висновок щодо застосування норм права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.08.2024 у справі № 800/162/16) щодо обсягу судового перегляду (контролю) у справах про оскарження указів Президента України про введення в дію рішень РНБО про застосування персональних санкцій.

72. За висновком Великої Палати Верховного Суду судовий перегляд у справах про застосування санкцій має бути достатнім для запобігання свавіллю, однак не може підміняти дискреційні повноваження РНБО та Президента України у сфері національної безпеки. Суд не може замінити власною оцінкою ризиків для національної безпеки ту оцінку, що здійснена відповідними конституційними органами.

73. Велика Палата Верховного Суду вказала, що судовий перегляд у справах про санкції має включати перевірку таких аспектів:

1) процедурний аспект - чи дотримано процедуру ухвалення рішення про застосування санкцій, встановлену Конституцією України та Законом №1644-VII; чи мали відповідні органи повноваження на ухвалення такого рішення; чи введено рішення РНБО в дію відповідним указом Президента України;

2) фактична основа - чи базується рішення про застосування санкцій на достатньому фактичному підґрунті; чи є докази, які з достатнім ступенем переконливості здатні підтримати висновок про наявність обставин, що становлять підстави для застосування санкцій відповідно до статті 3 Закону № 1644-VII;

3) правова кваліфікація - чи підпадають встановлені фактичні обставини під підстави для застосування санкцій, визначені статтею 3 Закону №1644-VII; чи правильно застосовано норми матеріального права;

4) пропорційність - чи є застосовані санкції пропорційними меті, на досягнення якої вони спрямовані; чи дотримано належного балансу між несприятливими наслідками для прав особи та легітимною метою застосування санкцій з урахуванням повноважень РНБО та Президента України;

5) відсутність свавілля - чи не є рішення про застосування санкцій явно необґрунтованим, дискримінаційним або таким, що ухвалене з іншою метою, аніж встановлена законом.

74. Під час здійснення такого перегляду Суд має враховувати специфіку сфери національної безпеки. Водночас наявність інформації з обмеженим доступом не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи містять ці матеріали достатню фактичну інформацію, яка з відповідним ступенем переконливості обґрунтовує застосування санкцій, а також чи відповідає ступінь такого втручання у права особи вимогам необхідності в демократичному суспільстві.

75. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2026 у справі №990/224/23 акцентувала на тому, що обсяг судового перегляду, визначений у цій постанові, не означає, що суд має переоцінювати кожен висновок суб`єктів ініціювання санкцій, РНБО чи Президента України або перевіряти доцільність ухвалених ними рішень. Роль суду полягає у перевірці того, чи не є рішення про застосування санкцій свавільним, чи базується воно на достатній фактичній основі та чи відповідає вимогам закону. Остаточну відповідальність за оцінку ризиків для національної безпеки несуть РНБО та Президент України, однак ця відповідальність має реалізовуватися в межах правового поля та з можливістю судового перегляду, іншими словами відповідати принципу правовладдя.

76. Саме такий підхід, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 28.04.2026 у справі №990/224/23, відповідає як конституційним засадам здійснення правосуддя в Україні, так і стандартам Конвенції, викладеним у рішенні ЄСПЛ у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України», та забезпечує належний баланс між необхідністю ефективного захисту національної безпеки і прав особи.

77. Оцінюючи обґрунтованість застосування санкцій до позивача, відповідно до оскаржуваного Указу від 12.02.2025 №81/2025 в аспекті викладених стандартів судового перегляду, що ґрунтуються на положеннях Конвенції, судових рішеннях ЄСПЛ у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України», а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2026 у справі №990/224/23, Суд зазначає таке.

(1) Перевірка процедурних аспектів

78. Щодо повноважень Президента України застосовувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), Суд зазначає таке.

79. Відповідно до пунктів 1, 18 частини першої, частини третьої статті 106 Конституції України Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави. Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України. Президент України очолює РНБО України.

80. Статтею 107 Конституції України передбачено, що РНБО України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО України є Президент України. Рішення РНБО України вводяться в дію указами Президента України.

81. Засади організації та діяльності РНБО України, її склад, структуру, компетенцію і функції визначає Закон України від 05.03.1998№183/98-ВР «Про Раду національної безпеки і оборони України» (далі - Закон № 183/98-ВР).

82. За правилами частин першої, третьої та четвертої статті 10 Закону № 183/98-ВР рішення РНБО України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення РНБО України, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

83. Відповідно до статті 1 Закону № 1644-VII з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність. Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

84. Пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3 Закону № 1644-VII визначено, що підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

85. Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої.

86. Відповідно до статті 4 Закону № 1644-VII видами санкцій, згідно із цим Законом, зокрема, є:

- блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

- обмеження торговельних операцій;

- обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;

- запобігання виведенню капіталів за межі України;

- зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

- анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

- заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

- заборона користування радіочастотним ресурсом України;

- обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж;

- заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;

- заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України;

- повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом;

- заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;

- припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

- заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави;

- заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;

- запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;

- припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;

- заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності;

- припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами;

- відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в`їзду на територію України;

- припинення дії міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

- анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод;

- позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;

- заборона на набуття у власність земельних ділянок;

- інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, установленим цим Законом.

87. Згідно з частинами першою та третьою статті 5 Закону № 1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, КМУ, Національним банком України, Службою безпеки України.

88. Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1- 21, 23- 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається РНБО України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

89. Частина сьома статті 5 Закону №1644-VII передбачає, що рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування.

90. Аналізуючи вказані положення Закону № 1644-VII, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.07.2022 у справі № 9901/348/21, від 27.08. 2024 у справі № 800/162/16 , від 17.12.2024 у справі № 9901/206/21, від 25.02. 2025 у справі № 9901/195/21, від 22.04.2025 у справі № 9901/178/21 та інших, зазначила, що Закон № 1644-VII є регулятивним нормативним актом, який установлює (запроваджує) ряд обмежень демократичних прав і свобод певних суб`єктів у випадку загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також задля протидії терористичній діяльності.

91. Цей Закон, як можна зрозуміти зі змісту наведених приписів, дозволяє обмежувати певні права та свободи (право власності, право на підприємницьку діяльність тощо), не змінюючи при цьому провідних (ключових) цінностей, що становлять основу Конституції України.

92. Ураховуючи, що главою держави і гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина є Президент України, а використання санкцій в особливий спосіб перебуває на межі втручання в права особи, гарантовані Конституцією України, Закон №1644-VII передбачає, що рішення щодо застосування певного виду санкцій приймається РНБО та вводиться в дію Указом Президента України, на якого, власне, й покладається відповідальність гарантувати як національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність України, так і принципи правової держави, права і свободи людини і громадянина.

93. У цьому сенсі Законом № 1644-VII досить чітко і передбачувано визначені підстави, умови, мету застосування санкцій.

94. Як установлено Судом, процедура ухвалення оскаржуваного рішення про застосування санкцій до позивача відповідала вимогам Конституції України та Закону № 1644-VII.

95. Пропозиції щодо застосування санкцій вніс КМУ - орган, уповноважений на це частиною першою статті 5 Закону №1644-VII. РНБО розглянула ці пропозиції та ухвалила рішення від 12.02.2025 про застосування персональних санкцій до позивача. Це рішення увів в дію Президент України Указом від 12.02.2025 № 81/2025, який 13.02.2025 був оприлюднений на офіційних вебсайтах Президента України та РНБО України та опублікований в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник Президента України» від 14.02.2025 № 4 (577) та газеті «Урядовий кур`єр» 15.02.2025 № 35 (7960).

96. У позові позивач доводив, що додатки до рішення РНБО України від 12.02.2025, яке було введено в дію оскаржуваним Указом, незаконно редагувалися, що свідчить про фальсифікацію та втрату ними юридичного значення.

97. Досліджуючи обставини ухвалення оскаржуваного Указу в частині, яка стосується позивача, Судом установлено, що подання Секретаря РНБО України з проєктом Указу Президента України, рішенням РНБО України від 12.02.2025 та додатком до нього зареєстровано в Офісі Президента України 12.02.2025 о 20:40 год (вх. № 501/6847-01).

98. Підписаний Президентом України Указ від 12.02.2025 № 81/2025 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12.02.2025 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"» опівночі було передано до Департаменту документального забезпечення Офісу Президента України, який зареєстровано 13.02.2025 о 9:20 год.

99. 13.02.2025 на офіційних вебсайтах Президента України та РНБО України було опубліковано Указ Президента України від 12.02.2025 № 81/2025 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12.02.2025 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"».

100. У судовому засіданні 21.11.2025 Судом було досліджено електронний носій - флеш-накопичувач, доданий до позовної заяви (т.1, а.с. 163), який містить відео фіксацію вебсайтів Офіційного інтернет-представництва Президента України та РНБО України станом на 13.02.2025 і 14.02.2025, а також електронні примірники Указу Президента України від 12.02.2025 № 81/2025 з відповідними додатками, які були на них розміщені.

101. З дослідженого безпосередньо в судому засіданні запису екрану вебсайту Офіційного інтернет-представництва Президента України (файл «ScreenRecording 2025-02-13 at 14.00.41.MOV») і додатка «Фізичні особи, до яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції)», що був розміщений під текстом оскаржуваного Указу на вебсайті Офіційного інтернет-представництва Президента України (файл «c3225c099daee8ac7f63d5fdeac9d782_1739434894.pdf), Судом з`ясовано, що станом на 13.02.2025 пункт 4 додатка до рішення РНБО України від 12.02.2025 у частині ідентифікаційних даних ОСОБА_1 містив неточності, а саме РНОКПП був помилково зазначений як « НОМЕР_2 » замість правильного « НОМЕР_3 ».

102. Аналогічні за змістом недоліки мали місце й на офіційному вебсайті РНБО України, що підтверджується записом екрану вебсайту РНБО України (файл «ScreenRecording 2025-02-14 at 18.13.06.MOV») та додатком «Фізичні особи, до яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції)», що був розміщений на вебсайті РНБО України (файл «dodatok_81_2025.pdf»).

103. Наявність помилки в РНОКПП ОСОБА_1 , опублікованого на вебсайтах Офіційного інтернет-представництва Президента України та РНБО України, також було висвітлено в медіа, зокрема на вебсайтах таких Інтернет-видань, як NV.ua, zn.ua, parlament.ua, antikor.com.ua, focus.ua, biz.censor.net, та в соціальних мережах (т. 2, а.с. 130- 173).

104. 14.02.2025 на вебсайті Офіційного інтернет-представництва Президента України та офіційному вебсайті РНБО України додаток «Фізичні особи, до яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції)», до рішення РНБО України від 12.02.2025 було викладено в іншій редакції, який уже не містив помилок в частині РНОКПП ОСОБА_1 (файли «ScreenRecording 2025-02-14 at 16.22.17.MOV» та « 551ef4251838427fc46d2fefc649a260_1739486938.docx»).

105. Про виправлення 14.02.2025 помилок у додатку до рішення РНБО України від 12.02.2025 було зазначено на вебсайтах таких Інтернет-видань, як forbes.ua, biz.censor.net, kyiv24.news, delo.ua, apostrophe.ua, nv.ua (т. 2, а.с. 174- 200).

106. Судом з`ясовано, що вказані виправлення були пов`язані з надходженням до Офісу Президента України листа РНБО України від 13.02.2025 № 418/14-02/2-25 (вх. №501/7075-02 від 13.02.2025) з долученою до нього уточненою редакцією додатка до рішення РНБО України від 12.02.2025 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» та поверненням попередньої версії додатка до РНБО України.

107. Щодо юридичного значення таких уточнень у контексті доводів позивача, то Суд зазначає, що порядок внесення змін до санкцій визначено в частині шостій статті 5 Закону № 1644-VII, відповідно до якої рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їхнє застосування, згідно із Законом, за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті.

108. Суд зазначає, що частина шоста статті 5 Закону № 1644-VII регулює процедуру перегляду підстав чи суті обмежувальних заходів (санкцій), що застосовано. Ужите у вказаній статті поняття «внесення змін до санкцій» необхідно розуміти як зміну до переліку осіб, до яких застосовуються санкції, зміну видів санкцій або строку їхньої дії.

109. Виправлення помилок - описок, одруків, у тому числі в ідентифікаційних даних особи-адресата санкцій чи інших частинах рішення РНБО України та / або Указу Президента України (усунення помилкового задвоєння літер / цифр, вставлення пропущеної літери, уточнення дати народження тощо) не має наслідком зміни адресата, виду та строку санкцій, а тому не є змінами до санкцій, в значенні частини шостої статті 5 Закону № 1644-VII.

110. У спірних правовідносинах помилка в РНОКПП позивача, яка полягала в задвоєнні цифри « 1», мала очевидний технічний (друкарський) характер, не впливала на можливість ідентифікації позивача як особи-адресата санкцій, а тому її усунення без застосування механізму, установленого в частині шостій статті 5 Закону № 1644-VII, не є підставою вважати оскаржуваний Указ протиправним.

111. Посилання позивача на висновки, викладені в рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2025 у справі № 120/7068/25 за позовом ОСОБА_1 до Апарата РНБО України, Секретаря РНБО України Литвиненка О.В. щодо неможливості виправлення помилок чи внесення змін до рішення РНБО України від 12.02.2025 та Указу Президента України від 12.02.2025 № 81/2025 поза встановленою процедурою їх прийняття, Суд відхиляє.

112. Підстави звільнення від доказування визначено в статті 78 КАС України, частиною четвертою якої зазначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

113. Частиною сьомою цієї ж статті визначено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

114. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 звертала увагу на те, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки обставин справи іншим судом.

115. Отже, саме певні обставини (юридичні факти), установлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть не доказуватися під час розгляду іншої справи. Водночас правова оцінка, надана певним юридичним фактам під час розгляду іншої справи, не має преюдиційного значення і не є обов`язковою для суду під час розгляду іншої справи.

116. Такі висновки, у розумінні положень частини четвертої статті 78 КАС України, не належать до преюдиційних (не є фактами / обставинами, установленими судом), а тому не є обов`язковими для інших судів.

117. Щодо фактичних обставин опублікування Указу Президента України від 12.02.2025 № 81/2025 та рішення РНБО України від 12.02.2025, то Суд зазначає, що вони не є спірними. Судом у цій справі також не було встановлено фактичних обставин, які заперечували факти, установлені в рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 30.06.2025 у справі № 120/7068/25.

118. Щодо посилань позивача у позовній заяві на нетипово короткий строк від розроблення проєкту відповідної пропозиції про застосування санкцій до ухвалення оскаржуваного Указу, то Суд зазначає, що Закон № 1644-VII не містить положень, які установлювали б мінімальну тривалість окремих процедур (стадій) у процесі ухвалення РНБО України рішення про застосування санкцій.

119. Застосування санкцій до особи, відповідно до Закону № 1644-VII, насамперед зумовлене потребою ефективного та швидкого реагування на наявні і / або потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, а тому невідкладний розгляд РНБО України пропозиції уповноваженого суб`єкта про застосування санкцій та негайне введення в дію рішення РНБО України Указом Президента України не свідчить про використання відповідних повноважень усупереч меті, з якою ці повноваження було надано.

120. Щодо аргументів позивача про недотримання КМУ вимог положень Регламенту КМУ, затвердженого постановою КМУ від 18.07.2007 №950, та Порядку підготовки пропозицій КМУ щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій, затвердженого постановою КМУ від 30.11.2016 № 888, зокрема у зв`язку з поданням КМУ пропозиції щодо застосування санкцій до отримання висновку за результатами експертизи на відповідність проєкту розпорядження КМУ положенням Конвенції, з урахуванням практики ЄСПЛ, то Суд звертає увагу на таке.

121. Відповідно до сталої судової практики Верховного Суду (зокрема висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 400/4409/21, від 22.06.2023 у справі № 560/813/20, від 12.09.2024 у справі № 640/21435/22, від 29.04.2025 у справі № 460/23895/23, від 04.11.2025 у справі № 260/3634/24), дефектні процедури прийняття індивідуального акта призводять до настання дефектних наслідків. Проте не кожен дефект такого акта робить його неправомірним. Фундаментальне (істотне) порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки під час прийняття певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то, залежно від їхнього характеру, вони можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні (неістотні), - взагалі не впливати на його правомірність. Межею, що розділяє фундаментальне (істотне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

122. У цьому контексті Суд зазначає, що процедуру застосування санкцій врегульовано Законом № 1644-VII і вона передбачає такі етапи: 1) внесення пропозиції щодо застосування санкцій; 2) прийняття РНБО України рішення за наслідками розгляду пропозиції щодо застосування санкцій; 3) уведення в дію рішення РНБО України про застосування санкцій Указом Президента України. Закон № 1644-VII не містить особливих вимог до пропозиції щодо застосування санкцій, зокрема не ставить у залежність можливість внесення на розгляд РНБО України пропозиції щодо застосування санкцій від наявності або відсутності погодження або дозволу певного органу чи посадової особи.

123. Достатність підстав для застосування санкцій, необхідність їх застосування з метою невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам та безпеці України, відповідність цій меті, а також дотримання інших принципів застосування санкцій, відповідно до статті 3 Закону № 1644-VII, визначає РНБО України.

124. Діяльність РНБО України у спірних правовідносинах є своєрідним «фільтром», який, з-поміж матеріалів, зібраних ініціаторами застосування санкцій, покликаний виокремити реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, про які має бути повідомлено Президента України.

125. Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

126. У постановах від 13.01.2021 у справі № 9901/405/19 та від 06.07.2023 у справі № 9901/635/18 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що наявність реальної та/або потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, про які йдеться у статті 3 Закону № 1644-VII, безумовно, є оціночним поняттям, а достатність підстав вважати існування такої реальної та/або потенційної загрози передбачає певну межу дискреції. При введенні в дію рішення РНБО України про такі санкції Президент України як гарант Конституції України, якому народом України надано представницький мандат і якому Конституцією України надано повноваження вводити в дію рішення РНБО України, має самостійно оцінити наявність і достатність підстав для введення таких санкцій.

127. Отже, Президент України самостійно оцінює існування загрози об`єктам охорони Закону № 1644-VII з боку певного суб`єкта, характер і ступінь такої загрози та необхідність вжиття запобіжних заходів задля її уникнення.

128. З урахуванням викладеного, висновки чи погодження, що передують ухваленню пропозиції про застосування санкцій і передбачені нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність органів, які можуть бути ініціаторами внесення пропозицій про застосування санкцій, не є обов`язковими для РНБО України чи Президента України в межах процедури ухвалення рішення про застосування санкцій, а тому відсутність того чи іншого висновку, що передбачений Регламентом КМУ, не є фундаментальним (істотним) порушенням процедури, що могло б призвести до ухвалення іншого рішення в спірних правовідносинах.

129. Ураховуючи зазначені позивачем підстави позову та його доводи в інших заявах по суті справи, у контексті оцінки процедурного аспекту, Суду також необхідно відповісти на запитання: чи належить позивач як фізична особа - громадянин України, що перебуває під юрисдикцією України і стосовно якого на момент ухвалення оскаржуваного Указу були відсутні судові рішення, які свідчили б про здійснення ним терористичної діяльності, до кола суб`єктів, до яких можуть застосовуватися економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), передбачені Законом № 1644-VII.

130. Судова практика Верховного Суду щодо цього аспекту є сталою. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2025 у справі № 9901/142/21 зазначено, що правової норми, яка надавала б дефініцію (загальну чи спеціальну) поняттю «підсанкційний суб`єкт», у Законі № 1644-VII не сформульовано. Так само і поняття «суб`єкт, до якого можуть бути застосовані санкції» для цілей Закону № 1644-VII, не розкрито в інших законодавчих актах України.

131. З преамбули Закону № 1644-VII, беручи до уваги його завдання та призначення, політичний контекст причин, що зумовили необхідність його прийняття, а також через призму цілей його запровадження, сформульованих у частині першій статті 1 цього Закону, - захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави -випливає, що поняття «суб`єкт, до якого можуть бути застосовані санкції», базується на змістовній (функціональній) характеристиці. Визначальним чинником визнання суб`єкта «підсанкційним» є поведінка особи (юридичної чи фізичної особи), іноземної держави, міжнародної організації тощо - вчинення дій (діяльність) характерного спрямування, про яке йдеться в статті 3 Закону №1644-VII і подолання якого є завданням цього Закону.

132. Зміст норм Закону № 1644-VII стосовно того, до кого можуть бути застосовані санкції, дає підстави для висновку, що перелік таких осіб є критеріальним, орієнтувальним, поосібним, але не вичерпним. Вони не містять правил (зокрема, застережень «виключно», «тільки»), згідно з якими до «підсанкційних суб`єктів» не можна відносити інших осіб, окрім зазначених у частині другій статті 1 цього Закону, або ж за іншими критеріями (ознаками), ніж створення реальних та / або потенційних загроз об`єктам захисту, визначеним у частині першій статті 3 цього ж Закону.

133. Положеннями частини першої статті 1 Закону №1644-VII про суверенне право на захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України та інших передбачених цією нормою об`єктів захисту від реальних та / або потенційних загроз можна визначити, що форми захисту цих цінностей з боку України можуть бути спрямовані не тільки щодо іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців чи осіб без громадянства, інших суб`єктів, перелічених у частині другій зазначеної статті 1, але й щодо кожного, хто чинить так само стосовно об`єктів, які перебувають під охоронною дією цього Закону. Якщо серед таких осіб будуть юридичні особи, зареєстровані за українським законодавством, або громадяни України, то вони можуть бути суб`єктами застосування санкцій.

134. Застосування санкцій, відповідно до Закону № 1644-VII, насамперед обумовлюється потребою невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, є способом реалізації передбаченого законом суверенного права України на захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод і законних інтересів людини, суспільства та держави Україна.

135. Інше тлумачення норм Закону № 1644-VII не відповідало б не тільки його завданням і цілям, але й змісту.

136. У продовження наведених міркувань Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема в постановах від 06.07.2023 у справі № 990/635/21 та від 27.06.2024 у справі № 990/432/21 (хоча за різних фактичних обставин, але за такого ж правового регулювання, як і в цій справі), виснувала, що визначальним для застосування санкцій є саме певна діяльність, а не перелік суб`єктів, зазначених у частині другій статті 1 Закону № 1644-VII. Захищатися потрібно від дій (чи запобігати діям), які шкодять (загрожують) суверенним правам Української держави, правам її громадян. Основним критерієм визначення суб`єкта, до якого можуть бути застосовані санкції, є діяльність, зазначена в частині першій статті 3 вказаного Закону.

137. Отже, обмежувальні заходи (санкції), відповідно до Закону № 1644-VII, можуть бути застосовані до національного суб`єкта.

138. Для вирішення питання про можливість застосування санкцій до певного суб`єкта в контексті пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII необхідно з`ясувати, чи створюють його дії реальні та / або потенційні загрози правам, свободам та інтересам людини, суспільства та держави Україна. Адже вказані права та інтереси потрібно розглядати в широкому значенні - як динамічні поняття, не охоплені конкретним нормативно-правовим визначенням.

139. З урахуванням викладеного, Суд відхиляє аргумент позивача про те, що громадяни України, які перебувають на території України, не можуть бути суб`єктами, до яких застосовують санкції.

140. Таким чином, Суд, оцінивши аргументи позивача в частині процедурного аспекту ухвалення Указу Президента України від 12.02.2025 № 81/2025, не виявив фундаментальних (істотних) порушень процедури, що могло б призвести до ухвалення іншого рішення в спірних правовідносинах.

141. Отже, формальні вимоги щодо процедури застосування санкцій дотримано.

(2) Перевірка фактичної основи для застосування санкцій

142. Суд зазначає, що санкції, відповідно до Закону № 1644-VII, за своєю правовою природою не є видом юридичної відповідальності. Вони є обмежувальними заходами держави, спрямованими на захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України від реальних та/або потенційних загроз.

143. Підставою для застосування санкцій є не вчинення особою протиправного діяння, у розумінні кримінального, адміністративного чи іншого охоронного законодавства, а наявність обставин, які створюють реальні та/або потенційні загрози для Української держави, у розумінні статті 3 Закону №1644-VII. Тому встановлення вини особи, доведення складу правопорушення чи дотримання процесуальних гарантій, властивих провадженням у справах про юридичну відповідальність, не є передумовою для застосування санкцій.

144. Звідси випливає принцип автономності санкцій щодо інших правових інститутів. Застосування санкцій не залежить від попереднього або наступного притягнення особи до кримінальної, адміністративної, цивільної, дисциплінарної чи іншої відповідальності. Так само й факт непритягнення особи до будь-якого з видів юридичної відповідальності, відсутність обвинувального вироку, постанови про адміністративне правопорушення чи інших актів охоронного характеру, не виключає застосування до неї санкцій, якщо встановлено наявність загроз у розумінні статті 3 Закону № 1644-VII.

145. Застосування санкцій до особи також не зумовлює автоматичного її притягнення до будь-якого виду юридичної відповідальності та не є преюдиційним фактом для встановлення складу правопорушення в інших провадженнях.

146. Зазначений висновок узгоджується з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, сформульованою у постановах від 06.07.2023 у справі № 9901/376/21, від 27.08.2024 у справі № 800/162/16, від 28.04.2026 у справі № 990/224/23, відповідно до якої санкції є інструментом захисту національної безпеки, а не мірою юридичної відповідальності у значенні негативної реакції держави на правопорушення.

147. У спірних правовідносинах підставою для застосування санкцій до позивача була зібрана та проаналізована Держфінмоніторингом України, Мінекономіки та КМУ з різних джерел інформація, яка свідчила про існування об`єктивних обставин, що в сукупності за своїми зовнішніми ознаками та проявами давала переконливі підстави стверджувати про причетність позивача до діяльності, яка становила реальні та/або потенційні загрози національним інтересам.

148. Проаналізувавши матеріали справи (том ДСК, а.с. 6- 36, 39-42, 46-48, 90-108), у тому числі електронні носії - DVD-диски №ЕН/10-25ДСК і №ЕН/11-25ДСК (том ДСК, а.с. 88, 115) Суд установив, що Держфінмоніторинг України, КМУ зібрали інформацію про позивача відповідно до своїх повноважень, визначених Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII, Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 № 361-IX та Положенням про Державну службу фінансового моніторингу України від 29.07.2015 №537.

149. Ця інформація була належно задокументована та надана на розгляд РНБО у формі пропозицій про застосування санкцій. Суд не виявив підстав для обґрунтованого сумніву стосовно достовірності встановлених Держфінмоніторингом України, Мінекономіки та КМУ обставин.

150. Аналіз цих матеріалів дає підстави виснувати про наявність достатньої фактичної основи для застосування санкцій до позивача відповідно до статті 3 Закону № 1644-VII.

151. Обставини справи у сукупності свідчать про діяльність позивача, яка створювала потенційні загрози національним інтересам та національній безпеці України в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII.

152. [Виключено частину судового рішення, яка містить інформацію з обмеженим доступом.]

153. [Виключено частину судового рішення, яка містить інформацію з обмеженим доступом.]

154. [Виключено частину судового рішення, яка містить інформацію з обмеженим доступом.]

155. [Виключено частину судового рішення, яка містить інформацію з обмеженим доступом.]

156. [Виключено частину судового рішення, яка містить інформацію з обмеженим доступом.]

157. Отже, у матеріалах справи є докази, які з достатнім ступенем переконливості здатні підтримати висновок щодо наявності обставин, які є належними підставами для внесення КМУ пропозиції до РНБО щодо застосування спеціальних санкцій до позивача.

(3) Перевірка правової кваліфікації та відповідності підстав статті 3 Закону № 1644-VII

158. Суд установив, що обставини, зібрані Держфінмоніторингом України, Мінекономіки, КМУ та покладені в основу рішення РНБО про застосування санкцій до позивача, підпадають під підстави, визначені пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII.

159. Згідно із цим приписом підставою для застосування санкцій є дії особи, які створюють реальні та / або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та / або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

160. Як установлено матеріалами справи, діяльність позивача створювала загрози національній безпеці України. Ці обставини у сукупності дозволяють дійти обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування санкцій, установлених статтею 3 Закону №1644-VII.

161. Суд повторює, що, виходячи з усталеної практики Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанови від 06.07.2023 у справі № 9901/376/21, від 24.06.2025 у справі № 990/8/24, від 28.04.2026 у справі №990/224/23), поняття «потенційні загрози», у розумінні статті 3 Закону № 1644-VII, не вимагає встановлення факту вчинення особою діяння, кваліфікованого як правопорушення. Достатньо обґрунтованого висновку про те, що діяльність особи, її зв`язки чи інші обставини створюють ризик для національної безпеки, який потребує реагування з боку держави.

162. Такий підхід відповідає визначенню санкцій як автономного інструменту захисту національної безпеки, висновки щодо правової природи якого Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 28.04.2026 у справі №990/224/23.

(4) Оцінка пропорційності застосованих санкцій

163. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 2 КАС України суди перевіряють, чи ухвалено рішення суб`єктів владних повноважень пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

164. Принцип пропорційності встановлює, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законом і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка його зазнала. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між передбачуваною метою та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе надмірний тягар.

165. Як убачається з додатка до рішення РНБО України від 12.02.2025, яке уведено в дію оскаржуваним Указом, обмежувальні заходи (санкції) до позивача застосовано безстроково.

166. У позовній заяві позивач стверджує, що санкції за визначенням є тимчасовими обмеженнями і саме цей аспект санкцій у практиці Верховного Суду є однією зі складових формули належного балансу інтересів.

167. Щодо вказаних аргументів, то Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема в постановах від 06.07.2023 у справах № 9901/376/21, № 9901/635/18, від 25.02.2025 у справі № 9901/195/21, від 22.04.2025 у справах № 9901/178/21 та № 9901/190/21, надавала оцінку сумісності безстрокових санкцій із положеннями Закону № 1644-VII та вимогами статті 2 КАС України, у тому числі в контексті дотримання принципу пропорційності.

168. Зокрема, у постанові від 06.07.2023 у справі № 9901/376/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що санкції як економічні обмежувальні заходи є лише тимчасовими обмеженнями, що стосуються, здебільшого, втручання у право власності особи та носять превентивний характер. Тимчасове обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном дійсно є втручанням держави в його право на мирне володіння майном. Водночас таке втручання держави у вказане право ґрунтується на вимогах, зокрема, Закону № 1644-VII та має легітимну мету - забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести загрозу національним інтересам України. Такий контроль, за Законом №1644-VII, є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці в умовах агресії рф проти України. Він є вимушеним заходом, який Україна вживає, перебуваючи у стані самооборони, згідно зі статтею 51 Статуту ООН.

169. Під час оцінки вказаного аспекту Суд ураховує такі обставини.

170. По-перше, санкції не позбавляють позивача права власності на його майно. Застосовані обмеження стосуються тимчасового (до усунення загроз) обмеження права користуватися та розпоряджатися активами на території України, запобігання виведенню капіталів за межі України, зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань, обмежень на здійснення певних операцій. Водночас позивач зберігає право власності на своє майно та може здійснювати права власника за межами України відповідно до законодавства інших держав (юрисдикцій).

171. По-друге, Закон №1644-VII установлює механізм дострокового скасування санкцій. Згідно з частиною сьомою статті 5 цього Закону рішення про скасування санкцій ухвалює орган, що прийняв рішення про їх застосування, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування. Тож якщо обставини, які були підставою для застосування санкцій, зміняться, особа має можливість ініціювати перегляд рішення про санкції.

172. Отже позивач не позбавлений права ініціювати перегляд рішення про застосування до нього санкцій у позасудовому порядку. Згідно із частинами шостою та сьомою статті 5 Закону №1644-VII рішення про внесення змін до санкцій або їх скасування ухвалює орган, що прийняв рішення про їх застосування, за власною ініціативою або на підставі пропозицій уповноважених органів державної влади. Позивач має право звернутися до уповноваженого суб`єкта, визначеного частиною першою статті 5 Закону №1644-VII, з обґрунтованою пропозицією про внесення на розгляд РНБО питання про скасування або зміну санкцій з огляду на зміну обставин, які стали підставою для їх застосування. Наявність такого механізму є додатковою гарантією забезпечення балансу між легітимною метою застосування санкцій та правами особи й підтверджує тимчасовий, а не остаточний характер запроваджених обмежень.

173. По-третє, несприятливі наслідки застосування санкцій до позивача є виправданими з огляду на легітимну мету захисту національної безпеки України. Як уже зазначалося, матеріалами справи підтверджено наявність обставин, які створювали загрози національній безпеці. За таких умов обмеження майнових прав позивача є необхідним засобом реагування на виявлені загрози.

174. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми. Перша, що сформульована у першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, наведена в другому абзаці, визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України від 23.01.2014; заява № 19336/04).

175. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету, що випливає зі змісту цієї статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

176. Іншими словами, заходи втручання у право на мирне володіння майном мають відповідати таким умовам:

- втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для цього.

177. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий, і, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримано всіх трьох критеріїв.

178. У спірних правовідносинах втручання у право власності позивача у формі застосування санкцій ґрунтується на національному законодавстві, а саме на Конституції України, Законі № 1644-VII, Законі № 183/98-ВР, рішенні РНБО від 12.02.2025 та Указі Президента України від 12.02.2025 № 81/2025.

179. Як уже зазначалося, процедура ухвалення оскаржуваного рішення відповідала вимогам законодавства, а фактичні підстави для застосування санкцій з достатнім ступенем переконливості підтверджували висновок про існування відповідних загроз, тому втручання у право власності позивача є законним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

180. У спірних правовідносинах втручання у право власності позивача шляхом застосування санкцій переслідувало легітимну мету забезпечення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, зокрема захисту національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України в умовах збройної агресії проти держави, що прямо відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Контекст збройної агресії рф проти України та легітимність мети застосування санкцій

181. Україна залишається об`єктом збройної агресії з боку рф, яку остання здійснює, зокрема, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 затвердженого постановою від 27.01.2015 № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором (далі - Звернення)).

182. Із 20.02.2014 тривають силові дії рф (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974 (абзац 17 пункту 1 схваленої постановою від 21.04.2015 № 337-VIII Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14.12.1974, Верховна Рада України визнала рф державою-агресором (абзац 6 Звернення).

183. У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами рф озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «донецької народної республіки» (07.04.2014) та «луганської народної республіки» (27.04.2014) (абзац 5 пункту 1 Заяви).

184. Третя фаза збройної агресії рф розпочалася 27.08.2014 масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил рф (абзац 14 пункту 1 Заяви).

185. Наслідком збройної агресії рф проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід`ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях (абзац 1 пункту 3 Заяви). Своїми протиправними діями рф заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, зокрема право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії рф стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци 4 і 5 пункту 3 Заяви).

186. 24.02.2022 розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора на суверенну територію. Дії рф призвели до безпрецедентної гуманітарної кризи, загибелі десятків тисяч цивільних осіб та військовослужбовців, руйнування критичної інфраструктури та масового переміщення населення.

187. Збройна агресія рф проти України становить грубе порушення основоположних принципів міжнародного права, закріплених у Статуті ООН, зокрема принципу незастосування сили або загрози силою проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави (пункт 4 статті 2 Статуту ООН) та принципу мирного вирішення міжнародних спорів (пункт 3 статті 2 Статуту ООН).

188. Таким чином, у контексті збройної агресії з боку рф застосування Україною санкцій, відповідно до Закону №1644-VII, є одним з інструментів реалізації права на самооборону та захисту національних інтересів держави.

189. Санкції спрямовані на запобігання використанню економічного потенціалу, ресурсів, фінансових активів осіб, які можуть становити загрозу національній безпеці, на підтримку агресії проти України, фінансування тероризму, підривної діяльності або іншої діяльності, що загрожує суверенітету, територіальній цілісності та незалежності України.

190. Як зазначено в Преамбулі Закону № 1644-VII, цей Закон прийнято з огляду на «потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров`ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод».

191. Отже, у разі збройної агресії держава-жертва має не лише право, але й обов`язок перед своїми громадянами вжити всіх необхідних заходів для захисту національної безпеки, життя та здоров`я населення, територіальної цілісності та суверенітету.

192. Застосування санкцій як економічного інструменту захисту від загроз національній безпеці є легітимним засобом, що не суперечить міжнародному праву. Навпаки, такі заходи відповідають духу та букві Статуту ООН, який встановлює право держав на індивідуальну та колективну самооборону.

Мета застосування санкцій до позивача

193. Мета застосування санкцій у випадку позивача обумовлена реалізацією суверенного права держави на захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України в умовах триваючої збройної агресії з боку рф.

194. Суд констатує, що санкції стосовно позивача були спрямовані на:

1) запобігання використанню економічного потенціалу та фінансових ресурсів позивача для підтримки або сприяння діям, які можуть загрожувати національній безпеці України;

2) перешкоджання можливому фінансуванню через позивача діяльності, пов`язаної з рф, її структурами чи особами, що може бути використано для підтримки збройної агресії проти України;

3) унеможливлення використання території України та її економічної системи для здійснення операцій, які можуть бути корисними для держави-агресора;

4) захист економічної безпеки та фінансової системи України від потенційних ризиків, пов`язаних з особами, діяльність яких може становити загрозу національним інтересам;

5) забезпечення контролю держави за активами та діяльністю осіб, які можуть становити потенційну загрозу національній безпеці України в умовах триваючого збройного конфлікту.

195. Отож зазначені цілі безпосередньо пов`язані із захистом загальних інтересів, у розумінні пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Захист життя громадян, територіальної цілісності, державного суверенітету та економічної безпеки держави, яка зазнає збройної агресії, безумовно становить найвищий інтерес суспільства та держави.

(5) Оцінка сваволі

196. Поняття свавілля є однією з фундаментальних категорій у правовій системі, яка протиставляється принципу верховенства права. Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Свавілля органів державної влади є антиподом верховенства права і означає здійснення владних управлінських повноважень усупереч їх призначенню, без належних підстав, без урахування конкретних обставин справи або з порушенням принципів розумності, справедливості та добросовісності.

197. У Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

198. У вже згаданій постанові від 28.04.2026 у справі №990/224/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що свавілля як правова категорія характеризується сукупністю ознак, які дозволяють відмежувати законне здійснення дискреційних повноважень від їх свавільної реалізації. До таких ознак свавілля належать:

1) відсутність фактичних підстав для ухвалення рішення - рішення було ухвалено без будь-яких об`єктивних обставин, які б його обґрунтовували, або на підставі недостовірної, неперевіреної інформації;

2) невідповідність фактичних обставин законним підставам - встановлені обставини не підпадають під приписи закону, на які посилається орган під час ухвалення рішення; має місце неправильне застосування норм матеріального права;

3) явна невідповідність рішення принципам розумності та справедливості - рішення є очевидно необґрунтованим, непропорційним або таким, що не відповідає загальновизнаним стандартам справедливості;

4) дискримінаційний характер рішення - застосування до особи заходів, які не застосовуються до інших осіб, які перебувають у подібній ситуації, без об`єктивних підстав для такого розрізнення;

5) використання повноважень з метою, відмінною від встановленої законом, - формально рішення може відповідати букві закону, але фактично воно спрямоване на досягнення цілей, які не визначені відповідною нормою права (зловживання правом);

6) явна непропорційність заходу - застосовані обмеження є надмірними порівняно з метою, яку потрібно досягти; особа несе індивідуальний і непомірний тягар;

7) необґрунтоване ігнорування істотних обставин справи - орган під час ухвалення рішення не врахував важливі факти, які мали істотне значення для справедливого вирішення питання.

199. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, наявність хоча б однієї з наведених ознак може свідчити про свавільний характер рішення органу державної влади. Водночас відсутність усіх цих ознак дозволяє дійти висновку про те, що рішення ухвалено в межах дискреційних повноважень, на законних підставах і не є свавільним.

200. Застосувавши наведені критерії до обставин цієї справи, Суд не встановив ознак свавілля під час ухвалення оскаржуваного Указу від 12.02.2025 № 81/2025, з огляду на таке.

201. У спірних правовідносинах рішення про застосування санкцій до позивача ґрунтувалося на конкретній фактичній інформації, зібраній Держфінмоніторингом України, Мінекономіки, КМУ з використанням наданих їм повноважень.

202. Дослідивши матеріали, які були підставою для застосування санкцій - лист Держфінмоніторингу України від 12.02.2025 № 228/413-04/ДСК, аналітичні документи (пояснювальні записки, довідки, висновки про погодження), протоколи засідання КМУ і РНБО України та електронні носії інформації, включаючи ті, які містять інформацію з обмеженим доступом, Суд уважає, що в цій справі зібрані достатні докази, що підтверджують наявність фактичної основи для висновку про створення діяльністю позивача загроз національній безпеці України.

203. Як установлено Судом, фактичні обставини, покладені в основу рішення про застосування санкцій до позивача, підпадають під підстави, встановлені пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1644-VII, а саме: дії особи, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України.

204. Як уже зазначалося, встановлені Держфінмоніторингом України, Мінекономіки, КМУ обставини у сукупності дають підстави для обґрунтованого висновку про наявність загроз національній безпеці України з боку позивача. Правова кваліфікація цих обставин як підстави для застосування санкцій, відповідно до статті 3 Закону № 1644-VII, є правильною.

205. Суд зазначає, що рішення про застосування санкцій до позивача було ухвалено РНБО України за результатами розгляду обґрунтованих пропозицій КМУ, які ґрунтувалися на інформації, отриманій від Держфінмоніторингу України та Мінекономіки, та введене в дію Указом Президента України в установленому законом порядку та з дотриманням процедурних вимог.

206. Рішення відповідає легітимній меті захисту національної безпеки України в умовах збройної агресії з боку рф, що розпочалася у 2014 році і переросла у повномасштабне вторгнення у 2022 році. Згідно з такими обставинами застосування обмежувальних заходів до осіб, діяльність яких може створювати потенційні загрози для держави, є виправданим.

207. Включення позивача до переліку осіб, до яких відповідно до рішення РНБО України від 12.02.2025 та Указу Президента України від 12.02.2025 №81/2025 застосовуються санкції, відбулося на підставі конкретної інформації про обставини, які стосуються саме його діяльності та ділових зв`язків.

208. Матеріали справи не дають підстав для висновку про вибірковий або дискримінаційний підхід під час формування переліку осіб, до яких застосовано санкції рішенням РНБО України від 12.02.2025. Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що санкційна політика України здійснюється послідовно щодо всіх осіб, діяльність яких створює загрози національній безпеці, незалежно від їх громадянства, місця проживання чи інших формальних ознак.

209. Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що фактично рішення спрямоване на досягнення інших цілей, не встановлено. Мета застосування санкцій є легітимною та відповідає завданням, покладеним на РНБО України та Президента України Конституцією та законами України.

210. Судом також установлено, що під час ухвалення рішення про застосування санкцій до позивача КМУ, РНБО України та Президент України врахували всі істотні обставини справи, які мали значення для оцінки потенційних загроз національній безпеці.

211. У контексті доводів позивача про протиправність оскаржуваного Указу від 12.02.2025 №81/2025 окремої уваги потребує питання індивідуалізації обґрунтування рішення про застосування санкцій до позивача та співвідношення між обсягом такого обґрунтування в тексті акта і повнотою наступного судового перегляду. Це питання не зводиться до перевірки одного з критеріїв оцінки самого рішення, а стосується взаємодії змісту акта із процесуальними гарантіями захисту прав особи, що випливає з висновків ЄСПЛ у рішенні від 16.10.2025 у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України» та сталої практики Великої Палати Верховного Суду.

212. У наведеному рішенні ЄСПЛ зауважив, що рішення РНБО України не містили індивідуалізованих обґрунтувань, а механічно відтворювали всі підстави для застосування різних обмежень, встановлених у відповідному розділі Закону №1644-VII, без пояснення того, як саме вони застосовуються до конкретної особи (пункт 98 рішення). ЄСПЛ наголосив, що хоча за конкретних обставин могло бути прийнятним, щоб оскаржувані рішення не включали всі фактичні та правові деталі, було важливо, щоб особа мала можливість з`ясувати суть причин їх накладення та підготувати свою правову аргументацію.

213. Дослідивши зміст рішення РНБО України від 12.02.2025 та Указу Президента України від 12.02.2025 № 81/2025, Суд констатує, що вони містять лише стандартне формулювання підстав для застосування санкцій шляхом посилання на пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII без конкретизації, які саме обставини стосовно діяльності позивача стали підставою для висновку про загрозу національній безпеці.

214. Суд визнає, що відсутність такої конкретизації безпосередньо в тексті акта є недоліком, який не узгоджується зі стандартами обґрунтування індивідуальних обмежувальних заходів, сформульованими ЄСПЛ у рішенні у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України». Належне обґрунтування рішення про застосування санкцій до конкретної особи має бути доступним такій особі принаймні в обсязі, достатньому для з`ясування суті причин запровадження обмежень та підготовки правової позиції.

215. Проте у цій справі цей недолік був повною мірою компенсований повноцінним судовим переглядом, який включає:

1) забезпечення позивачеві та його представникам допуску до матеріалів справи з обмеженим доступом, які стали фактичною основою для застосування санкцій;

2) можливість позивача надати пояснення, заперечення та власну правову аргументацію щодо встановлених обставин;

3) повноцінним судовим переглядом фактичної основи, правової кваліфікації, пропорційності та відсутності ознак свавілля оскаржуваного Указу.

216. Таким чином, позивач отримав реальну можливість з`ясувати суть підстав застосування санкцій, оспорити їх та домогтися судової оцінки індивідуального обґрунтування обмежувальних заходів. Зазначене відповідає вимозі ефективного судового захисту в розумінні статті 13 Конвенції.

Загальні висновки щодо обґрунтованості застосування санкцій

217. Президент України в межах наданих йому дискреційних повноважень здійснив оцінку наявних та потенційних ризиків для національної безпеки і зробив висновок про доцільність уведення рішення РНБО України в дію з метою захисту національних інтересів України.

218. Перевіривши фактичні підстави, правову обґрунтованість та пропорційність застосування санкцій до позивача відповідно до стандартів, викладених у рішенні ЄСПЛ у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України» та постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2026 у справі №990/224/23, спираючись на іншу сталу судову практику Великої Палати Верховного Суду, яку Верховний Суд як суд першої інстанції зобов`язаний ураховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що під час ухвалення оскаржуваного рішення (Указу) Президент України не вийшов за межі наданих йому дискреційних повноважень, реалізував їх у спосіб, встановлений законами України, на підставі достатньої фактичної основи та з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав позивача і легітимною метою захисту національної безпеки. Таке рішення Президента України не має ознак свавільного.

219. Президент України, РНБО України і КМУ, ураховуючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні та потенційні загрози, використали свої повноваження з належною метою, а саме захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України.

220. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин, з огляду на національне та міжнародне право, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

221. Інші доводи та міркування позивача вказаних висновків Суду не спростовують.

VІ. Судові витрати

222. З огляду на ухвалення Судом рішення про відмову в задоволенні позову, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

223. Керуючись статтями 241-246, 250, 255, 262, 266 КАС України, Суд

ВИРІШИВ:

224. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Ради національної безпеки та оборони України, Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України - про визнання протиправним і скасування Указу (у частині) відмовити.

225. Рішення Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

226. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

227. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

228. Повний текст рішення складено 14.07.2026.

229. Рішення ухвалено з двома окремими думками.

Головуючий О.Р. Радишевська

Судді О.В. Кашпур

В.Е. Мацедонська

Ж.М. Мельник-Томенко

М.І. Смокович