Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №460/8148/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/8148/25 пров. № А/857/30731/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року (суддя – Щербаков В.В., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Рівне, дата складання повного рішення – 23.06.2025),

в адміністративній справі №460/8148/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ),

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі – відповідач), в якому просила: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення; 2) зобов`язати відповідача відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення встановлених строків нарахування з серпня 2015 по 03.02.2022 року.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з липня 2015 по 03.02.2022 року на суму виплачених коштів 4071,20 грн.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, яке винесене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що компенсація громадянам на втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Вказує апелянт на те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Також зазначає апелянт, що виплата індексації грошового забезпечення за період з 07.2015 по 02.2018 була здійснена на підставі розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України 0.11-5760/0/6-20-Вих від 02.06.2020. Тобто, всі нарахування та виплати здійснюються військовослужбовцям, які звільнюються з військової служби за останнім місцем служби. Отже відповідач в ніякому разі не порушував будь-які права позивача і вчасна не виплата індексації за вказаний період відбулася не з вини відповідача. Крім цього, оскільки доходи були нараховані відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України 0.11-5760/0/6-20-Вих від 02.06.2020 при звільненні, яке відбулося 02.02.2022, то з цього часу необхідно обраховувати строк затримки виплати доходу, на який повинна нараховуватися сума компенсації.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі № 460/8148/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 з 31 липня 2020 року проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 02 лютого 2022 року № 40-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.22).

03.02.2022 відповідачем проведено розрахунок при звільненні з позивачем, виплату належних сум у розмірі 82727,80 грн, в тому числі індексацію грошового забезпечення за період з 07.2015 по 02.2018 у сумі 4071,20 грн (а.с.21).

Вважаючи протиправною невиплату відповідачем компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків нарахування та виплати грошового забезпечення та компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Судом першої інстанції вірно враховано, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159).

Так, згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Крім цього, стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Судом першої інстанції також вірно зауважено, що наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10. 2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19.

У пункті 4 Порядку №159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Приписами статті 7 Закону №2050-III та пункту 8 Порядку №159 передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Із аналізу вказаних положень Закону №2050-III та Порядку №159 видно, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: - нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; - доходи не повинні носити разового характеру; - порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); - затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; - зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

З матеріалів справи видно та не спростовано доводами апеляційної скарги, що позивачу несвоєчасно виплачено індексацію грошового забезпечення, яка є частиною грошового забезпечення позивача, а тому наявні підстави для нарахування та виплати компенсації відповідно до діючого законодавства.

При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ свідчать, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати (грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Як зазначалось вище, відповідачем 03.02.2022 проведено розрахунок при звільненні з позивачем; виплату належних сум у сумі 82727,80 грн, в тому числі індексацію грошового забезпечення за період з 07.2015 по 02.2018 у сумі 4071,20 грн.

Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені судом обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з липня 2015 по 03.02.2022 року, а тому позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Відносно доводів апелянта про те, що невчасна виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07.2015 по 02.2018 відбулася не з вини відповідача, то колегія суддів зауважує, що дія Закону № 2050-III та Порядку № 159 поширюється на всі підприємства, установи та організації й застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі № 465/322/17.

Крім того, у постанові від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, Верховний Суд зазначив, що згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Тобто правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід. Умовами для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Колегія суддів наголошує, що норми Закону № 2050-III не ставлять обов`язок нарахування компенсації в залежність від наявності вини органу чи установи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2025 р. у справі № 160/19149/23, де суд підтвердив, що визначальним і єдиним юридичним фактом для виникнення обов`язку виплатити компенсацію є сам факт затримки виплати нарахованого доходу на один і більше календарних місяців.

Оскільки Військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 07.2015 по 02.2018 із порушенням строків, саме вона зобов`язана виплатити компенсацію втрати частини доходів відповідно до вимог закону, незалежно від наявності чи відсутності своєї вини чи вини третіх осіб.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року в адміністративній справі №460/8148/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська