Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №380/18979/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Костецький Н.В.

14 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/18979/25 пров. № А/857/24300/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у справі № 380/18979/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

18.09.2025р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому просила суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. № 1788-XIІ із розрахунку 50% від мінімальної пенсій за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком встановленої на відповідний календарний бюджетний рік згідно п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 04.08.2025р., із врахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу згідно ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зарахувавши час перебування у засланні з 01.07.1950р. - 19.07.1958р. у потрійному розмірі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2026р. позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.07.2025р. №913200128024.

При цьому, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.07.2025р. про перерахунок пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

У задоволенні решти частини позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просять суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Також ОСОБА_1 є має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.07.2025р.

Згідно довідки Інформаційного бюро Управління внутрішніх справ Львівської області від 29.12.1993р. №4/4-2544, ОСОБА_2 , 1950 р.н., разом із батьками 01.07.1951р. із села Романів Перемишлянського району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 23.02.1952р. виселені на спецпоселення в Тюменську область, з якого звільнені 19.07.1958р.

На підставі ст.3 Закону Української РСР від 17.04.1991р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи реабілітовані, з поверненням конфіскованого майна або його вартості.

21.07.2025р. ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо перерахунку пенсії – зміна надбавки відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, рішенням від 29.07.2025р. №913200128024 відмовив в перерахунку пенсії, оскільки ОСОБА_1 перебувала на спецпоселенні не як репресована особа, якій призначено покарання, а як член сім`ї примусово переселених осіб; на момент депортації ОСОБА_1 виповнилося лише 11 місяців. Пенсійний орган здійснив лише перерахунок пенсії в частині надбавки реабілітованих, водночас вказав, що відсутні підстави для зарахування стажу у потрійному розмірі.

04.08.2025р. ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо проведення перерахунку пенсії відповідно до розміру мінімальної заробітної плати за віком у розмірі 50% та здійснення перерахунок стажу роботи у потрійному розмірі як репресованій особі, яку в подальшому реабілітовано.

Листом від 18.08.2025р. пенсійний орган повідомив, що за результатами розгляду заяви від 21.07.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняв рішення від 29.07.205р. про відмову в проведенні перерахунку пенсії, а саме в зарахуванні до страхового стажу періоду перебування на спецпоселенні в потрійному розмірі, оскільки позивач є членом сім`ї репресованого та згодом реабілітованого.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.46 Конституції України, видно, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991р. №962-XII (далі – Закон №962-XII) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 13.03.2018р. № 2325-VIII (далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Зокрема, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст.1, 3, 6 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Зміни набули чинності 05.05.2018р.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII-ХІІ.

Відповідно до ст.1-1 цього Закону: репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

ст.1-2 Закону Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (зі змінами і доповненнями) передбачено, що реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

В ст.1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (зі змінами і доповненнями) видно, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

ст.4 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» вказано поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 виселена на спецпоселення разом із родиною, що дає змогу стверджувати про те, що вона є членом сім`ї репресованої особи та потерпілою від репресій в розумінні ст.1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів про те, що позивача визнано репресованою особою.

В матеріалах справи наявна довідка Інформаційного бюро Управління внутрішніх справ Львівської області від 29.12.1993р. №4/4-2544, згідно якої ОСОБА_2 , 1950 р.н., перебувала на спецпоселенні.

Суд апеляційної інстанції не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», однак вказує, що ОСОБА_1 не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї репресованої особи.

При цьому, на момент виселення позивачу було лише 11 місяців.

Відповідно до п.«г» ч.1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

В п.6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі – Закон №1058-IV) видно, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

пп.2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16.07.2008р. № 654 визначено, що з 01.09.2008р. репресованим особам, яких у подальшому реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких примусово переселено - 43,52 гривні.

Згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, згідно якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких примусово переселено, слід застосовувати норми Закону України «Про Пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не п.п.2 п.4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018р. у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018р. у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019р. у справі № 446/1848/16-а, від 31.10.2019р. у справі №442/6456/17, від 04.03.2020р. у справі №446/1566/16-а.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що ОСОБА_1 не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї репресованої особи, а тому у неї наявне право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи, а не 50% як репресованій особі, яку реабілітовано.

Водночас, позивач, відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008р. №654, з 10.06.2025р. отримувала підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн., а з 06.08.2025р. - в сумі 54,40 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Стосовно ж проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII, колегія суддів вказує на таке.

З 05.05.2018р. набув чинності Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», яким внесено зміни, зокрема, у Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Згідно ч.1 ст.6 Закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

ст.58 Закону «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII визначено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

В ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі.

Відповідно до ст.1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» №962-XII заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.

Разом з тим, системний аналіз положень Закону №1788-XII та Закону №1058-IV дозволяє зробити суду висновок, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки ОСОБА_1 у період перебування на спецпоселенні була малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набувала, внаслідок чого правові підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивачки на спецпоселенні відсутні.

Колегія суддів також звертає увагу апелянта і на той факт, що позовні вимоги позивача у даній справі пред`явлено до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області.

п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається суд першої інстанції вірно встановив, що рішенням про відмову у перерахунку пенсії від 29.07.2025р. №913200128024 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії та стажу Головним управлінням Пенсійного фонду в Донецькій області.

Отже, дії зобов`язального характеру щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.07.2025р. про перерахунок пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував відповідне питання, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області діяв не у спосіб визначений законом та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у справі № 380/18979/25- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель