Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №140/20920/23 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/20920/23 пров. № А/857/26106/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Кушнір В. О.

за участю секретаря судового засідання Носа С. П. Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРБА-ВВ" на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №140/20920/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРБА-ВВ" до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

місце ухвалення судового рішення м.Луцьк

Розгляд справи здійснено за правиламизагального позовного провадження

суддя у І інстанціїШепелюк В.Л.

дата складання повного тексту рішення29 квітня 2026

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРБА-ВВ» (далі – ТзОВ «ВЕРБА-ВВ», позивач) звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- від 30.05.2023 №0066880701 на суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у частині на суму 51820,73 грн;

- від 30.05.2023 №0066870701 на суму завищення бюджетного відшкодування 224403 грн та штрафні санкції у сумі 22440,03 грн;

- від 30.05.2023 №0066860701, на яку відмовлено у наданні бюджетного відшкодування, у розмірі 3 766 121 грн.

Рішенням Волинського окружного суду від 25.09.2023 позов ТзОВ «ВЕРБА-ВВ» задоволено повністю та визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області від 30.05.2023 №0066880701 в частині завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 51 820,73 грн, від 30.05.2023 №0066870701, від 30.05.2023 №0066860701 (т.1, а.с.255-262).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2024 апеляційну скаргу ГУ ДПС у Волинській області задоволено частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 скасовано частково, а саме, в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області від 30.05.2023 №0066860701 про відмову у наданні бюджетного відшкодування на суму 3766121,00 грн, а також щодо розподілу понесених сторонами судових витрат, і в цій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовної вимоги ТзОВ «ВЕРБА-ВВ» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0066860701 від 30.05.2023 про відмову у наданні бюджетного відшкодування на суму 3766121 грн (т.2, а.с.91-106).

Постановою Касаційного адміністративного суду від 14.11.2025 касаційну скаргу ТзОВ «ВЕРБА-ВВ» задоволено частково, а касаційну скаргу ГУ ДПС у Волинській області залишено без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2024 скасовано в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0066860701 від 30.05.2023 та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у залишено без змін (т.2, а.с.218-233).

В подальшому рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №140/20920/23 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРБА-ВВ» (45063, Волинська область, Ковельський район, село Любитів, вулиця Вокзальна, будинок 9, ідентифікаційний код юридичної особи 39231747) до Головного управління ДПС у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення пп. 188.1 ст. 188 ПК України, яке зобов`язувало платника податків визначати базу оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг виходячи з розміру, який не може бути нижче їх собівартості лише до 31 грудня 2015 року. Натомість відповідно до Закону № 909-VIII від 24 грудня 2015 року вказана норма викладена в редакції, яка пов`язує базу оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг із звичайними цінами. Однак вказаних змін судом не враховано та не надано належної правової оцінки. Вказує що судом питання звичайної ціни взагалі не досліджувалося.

При цьому скаржник наголошує, що оскільки в акті перевірки не досліджувалось взагалі питання звичайної ціни, то відповідно обставини, не зазначені в акті перевірки, не можуть бути підставою для винесення ППР, адже факти податкових порушень, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності. Як наслідок стверджує, що факти податкових порушень, не зафіксовані належним чином в Акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності.

Крім того зазначає, що протягом судового розгляду сторона Позивача висловлювала численні аргументи (які викладе більш детально в наступних пунктах цієї Скарги), серед яких, зокрема: (1) спростування збитковості операцій із наведенням розрахунків; (2) незастосовуваність норми абз. 2 п. 188.1 ст. 188 ПК України з огляду на експорт самостійно виробленої продукції у розглядуваній ситуації; (3) застосовуваність спеціальної норми п. 189.17 ст. 189 ПК України з огляду на експорт; (4) визначення ставки ПДВ при визначені бази оподаткування товарів у режимі експорту у 0% згідно пп. «а» 195.1.1. п. 195.1. ст.195 ПК України та ін. Жоден із цих аргументів судом першої інстанції не розглянуто й не спростовано.

Також скаржник зазначив, що 23.05.2020 року набрали чинності зміни, внесені Законом України № 466 ІХ, за яким положення статті 189 ПКУ доповнено спеціальним пунктом 189.17 ПК України, відповідно до якого: Базою оподаткування для операцій з вивезення товарів за межі митної території України є договірна (контрактна) вартість таких товарів, зазначена в митній декларації, оформленій відповідно до вимог Митного кодексу України.

Відповідно у випадку різниці між ціною придбання товарів і ціною їх продажу в разі вивезення товарів (експорту) - застосовуються спеціальні положення п. 189.17 ПКУ, а не загальні, наведені в п. 188.1 ПКУ.

Відтак, зазначає, що з 23.05.2020 року база оподаткування ПДВ в режимі експорту визначається ціною митної декларації, а не «собівартістю» (п. 189.17 ст. 189 ПК України).

Скаржник також зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що при експорті товару податкові зобов`язання з ПДВ Позивачем не сплачуються, а тому ціна товару при експорті не впливає на суму сплати ПДВ, адже ставка ПДВ при визначенні бази оподаткування товарів у режимі експорту складає 0%, позаяк згідно підпункту «а» 195.1.1. пункту 195.1. ст.195 ПК України «за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту».

Зазначає, що всупереч вказівок Верховного Суду, судом першої інстанції не наведено жодного відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів Позивача.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Зокрема у вказаному відзиві відповідач зазначив, що реалізація готової продукції за цінами нижчими за собівартість має систематичний характер. При цьому, за даними бухгалтерського обліку платника (рах. 442) сума непокритих збитків станом на 28.02.2023 складає 24 053 382,99 грн.

Збитковий результат операційної діяльності станом на 28.02.2023 (дебетове сальдо рах. 791) становить 63 945 356,64 грн. Крім того, зазначає, що згідно даних податкової та фінансової звітності за 2022 рік діяльність ТзОВ «ВЕРБА-ВВ» носить збитковий характер, що є прямою невідповідністю поняттю розумна економічна причина, зокрема: в декларації з податку на прибуток за 2022 рік (№9309009426 від 28.02.2023) - фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандарти») бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (+, -) склав «-» 60 157 644 грн. В звіті ПРО фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2022 рік (№9308942386 від 28.02.2023) - фінансовий результат від операційної діяльності: збиток та фінансовий результат до оподаткування: збиток складає - 60 158 тис. грн. Аналіз показників фінансового результату податкових декларацій та фінансової звітності ТзОВ «ВЕРБА-ВВ» за останніх 5 років вказує на отримання збитку в сумі 49 010 881 грн.

Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

В судовому засіданні представники позивача Полячук Т.М., Косендюк Я.А. надали пояснення та підтримали доводи апеляційної скарги. Представник відповідача Годунко М.Ф. в судовому засіданні надала пояснення та заперечила проти доводів апеляційної скарги.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0066860701 від 30.05.2023 р., суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем підтверджено, в ході перевірки встановлено збитковість здійснених ТзОВ «ВЕРБА-ВВ» експортних операцій з причин реалізації товару нижче їх собівартості без наявності об`єктивних підстав для цього, тобто встановлено, - що ділова мета господарської операції є недобросовісною та, відповідно, вчинена поза межами господарської діяльності платника.

З врахуванням встановленого, у відповідності норм пп. «б» п. 200.4 ст.200 ПК України, суд приходить до висновку, що контролюючий орган вірно встановив, що ТзОВ «ВЕРБА-ВВ» не набуло права на отримання бюджетного відшкодування за лютий 2023 року в повному обсязі.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 20.04.2023 по 28.04.2023 ГУ ДПС у Волинській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «ВЕРБА-ВВ» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт від 05.05.2023 №7215/07-01/39231747.

Перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2023 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, встановлено порушення платником податків п. 44.1, п.44.6 статті 44, статті 46, п. 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, абзацу «б» п.200.4 статті 200, п.201.1, п.201.10 статті 201, абзацу «в» п. 200.14 статті 214 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого:

- завищено суму від`ємного значення, що включається до складу наступного податкового звітного періоду по декларації за лютий 2023 року (рядок 21 Декларації) в сумі 121316 грн;

- завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого на рахунок платника у банку у декларації за лютий 2023 року (рядок 20.2.1) в сумі 224403 грн;

- відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування за лютий 2023 року податку на додану вартість на рахунок платника у банку, в сумі 3766121 грн.

30.05.2023 на підставі висновків вказаного акту перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийнято такі податкові повідомлення-рішення:

- №0066880701, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 121316 грн (оскаржується в частині завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 51820,73 грн (не оскаржується в частині не підтвердження податкового кредиту внаслідок імпорту товару (генератора змінного струму) на суму 69495,27 грн);

- №0066870701, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 224403 грн та застосовано штрафні санкції у сумі 22440,03 грн;

- №0066860701, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 3 766 121 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом спірних правовідносин за даними оскаржуваного судового рішення є правомірність винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення №0066860701 від 30.05.2023 р., яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 3 766 121 грн.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0066860701 від 30.05.2023 р слугував акт перевірки від 05.05.2023 №7215/07-01/39231747, за відомостями якого встановлено реалізацію позивачем у лютому 2023 року продукції за цінами нижче собівартості всього на загальну суму 4070392,88 грн без наявності об`єктивних підстав для цього. Крім того, аналізом даних собівартості окремих партій реалізованої продукції (паливних гранул) до суми одержаних доходів від її реалізації, встановлено реалізацію продукції за цінами нижче від собівартості всього на загальну суму 1282287,47 грн (дані відомості, приведені на сторінках 24- 32 названого вище акту перевірки, а.с. 33-37 т.1).

За даними висновку названого акту перевірки позивачем порушено вимоги абзацу «б» п.200.4 статті 200, п.201.1, п.201.10 статті 201, абзацу «в» п. 200.14 статті 200 Податкового кодексу України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктами 14.1.18, 14.1.178, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника; податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів «а» та «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

За правилами пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.5 статті 198 ПК України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 ПК України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно абзацу «б» п.200.4 статті 200 ПК України (на порушення якого вказує відповідач), при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України (на порушення якого вказує відповідач) установлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так відповідно до пункту 201.1, 201.10 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Право на нарахування податкового кредиту при придбанні товару (послуг) виникає у платника податків, якщо таке придбання здійснюється з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, при цьому до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів/послуг, а підставою для нарахування податкового кредиту є видана зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна із заповненням всіх обов`язкових реквізитів.

Згідно абзацу «в» п. 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення-рішення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший пункту 44.1 статті 44 ПК України)

Частиною першою статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон № 996-XIV) установлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 814/328/15.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від`ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Також, саме на контролюючий орган покладається обов`язок перевірки правильності декларування показників податкової декларації платника ПДВ. Поряд з тим встановлення завищення (заниження) окремих показників податкової декларації, а так само відмова у бюджетному відшкодуванні ПДВ має відбуватися у встановленому порядку та спосіб; висновки податкового органу мають відповідати положенням чинного законодавства.

В акті перевірки зафіксовано, що ТОВ «ВЕРБА-ВВ» до перевірки надано первинні документи щодо залишків, виробництва готової продукції, яку в подальшому частково було реалізовано на експорт в адресу нерезидентів MVV TRADE sp. z о. о., Польща, U.T.Group D.O.O., Словенія, UAB «Litmer», Литва, U.T.Group D.O.O., Словенія, UAB Medinis namas LT, Литва, TJ MOBILE SP Z O.O., MILUSKA IMPORT DOO ODZACI, Сербія, що відображено записами по бухгалтерському обліку з К-т. рах.26 «Готова продукція» в Д-т рах. 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» та з К-т 91 «Загальновиробничі витрата» в Дт 901 Собівартість реалізованої готової продукції». Аналізом даних виробничої собівартості реалізованої продукції до сум одержаних доходів від її реалізації, встановлено реалізацію такої продукції за цінами, нижче від собівартості всього на загальну суму 1282287,47 грн. Встановлено, що ТОВ «ВЕРБА-ВВ» в лютому 2023 року реалізовано окремі партії готової продукції за цінами нижчими за собівартість, в результаті чого ТОВ «ВЕРБА-ВВ» не компенсовано фактично понесених на її виробництво витрат (заробітної плати працівників та з придбання сировини, електроенергії, ПММ, запасних частин, послуг оренди 03, тощо). Реалізація готової продукції за цінами нижчими за собівартість має систематичний характер. При цьому, за даними бухгалтерського обліку платника (рах. 442) сума непокритих збитків станом на 28 лютого 2023 року складає 24 053 382,99 грн.

Відповідач зауважує, що в ході перевірки встановлено збитковість здійснених ТОВ «ВЕРБА- ВВ» експортних операцій з причин реалізації товару нижче їх собівартості без наявності об`єктивних підстав для цього, тобто встановлено, що ділова мета господарської операції є недобросовісною та, відповідно, вчинена поза межами господарської діяльності платника.

Відповідно по пункту 23.1 статті 23 ПК України базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання.

Порядок визначення бази оподаткування податку на додану вартість (далі - ПДВ) встановлений статтею 188 ПК України (застосовано судом в редакції станом на дату спірних правовідносин- лютий 2023 року).

Згідно з пунктом 188.1 цієї статті базу оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Поняття «звичайна ціна» установлене підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України як ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Собівартість - це витрати підприємства на виробництво (виробнича собівартість) та реалізацію (собівартість реалізації) власної продукції. Сума витрат на виробництво і реалізацію товару називається повною собівартістю. Собівартість формується безпосередньо на підприємстві і відображає індивідуальні витрати та умови виробництва, а також конкретні результати господарювання цього виробничого підприємства (постанова Верховного Суду від 16 грудня 2019 року в справі № 200/12345/18- а).

У спірних правовідносинах контролюючий орган установив, що позивачем здійснено реалізацію продукції нижче виробничої собівартості, чим, серед іншого, порушено пункт 188.1 статті 188 ПК України.

Натомість положення пп. 188.1 ст. 188 ПК України зобов`язувало платника податків визначати базу оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг виходячи з розміру, який не може бути нижче їх собівартості лише до 31 грудня 2015 року. Відповідно до Закону № 909-VIII від 24 грудня 2015 року вказана норми викладена в редакції, яка пов`язує базу оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг із звичайними цінами.

Отже, посилання відповідача в оскаржуваному рішенні та акті перевірки на те, що при визначенні бази оподаткування має враховуватися розмір собівартості самостійно виготовлених товарів/послуг, не відповідає положенням податкового законодавства, які були чинними протягом періоду, що перевірявся.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 січня 2021 року у справі № 200/1718/20-а та від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а.

Отже, починаючи з 01.01.2016 року при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з постачання продукції власного виробництва враховується рівень звичайних цін на таку продукцію.

З`ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом.

Отож чинна і наразі, і на момент винесення спірного податкового повідомлення-рішення, і на момент складення названого акта перевірки, норма абз. 2 п. 188.1 ст. 188 ПК України, яка визначає, що « база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін ».

Як наслідок відповідач мав довести обставини з приводу того, що визначена позивачем вартість товарів у лютому 2023 року не відповідала рівню звичайних цін.

За змістом абзацу другого пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору, але не нижче за мінімальну або індикативну ціну.

За визначенням підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно із статтею 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 11 вказаного Закону вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість з постачання продукції власного виробництва враховується рівень звичайних цін на таку продукцію. База оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг (не враховуючи норми для окремих видів операцій) не може бути нижче звичайних цін, що відповідають ринковим. При цьому, суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Така ціна, якщо не доведено зворотне, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін.

При цьому, процедура з`ясування контролюючим органом рівня звичайних цін окремими нормами податкового законодавства не визначена.

Так, у листі Державної фіскальної служби України від 13 жовтня 2016 року № 22286/6/99-99-15-03-02-15 зазначено, що для отримання переліку офіційних джерел, які містять інформацію про ринкові ціни (ціни, що склалися на ринку товарів/послуг), контролюючому органу необхідно звертатися до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування та реалізацію державної цінової політики та формування державної політики з контролю за цінами та державних органів статистики.

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2019 року у справі № 200/12345/18-а зазначив, що у справах, в яких спір стосується визначення бази оподаткування податком на додану вартість з дотриманням вимоги пункту 188.1 статті 188 ПК України щодо звичайних цін як мінімального рівня, якому повинна відповідати база оподаткування, особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим. Цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 17 липня 2023 року у справі № 640/16890/20, від 03 жовтня 2023 року у справі № 300/15635/22.

Також у постанові від 25 травня 2023 року у справі № 200/465/21-а Верховний Суд висловив позицію про те, що відсутність доказів звернення податкового органу до уповноваженого державного органу про отримання необхідної інформації свідчить про порушення відповідачем визначеної процедури з`ясування рівня звичайних цін. Використання іншої інформації до встановлення відсутності офіційних статистичних даних про рівень цін на окремі товари свідчить про передчасність використання результатів досліджень, використаних податковим органом для визначення звичайної ціни у межах спірних відносин.

При цьому Верховний Суд зауважив, що з`ясування рівня звичайних (ринкових) цін має здійснюватися із дотриманням визначеної процедури, а необхідна для цього інформація повинна підтверджуватися даними, отриманими від уповноважених державних органів, які здійснюють статистичні спостереження та аналіз відповідного ринку.

Відтак відсутність доказів звернення контролюючого органу до уповноваженого державного органу з метою отримання необхідної інформації щодо рівня звичайних цін свідчить про порушення відповідачем порядку їх з`ясування, що унеможливлює висновок про доведеність невідповідності договірної ціни рівню ринкових у порівнюваних економічних (комерційних) умовах.

Необхідність урахування саме офіційної інформації пояснюється тим, що органи державної влади, які проводять статистичні дослідження та аналіз ринку, можуть надати узагальнену та об`єктивну інформацію щодо середнього рівня цін реалізації відповідних товарів усіма учасниками ринку, що забезпечує перевірюваність висновків контролюючого органу.

Поряд із цим, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 200/773/20-а підтримав правову позицію про те, що суб`єкти господарювання реалізують продукцію за цінами, самостійно визначеними сторонами договору. Відповідно до тлумачення норм ПК України звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка, своєю чергою, відповідає ринковій ціні (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг). Факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим, покладається на особу, яка вважає, що ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, не відповідає ринковим. Тобто, обов`язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на контролюючий орган.

Аналогічна позиція була відображена у постанові КАС ВС від 5 березня 2026 року у справі № 440/2184/23

З оскаржуваного податкового повідомлення- рішення та акту перевірки від 05.05.2023 року убачається, що відповідачем взагалі не з`ясовувалися та не досліджувалися обставини з приводу того, що чи визначена позивачем ціна реалізації продукції (товару) відповідала рівню звичайних цін, які склалися на ринку вільної торгівлі в тому числі і в умовах воєнного стану.

Отож обставини з приводу порушення формування звичайної ціни на реалізовані позивачем у лютому 2023 року товари не слугували правовою підставою для ухвалення оскаржуваного рішення.

Також в ході розгляду справи відповідачем не доведено жодними належними доказами обставин, що рівень звичайної ринкової ціни, яка склалася у лютому 2023 року відповідав (дорівнював) собівартості виготовленої позивачем продукції (товару).

Як наслідок приведені відповідачем доводи з приводу виявленого порушення щодо реалізації позивачем товару за цінами нижче собівартості, як правової підстави для ухвалення оскаржуваного податкового повідомлення- рішення є таким, що не відповідає положенням податкового законодавства, яке було чинним на дату проведення спірних господарських операцій (лютий 2023 року) та на дану винесення оскаржуваного ППР.

При цьому апеляційний суд зазначає, що лише детальне відображення в акті перевірки змісту виявлених порушень з посиланням на відповідні зібрані докази в ході такої перевірки платника податку є обов`язковою умовою вчинення податковим органом подальших дій щодо притягнення платника до податкової відповідальності, шляхом застосування механізмів примусового стягнення податку або відмови у наданні йому бюджетного відшкодування є гарантією дотримання прав платника. Факти податкових порушень, не зафіксовані належним чином в Акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності.

З урахуванням положень Наказу Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків» (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745) у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Отже, детальне відображення в акті змісту виявлених порушень з боку платника податків є обов`язковою умовою вчинення податковим органом подальших дій щодо притягнення такого платника до фінансової відповідальності, застосування механізмів примусового стягнення податку, а також слугує гарантією дотримання прав платника; факти податкових порушень, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності.

Аналогічна правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 серпня 2024 року по справі № 824/995/19-а, від 15 лютого 2023 року по справі № 420/2114/22 та від 11 листопада 2021 року по справі № 420/1878/19.

В контексті наведеного вище колегія суддів також зауважує, що повноваження щодо витребування, дослідження й аналізу первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, обов`язкових платежів, порушення інших вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, з метою визначення сум грошових зобов`язань та штрафних санкцій, є дискреційними повноваженнями і виключною компетенцією останніх.

Отож суд не вправі перебирати на себе повноваження контролюючого органу (в даному випадку відповідача) з метою з`ясування обставин (які в ході перевірки не були предметом дослідження контролюючого органу) щодо дотримання позивачем рівня звичайної ціни при здійсненні спірних господарських операцій з реалізації та встановленні ціни на товар у лютому 2023 року.

Своєю чергою, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, інакше було б порушено принцип поділу влади.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, тоді як висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені без повного, всебічного та об`єктивного дослідження відповідних правових норм і фактичних обставин справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції — скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов у цій частині задовольнити.

З урахуванням присуджених судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 4479,96 грн за подання позовної заяви до суду першої інстанції. Присудженню на користь позивача додатково підлягає судовий збір у розмірі 22360,96 грн за подання позовної заяви до суду першої інстанції та 32208 грн судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення, яке є предметом апеляційного перегляду.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРБА-ВВ задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №140/20920/23 скасувати.

Ухвалити постанову, якою адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРБА-ВВ" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0066860701 від 30.05.2023 р.- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0066860701 від 30.05.2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетного фінансування Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРБА-ВВ" (45063, Волинська область, Ковельський район, село Любитів, вулиця Вокзальна, будинок 9, ідентифікаційний код юридичної особи 39231747) судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 54568,04 грн (п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот шістдесят вісім грн 04 коп.)

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та підлягає касаційному оскарженню шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді В. О. Кушнір

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 14 липня 2026 року